Рішення

від 30.01.2024 по справі 910/18016/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.01.2024Справа № 910/18016/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія

«Експрес-Сервіс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум»

про стягнення 12.455,52 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

24.11.2023 до Господарського суду міста Києва через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Експрес-Сервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» про стягнення 12.455,52 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки № 3 від 22.10.2021 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 30.392,96 грн, що підтверджується видатковими накладними № 4407 від 26.10.2021 та № 4417 від 28.10.2021. Відповідач прийняв товар та здійснив часткову оплату на загальну суму 26.000 грн, що підтверджується виписками з банківського рахунку. Позивачем на адресу відповідача було направлено претензію від 17.08.2023 з вимогою про погашення заборгованості. У зв`язку з тим, що відповідачем взяті на себе зобов`язання виконані частково, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 4.392,96 грн основного боргу, 5.456,65 грн пені, 2.169,68 грн інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 436,23 грн.

Також позивач просить суд зазначити в рішенні суду про нарахування 3% річних та пені на суму основного боргу до моменту виконання рішення суду. Роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у випадку часткової сплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» суми основного боргу, нарахування 3% річних та пені повинно здійснюватися на залишок заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2023 відкрито провадження у справі № 910/6235/23 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Даною ухвалою суду встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позов з урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

Ухвалу про відкриття провадження у справі від 30.11.2023 було надіслано відповідачу в його електронний кабінет в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд», яка отримана останнім 30.11.2023 о 14:38 год., що підтверджується наявним у справі відповідним повідомленням про доставку електронного листа.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З огляду на викладене, відповідач мав подати відзив на позов у строк до 15.12.2023 включно.

13.12.2023 позивачем через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 8.062,56 грн, з яких 5.456,65 грн пені, 2.169,68 грн інфляційних втрат та 436,23 грн 3% річних.

Дану заяву позивача судом прийнято до розгляду.

15.12.2023 від відповідача через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить провадження у справі в частині стягнення 4.392,96 грн основного боргу закрити, у зв`язку з його сплатою, а в іншій частині в позові просить відмовити, оскільки нарахування пені здійснено невірно, а саме на загальну суму боргу 5.456,65 грн, що не відповідає дійсності; нарахування пені здійснено за період що перевищує шість місяців та з пропуском строку позовної давності.

Суд розглянувши клопотання відповідача про закриття провадження у справі відмовляє в його задоволенні, оскільки позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу.

15.12.2023 від відповідача через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про долучення доказів надіслання позивачу копії відзиву.

21.12.2023 позивачем через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подано відповідь на відзив, в якій зазначає, що позивачем враховану оплату відповідача в сумі 4.392,96 грн та подано заяву про зменшення розміру позовних вимог. Зазначає, що оскільки в Прикінцевих та перехідних положеннях Цивільного кодексу України передбачено продовження строку позовної давності через поширення корона вірусної хвороби позивачем не пропущено строк позовної давності. В обґрунтування нарахування пені на період що перевищує шість місяців посилається на постанову Верховного суду від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Експрес-сервіс» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» (покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 3 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов`язався передати у власність покупцю канцелярське приладдя та інші товари в асортименті (далі - товар), а покупець, в свою чергу, зобов`язався прийняти належний товар та сплатити його на умовах цього договору.

Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення умов договору не сплатив вартість поставленого товару у визначений строк, тому позивачем за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання нараховані 5.456,65 грн пені, 2.169,68 грн інфляційних втрат та 436,23 грн 3% річних.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з п. 9.1 договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2022, а в частині невиконаних зобов`язань - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань згідно з умовами даного договору.

Відповідно до п. 5.6 договору передача товару постачальником і його приймання покупцем по найменуванню, кількості (вазі), якості і ціні проводиться на підставі видаткової накладної або іншого документа передбаченого чинним законодавством або цим договором. Підписання видаткової накладної або іншого документа передбаченого чинним законодавством або цим договором здійснюється уповноваженим представником покупця у разі відсутності заперечень (зауважень) щодо поставленого товару.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Умовами ст. 664 Цивільного кодексу України встановлено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 30.392,96 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними, які підписані обома сторонами

№ 4407 від 26.10.2021 на суму 27.377,76 грн,

№ 4417 від 28.10.2021 на суму 3.015,20 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.3 договору визначено, що оплата за товар здійснюється протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дати постави товару за умови, що постачальник виконав умови п. 4.2 договору.

