Постанова

від 06.02.2024 по справі 912/2391/16

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2024 року м.Дніпро Справа № 912/2391/16 (912/1521/22)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Паруснікова Ю.Б., Іванова О.Г.

секретар судового засідання Зелецький Р.Р.

від скаржника: Філоненко Дмитро Вікторович, представник ГУ Державної податкової служби у Кіровоградській області;

інші представники сторін у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином;

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області на рішення господарського суду Кіровоградської області від 12.01.2023 року (суддя Коваленко Н.М.) у справі №912/2391/16 (912/1521/22)

за позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Червоний землероб" Кіровоградської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, Кіровоградська область, Бобринецький район, с.Чарівне

до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області, м.Кропивницький

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в межах справи про банкрутство Державного підприємства "Дослідне господарство "Червоний землероб" Кіровоградської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України,-

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Дослідне господарство "Червоний землероб" Кіровоградської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №00014150701 від 27.04.2021 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкове повідомлення-рішення №00014150701 від 27.04.2021року винесено з порушенням норм чинного законодавства.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 12.01.2023 року у даній справі позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Кіровоградській області №00014150701 від 27.04.2021 року; стягнуто з Головного управління ДПС у Кіровоградській області на користь Державного підприємства "Дослідне господарство "Червоний землероб" Кіровоградської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України судовий збір у сумі 12 653, 40 грн.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що прийняття Головним управлінням ДПС у Кіровоградській області податкового повідомлення - рішення №00014150701 від 27.04.2021 року на підставі нечинного рішення Чарівненської сільської ради №92 від 14.06.2018 року "Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку по Чарівненській сільській раді на 2019 рік" - є безумовною підставою для визнання такого податкового повідомлення-рішення протиправним та його скасування.

Не погодившись із вказаним рішенням, Головне управління ДПС у Кіровоградській області звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на те, що:

- за результатами перевірки встановлено, що державним підприємством "Дослідне господарство "Червоний землероб" Кіровоградської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України допущено порушення ст.ст.269, 270, 271, п.277.1 ст.277, п.п286.1, 286.2 ст.286 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим занижено суму земельного податку, який підлягав нарахуванню та сплаті за 2019 рік у загальній сумі 1 687 120,55 грн;

- оприлюднення рішення Чарівненської сільської ради про встановлення ставок земельного податку на інформаційному стенді сільської ради, який знаходиться навпроти адмінприміщення державного підприємства "Дослідне господарство "Червоний землероб" Кіровоградської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України, забезпечувало його доведення до відома населення відповідної громади, що узгоджується з приписами ст.57 Конституції України;

- Чарівненською сільською радою дотримано процедуру оприлюднення рішення №92 від 14.06.2018 року, у зв`язку з чим вказане рішення є чинним та підлягає застосуванню.

Відзив на апеляційну скаргу іншими учасниками справи не надано.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України).

В судове засідання представники учасників даної справи не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Враховуючи, що явка сторін у судове засідання колегією Центрального апеляційного господарського суду обов`язковою не визнавалась, наявні підстави для апеляційного перегляду справи за відсутності представників, що не з`явилися.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 125 Конституції України встановлено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі №911/1834/18, від 11.01.2022 року у справі №904/1448/20).

Тобто, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачу.

Предметом розгляду у цій справі є позовна вимога Державного підприємства "Дослідне господарство "Червоний землероб" Кіровоградської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, яка заявлена в межах справи про банкрутство державного підприємства "Дослідне господарство "Червоний землероб" Кіровоградської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України.

Банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним Кодексом України з процедур банкрутства, прийнятим відповідно до Закону України від 18.10.2018 року №2597-VІІІ та введеним в дію з 21.10.2019 року.

Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.06.2022 року у справі №905/813/20).

За правилами предметної юрисдикції господарських судів у п.8 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Відповідно до ч.13 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України справи, передбачені пунктами 8 та 9 частини першої статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника, тобто є справами виключної підсудності.

Отже, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі №918/420/16, постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 року у справі № 911/2043/20, від 23.09.2021 року у справі № 904/4455/19).

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, одним із завдань має задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможним боржником. При цьому обов`язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності вимог кредиторів в порядку черговості, встановленої законом. Тому провадження у справах про банкрутство об`єктивно формується на засадах конкуренції кредиторів.

