Рішення

від 23.01.2024 по справі 136/2359/23

ЛИПОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 136/2359/23

провадження № 2/136/561/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2024 р. м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області

у складі головуючого судді Кривенка Д.Т.,

за участю секретаря судового засідання Марчук Н.А.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду м. Липовець, у загальному позовному провадженні, цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське" про визнання договорів купівлі-продажу майна дійсними та визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське" (далі відповідач), в якому просив:

- визнати дійсними договори купівлі-продажу нежитлових приміщень №14-09/23 від 13.09.2023 та №15/09-23 від 13.09.2023, що укладені між позивачем та відповідачем, в особі директора ОСОБА_2 ;

- визнати за позивачем право власності на нежитлові приміщення загальною площею 2466,3 кв.м., а саме: корівник загальною площею приміщень 1633,3 кв.м.; телятник загальною площею приміщень 833,0 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 , а також на нежитлове приміщення, а саме: кормоцех загальною площею приміщень 166,1 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Позивач обґрунтовує свій позов наступними обставинами.

Між сторонами було укладено договори купівлі-продажу нежитлових приміщень №14-09/23 від 13.09.2023 та №15/09-23 від 13.09.2023. За такими договорами відповідач продав та передав позивачу, а той купив та прийняв нежитлові приміщення загальною площею 2466,3 кв.м., а саме: корівник загальною площею приміщень 1633,3 кв.м.; телятник загальною площею приміщень 833,0 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 , а також нежитлове приміщення загально площею 166,1 кв.м., а саме: кормоцех загальною площею приміщень 166,1 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 . Позивач як покупець, виконав свої зобов`язання, що вказані в договорах купівлі-продажу нерухомого майна від 13.09.2023 за №14-09/23 та №15-09/23 та повністю розрахувався з відповідачем. Попри те, що згідно умов вищевказаних договорів, відповідач як продавець бере на себе зобов`язання щодо їх нотаріального посвідчення, але при зверненні з вказаними договорами до приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області, нею були винесені постанови №113/02-31 та №114/02-31 від 03.10.2023 з відмовою у вчиненні нотаріальної дії, зокрема нотаріально посвідчення вищевказаних договорів. Позивач стверджує, що після отримання відмов нотаріуса відповідач свідомо не вживає заходів щодо нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень №14-09/23 від 13.09.2023 та №15/09-23 від 13.09.2023 і не оформляє на позивача право власності на придбане останнім нерухоме майно.

Ухвалою суду від 19.12.2023 відкрито провадженняу справіта призначеноїї розгляд у загальному позовному провадженні з викликом сторін, а відповідачу визначено строк для подання відзиву.

Відповідачем у визначений судом строк відзиву на позов не подано, але у своєму клопотанні від 27.12.2023, представник відповідача позовні вимоги визнав та просив про розгляд справи без його участі в судовому засіданні.

У судове засідання позивач та його представник не з`явились, а у своїй заяві просили суд про розгляд справи за їх відсутності, позов просили задовольнити.

Суд вважає, що за результатами підготовчого провадження можливо ухвалити рішення, тому розгляд справи проводить у даному судовому засіданні, за наявних у справі доказів, за відсутності сторін, не здійснюючи фіксацію судового засідання.

Суд, дослідивши зібрані докази, встановив наступні фактичні обставини.

