Постанова

від 06.02.2024 по справі 814/633/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2024 р.м. ОдесаСправа № 814/633/18

Головуючий в 1 інстанції: Мороз А.О.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Лук`янчук О.В.

суддів Бітова А.І.

Ступакової І.Г.

при секретарі Аргіровій М. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року по справі за позовом приватного підприємства "Кімбурнпродрезерв" до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2018 року приватне підприємство "Кімбурнпродрезерв" звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області та просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.12.2017 р. № 00045841405, № 00045851405.

В обґрунтування позову зазначалось, що спірні рішення контролюючого органу є протиправними, оскільки нежитлові будівлі призначенні для використання ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, яка відповідає видам діяльності, зазначеним у ЄДРПОУ, тому не є об`єктами оподаткування згідно з пп. «ж» п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України. Позивач наголошує, що він є сільськогосподарським виробником.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року адміністративний позов приватного підприємства "Кімбурнпродрезерв" задоволено.

Не погоджуючись з таким рішенням, Головне управління ДПС у Миколаївській області надало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Доводами апеляційної скарги зазначено про відсутність підстав для надання пільги на сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, так як позивач не подав до контролюючого органу документи, що вони використовуються у сільськогосподарській діяльності.

Також, апелянт звертає увагу, що відповідно до податкових накладних, виданих та зареєстрованих позивачем в ЄРПН у 2015-2017 роках, встановлено, що в перевіряємому періоді реалізацію сільськогосподарської продукції ПП "Кімбурнпродрезерв" не здійснювало, а тому не може вважатись з цих обставин сільськогосподарським товаровиробником.

Приватне підприємство "Кімбурнпродрезерв" надало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначається про обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції, а тому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу на праві власності належить 12 об`єктів нерухомого майна, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, а також не заперечується сторонами.

Контролюючим органом в період з 07.11.17 р. до 13.11.17 р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питання правильності нарахування, обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період з 01.01.15 р. до 30.09.17 р., за результатами якої складено акт перевірки № 1594/14-2914-05/35279408 від 20.11.17 р.

Згідно висновків акту перевірки, перевіркою встановлено порушення пп. 266.2.1, п. 266.2, пп. 266.3.1 п. 266.3, пп. 266.7.5 п. 266, пп. 266.9.1 п. 266.9, п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015, 2016, 2017 роки в загальній сумі 1 066 953,74 грн. та пп. 266.7.5 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України в частині не надання контролюючому органу декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015, 2016, 2017 роки.

На підставі вищезазначених висновків акту перевірки відповідачем винесені:

- податкове повідомлення-рішення № 00045841405 від 06.12.17 р., яким збільшено зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 1 333 692,17 грн, в тому числі 1 066 953,74 грн. за податковим зобов`язанням та 266 738,44 грн. за штрафними санкціями;

- податкове повідомлення-рішення № 00045851405 від 06.12.17 р., яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 510 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішення позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно зі ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

01 січня 2015 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VIII, яким запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено ст.266 ПК України.

Відповідно до пп.265.1.1 п.265.1 ст.265 ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, входить до складу податку на майно.

У розумінні ст.266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Приписами пп.266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України встановлено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Відповідно до пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

За приписами пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Згідно пп. 266.5.1 п. 266.6 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

За змістом п.п. 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

За приписами п.п. 266.9.1, п. 266.9, п.266.10 ст. 266 ПК України податок сплачується за місцем розташування об`єкта/об`єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

Фізичні особи можуть сплачувати податок у сільській та селищній місцевості через каси сільських (селищних) рад або рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, за квитанцією про прийняття податків.

Податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується: а) фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення; б) юридичними особами - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації".

Згідно п. 266.8.1 п. 266.8 ст. 266 ПК України у разі переходу права власності на об`єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначений об`єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).

За приписами пп. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Апелянт в апеляційній скарзі наголошує про не використання належних позивачу об`єктів нерухомості для безпосереднього використання у сільськогосподарській діяльності.

Спірним у цій справі є питання щодо тлумачення норми підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК, а саме: чи встановлює ця норма обов`язок сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати такі будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, чи достатньо того, що вони відповідають критерію здатності такого об`єкта слугувати цілям сільськогосподарського товарного виробництва.

Колегія суддів зазначає, що звільнення від сплати податку та збору є однією із форм надання податкової пільги (пп. «г» п. 30.9 ст.30 ПК України).

Відповідно до п. 30.2 ст.30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Пільга, встановлена пп. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Таким чином, будівлі і споруди, про які йдеться в цій нормі, повинні відповідати меті, способу та критеріям використання у сільськогосподарській діяльності.

Колегія суддів наголошує, що вимоги, що будівлі і споруди повинні використовуватися (експлуатуватися) у сільськогосподарській діяльності текст цієї норми не містить.

Також норма пп. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не ставить у залежність право на податкову пільгу від фактичного використання об`єкта нерухомості у сільськогосподарській діяльності, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання.

Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII, пп. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Як і Законом України від 28.12.2014р. №71-VIII, законодавець не встановив обов`язку сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, а умовою звільнення таких об`єктів від оподаткування визначив цільове призначення їх використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 01.10.2019 р. у справі №0340/1905/18.

При цьому, колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази, що позивач використовував належні на праві власності об`єкти нерухомості у будь-якій іншій, відмінній від сільськогосподарської діяльності, спосіб, відповідачем не надано суду доказів протилежного.

Отже, у даному випадку основним є питання, чи є позивач сільськогосподарським товаровиробником, тобто, чи виконується друга умова для застосування пільги, встановленої пп. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

За змістом ст. 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років» сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією

Згідно ст.1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Підпунктом 14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Ця норма містить застереження щодо застосування такого визначення для цілей глави 1 розділу XIV «Спеціальні податкові режими» ПК України. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульований розділом ХІІ «Податок на майно» Кодексу.

Відповідно до п.п. 5.2, 5.3 ст. 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Застереження в пп. 14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України щодо цілей глави 1 розділу ХIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін «сільськогосподарський товаровиробник» має інше змістовне навантаження.

Поняття «сільськогосподарський товаровиробник», що міститься у Законі України «Про сільськогосподарський перепис» та у ПК України, не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у пп.14.1.235п.14.1 ст.14 ПК України, має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п.5.3 ст.5 ПК України.

Як встановлено матеріалами справи, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно у власності ПП "КІМБУРНПРОДРЕЗЕРВ" знаходиться 12 об`єктів нерухомого майна:

- на території Парутинської сільської ради - 3 об`єкти нерухомого майна, загальною площею 19960,1 кв.м, а саме: комплекс, молочно-товарної ферми №1 загальною площею 9650,80 кв. м; зерноток загальною площею 6812,90 кв. м; комплекс, будівель та споруд автогаражу загальною площею 3496,40 кв. м;

- на території Козирської сільської ради - 9 об`єктів нерухомого майна, загальною площею 1912,40 кв.м, а саме: компплекс свинарно-товарної ферми-загальною площею 3527,60 кв. м; нежиле приміщення-птичник загальною площею 1385,10 кв. м; комплекс, літній табір свинарно-товарної ферми-загальною площею 1980,20 кв. м; комплекс з переробки сільськогосподарської продукції-загальною площею 1060,90 кв. м; комплекс, який складається з зерноскладу з плотнею, складу-старий авто гараж, будівлі сторожки, пилорами,складу - загальною площею 1414,70 кв. м; комплекс будівель, який складається з авто гаражу на 20 боксів, ремонтної майстерні, складу запасних частин, ангару-загальною площею 2930,20 кв. м; комплекс молочно - товарної ферми-загальною площею 6154,70 кв. м; комплекс будівель, загін «багаторічних насаджень» - загальною площею 1198,50 кв. м.; комплекс будівель «Центральний гарман» - загальною площею 60,50 кв. м.

Основними видами діяльності вказаного приватного господарства є: 01.25 Вирощування ягід, горіхів, інших плодових дерев і чагарників; 01.21 Вирощування винограду; 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Таким чином, враховуючи, що основними видами діяльності ПП "КІМБУРНПРОДРЕЗЕРВ" є сільськогосподарське виробництво, а зазначені об`єкти нерухомості призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, то вони не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне, підпунктом 14.1.76 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково - дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Національний класифікатор видів економічної діяльності України ДК 009:2010, затверджений наказом Держспоживстандарту України від 11 жовтня 2010 року №457, до сільськогосподарської діяльності відносить рослинництво і тваринництво.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом №507 від 17.08.2000 р. затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до вказаного Державного класифікатора будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарської силоси та інше.

Отже, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов`язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі (використання у власному господарстві або реалізації).

Таким чином, належність особи до категорії сільськогосподарських товаровиробників не залежить від організаційної форми здійснення нею сільськогосподарської діяльності (юридична особа, фізична особа чи фізична особа-підприємець).

Аналогічну позицію викладено Верховним Судом у постановах від 17.02.2020 № 820/3556/17, від 10.04.2020 № 823/1751/17, від 24.04.2020 № 540/2206/19 від 17.02.2021 № 820/3707/17 та від 22.04.2021 № 822/3289/17.

Отже, з урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником.

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6«Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8«Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».

Які саме будівлі сільськогосподарського призначення мають статус інших, нормативно-правові акти не визначають.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 12.10.2021 № 580/322/20).

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

З матеріалів справи встановлено, що об`єкти нерухомості, які належать позивачу на праві приватної власності, щодо яких контролюючим органом нараховані податкові зобов`язання, належать до будівель/споруд, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, та не здаються їх власниками в оренду, позичку, лізинг не є об`єктами оподаткування згідно з пунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 04.03.2021 №500/2782/18.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником. Об`єкти нерухомості, які належить позивачу на праві приватної власності, щодо яких контролюючим органом донараховано податкові зобов`язання, є будівлями, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, що такі об`єкти здаються їх власником в оренду, лізинг, позичку.

Таким чином, у спірних правовідносинах підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відсутні, адже позивач не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо об`єктів нерухомого майна, а відтак прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 06.12.2017 р. № 00045841405, № 00045851405 підлягають скасуванню.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновок, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 06 лютого 2024 року.

Головуюча суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А.І. Бітов

Суддя: І.Г. Ступакова