Тобто, призначення провадження у справі про банкрутство полягає у збалансуванні реалізації прав та законних інтересів учасників справи. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.

Раціональність механізму конкурсної процедури полягає саме в тому, що вона надає інструментарій для узгодження прав та інтересів усіх кредиторів, а також забезпечує взаємні права та інтереси сукупності кредиторів і боржника. При цьому інструментом гарантування прав кожного із сукупності кредиторів є принцип конкурсного імунітету, за яким кредитор не має права задовольнити свої вимоги до боржника інакше, як в межах відкритого провадження у справі про банкрутство. Кредитори можуть задовольнити свої вимоги за правилами конкретної конкурсної процедури (висновок, викладений у постановах судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі №910/9535/18 та від 09.09.2021 року у справі №916/4644/15).

Дотримання цього принципу забезпечується, зокрема, концентрацією судових спорів, стороною яких є боржник, у межах справи про його банкрутство відповідно до п. 8 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України та кореспондуючими цій нормі правилами ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі Кодекс).

Відповідно до ч.1, абз.1 ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Відповідно до ч.3 ст.7 Кодексу встановлено правило, за яким матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Законодавець визначив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі №607/6254/15-ц, від 18.02.2020 року у справі №918/335/17, від 15.06.2021 року у справі №916/585/18(916/1051/20), постанови Верховного Суду від 30.01.2020 року у справі №921/557/15-г/10, від 06.02.2020 року у справі №910/1116/18, від 12.01.2021 року у справі №334/5073/19, від 23.09.2021 року у справі №904/4455/19).

У постановах від 15.05.2019 року у справі № 289/2217/17, від 12.06.2019 року у справі №289/233/18, від 19.06.2019 року у справах №289/718/18 та №289/2210/17, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.

Отже, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21.10.2019 року Кодексу України з процедур банкрутства має здійснюватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.

Якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу (наведена правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 року у справі №916/585/18 (916/1051/20).

Відповідно до ч.1 ст. 62 Кодексу України з процедур банкрутства усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

Тобто, Кодекс України з процедур банкрутства розширив юрисдикційність господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та раніше розглядалися судами інших юрисдикцій, визначивши критерій впливу спору на майнові активи боржника вирішальним при з`ясуванні питання щодо необхідності його розгляду в межах справи про банкрутство однієї із сторін.

Системний аналіз змісту приписів ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства у сукупності із зазначеними нормами Господарського процесуального кодексу України щодо предметної та територіальної юрисдикції (підсудності) свідчить, що принцип концентрації в межах справи про банкрутство всіх спорів, у яких стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, є універсальним і норми Господарського процесуального кодексу України чи Кодексу України з процедур банкрутства не встановлюють винятків із цього правила.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що Кодекс України з процедур банкрутства у ст.7 розширив підсудність господарському суду спорів, стороною яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, визначивши за змістом цієї норми критерій впливу на майнові активи боржника вирішальним при з`ясуванні питання щодо необхідності розгляду спору в межах справи про його банкрутство.

Крім того, абз.4 ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що у разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.

За приписами Кодексу України з процедур банкрутства зміст судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства полягає у тому, що рішення чи дії боржника та третіх осіб, що можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що за змістом п.8 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України, ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства у межах справи про банкрутство підлягають вирішенню питання судового контролю і у справах, якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, однак за умови, що вирішення такого спору вплине на майнові активи боржника, або на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем (державним органом) існують публічно-правові відносини, пов`язані з реалізацією відповідачем своїх владних повноважень щодо проведення перевірок позивача в частині дотримання останнім вимог податкового законодавства.

Отже, відносини між сторонами є такими, що виникли з податкового законодавства та фактично стосуються повноважень відповідача та їх реалізації.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, що викладений в постанові від 21.09.2021 року у справі № 905/2030/19, з прийняттям Кодексу України з процедур банкрутства законодавець змінив правила визначення юрисдикції таких спорів, сконцентрувавши розгляд усіх майнових та ряду немайнових вимог у межах однієї судової процедури банкрутства в судах господарської юрисдикції задля повного та комплексного вирішення усіх правових проблем неплатоспроможної особи (як фізичної, так і юридичної), яка може бути визнана банкрутом (ліквідована) за наслідком такої процедури, що матиме наслідком закриття (припинення) провадження з розгляду спорів у всіх інших юрисдикційних органах з вимогами до неї.