13.09.2023 між позивачем, який був покупцем та відповідачем в особі директора ОСОБА_2 , який був продавцем, було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень №14-09/23. Згідно п. 1 вказаного договору відповідач продав та передав позивачу, а той купив та прийняв нежитлові приміщення загальною площею 2466,3 кв.м., а саме: корівник загальною площею приміщень 1633,3 кв.м.; телятник загальною площею приміщень 833,0 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 . Згідно п. 2 даного договору відчужувані нежитлові приміщення належить відповідачу на праві власності на підставі переліку майна, переданого регіональним відділенням ФДМ України по Вінницькій області до статутного фонду відкритого акціонерного товариства «Турбівське» від 06.08.2008 за №11-03/1603. Згідно п. 4-6 даного договору загальна ціна відчужуваних приміщень, за якою вчинено продаж складає 150 000,00 грн, які відповідач одержав у повному обсязі від позивача під час підписання даного договору. Також, 13.09.2023 між сторонами було укладено ще один договір купівлі-продажу нежитлових приміщень №15-09/23, згідно якого продавець продав та передав, а покупець купив та прийняв від продавця нежитлове приміщення загально площею 166,1 кв.м, а саме: кормоцех загальною площею приміщення 166.1 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 . Згідно п.2 даного договору відчужувані нежитлові приміщення теж належить відповідачу на праві власності на підставі переліку майна, переданого регіональним відділенням ФДМ України по Вінницькій області до статутного фонду відкритого акціонерного товариства «Турбівське» від 06.08.2008 за №11-03/1603. Згідно п.4 та п.6 даного договору, за домовленістю сторін, загальна ціна відчужуваних нежитлових приміщень, за якою вчинено продаж становить 50000,00 грн. Позивач як покупець, виконав свої зобов`язання, вказані в п. 1 договорів купівлі-продажу нерухомого майна №14-09/23 та №15-09/23 від 13.09.2023 та повністю розрахувався з відповідачем, відповідно про що було одразу зазначено в п.4-6 вказаних договорів. У матеріалах справи наявні видаткові накладні від 13.09.2023, яким підтверджується сплата позивачем на рахунок відповідача раніше обумовленої вартості вищевказаного нерухомого майна. Також позивач прийняв 13.09.2023 по Актах приймання-передачі нерухомого майна придбане нерухоме майно. Натомість згідно п. 18 вищевказаних договорів, відповідач як продавець взяв на себе зобов`язання щодо нотаріального посвідчення кожного договору протягом 10 календарних днів з моменту його укладення. 03.10.2023 з метою укладання договорів про продаж нежитлових будівель та будівель сільськогосподарського призначення, представник відповідача звернувся звернувся до приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Башти-Бєлаєвої М.О., надавши при цьому, нотаріусу, серед інших документів, Державний акт на право постійного користування землею, серії 1-ВН №001275, виданий Турбівської селищною Радою народних депутатів Липовецького району Вінницької області від 10.08.1996 та Витяг з Державного реєстру речових прав па нерухоме майно від 31.08.2023, а також договори купівлі-продажу нежитлових приміщень №14-09/23 та №15-09/23 від 13.09.2023 з актом прийому-передачі нежитлових приміщень. Представник відповідача прохав посвідчити договори купівлі-продажу, укладені з позивачем. Однак, 03.10.2023 нотаріусом було винесено постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії з тих підстав, що оскільки, наявний у продавця державний акт на право постійного користування землею серії І-ВН №001275, виданий Турбівської селищною Радою від 10.08.1996, свідчить про те, що земельна ділянка, призначена для обслуговування нежитлової будівлі, будівлі сільськогосподарського призначення сформована та передана відповідачу саме у постійне користування, а тому така земельна ділянка є об`єктом цивільних прав і визначений їй на моменті формування кадастровий номер повинен бути присвоєний з моменту державної реєстрації в ДЗК. Разом з тим, серед документів, поданих відповідачем для посвідчення договорів купівлі-продажу нежитлових будівель, будівель сільськогосподарського призначення не було надано витягу з ДЗК чи іншого документу, що містив би кадастровий номер.

Суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами.

В силу вимог ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли домовленості з усіх істотних умов.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з часу передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як визначено в ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку/квартири або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває у податковій заставі.

Згідно з ч. 2 cт. 220 ЦК України, якщо сторони договору домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна сторона ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним

У постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі №754/2339/16-ц зазначено, що однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 18.08.2021 у справі №305/1468/16-ц зазначено, що визнання дійсним договору (конвалідація) на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми пов`язується саме з відсутністю нотаріального посвідчення і це зумовлює їх нікчемність). Згідно з ч. 2 ст. 220 ЦК України конвалідація можлива за наявності таких умов: досягнення між сторонами згоди щодо усіх істотних умов договору; наявність письмових доказів досягнення домовленості щодо всіх істотних умов договору; повне або часткове виконання договору; ухилення однією зі сторін від його нотаріального посвідчення.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 07.12.2022 в справі №142/119/20 зазначив, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (ч. 2 ст. 220 ЦК України).

