Рішення

від 05.02.2024 по справі 420/33036/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/33036/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044) про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області за результатом якого позивач просить:

визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області від 12 листопада 2018 року № Ф-4934-53 про сплату боргу (недоїмки) на суму 15819,54грн.;

визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області від 04 лютого 2021 року № Ф-4934-53 про сплату боргу (недоїмки) на суму 38888,74грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані податкові вимоги о протиправними, оскільки у період з 01 червня 2013 року, по теперішній час, безперервно, він є найманим працівником в Товаристві з обмеженою відповідальністю «РАЙДУЖНЕ МІСТО» (код ЄДРПОУ 33888280), працює на посаді старшого юрисконсульта, що підтверджується відповідною довідкою та записами в трудовій книжці. Крім того з 20.09.2012 року по 31.05.2013 року він також працював в ПАТ «АТП-15106» (код ЄДРПОУ 05522068) на посаді старшого юрисконсульта, що підтверджується записами в трудовій книжці. За період роботи за трудовим договором в ТОВ «РАЙДУЖНЕ МІСТО», роботодавцем вже сплачено за нього єдиний соціальний внесок, незалежної професійної діяльності як самозайнятою особою ним не здійснювалось, доходів від провадження адвокатської діяльності не отримував, тому підстави для сплати ЄСВ мною особисто відсутні.

Ухвалою суду від 30 листопада 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).

Відзив на позовну заяву у встановлений судом строк відповідач не подав.

Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

12.11.2018 року ГУ ДПС в Одеській області було сформовано вимогу №Ф-4934-53 У про сплату боргу (недоїмки), якою ОСОБА_1 повідомлено, що заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 20.04.2019 року становить 15819,54грн.

04.02.2021 року ГУ ДПС в Одеській області було сформовано вимогу № Ф-4934-53 У про сплату боргу (недоїмки), якою ОСОБА_1 повідомлено, що заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 01.06.2021 року становить 38888,74грн.

Також судом встановлено, що з 01 червня 2013 року, по час звернення до суду, безперервно, він є найманим працівником в Товаристві з обмеженою відповідальністю «РАЙДУЖНЕ МІСТО» (код ЄДРПОУ 33888280), працює на посаді старшого юрисконсульта, що підтверджується відповідною довідкою та записами в трудовій книжці. Крім того з 20.09.2012 року по 31.05.2013 року він також працював в ПАТ «АТП-15106» (код ЄДРПОУ 05522068) на посаді старшого юрисконсульта, що підтверджується записами в трудовій книжці.

Вважаючи податкові вимоги Головного управління ДПС в Одеській області № Ф-4934-53 від 12.11.2018 року та 04.02.2021 року протиправними позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.14 ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб; працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені нормами ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4 ч.1 ст.4 Закону).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції від 10.11.2016 року) Єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, до 01.01.2017 року фізична особа-підприємець, яка перебувала на загальній системі оподаткування, за відсутності доходу мала право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

З 01.01.2017 пункт 2 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» було викладено у новій редакції, відповідно до якої єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже з 01.01.2017 визначення бази нарахування ЄСВ для фізичної особи-підприємця, яка перебуває на загальній системі оподаткування, стає обов`язком, а не правом, навіть за відсутності доходу у звітному періоді, при цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз.1 п.1, п.п.2,3 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір цього внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 07.07.2021 року (справа №142/252/19).

З матеріалів справи вбачається, що позивач з 01 червня 2013 року, по час звернення до суду, безперервно, був найманим працівником в Товаристві з обмеженою відповідальністю «РАЙДУЖНЕ МІСТО» (код ЄДРПОУ 33888280), працював на посаді старшого юрисконсульта, що підтверджується відповідною довідкою за вих.№ 1/11 від 24.11.2023 року та записами в трудовій книжці. Крім того з 20.09.2012 року по 31.05.2013 року позивач також працював в ПАТ «АТП-15106» (код ЄДРПОУ 05522068) на посаді старшого юрисконсульта, що підтверджується записами в трудовій книжці.

За період роботи за трудовим договором в ТОВ «РАЙДУЖНЕ МІСТО», роботодавцем сплачено за позивача єдиний соціальний внесок, незалежної професійної діяльності як самозайнятою особою позивачем не здійснювалось, доходів від провадження адвокатської діяльності не отримував, тому підстави для сплати ЄСВ мною особисто відсутні.

Разом з тим податковим органом здійснено нарахування позивачу єдиного внеску як самозайнятій особі за аналогічний період, протягом якого роботодавець сплатив за позивача суму єдиного внеску у розмірах не нижче мінімального, що підтверджується Довідкою ОК-5 та ОК-7.

Таким чином Вимога Головного управління ДПС в Одеській області від 12 листопада 2018 року № Ф-4934-53 про сплату боргу у розмірі 15819,54 грн., та Вимога Головного управління ДПС в Одеській області від 04 лютого 2021 року № Ф-4934-53 про сплату боргу у розмірі 38888,74 грн., є протиправною та підлягає скасуванню судом як винесена безпідставно.

Згідно із з ч.ч.1,1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем законність оскаржуваної вимоги не доведена та не обґрунтована.

У п. 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 року у справі Компанія Вестберга таксі Актіеболаг та Вуліч проти Швеції визначено, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасовувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами для призначення податкових штрафів (санкцій), має саме податкове управління.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково, а аргументи відповідача відхиляє з вищенаведених мотивів.

Згідно ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044) про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області від 12 листопада 2018 року № Ф-4934-53 про сплату боргу (недоїмки) на суму 15819,54 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області від 04 лютого 2021 року № Ф-4934-53 про сплату боргу (недоїмки) на суму 38888,74 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (вул.Семінарська,5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ: 44069166) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко