Постанова

від 05.02.2024 по справі 519/1809/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 519/1809/23

Головуючий І інстанції: Лемець С.П.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Южного міського суду Одеської області від 27 грудня 2023 року (м.Южне, дата складання повного тексту рішення суду - 27.12.2023р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділення поліції №4 Одеського районного управління поліції №2 ГУНП в Одеській області про скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

07.11.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Южного міського суду Одеської області з позовом до ВП №4 Одеського РУП №2 ГУНП в Одеській області, в якому просив суд скасувати постанову інспектора СРПП ВП №4 Одеського РУП №2 ГУНП в Одеській області від 24.10.2023р. серії БАД №615763 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП, а також закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 24.10.2023р. інспектором СРПП ВП №4 Одеського РУП №2 ГУНП в Одеській області було винесено постанову серії БАД №615763 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП та накладено штраф в розмірі 20 400 грн. Позивач не згоден із даною постановою, вважає її протиправною, незаконною, і такою, що підлягає скасуванню, оскільки відповідачем, при її винесенні, всупереч вимогам чинного законодавства не було з`ясовано чи дійсно ним було вчинено дане адміністративне правопорушення, та чи наявна його вина у його вчиненні.

Рішенням Южного міського суду Одеської області від 27 грудня 2023 року (ухваленим у відкритому судовому засіданні) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 08.01.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Южного міського суду Одеської області від 27.12.2023р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.01.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

22.01.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, свої правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

24.10.2023р. інспектором СРПП ВП №4 Одеського РУП №2 ГУНП в Одеській області Штонда Д.І. винесено постанову серії БАД №615763 про притягнення водія ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.4 ст.126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 20400 грн.

Так, згідно з цією постановою, 24.10.2023р. о 15:50 год. ОСОБА_1 керував транспортним засобом «ВАЗ 2109», д.н.з. « НОМЕР_1 », будучи позбавленим права керування транспортним засобом, що є порушенням вимог п.2.1 (а) ПДР України, в зв`язку із чим, останнього і було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП.

Не погоджуючись із правомірністю винесеної відповідачем спірної постанови від 24.10.2023р., позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив необґрунтованості та безпідставності позовних вимог, а також з того, що оскаржувана постанова була прийнята відповідачем з дотриманням приписів чинного законодавства, що свідчить про відсутність законних підстав для її скасування.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Даним конституційним положенням кореспондує ч.1 ст.8 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII.

У відповідності до п.8 ч.1 ст.23 вказаного Закону №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Як чітко визначено ст.35 цього Закону, поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

Порядок же дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-ХІІ, безпосередньо встановлюють «Правила дорожнього руху» (затв. постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306 із змінами та доповненнями).

В силу положень ч.5 ст.14 Закону №3353-ХІІ, учасники дорожнього руху зобов`язані знати та неухильно дотримуватись вимог цього Закону, ПДР та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Аналогічні положення містяться і в п.п.1.3,1.9 ПДР України, зі змісту якого видно, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи ж, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктом 2.4 (а) цих Правил ДРУ закріплено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися із дотриманням вимог ПДР України, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в п.2.1, зокрема, посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

За визначенням ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права та свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Так, нормами ч.4 ст.126 КУпАП прямо передбачено відповідальність осіб, позбавлених права керування транспортними засобами, за керування транспортним засобом.

Порушення ж даної норми, в свою чергу, тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить - 20400 грн.

Як визначає ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч.2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

У той же час, ст.7 КУпАП передбачено те, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами та посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів та зміцнення законності.

Положеннями ст.280 КУпАП закріплено «обов`язок» посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Доказами ж в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- та кінозйомки, відеозапису або засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст.251 КУпАП).

Як вбачається зі змісту ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності дійсно можливе за наявності події адміністративного правопорушення та вини цієї особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами, на підставі своєчасного, всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи. При цьому, виходячи із закріпленого в ч.4 ст.129 Конституції України принципу змагальності та рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається саме на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.

Згідно з ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах стосовно оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Належними є докази, які містять інформацію відносно предмета доказування. Предметом же доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.62 Конституції України, вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Так, як встановлено колегією суддів з матеріалів справи та вже зазначалося вище, підставою для прийняття оскаржуваної постанови від 24.10.2023р. серії БАД №615763 стало порушення позивачем вимог п.2.1 (а) ПДР України, т.б. відсутність в ході перевірки «посвідчення водія».