Згідно з п. 4.2 договору обов`язковою умовою для оплати поставленого за договором товару є надання постачальником оформлених у встановленому чинним законодавством України порядку рахунку-фактури, видаткової накладної, а також інших документів передбачених умовами договору. При відсутності зазначених документів, або неналежного їх оформлення, розбіжності у відомостях чи даних, оплата за поставлений товар не здійснюється до усунення постачальником таких порушень та надання всіх належним чином оформлених документів.

Позивач у позовній заяві зазначає, що під час поставок відповідачу разом з товаром вручені видаткові накладні № 4407 від 26.10.2021, № 4417 від 28.10.2021 та рахунки-фактури № 80528 від 25.10.2021, № 80388 від 22.10.2021.

Відповідачем у відзиві на позов заперечень щодо отримання рахунків-фактур або інших документів, які є підставою для відтермінування оплати товару не наведено.

Статтею 666 Цивільного кодексу України встановлені правові наслідки невиконання продавцем обов`язку передати приналежності товару та документи, що стосуються товару.

Так, відповідно до вищевказаної норми якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Як свідчать матеріали справи відповідач прийняв товар за відповідними видатковими накладними, що підтверджує сам відповідач у відзиві. Відповідачем не подано доказів того, що він звертався до позивача з вимогою надати визначені договором документи, встановивши при цьому, розумний строк для їх передання. Докази відмови відповідача від договору та повернення отриманого товару чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов`язань за договором у повному обсязі у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору відсутні.

Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З огляду на викладене відповідач мав здійснити оплату товару у наступні строки

за видатковою накладною № 4407 від 26.10.2021 до 16.11.2021 включно;

за видатковою накладною № 4417 від 28.10.2021 до 18.11.2021 включно.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем здійснено оплату поставленого за договором товару в загальному розмірі 30.392,96 грн (банківські виписки по рахунку, платіжна інструкція) у наступні терміни

26.11.2021 в сумі 10.000,00 грн;

03.12.2021 в сумі 5.000,00 грн;

20.12.2021 в сумі 2.000,00 грн;

21.01.2022 в сумі 5.000,00 грн;

11.02.2022 в сумі 2.000,00 грн;

20.11.2023 в сумі 2.000,00 грн;

08.12.2023 в сумі 4.392,96 грн.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов`язання щодо своєчасної сплати за поставлений товар у повному обсязі, а отже відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 6.2 договору передбачено, що у випадку несвоєчасного виконання покупцем грошових зобов`язань за цим договором покупець на вимогу постачальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в повному обсязі за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16, від 01.07.2019 у справі № 910/4377/18.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо оплати за поставлений товар, проте не передбачили інший період нарахування ніж встановлений законом (не визначено період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати - фактичний момент оплати).

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 10.09.202 у справі № 916/1777/19 не приймаються судом до уваги, оскільки у договорі який був предмету розгляду цієї справи окремим пунктом договору було передбачено нарахування пені протягом усього періоду порушення.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу та пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем пред`явлено вимогу до відповідача про стягнення пені за період з 20.11.2021 по 23.11.2023.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінетом Міністрів України установлено з 12 березня 2020 року на усій території України карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України № 383 від 25.04.2023 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338 і постанови Кабінету Міністрів України № 1236 від 09.12.2020» дію карантину продовжено на всій території України до 30.06.2023.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.»

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022 на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та на момент ухвалення рішення суду триває.

Згідно підпункту 2 пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2120-ІХ від 15.03.2022 «Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ «Прикінцеві положення» Цивільного кодексу України пунктом 19 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії».

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що позивачем на момент звернення з позовом до суду не пропущений встановлений ст. 258 Цивільного кодексу України строк позовної давності для стягнення пені.

У зв`язку з тим, що взяті на себе зобов`язання по сплаті поставленого товару відповідач у визначений строк не виконав, він повинен сплатити позивачу пеню розмір якої, за розрахунками суду з урахуванням здійснених відповідачем оплат (знаходиться в матеріалах справи) становить 964,90 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 964,90 грн обґрунтовані і підлягають задоволенню, та в іншій частині позовних вимог про стягнення пені в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України, а саме за період, що перевищує шість місяців.

В зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 2.169,68 грн інфляційних втрат та 436,23 грн 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначений.

За розрахунками суду (знаходиться в матеріалах справи) розмір 3% річних становлять 444,92 грн.

Оскільки у суду відсутні повноваження виходити за межі пред`явлених позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України), тому суд погоджується із заявленим позивачем розміром 3% річних в сумі 436,23 грн.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 436,23 грн 3% річних обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пп. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Такий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Суд приходить до висновку про обґрунтованість нарахування 1.807,80 грн інфляційних втрат, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню (розрахунок суду знаходиться в матеріалах справи).

В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України, зокрема при розрахунку за 6 період застосовано невірний сукупний розмір індексу інфляції.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Експрес-Сервіс» підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 20.000,00 грн слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

У позовній заяві наведено попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат, згідно якого витрати на правову допомогу становлять 20.000,00 грн.

За приписами ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

16.11.2023 між позивачем (клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Колт» (виконавець) укладений договір про надання правової допомоги № 16-11-2023, за умовами п. 1.1 якого виконавець зобов`язується надати, а клієнт прийняти та оплатити юридичні послуги, надані виконавцем, пов`язані із представленням інтересів клієнта щодо стягнення заборгованості з боржників, зазначених в додаткових угодах до договору.

16.11.2023 між клієнтом та виконавцем укладено додаткову угоду № 2 до договору № 16-11-2023 від 16.11.2023, відповідно до п. 1 якої сторони домовилися, що виконавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, надати, а клієнт - прийняти та оплатити правову допомогу, надану виконавцем, пов`язану із представництвом інтересів клієнта щодо стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» (ІКЮО 39182454, надалі - боржник) за договором поставки № 3 від 22.10.2021, укладеним між клієнтом і боржником, та інфляційних втрат, 3% річних, штрафних санкцій, які будуть нараховані на основну суму боргу за вказаним договором, судового збору і витрат на правову допомогу. Попередня сума заборгованості становить 14.326,17 грн, з яких 6.392,96 грн основного боргу, 2.169,68 грн інфляційних втрат, 5.343,76 грн штрафних санкцій, 419,77 грн 3% річних. Остаточна сума заборгованості буде визначена рішенням суду та/або виконавчим документом.

Згідно з п. 2.1 додаткової угоди до правової допомоги, яка надається за даним договором, відносяться: виконавець зобов`язаний підготувати позовну заяву про стягнення заборгованості з боржника, подати до суду цей процесуальний документ та представляти інтереси в суді у цій справі до оприлюднення повного тексту рішення першої інстанції за результатами розгляду позовної заяви.

Відповідно до п. 2.2 додаткової угоди вартість юридичних послуг, передбачених п. 2.1. цієї додаткової угоди, становить 20.000.00 грн. Ці послуги виконавця, оплачуються клієнтом шляхом переказу грошових коштів на рахунок виконавця упродовж 10 днів після набрання законної сили рішенням першої інстанції.

Адвокатським об`єднанням «Колт» адвокату Машкіній Вікторії Миколаївні 22.11.2023 виданий ордер серії ВІ № 1181081 на надання правової допомоги ТОВ «Сервісна компанія «Експрес-Сервіс» у Господарському суді міста Києва.

Підтвердженням того, що Машкіна Вікторія Миколаївна є адвокатом свідчить свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 2383 від 16.10.2018.

Доказів сплати позивачем виконавцю гонорару в сумі 20.000,00 грн не подано.

Разом з цим, Об`єднана палата Верховного Суду у постанові № 922/445/19 від 03.10.2019 дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у відзиві вважає, що витрати позивача в сумі 20.000,00 грн є не співмірними з предметом позову та є надмірними, у зв`язку з чим просить відмовити позивачу у стягненні з відповідача витрат на правову допомогу.

Відповідно дог ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд відзначає, що враховуючи предмет та підстави позовних вимог у справі (поставка товару за двома накладними), виходячи з характеру спірних правовідносин та обсягів матеріалів позовної заяви, розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 20.000,00 грн є явно завищеними порівняно зі складністю справи, а тому підлягають зменшенню до 10.000,00 грн.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного надання послуг, а також неспівмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 3.980,04 грн.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комфорт Хоум» (03039, м. Київ, просп. Науки, 3, код ЄДРПОУ 39182454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Експрес-Сервіс» (01103, м. Київ, вул. Залізничне шосе, 4, корпус літ. Б, код ЄДРПОУ 38105944) 964 (дев`ятсот шістдесят чотири) грн 90 коп. пені, 1.807 (одна тисяча вісімсот сім) грн. 80 коп. інфляційних втрат, 436 (чотириста тридцять шість) грн 23 коп. 3% річних, 854 (вісімсот п`ятдесят чотири) грн 59 коп. витрат по сплаті судового збору, 3.980 (три тисячі дев`ятсот вісімдесят) грн 04 коп. витрат на правову допомогу.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В. Сівакова