Постанова

від 06.02.2024 по справі 295/6990/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/6990/22 Головуючий у 1-й інст. Кузнєцов Д.В.

Категорія 76 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Микитюк О.Ю., Трояновської Г.С.,

з участю секретаря

судового засідання Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 295/6990/22 за позовом ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«Клін Стрім»про стягненнязаборгованості ізвиплати заробітноїплати,стягнення заробітноїплати зачас вимушеногопрогулу,середнього заробіткуза часзатримки видачітрудової книжкипри звільненні,вихідної допомогита моральноїшкоди,

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Клін Стрім» на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 02 червня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Кузнєцова Д.В. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом, в якому просила визнати її звільнення незаконним, зобов`язати відповідача внести виправлення до трудової книжки, вказавши причиною звільнення ст. 38 КЗпП України, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 21157,28 грн, невиплачену заробітну плату в розмірі 48082,88 грн, середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати в розмірі 85 234,44 грн, зобов`язати відповідача повернути трудову книжку, стягнути середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки в розмірі 21157,28 грн, вихідну допомогу в розмірі 55144,50 грн та 20000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивувала тим, що 10.12.2021 вона була прийнята за основним місцем роботи на посаду менеджера в оптовій торгівлі згідно наказу №47 від 10.12.2021 та трудового договору №20 від 10.12.2021. Сторони погодили посадовий оклад у розмірі 18 700 грн. Зазначала, що з 24.02.2022 у зв`язку із нападом російської федерації на територію України та подальшим введенням військового стану по всій території України виникла проблема із веденням господарської діяльності ТОВ «Клін Стрім» та у подальшому відповідач за власною ініціативою перевів її на віддалену форму праці із дому, а також з метою забезпечення можливості ведення трудової діяльності відповідачем було привезено до дому позивача офісну техніку, необхідну для нормального ведення трудової діяльності. Протягом усього часу віддаленої роботи, Товариством лише частково сплачувалася заробітна плата. Інформація щодо того, чи оформлював відповідач документально переведення позивача на віддалену форму праці, невідома. Вказувала, що у травні 2022 року за ініціативою роботодавця її було відключено від електронної бази підприємства, що унеможливило виконання трудових обов`язків у повному обсязі, а 23.05.2022 під час розмови директор підприємства в усному порядку наказав їй не приходити на роботу та повідомив про звільнення. 23.06.2022 вона отримала наказ №06/22-9 про звільнення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважає дії відповідача протиправними та такими, що порушують трудові права. Посилається на те, що після масштабного вторгнення військ російської федерації виникла реальна загроза для життя та здоров`я осіб, що перебувають на території України, а враховуючи розташування підприємства та відсутності в останньому бомбосховища відповідач фізично не міг забезпечити у рамках офісу безпечні умови праці, передбачені у розумінні пункту 3.2.3 договору та ст. 153 КЗпП України. У зв`язку з тим, що підприємство розташоване поряд із об`єктами промисловості, що мають підвищену ймовірність стати ціллю для ракетних обстрілів з боку військ окупантів, відповідач прийшов до цілком раціонального висновку перевести співробітників на віддалену форму праці для збереження їх життя та здоров`я, а також забезпечення безпечних умов праці. Разом з тим, у подальшому відповідач в особі директора підприємства унеможливив присутність позивача на робочому місці та виконання нею своїх обов`язків, серед таких дій, зокрема, відключення профілю позивача від робочої програми, відібрання ключів від офісу. На її думку, вона має право вимагати виправлення помилки у тексті трудової книжки у частині статті, на підставі якої відбулося звільнення, а саме з ч. 4 ст. 40 КЗпП на ст. 38 КЗпП, та вимагати сплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 21 157,28 грн. Крім того, протягом періоду трудових відносин відповідачем неодноразово здійснювалася затримка з виплати належної їй заробітної плати, більша частина такої заборгованості так і не була виплачена, що складає в загальному 48 082,88 грн. Разом з даною сумою ТОВ «Клін Стрім» повинно також сплатити на підставі ст. 117 КЗпП України середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Також станом на дату подачі позову відповідачем так і не видано трудову книжку, а тому позивачу підлягає сплаті середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. У свою чергу порушення відповідачем законодавства про працю у частині незаконного звільнення надає позивачу право на отримання вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку. Виходячи з того, що відповідачем не було нараховано заробітну плату за останні два місяці, що передували звільненню, середня заробітна плата за два відпрацьовані місяці перед звільненням становить 18 381,50 грн. Окрім майнової шкоди в результаті порушення права на оплату праці було завдано і моральну шкоду, яку позивач оцінює в 20 000 грн. Через відмову відповідача здійснити оплату праці у повному розмірі за березень-квітень 2022 року у позивача стався серцевий напад, в результаті чого вона була госпіталізована до лікувального закладу. Позивач втратила спокій та постійно перебуває у стані тривоги, більше того, є інвалідом ІІ групи і їй життєво необхідно отримувати постійне медикаментозне лікування, вартість якого становить 3 000 грн щомісячно.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 02 червня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто ізвідповідача на користьпозивачки 28281,82 грн заборгованості по заробітній платі, 25000 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів та 3000 грн на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання судових витрат, а також допущено негайне виконання рішення в частині присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Не погодившись з рішенням суду, представник відповідачата ОСОБА_1 оскаржили його в апеляційному порядку.

ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції не правильно застосовано норми матеріального права у зв`язку з неправильністю установлення обставин внаслідок їх неправильного дослідження та оцінки. Вона неодноразово з`являлася до підприємства за трудовою книжкою. Однак, директор товариства сказав, що поверне її після того, як закінчиться війна, або в суді. На підтвердження цих слів нею був наданий суду відеозапис. Однак, суд першої інстанції дану обставину проігнорував. Тому, просить таке рішення скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

ТОВ «Клін Стрім»у поданій апеляційній скарзі просило оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове яким відмовити в задоволенні даних позовних вимог за безпідставністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду в частині часткового задоволення позову є таким, що не відповідає нормам чинного законодавства, є надуманим та необґрунтованим, наведені в рішенні суду обставини не узгоджуються з нормами права які застосував суд, що не відповідає принципу законності та обґрунтованості тому вважають, що останнє ухвалене без повного і всебічного з`ясування обставин справи на підставі неналежних доказів та неналежним способом захисту прав.

Зазначають, що при прийнятті рішення не оспорювалось сторонами та встановлено судом, що на момент прийняття наказу по підприємству про зміну істотних умов праці та повідомлення працівників підприємства про такий, позивачка була відсутня на робочому місці. Через загрозу військових дій, спілкування з нею відбувалось виключно в телефонному режимі. Тому керівництво підприємства не мало інших варіантів повідомлення працівника про зміну істотних умов крім телефонного режиму, про що був складений відповідний акт.

Крім того, отримуючи заробітну плату в значно меншому розмірі, позивачка неодноразова цікавилась в колег та бухгалтера про існуючу ситуацію, які також були в аналогічних умовах та повідомляли позивачку про зміну істотних умов праці враховуючи простій підприємства через агресію російської федерації.

Тому, суд протиправно залишив поза увагою відсутність вини товариства та законодавчо обґрунтовані підставі для зміни істотних умов праці в зв`язку з чим розмір заборгованості розрахований судом неправильно.

Також похідним є неправомірне нарахування та стягнення судом середнього заробітку за час нібито затримки розрахунку, та визначення його розміру в 25000 грн, з чим також позивач погодитись не може по причинні відсутності вини в затримці будь-яких коштів нарахованих підприємством позивачці, тому враховуючи наявність простою не з вини підприємства прийти до іншого вирішення даного питання підприємство змоги не мало.

Тому, враховуючи недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції помилково визнав встановленими, зокрема порушення трудових прав позивача в частині неналежного повідомлення позивача про зміну істотних умов праці в частині зменшення посадового окладу в умовах воєнного стану, слід прийти до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

У поданому відзиві представник позивача адвокат Савіцька А.О. просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати, ухваливши нове рішення про їх задоволення, а також стягнути із товариства на користь ОСОБА_1 понесені витрати на правничу допомогу в апеляційному суді.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали свою апеляційну скаргу, просили її задовольнити і надали пояснення, які відповідають її доводам. Скаргу відповідача просили залишити без задоволення за безпідставністю та необґрунтованістю.

Представник ТОВ «Клін Стрім»подану ним апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити із зазначених у ній підстав. Скаргу позивачки не визнав і просив відмовити в її задоволенні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до ст.263ЦПК України судове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що наказом директора ТОВ «Клін Стрім» № 47 від 10.12.2021 ОСОБА_1 з 10 грудня 2022 року прийнято на посаду менеджера в оптовій торгівлі

У підпунктах 5.1, 5.5 укладеного між сторонами трудового договору № 20 від 10.12.2021 зазначено, що за виконання обов`язків, передбачених посадовою інструкцією, працівнику встановлюється посадовий оклад у розмірі 18 700,00 грн на місяць. Розмір і система оплати праці можуть бути переглянуті за угодою сторін (т. 1 а.с. 17-19).

24.03.2022 директором ТОВ «Клін Стрім» видано наказ № 9 «Про зміну умов трудового договору працівників ТОВ «Клін Стрім», яким тимчасово на період воєнного стану або до появи можливості повноцінного забезпечення умов виконання трудових обов`язків працівників підприємства під час дії воєнного стану, що буде обумовлено наказом керівника, змінено розміри посадових окладів працівникам підприємства та встановлено їх на рівні розміру мінімальної заробітної плати, яка становить 6 500,00 грн, всім працівникам підприємства із 24 березня 2022 року. У даному наказі відсутній підпис ОСОБА_1 про ознайомлення із його змістом (т.2 а.с.3).

Наказом №06/22-9 від 17.06.2022 ОСОБА_1 звільнено з посади за прогул без поважних причин відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України (т. 1 а.с. 27).

Як вбачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , порушення своїх трудових прав вона пов`язує, зокрема, із невиконанням роботодавцем вимог п. 2 ст. 29 КЗпП України та п.3.3.2 трудового договору в частині не забезпечення доступу до робочого місця та не надання роботи, обумовленої трудовим договором, в зв`язку з чим просила зобов`язати відповідача внести виправлення до трудової книжки, вказавши причиною звільнення ст. 38 КЗпП України. При цьому вимог про поновлення на роботі позивачем не заявлялось (т.1 а.с.2-11).

З огляду на наведене та норми ст. 21, ч. 1 ст. 38 КЗпП України суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням може бути реалізоване виключно у випадку письмового попередження роботодавця про таке бажання відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України.

Оскільки у матеріалах справи відсутні доказиписьмового попередження ТОВ «Клін Стрім» про бажання позивача розірвати трудовий договір, а в судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердила відсутність такого попередження, місцевий суд правильно вказав на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача внести виправлення до трудової книжки, зазначивши причиною звільнення ст. 38 КЗпП України.

Так, як ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні її позову в частині зобов`язання відповідача внести виправлення до трудової книжки, її звільнено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України і позивачем не заявлялися вимоги про визнання наказу № 06/22-9 від 17.06.2022 року незаконним та поновлення її на роботі, суд першої інстанції, врахувавши правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 758/9164/16-ц, а також приписи ст. 44 КЗпП України, також правильно відмовив і у задоволенні позовних вимог про визнання звільнення незаконним та стягнення з ТОВ «Клін Стрім» середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 21 157,28 грн. та стягнення з відповідача вихідної допомоги в розмірі 55 144,50 грн.

Вирішуючи спір в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення даних вимог і з його мотивами погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Так, частиною 3статті 32 КЗпП України(в редакції станом на 24.03.2022) передбачена можливість зміни істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Разом з тим,статтею 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»(в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що у період дії воєнного стану норми частини третьоїстатті 32 Кодексу законів про працю Українита інших законів України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються.

Незважаючи на те, що вказаними нормами Закону із роботодавця тимчасово було знято обов`язок щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не пізніше ніж за два місяці, проте це не скасовувало виконання ним приписів ч. 4 ст. 32 КЗпП України, відповідно до яких, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 КЗпП України.

Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо виконання відповідачем наведених норм трудового законодавства, зокрема, з`ясування позиції ОСОБА_1 на продовження роботи в нових умовах, а наданий товариством акт від 24.03.2022 визнаний судом неприйнятним з підстав, наведених у рішенні.

Оскільки трудовий договір з ОСОБА_1 не бувприпинений за пунктом 6ст. 36 КЗпП України, у свою чергу роботодавцем не виплачувалася заробітна плата працівнику на умовах, визначених трудовим договором, місцевий суд дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення із відповідача на її користь заборгованості із виплати заробітної плати, розмір якої становить 28 281,82 грн (12 200 грн - за березень 2022 року, 12 200 грн - за квітень 2022 року та 3 881,82 грн - за травень) за фактично відпрацьований час з розрахунку посадового окладу працівника, що відповідає положенню ч. 1 ст. 94 КЗпП України.

З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 116, 117 КЗпП України, для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, із урахуванням положень Порядку № 100 та обрахованого на підставі наявної у матеріалах справи довідки про доходи позивача середньоденного заробітку. При цьому судом враховано межі заявлених позивачем вимог.

Разом з тим, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із розміром заборгованості по заробітній платі, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, із 85 234,44 грн до 25 000 грн, що узгоджується із правовими висновками наведеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки в розмірі 21 157,28 грн, місцевий суд виходив із недоведеності вини відповідача у несвоєчасному отриманні ОСОБА_1 трудової книжки, оскільки остання в день звільнення була відсутня на роботі та до ТОВ «Клін Стрім» із письмовою заявою-згодою на доставку трудової книжки поштою не зверталась. Як встановлено судом, на виконання положень Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників відповідач надіслав позивачу лист з наказом про звільнення від 17.06.2022, в якому містилась пропозиція з`явитись до підприємства за отриманням трудової книжки та всіх належних від підприємства сум. Одним з додатків до листа була копія наказу №06/22-9 про звільнення від 17.06.2022. Вказаний лист ОСОБА_1 одержала 23.06.2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Копія листа, як і наказ про звільнення були додані до позовної заяви (т. 1 а.с. 26, 31 т. 2 а.с. 1, 94).

Крім іншого, місцевий суд правильно зауважив, що позивачем заявлені одночасно вимоги про стягнення середнього заробітку як за час затримки розрахунку при звільненні (стаття 117 КЗпП України), так і за час затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця (стаття 235 КЗпП України), натомість за практикою суду касаційної інстанції за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливо одночасно застосувати стягнення середнього заробітку і за статтею 117 КЗпП України, і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку.

Положення ст. 23 ЦК України передбачають, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та моральних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд першої інстанції із посиланням на норми ст. 237-1 КЗпП України, враховуючи встановлені в ході судового розгляду обставини справи, констатував факт порушення законних прав позивача, яке серед іншого полягало у невиплаті заробітної плати згідно з умовами трудового договору, що призвело до моральних страждань, втрати ОСОБА_1 нормальних життєвих зв`язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя та вважав справедливою сатисфакцією стягнення моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн. Колегія апеляційного суду також погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають вимогам розумності і справедливості.

Рішення суду першої інстанції ухвалено із дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для його скасування.

Доводи, наведені в апеляційних скаргах сторін висновків суду не спростовують, і по своїй суті є особистим трактуванням сторін встановлених судом обставин справи та власним трактуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, враховуючи, що оскаржене рішення ухвалене із додержанням норм матеріального права і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України наявні підстави для залишення апеляційних скарг сторін без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційним судом залишено без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скарги сторін без задоволення, тому підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції ( п.п. «в» п. 4 ч.1 ст. 382 ЦПК України) і розгляд заяви представника позивачки щодо стягнення із відповідача на користь ОСОБА_1 понесених витрат на правничу допомогу при розгляді справи в апеляційному суді немає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Клін Стрім» залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 02 червня 2023 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 07 лютого 2024 року.