При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.09.2021 року у справі №905/2030/19 зазначила, що Кодекс України з процедур банкрутства та Господарський процесуальний кодекс України є нормативними актами рівної юридичної сили (кодексами). Отже, у випадку колізії норм між статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства та статтею 20 Господарського процесуального кодексу України повинні застосовуватися ті процесуальні норми, які прийняті пізніше. Відтак у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу переважному застосуванню з 21.10.2019 року підлягають норми ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства.

Велика Палата Верховного Суду послалася також на те, що з прийняттям Кодексу України з процедур банкрутства законодавець відніс до юрисдикції господарського суду у справі про банкрутство як розгляд спорів боржника з конкурсними кредиторами, так і розгляд його спорів з поточними кредиторами (ч.2 ст. 7, абз.3 ч.8 ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства), на відміну від попереднього регулювання Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та іншими процесуальними кодексами України.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, з огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків - провадження у справі про банкрутство, підвідомчість спору, який виник після 21.10.2019 року слід визначати із застосуванням норм ст.7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.04.2023 року у справі №320/12137/20 відступила від вказаних висновків у справі №905/2030/19 та зазначила, що банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).

Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою як найповнішого задоволення в ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.

Аналіз змісту наведених приписів КУзПБ у взаємозв`язку з нормами статті 20 ГПК України дозволяє дійти висновку про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо.

До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

Водночас, регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об`єктивні ризики при правозастосуванні.

Правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ.

Спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Враховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції.

Зазначена позиція в подальшому підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01.11.2023 року у справі № 908/129/22 (908/1333/22), предметом спору у якій було визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особливості порядку та процедури розгляду податкових спорів у межах адміністративної юрисдикції, визначеної КАС України, регламентуються ПК України. Вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб`єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому цей спір віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

Висновки щодо визначення адміністративної юрисдикції при розгляді спорів, що виникають з податкових правовідносин, ґрунтуються також на тому, що вимоги платника податку (у тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство та визнання його банкрутом з відкриттям щодо нього ліквідаційної процедури) щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності контролюючого органу стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, в якому суб`єкт владних повноважень реалізує свої владно-управлінські функції, а тому цей спір віднесено до розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

На підтвердження такого висновку ЄСПЛ у рішенні від 12.07.2001 року у справі Феррадзіні проти Італії (Ferrazzini v. Italy), заява № 44759/98, вказав, що податкові питання і досі становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер. Суд вважає, що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов`язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов`язково створюють для платника податків (пункт 29).

Відтак, правові позиції Великої Палати Верховного Суду щодо визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків щодо якого порушено справу про банкрутство, викладені у постановах від 13.04.2023 року у справі № 320/12137/20 і від 01.11.2023 року у справі № 908/129/22 (908/1333/22), підлягають врахуванню відповідно до частини 4 статті 300 ГПК України.

Враховуючи наведені висновки Великої Палати Верховного Суду щодо визначення підсудності спорів, які виникають з податкових правовідносин судам адміністративної юрисдикції, колегія суддів вважає, що оскільки у справі, що розглядається, позовні вимоги стосуються перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, тому суть спору про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень свідчить про публічно-правовий характер такого спору та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що спори про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, належать до юрисдикції адміністративних судів, колегія суддів доходить до висновку про закриття провадження у справі, що розглядається, на підставі п.1 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, дійшовши висновку про закриття провадження у справі, апеляційний господарський суд не має права давати оцінку нормам права, що регулюють спірні правовідносини, оскільки вказані питання підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті судом адміністративної юрисдикції.

Відповідно до ч.2 ст.278 Господарського процесуального кодексу, України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених ст.ст. 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Згідно з ч.4 ст.278 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Частиною 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пункті 1 частини 1 цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачу, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалено з порушенням правил юрисдикції господарських судів та закрити провадження у справі.

При цьому суд апеляційної інстанції роз`яснює позивачу, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись ст.ст.231, 269, 270, 271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 12.01.2023 року у справі №912/2391/16 (912/1521/22) скасувати.

Провадження у справі №912/2391/16 (912/1521/22) за позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "Червоний землероб" Кіровоградської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України до Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - закрити.

Роз`яснити позивачу, що в разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України суд за його заявою вправі постановити в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 07.02.2024 року.

Головуючий суддя Т.А.Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

СуддяЮ.Б.Парусніков