Як свідчать матеріали справи, представником поліції 24.10.2023р. після зупинки автомобіля позивача було з`ясовано, що він, як водій, ще у листопаді 2022р., на підставі постанови Комінтернівського районного суду Одеської області від 03.11.2022р. у справі №504/3038/22, був позбавлений права керувати транспортним засобом строком на 1 (один) рік.

Саме такий склад правопорушення і було зазначено у спірній постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та саме за це до нього застосовано штрафні санкції, передбачені ч.4 ст.126 КУпАП.

Так, як вбачається зі змісту позовної заяви, основоположними доводами позивача фактично є те, що 03.11.2022р. Комінтернівським районним судом Одеської області винесено постанову у справі №504/3038/22 про визнання його винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік. Разом із тим, 27.01.2023р. позивачем було подано апеляційну скаргу, у зв`язку із чим Комінтернівський районний суд Одеської області повідомив про передачу справи №504/3038/22 до Одеського апеляційного суду. Проте, що справа фактично була розглянута Одеським апеляційним судом позивачу стало відомо лише тільки 24.10.2023р. від працівників поліції.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості поданої апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу, що в резолютивній частині постанови Комінтернівським районним судом Одеської області від 03.11.2022р. у справі №504/3038/22 було встановлено, що відповідне судове рішення може бути оскаржене протягом 10-ти днів з дня його винесення до Одеського апеляційного суду через суд 1-ї інстанції. А тому, строк на апеляційне оскарження постанови почав обчислюватися з 03.11.2022р. та закінчився - 14.11.2022р.

Як вбачається з постанови Одеського апеляційного суду від 01.03.2023р. у справі №504/3038/22, апеляційну скаргу позивачем було подано - 27.01.2023р., тобто з пропуском строку, встановленого у ст.294 КУпАП строку, що, з урахування відсутності клопотання про поновлення такого строку, і стало підставою для її повернення апелянту. При цьому, судом апеляційної інстанції також було роз`яснено, що повернення апеляційної скарги не позбавляє права на повторне звернення до суду з апеляційною скаргою із порушенням питання про поновлення строку на апеляційне оскарження та наведенням поважних причин пропуску такого строку.

Однак, як свідчать відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, апеляційна скарга на судове рішення від 03.11.2022р. у справі №504/3038/22 як станом на момент винесення спірної постанови, так і на момент подання апеляційної скарги у даній справі, позивачем не подавалася.

У контексті зазначеного, також слід вказати й про те, що одним із процесуальних обов`язків учасника справи визначено, з-поміж іншого, дотримання строку на апеляційне оскарження судового рішення, а також виконання встановлених законом вимог щодо оформлення апеляційної скарги.

Отже, апелянт (та/або його представник), маючи намір добросовісної реалізації належного права на апеляційний перегляд справи, повинен був забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону і суду, зокрема, стосовно строку подання апеляційної скарги, її форми та змісту, для чого повинен вчиняти всі можливі та залежні від нього дії, а також використовувати всі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Також, одночасно варто зауважити й про те, що з моменту винесення Одеським апеляційним судом ухвали про повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 (01.03.2023р.) до прийняття оскаржуваної у цій справі постанови (24.10.2023р.) у позивача було достатньо часу (більше ніж 9 місяців) для отримання необхідної інформації про рух поданої апеляційної скарги, оскільки при зверненні до суду з апеляційною скаргою апелянт реалізує своє право, а не обов`язок, та є найбільш зацікавленою особою щодо відстеження руху даної справи, що, в свою чергу, вірно було враховано судом 1-ї інстанції.

Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржувана позивачем постанова від 24.10.2023р. серії БАД №615763 була винесена відповідачем правомірно, т.б. на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУпАП, обґрунтовано, із урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо та своєчасно, а тому, відповідно, будь-які підстави для її скасування - відсутні.

При цьому, не зайвим буде наголосити й на тому, що факт обізнаності ОСОБА_1 про ухвалення Одеським апеляційним судом відповідного судового рішення за результатами розгляду його апеляційної скарги у справі №504/3038/22, взагалі не впливає на правомірність винесеної відповідачем спірної постанови.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на зазначене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.286,308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Южного міського суду Одеської області від 27 грудня 2023 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови виготовлено: 05.02.2024р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко