Постанова

від 24.01.2024 по справі 904/5417/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/5417/18 (904/1082/23)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.

за участю представника розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кольорові метали" арбітражного керуючого Ковальчука М.М. - Тихоша Д.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинський гранітний кар`єр"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2023

та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2023

у справі № 904/5417/18 (904/1082/23)

за позовом розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кольорові метали" арбітражного керуючого Ковальчука Миколи Миколайовича

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинський гранітний кар`єр"

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кольорові метали"

про визнання недійсним Договору купівлі-продажу б/н від 02.10.2015

у межах справи № 904/5417/18

за заявою Акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кольорові метали"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа № 904/5417/18 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кольорові метали" (далі - Боржник).

Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 25.10.2022 у справі № 904/5417/18, серед іншого, призначив розпорядником майна Боржника арбітражного керуючого Ковальчука М.М.

Короткий зміст позовних вимог та процесуальних дій

У межах справи про банкрутство в порядку вимог статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) розпорядник майна Боржника (Позивач) звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинський гранітний кар`єр" (далі - Товариство, Відповідач-1) про визнання недійсним договору купівлі-продажу б/н від 02.10.2015.

Позовна заява мотивована тим, що вчинення Боржником зазначеного вище правочину щодо розпорядження належним йому майном відбулося з метою унеможливлення задоволення вимог кредиторів та нарощування кредиторської заборгованості, тобто може бути кваліфіковане лише як зловживання правом, оскільки власник використав правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам своїх кредиторів.

Для розгляду цього спору автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено визначення складу суду з присвоєнням єдиного унікального номера справі 904/5417/18 (904/1082/23).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2023 задоволено клопотання позивача та залучено Боржника до участі у справі №904/5417/18 (904/1082/23) в якості Відповідача-2.

Відповідачем-1 подано заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

У судовому засіданні 04.05.2023 представник позивача підтримав позовну заяву та зазначив, що строк позовної давності був пропущений з поважних причин.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2023 у справі № 904/5417/18 (904/1082/23) позовну заяву задоволено, визнано недійсним Договір купівлі-продажу від 02.10.2015.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір укладено відповідачами не для настання реальних наслідків, що обумовлені даним правочином, які полягають у забезпеченні належного виконання зобов`язань.

У цих висновках суд керувався, серед іншого, тим, що Боржник через 6 календарних днів після відчуження майна за оспорюваним правочином за 2 665 870,80 грн, уклав договір оренди, предметом якого було відчужене майно, при чому розмір щомісячної орендної плати становив 4 650 000,00 грн у місяць, тобто значно перевищує вартість проданого майна. Крім того, на момент відчуження нерухомого майна, Боржник вже мав прострочену заборгованість, що свідчить про фраудаторний характер оспорюваного правочину.

Суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для задоволення заяви Відповідача-1 про застосування наслідків спливу строків позовної давності, оскільки спірний договір містить ознаки фраудаторного правочину, що має значення для визнання поважною причиною пропуску такого строку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2023 апеляційну скаргу Товариства залишено без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2023 у справі №904/5417/18 (904/1082/23) залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції визнав правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову, погодившись як з наявністю підстав для визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 02.10.2015, так і з обґрунтованістю поважності причин пропуску строків позовної давності для звернення з відповідним позовом.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Товариство (скаржник) подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2023 у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження Товариство зазначає обставини, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що полягають у застосуванні судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, а саме:

- викладений у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №464/5089/15, від 04.04.2019 у справі № 910/15456/17, від 28.05.2019 у справі 5015/118/11 та від 22.10.2019 у справі № 910/15453/17) правовий висновок про те, що для юридичної особи як сторони правочину (договору тощо) днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права за цим правочином;

- наведений у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012 правовий висновок, згідно з яким у спорі щодо визнання недійсними правочинів у справі про банкрутство, обставини порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого самі по собі не можуть розглядатись судами як виключення, що вказують на їх винятковий характер, свідчити про об`єктивність перешкоди для заявника звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності, а відповідно і бути поважною причиною (причинами) пропуску цього строку.

У контексті порушення норм процесуального права скаржник стверджує про залишення поза увагою судами попередніх інстанцій обставин щодо такого:

(1) з позовної заяви неможливо з`ясувати, якою саме нормою права керується позивач, обґрунтовуючи своє звернення та підстави позову;

(2) справа про банкрутство № 904/5417/18 була порушена ухвалою господарського суду від 15.01.2019, тобто майже через 4 роки після укладання оспорюваної Позивачем угоди, а з позовом до суду поточний арбітражний керуючий звернувся у 2023 році, тобто майже через 8 років після укладання угоди. Отже, строк позовної давності для позовних вимог розпорядника майна Боржника є таким, що сплив, за будь-яких обставин; розглядати їх, після подання Відповідачем-1 заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, та задовольняти позовні вимоги можливо було виключно поновивши строк позовної давності, чого судом зроблено не було;

(3) у матеріалах справи взагалі є відсутньою заява Позивача про поновлення строків позовної давності, як при подачі позову, так і після подання Відповідачем-1 заяви про застосування наслідків спливу строків позовної давності; суд не може самостійно реалізовувати на власний розсуд процесуальне право сторони судового процесу за цю сторону (щодо звернення з клопотанням про поновлення строку позовної давності).

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

Розпорядник майна Боржника (Позивач) подав відзив, в якому просить касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення з викладених у відзиві підстав, оскаржувані судові рішення залишити без змін. За змістом поданого відзиву Позивач, з посиланням на практику Верховного Суду, стверджує, що виявлення ознак фраудаторності оспорюваного правочину має значення для визнання поважності причин пропущення строку позовної давності.

Касаційне провадження

01.11.2023 до касаційного суду надійшла касаційна скарга Товариства.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 904/5417/18 (904/1082/23) визначено склад колегії суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Жуков С.В., Картере В.І., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2023.

Ухвалою від 20.11.2023 Верховний Суд, серед іншого, залишив касаційну скаргу Товариства без руху; надав скаржнику строк для усунення її недоліків.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 20.11.2023 до касаційного суду 04.12.2023 надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою від 18.12.2023 Верховний Суд, серед іншого, відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2023 та на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2023 у справі №904/5417/18(904/1082/23); призначив її до розгляду на 24.01.2024 о 11:30 год.

Судове засідання 24.01.2024 відбулось за участю представника розпорядника майна Боржника, який надав пояснення по суті вимог та доводів касаційної скарги, а також заперечень на них. Інші учасники справи явку повноважних представників не забезпечили, про час та дату судового засідання були повідомлені належним чином.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання з розгляду касаційної скарги не є обов`язковою за законом і не визнавалася такою судом, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників інших учасників судового процесу.

Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

02.10.2015 між Боржником (Продавець, Відповідач-2) та Товариством (Покупець, Відповідач-1) укладено договір купівлі-продажу комплексу, реєстровий номер 2497 (далі - Договір купівлі-продажу), відповідно до пункту 1.1 якого Продавець продає, а Покупець купує (приймає у власність) комплекс "Дільниця навантаження пісків", який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, місто Вільногірськ, вулиця Привокзальна, будинок № 1-б, що розташований на земельній ділянці площею 10,0831 га, що має кадастровий номер 1210200000:01:036:009, та земельній ділянці площею 1,7847 га, що має кадастровий номер 1210200000:01:036:0010 (далі - Комплекс).

Відчужуване нерухоме майно в цілому складається з комплексу споруд, а саме: колодязь К, К1, споруда № 1, № 7, залізнична колія № 2, мийка № 3, навіс № 4, склад піску № 5, естакада № 6, вагова № 8, контейнер № 9.

Відповідно до пункту 2.1 Договору купівлі-продажу продаж Комплексу вчинено за 2 665 870,80 грн, в тому числі ПДВ, які Покупець зобов`язаний перерахувати Продавцю за придбане нерухоме майно в строк до 02.10.2016. Розрахунок за придбане нерухоме майно здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування всієї суми зі свого рахунку на рахунок Продавця.

У подальшому, 07.10.2015 на підставі Договору купівлі-продажу, реєстровий номер 2550, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Грамс О.В., Товариством було відчужено Комплекс на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Цветмет ЛТД" (далі - ТОВ "Цветмет ЛТД").

Поряд з цим, 08.10.2015 між Товариством та Боржником укладено договір оренди № 08/10 ОР (далі - Договір оренди), предметом якого є майно, що було відчужене 02.10.2015 Боржником на користь Товариства за Договором купівлі-продажу.

За умовами пункту 4.1 Договору оренди розмір орендних платежів складає 4 650 000,00 грн у місяць з ПДВ. Акт надання послуг з оренди оформляється щоквартально.

07.10.2016 на підставі Договору про розірвання договору купівлі-продажу комплексу від 07.10.2015, реєстровий номер 2550 відбулась реєстрація припинення права власності ТОВ "Цветмет ЛТД" та реєстрація переходу права власності на спірний об`єкт за колишнім власником - Товариством.

Отже, останнім набувачем Комплексу є Товариство.

Актуальна інформація про право власності, яка міститься в Інформаційних довідках №319808453 від 09.01.2023 та № 322764035 від 14.02.2023, які містяться в матеріалах справи: Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 740980112102; об`єкт нерухомого майна: комплекс, "Дільниця навантаження пісків", опис: колодязь К, К1, споруда № 1, № 7, залізнична колія № 2, мийка № 3, навіс № 4, склад піску № 5, естакада № 6, вагова № 8, контейнер № 9, що розташовані за адресою: Дніпропетровська обл., м. Вільногірськ, вул. Привокзальна, будинок 1б, власником якого є Товариство.

Разом з тим, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2019 відкрито провадження у справі №904/5417/18 про банкрутство Боржника, введено процедуру розпорядження майном Боржника, розпорядником його майна призначено арбітражного керуючого Алексюка М.І.

У зазначеній справі про банкрутство Товариство звернулось до господарського суду із заявою про визнання грошових вимог до Боржника в сумі 180 300 000,00 грн на підставі Договору оренди.

За результатом розгляду цих грошових вимог місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про їх відхилення, при цьому у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 08.12.2021 у справі № 904/5417/18 встановлено:

- за умовами Договору оренди скаржник (Товариство), в якості орендодавця, передав, а Боржник, в якості орендаря, прийняв наступні об`єкти в кількості по 1 шт.: залізничну колію №2; мийку №3 (мийка вагонів); естакаду №6 (естакада гідротранспорту піску); склад піску №5 (площадка для навантаження піску); контейнер №9 диспетчерська пересувна; споруду №7 (відстійник); житловий будинок; колодязь (7 пог.м); вбиральню; замощення (бетон); сарай;

- акт приймання-передачі майна від 08.10.2015 підписаний обома сторонами та скріплений печатками, акти надання послуг з оренди майна (період грудень 2015 грудень 2018) також підписані сторонами та скріплені печатками;

- з аналізу даних відкритого реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об`єкту нерухомості за №740980112102 вбачається, що станом на дату укладання з Боржником правочину з оренди майна 08.10.2015, Товариство, як орендодавець, втратив права власності на об`єкт оренди, з огляду на те, що 07.10.2015 відбулось відчуження 2015 комплексу "Дільниця навантаження пісків" за реєстровим номером 740980112102 на користь ТОВ "Цветмет ЛТД", який включає в себе частину переданого 08.10.2015 майна в оренду Боржнику;

- Товариством не надано доказів існування юридичного факту належності спірного об`єкту нерухомості на праві власності орендодавцю за Договором оренди станом на 08.10.2015;

- умови Договору оренди не містять посилань на підстави виникнення у орендодавця права на укладання спірного правочину/розпорядження об`єктом нерухомості, власником якого з 07.10.2015 є ТОВ "Цветмет ЛТД";

- з наданих на підтвердження своїх вимог Товариством актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період грудень 2015 - грудень 2018 вбачається, що всі вони підписані від імені орендодавця Товариства, проте доказів правових підстав, за якими власник майна ТОВ "Цветмет ЛТД" у період 07.10.2015-06.10.2016 уповноважив скаржника на вчинення відповідних дій (підписання актів), матеріали не містять;

- колегія суддів, розглянувши грошові вимоги Товариства до Боржника, встановила їх необґрунтованість, з огляду на відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів, поданих в їх обґрунтування. За результатами наданої оцінки долучених до заяви доказів в підтвердження вимог кредитора, апеляційний господарський суд встановив їх неспроможність, що свідчить про правомірність висновку місцевого господарського суду щодо відхилення заявлених Товариством до Боржника вимог на суму 180 300 000,00 грн.

Звертаючись з позовом у цій справі, розпорядник майна Боржника зазначив, що наведені вище обставини свідчать про те, що метою укладання спірного Договору купівлі-продажу та Договору оренди було виведення активів Боржника та нарощування штучної кредиторської заборгованості.

Крім того, станом на дату укладення спірного Договору купівлі-продажу, Боржник вже мав кредиторську заборгованість, що підтверджується таким:

1) 11.04.2008 між Акціонерним товариством "ВТБ Банк" (далі - Банк) та Боржником було укладено Кредитний договір про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/121к-07;

протягом дії зазначеного Кредитного договору, його умови змінювалися сторонами шляхом укладення договорів про внесення змін до кредитного договору. Остаточна редакція договору викладена в договорі № 26 від 29.10.2014 про внесення змін до кредитного договору № 10-0604/121к-07;

відповідно до п. 1.1 цього Кредитного договору (в редакції договору № 26 від 29.10.2014) Банк на умовах договору зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 5 870 447,75 доларів США. Боржник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит на умовах та в строки/терміни, визначені договором, але не пізніше 28.08.2015, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов`язання в повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені договором;

у червні 2015 року Банк звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою про стягнення з Боржника заборгованості за Кредитним договором № 10-0604/121к-07, яка виникла в квітні 2015 року в сумі 147 176 831,25 грн;

постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21.10.2016 у справі № 904/4316/15 з ТОВ ІІ "Кольорові метали" стягнуто заборгованість за Кредитним договором № 10-0604/121к-07 в розмірі 205 356 848,50 грн;

2) 13.12.2007 між Банком та Боржником було укладено Кредитний договір №79/07В, згідно з умовами якого Банк надає Боржнику грошові кошти у вигляді відкличної невідновлювальної кредитної лінії з правом конвертації в національну валюту;

ліміт кредитної лінії встановлений в п. 1.1 Кредитного договору в розмірі 5 000 000 доларів США, строк користування по 12.12.2012, погашення основної суми боргу починаючи з 13 місяця кредитування, щомісячно рівними частками, плата за користування кредитом 12% річних, інші виплати 1% щорічно від ліміту кредитування;

протягом дії зазначеного Кредитного договору, його умови змінювалися сторонами шляхом укладення договорів про внесення змін до кредитного договору. Зокрема, договором № 10 від 30.06.2011 про внесення змін було змінено розмір ліміту кредитування з 5 000 000 доларів США до 4 687 499,99 доларів США. У подальшому, розмір ліміту кредитування залишався незмінним;

договором № 25 від 29.10.2014 про внесення змін до Кредитного договору №79 сторони встановили новий строк повернення кредитних коштів не пізніше 28.08.2015;

у травні 2015 року Банк звернувся до господарського суду із позовною заявою про стягнення з Боржника заборгованості за Кредитним договором №79/07В, яка виникла в квітні 2015 року в сумі 118 250 847,84 грн;

постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 у справі № 904/4318/15 з Боржника стягнуто заборгованість за Кредитним договором № 79/07В в розмірі 111 105 628,27 грн.

Наведені обставини в їх сукупності стали підставою для подання розпорядником майна Боржника відповідного позову про визнання недійсним Договору купівлі-продажу.

Щодо строку позовної давності та причин його пропуску

Як зазначено вище, суди встановили, що із відкриттям ухвалою господарського суду від 15.01.2019 провадження у справі №904/5417/18 про банкрутство Боржника було призначено розпорядником його майна арбітражного керуючого Алексюка М.І.

Ухвалою господарського суду від 25.10.2022 у справі №904/5417/18 відсторонено арбітражного керуючого Алексюка М.І. від виконання обов`язків розпорядника майна Боржника, розпорядником майна Боржника призначено арбітражного керуючого Ковальчука М.М.

Суди встановили, що попередній розпорядник майна Боржника - арбітражний керуючий Алексюк М.І. (виконував повноваження з 15.01.2019 по 25.10.2022) неналежно виконував свої обов`язки, допустивши бездіяльність щодо звернення до суду за захистом порушених прав Боржника.

Отже, арбітражний керуючий Ковальчук М.М. почав виконувати повноваження розпорядника майна Боржника з 25.10.2022.

З цією позовною заявою, розпорядник майна звернувся до суду у лютому 2023 року.

При цьому, Позивач зазначав, що ним направлялись запити на адреси Товариства та керівника Боржника з метою надання доказів оплати за оспорюваним Договором купівлі-продажу та Договором оренди (листи від 16.02.2023 за № 02-03/5417-46 та № 02-03/5417/47). Однак, копій документів від керівника Боржника та Відповідача-1, арбітражному керуючому надано не було. Саме з матеріалів справи № 904/5417/18 про банкрутство Боржника розпоряднику його майна Ковальчуку М.М. стало відомо, що внаслідок укладення 02.10.2015 між Боржником та Товариством Договору купівлі-продажу, із власності Боржника вибуло нерухоме майно - Комплекс.

Позивач вважає, що вчинення Боржником зазначеного вище правочину, щодо розпорядження належним майном, відбулося з метою унеможливлення задоволення вимог кредиторів та нарощування кредиторської заборгованості і може бути кваліфіковане лише як зловживання правом, оскільки власник використав правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам своїх кредиторів.

Звернення розпорядника майна Ковальчука М.М. до суду із цим позовом направлено на усунення несприятливих наслідків для Боржника (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням та дійсністю такого правочину (неплатоспроможність Боржника, зменшення розміру задоволення грошових вимог кредиторів Боржника тощо).

У свою чергу, Товариство (Відповідач-1) звернулося до суду із заявою про застосування наслідків спливу строку позовної давності до позовних вимог.

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що у судовому засіданні 04.05.2023 представник позивача підтримав позовну заяву та стверджував про пропуск строку позовної давності з поважних причин.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога розпорядника майна Боржника про визнання недійсним в межах справи про банкрутство правочину з відчуження майна Боржника.

Відповідно до частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Аналогічні правові висновки викладені у пунктах 78-81 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19).

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України, згідно якої такою підставою є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частиною першою статті 203 ЦК України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Водночас однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам) (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18 та у подальшому підтриманий у низці інших постанов).

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Поряд з цим, у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) міститься правовий висновок, згідно якого фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Доводів про необхідність відступу від зазначених вище висновків Верховного Суду про застосування норм права касаційна скарга не містить.

З урахуванням наведених вище правових висновків, Верховний Суд вважає, що у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій в межах наявних в них повноважень, передбачених процесуальним законом, надали належну правову оцінку заявленим вимогам скаржника з урахуванням визначених ним підстав заявлених вимог (фактичної підстави - вчинення фраудаторного правочину з метою унеможливлення задоволення вимог кредиторів та нарощування кредиторської заборгованості, а також правової підстави, яка ґрунтується на загальних нормах ЦК України).

Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що з позовної заяви неможливо з`ясувати, якою саме нормою права керується позивач, обґрунтовуючи своє звернення та підстави позову. При цьому Верховний Суд зауважує, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).

Отже, у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій вірно здійснено правову кваліфікацію спірних правовідносин.

Поряд з тим, під час розгляду спору по суті, як зазначено вище у описовій частині цієї постанови, суди встановили, що спірний Договір купівлі-продажу має фраудаторний характер, що підтверджується таким:

(1) на дату укладення спірного правочину щодо відчуження нерухомого майна (Комплексу) - 02.10.2015 Боржник вже мав прострочену заборгованість, яка виникла у квітні 2015 року, у розмірі 205 356 848,50 грн за кредитним Договором № 10-0604/121к-07 від 11.04.2008 та у розмірі 111 105 628,27 грн за кредитним Договором № 79/07В від 13.12.2007;

(2) Боржник здійснив вочевидь економічно необґрунтовану дію, оскільки внаслідок вчинення оспорюваного правочину він суттєво зменшив розмір власних активів (при цьому відчужене на підставі Договору купівлі-продажу нерухоме майно (Комплекс) за 2 665 870,80 грн через 6 календарних днів було взято самим Боржником в оренду з розміром щомісячної орендної плати у сумі 4 650 000,00 грн, що перевищує вартість проданого майна).

Водночас посилання скаржника на те, що судові рішення (на підставі яких була стягнута зазначена вище заборгованість за кредитними договорами) були прийняті вже після укладення оспорюваного правочину і не можуть братись до уваги судом, правильно відхилено судом апеляційної інстанції з підстав того, що ухвалення таких рішень не утворює заборгованість у Боржника, а саме підтверджує її наявність та виникнення, у даному випадку, раніше за укладання спірного договору (тобто існувала на момент його вчинення).

За таких обставин, попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним Договору купівлі-продажу.

У свою чергу, аналіз змісту доводів касаційної скарги свідчить, що останні зводяться до незгоди скаржника із висновками судів попередніх інстанцій в частині визначення початку перебігу строку позовної давності та відмови у застосуванні за заявою Товариства наслідків його спливу.

Перевіривши зазначені доводи скаржника, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та правомірність застосування судами норм права у цій частині, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для юридичної особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (правова позиція, викладена у наведених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 464/5089/15, від 04.04.2019 у справі № 910/15456/17, від 28.05.2019 у справі 5015/118/11 та від 22.10.2019 у справі № 910/15453/17).

У спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого про визнання недійсними правочинів, укладених боржником, днем початку перебігу позовної давності є день вчинення таких правочинів (подібний висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012).

Ураховуючи усталену на час касаційного перегляду цієї справи правову позицію щодо початку перебігу строку позовної давності за вимогами арбітражного керуючого в інтересах боржника саме з моменту як боржник довідався або міг довідатися про порушення своїх прав (протиправного відчуження майна за спірним договором), колегія суддів вважає вірними доводи скаржника про те, що строк позовної давності у цій справі за позовом розпорядника майна Боржника про визнання недійсним Договору купівлі-продажу має відліковуватися саме з дати укладення цього правочину.

Водночас зміст оскаржуваних судових рішень не містить відмінних висновків щодо початку строку позовної давності за вимогами Позивача, натомість судами досліджувалось питання поважності причин пропуску такого строку за усним клопотанням представника розпорядника майна Боржника, заявленим у судовому засіданні у суді першої інстанції.

Тому, аргументи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.03.2018 у справі № 464/5089/15, від 04.04.2019 у справі №910/15456/17, від 28.05.2019 у справі 5015/118/11 та від 22.10.2019 у справі №910/15453/17, колегія суддів відхиляє за безпідставністю, оскільки зміст таких висновків повністю узгоджується із здійсненим судами правозастосуванням.

Щодо правомірності висновків судів у частині розгляду питання поважності причин пропуску строку позовної давності колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропущення позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).

Закон не наводить переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, і покладає розв`язання цього питання безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи на підставі здійсненої оцінки поданих сторонами доказів.

У пункті 10.20 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 11.02.2020 у справі № 10/5026/995/2012 сформовано висновок, що вирішуючи питання про поважність причин пропущення позовної давності при зверненні за захистом порушеного права у спорі, стороною якого є боржник, що вирішується у справі про банкрутство, суди мають виходити з їх об`єктивного, а не суб`єктивного характеру, тобто з обставин, які підтверджують ці причини та вказують на існування об`єктивної перешкоди для боржника своєчасно звернутися за захистом порушеного права. Тому, вирішуючи питання щодо поважності причин пропущення позовної давності у спірних правовідносинах, суд, з огляду на положення статті 13 ЦК України ("Межі здійснення цивільних прав"), має враховувати добросовісність поведінки як позивача (заявника), так і відповідача протягом всього періоду з моменту виникнення права на захист порушеного права (права на позов) і до моменту звернення з позовом, зважаючи на характер спірних правовідносин між сторонами, особливості їх нормативного регулювання: надані сторонам права та покладені на них обов`язки тощо.

Відтак, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду дійшов висновку, що у спорі, що вирішується у справі про банкрутство, обставини порушення провадження у справі про банкрутство та призначення арбітражного керуючого самі по собі (за відсутності інших обставин) не можуть розглядатись судами як виключення, що вказують на їх винятковий характер, свідчити про об`єктивність перешкоди для заявника звернутись за захистом порушеного права у межах позовної давності, а відповідно і бути поважною причиною (причинами) пропущення цього строку (правовий висновок, викладений у пункті 10.21 постанови Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012, про неврахування якого судами стверджує скаржник).

Втім, суди попередніх інстанцій при розгляді у цій справі заяви Товариства про застосування наслідків спливу позовної давності за вимогою про визнання недійсним Договору купівлі-продажу вважали за необхідне врахувати обставини недобросовісності заявника (Товариства) при придбанні нерухомого майна за спірним договором. Зокрема, судами з`ясовано, що вищі органи управління як Відповідача-1, так і Відповідача-2 на момент придбання такого майна були обізнані про дефект вибуття спірного майна з володіння Боржника та про зловживання керівництвом останнього правом власності цього товариства при відчуженні майна з метою сумнівного зменшення його активів.

У зв`язку з такими обставинами, судами враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.01.2021 у справі №758/10761/13-ц, згідно якого застосування норм про позовну давність підпорядковується загальним засадам матеріального цивільного права, які мають фундаментальний характер і є нормами прямої дії, включаючи й загальні положення щодо справедливості, добросовісності та розумності як загального стандарту поведінки учасників цивільних правовідносин.

На підставі зазначеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що заявлення Відповідачем-1 як недобросовісним набувачем спірного майна про сплив позовної давності за вимогою про визнання недійсним Договору купівлі-продажу за позовом розпорядника майна Боржника, не узгоджується з принципами справедливості, добросовісності та розумності, адже вищі органи управління цих відповідачів є безпосередньо причетними до фраудаторного договору, на підставі якого спірне майно вибуло з володіння Боржника, тому така заява Відповідача-1 є зловживанням правом на подання заяви про сплив позовної давності.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у пункті 94.6 постанови від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), який зазначив: "У розглядуваному аспекті зазначене, зокрема, істотно послаблює позиції відповідачів, які є причетними до фраудаторного правочину і захищаються від позову про визнання такого правочину недійсним та похідних позовів посиланням на пропуск позовної давності позивачем, адже за змістом частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України у разі встановлення зловживання правом суд може відмовити особі у захисті. Положення стосується не тільки позивача, який просить про застосування певних способів захисту, а й відповідача, який захищається від позову шляхом висування тих чи інших заперечень (у тому числі заявляючи про пропуск позивачем позовної давності)".

Таким чином, суди попередніх інстанцій, з урахуванням релевантної до обставин цієї справи практики Верховного Суду, виходили з того, що звернення Відповідачем-1 як набувачем нерухомого майна за спірним Договором купівлі-продажу (що має ознаки фраудаторного) із заявою про сплив позовної давності щодо вимог про визнання недійсним цього правочину не узгоджується з принципами справедливості, добросовісності та розумності.

Крім того, суди з`ясували, що строк позовної давності пропущений арбітражним керуючим з поважних причин, адже попередній розпорядник майна Боржника неналежно виконував свої обов`язки, допустивши бездіяльність щодо звернення до суду за захистом порушених прав Боржника; при цьому дізнавшись з матеріалів справи №904/5417/18 про банкрутство Боржника про вибуття за спірним правочином нерухомого майна та не отримавши необхідних копій документів від керівника Боржника та Відповідача-1, новий розпорядник майна звернувся із відповідним позовом до суду.

Усі ці обставини, повно і правильно встановлені судами попередніх інстанцій, дають підстави вважати, що причини пропуску розпорядником майна Боржника строку позовної давності щодо вимоги про визнання недійсним спірного правочину можуть бути визнані поважними.

Аргументи заявника касаційної скарги про те, що в порушення процесуальних норм судами не досліджено певних (зазначених вище у описовій частині цієї постанови) обставин справи, є безпідставними та такими, що спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень.

Верховний Суд зауважує, що доводи скаржника в цій частині підлягають відхиленню як такі, що спрямовані на переоцінку доказів та встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції в силу приписів статті 300 ГПК України.

Отже, судами попередніх інстанцій було встановлено наявність об`єктивних перешкод, які унеможливлювали обізнаність розпорядника майна Боржника арбітражного керуючого Ковальчука М.М. про порушення прав Боржника внаслідок вибуття спірного майна з його володіння на підставі оскаржуваного фраудаторного правочину у межах строку позовної давності та, як наслідок, істотно утруднювали подання цим розпорядником майна позовної заяви, спрямованої на захист такого права.

Тобто, однією з поважних причин пропущення Позивачем позовної давності, яку врахували попередні судові інстанції, є не самі по собі обставини відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника чи призначення нового розпорядника його майна, а конкретні недобросовісні дії сторін фраудаторного правочину, що є предметом оспорення, та бездіяльність попереднього розпорядника майна Боржника, які вплинули на момент звернення арбітражним керуючим Ковальчуком М.М. з цим позовом.

Таким чином, у Верховного Суду відсутні підстави вважати, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами не було враховано наведеного у пункті 10.21 постанови Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012 правового висновку, адже встановлені фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у цій справі, є відмінними.

Зважаючи на викладене у сукупності, оскаржувані судові рішення у цій справі ухвалені у відповідності до норм чинного законодавства та на підставі належно встановлених судами попередніх інстанцій обставин і оцінених доказів, тому доводи скаржника про невірне застосування судами норм матеріального та процесуального права підлягають відхиленню з підстав їх необґрунтованості.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційної скарги оскаржувані судові рішення у справі, Верховний Суд не встановив порушення чи невірного застосування норм права, на які посилався скаржник.

Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства та необхідність залишення оскаржуваних судових рішень у цій справі без змін.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинський гранітний кар`єр" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.05.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.09.2023 у справі № 904/5417/18 (904/1082/23) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

В.І Картере