Суд, оцінивши подані позивачем докази, вважає їх належними, допустимими та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, підтверджують існування обставин на які посилається позивач, і які не оспорює відповідач, а в сукупності на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи.

Суд встановив, що між сторонами було укладено договори купівлі-продажу нежитлових приміщень №14-09/23 від 13.09.2023 та №15/09-23 від 13.09.2023 і за такими договорами відповідач продав та передав позивачу, а той купив та прийняв нежитлові приміщення загальною площею 2466,3 кв.м., а саме: корівник загальною площею приміщень 1633,3 кв.м.; телятник загальною площею приміщень 833,0 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 , а також на нежитлове приміщення загально площею 166,1 кв.м. саме: кормоцех, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Суд встановив, що відчужувані нежитлові приміщення належить відповідачу на праві власності на підставі переліку майна, переданого регіональним відділенням ФДМ України по Вінницькій області до статутного фонду відкритого акціонерного товариства «Турбівське» від 06.08.2008 за №11-03/1603.

Суд встановив, що позивач як покупець, виконав свої зобов`язання, вказані в п.1 договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 13.09.2023 за №14-09/23 та №15-09/23 та повністю розрахувався з відповідачем, відповідно про що було одразу зазначено в п.4-6 вказаних договорів, а також прийняв 13.09.2023 по Актах приймання-передачі нерухомого майна придбане нерухоме майно.

Суд встановив, що 03.10.2023 представник відповідача, з метою укладання договорів про продаж нежитлової будівлі, будівлі сільськогосподарського призначення звернувся до приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Вінницької області Башти-Бєлаєвої М.О., але нотаріус відмовила у вчиненні нотаріальної дії з причин відсутності документів, які б свідчили про присвоєний кадастровий номер земельної ділянки, на якій знаходяться об`єкти нерухомого майна, що продаються відповідачем.

Суд встановив, що сторонами не спростовувався той факт, що після вищевказаних відмов нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, відповідач свідомо не вживав заходів щодо нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень №14-09/23 від 13.09.2023 та №15/09-23 від 13.09.2023 і не оформлював право власності на придбане нерухоме майно на позивача. Натомість позивач вважає, свої права порушеними, що стало підставою для звернення до суду

Суд встановив, що оскільки сторони досягли згоди з усіх істотних умов під час укладення договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень №14-09/23 від 13.09.2023 та №15/09-23 від 13.09.2023, а саме: нежитлових приміщень загальною площею 2466,3 кв.м., а саме: корівник загальною площею приміщень 1633,3 кв.м.; телятник загальною площею приміщень 833,0 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 , а також нежитлових приміщень загально площею 166,1 кв.м., а саме: кормоцех, що знаходиться по АДРЕСА_1 , і позивач як покупець повністю здійснив розрахунок з відповідачем за придбане майно та отримав майно за актами приймання-передачі, тому неможливість нотаріального посвідчення договору перешкоджає позивачу як покупцеві та порушує його права володіння, користування та розпорядження придбаним у відповідача майном, тому наявність невизнаних прав позивача є очевидною і вони підлягають захисту судом.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що позовна вимога: визнати договори купівлі-продажу нежитлових приміщень №14-09/23 від 13.09.2023 та №15/09-23 від 13.09.2023, що укладені між позивачем та відповідачем дійсними, ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється бо не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відповідно до змісту ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли в інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна. Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення претендування на належне власнику майно за допомогою підтвердження у судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності, судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватися на встановленому судом під час розгляду справи існуючому юридичному факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №760/14438/15 вказано, що ст. 392 ЦК України, в якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Тому, в судовому порядку позовні вимоги про визнання права власності підлягають задоволенню лише з указаних підстав. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності відповідно до ст. 392 ЦК України є оскарження або невизнання існуючого права. Тобто, у випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права власності на належне особі майно.

У даному судовому процесі суд знайшов законні підстави для визнання дійсними договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень №14-09/23 від 13.09.2023 та №15/09-23 від 13.09.2023, що укладені між позивачем та відповідачем, що підтверджує наявне у позивача право власності на нежитлові приміщення.

Разом з тим, слід зазначити, що причиною відмов нотаріуса від 03.10.2023 щодо нотаріального посвідчення таких договорів купівлі-продажу нежитлових приміщень було не надання відповідачем, як продавцем нерухомого майна, документів, які б свідчили про присвоєний кадастровий номер земельної ділянки, на якій знаходяться об`єкти нерухомості, а представник відповідача, надав нотаріусу лише Державний акт на право постійного користування землею, серії І-ВН №001275, виданий Турбівської селищною Радою народних депутатів Вінницької області від 10.08.1996.

Суд зауважує, що згідно з ст. 23 ЗК України від 18.12.1990, чинного на дату видачі Державного акту, право власності та постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються ВР України. В силу вимог п. 8 постанови ВР України від 13.03.1992 №220-ХІІ встановлено, що громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у постійне користування, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Так, за змістом положень ст.ст. 120, 141 ЗК України, ст. 377 ЦК України законодавець встановив імперативний припис щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на будівлю або споруду та передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на розташовані на ній будівлі або споруди.

Суд зауважує, що набуття позивачем права власності за договорами купівлі-продажу №14-09/23 від 13.09.2023 та №15/09-23 від 13.09.2023 на нежитлові приміщення, які знаходяться на земельній ділянці, наданій відповідачу в постійне користування не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, натомість створює правові підстави для переходу права на земельну ділянку до позивача як нового власника об`єктів нерухомості, розташованих на земельній ділянці відповідно до положень ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України в силу договорів купівлі-продажу №14-09/23 від 13.09.2023 та №15/09-23 від 13.09.2023, які судом визнанні дійсними, оскільки з придбання майна позивачем та автоматичного переходу права користування земельною ділянкою, яке було раніше надане відповідачу, впроваджується принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель та споруд.

Також, відповідач визнав позовні вимоги про визнання договорів купівлі-продажу майна дійсними та визнання права власності на нерухоме майно, а відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, якщо визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що позовна вимога: визнати за позивачем право власності на нежитлові приміщення загальною площею 2466,3 кв.м., а саме: корівник загальною площею приміщень 1633,3 кв.м.; телятник загальною площею приміщень 833,0 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 , та на нежитлове приміщення загальною площею 166,1 кв.м., а саме: кормоцех, по АДРЕСА_1 , ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню, як і в цілому весь позов.

Суд, вирішуючи питання судових витрат, враховує письмову заяву відповідача, в якій він визнав позов, а тому в силу вимог ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору.

Отже, з огляду на визнання позову відповідачем та задоволення позову, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 50 %, який ним сплачено, а також повернути позивачу з державного бюджету інші 50 % судового збору.

Керуючись ст.ст. 200, 259, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське" (місцезнаходження: вул. Миру, буд. 147, смт Турбів, Вінницький р-н, Вінницька обл., ЄДРПОУ - 00385632) про визнання договорів купівлі-продажу майна дійсними та визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити.

Визнати договори купівлі-продажу нежитлових приміщень №14-09/23 від 13.09.2023 та №15/09-23 від 13.09.2023, що укладені між ОСОБА_1 та Приватним акціонерним товариством "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське", в особі його директора Дмитрука Володимира Михайловича - дійсними.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення загальною площею 2466,3 кв.м., а саме: корівник загальною площею приміщень 1633,3 кв.м.; телятник загальною площею приміщень 833,0 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 , а також на нежитлове приміщення загально площею 166,1 кв.м. саме: кормоцех загальною площею приміщень 166,1 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське" на користь ОСОБА_1 у вигляді 50% судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.

Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України частину сплаченого ним при поданні позову 50% судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не подано учасниками справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів до Вінницького апеляційного суду, а зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення не було вручено в день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо скарга подана протягом 30-ти днів із дня вручення повного рішення суду.

Суддя Дмитро КРИВЕНКО