Рішення

від 05.02.2024 по справі 320/11197/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2024 року м.Київ № 320/11197/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу держаної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Надія" про визнання протиправною та скасування постанови, -

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Дніпровський відділ держаної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 13 000,00 грн у виконавчому провадженні № 69619381.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що постановою Київського апеляційного суду від 16.12.2021 у справі № 755/4552/19 зобов`язано ОСОБА_1 повернути ОСББ «НАДІЯ» нежитлові приміщення загальною площе 66.8 кв. м, що розташовані на 23-му поверсі будинку АДРЕСА_1 , що були предметом договору оренди з правом викупу від 01.09.2003. На підставі виконавчого листа, виданого на виконання рішення суду у справі №755/4552/19, відповідачем відкрито виконавче провадження №69619381. Разом з відкриттям виконавчого провадження, відповідачем прийнято рішення про стягнення виконавчого збору і в постанові про відкриття виконавчого провадження, і в окремій постанові про стягнення виконавчого збору. Позивач стверджує про свою необізнаність щодо наявності виконавчого провадження №69619381 та про протиправність постанови відповідача про стягнення виконавчого збору при відкритті виконавчого провадження. Також, позивач посилається на те, що вимоги рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 08.07.2020 у справі № 755/4552/19 щодо повернення нежитлових приміщень загальною площею 66,8 кв. м, що розташовані на 23-му поверсі будинку АДРЕСА_1 , що були предметом договору оренди з правом викупу від 01,09.2003р., неможливо виконати у зв`язку з самостійним підтвердженням ОСББ «Надія» продовження між сторонами правовідносин за договором оренди з правом викупу від 01.09.2003р. шляхом пред`явлення зобов`язань щодо оплати орендних та комунальних платежів за користування приміщень площею 66,8 кв.м, розташованих на 23-му поверсі будинку АДРЕСА_1 (п. 6 ч. 1 ст. 37 закону), що на думку позивача є прояв небажання ОСББ «Надія» в отриманні приміщень за вказаним судовим рішенням. Позивач стверджує, що вирішення питання про стягнення виконавчого збору можливе лише під час закінчення виконавчого провадження. Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження та призначене судове засідання.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, надіслав клопотання про розгляд справи без його участі та надіслав матеріали виконавчого провадження №69619381.

Третя особа, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Надія", не скористалася своїм правом подачі письмових пояснень щодо предмету спору.

Протокольною ухвалою суду вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі ч.9 ст. 205 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що постановою Київського апеляційного суду від 16.12.2021 у справі №755/4552/19 зобов`язано ОСОБА_1 повернути Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «НАДІЯ» нежитлові приміщення загальною площею 66,8 кв.м., що розташовані на 23 поверсі будинку АДРЕСА_1 , що були предметом оренди за договором оренди з правом викупу від 01 вересня 2003 року.

12.01.2022 Київським апеляційним судом видано виконавчий лист у зазначеній справі про зобов`язання ОСОБА_1 повернути Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «НАДІЯ» нежитлові приміщення загальною площею 66,8 кв.м., що розташовані на 23 поверсі будинку АДРЕСА_1 , що були предметом оренди за договором оренди з правом викупу від 01 вересня 2003 року.

11.08.2022 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від ОСББ «Надія» надійшла заява про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа у справі № 755/4552/19.

11.08.2022 державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Урбан Ю.М. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 69619381 з примусового виконання виконавчого листа № 755/4551/19, виданого 12.01.2022 Київським апеляційним судом про зобов`язання ОСОБА_1 повернути Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «НАДІЯ» нежитлові приміщення загальною площею 66,8 кв.м., що розташовані на 23 поверсі будинку АДРЕСА_1 , що були предметом оренди за договором оренди з правом викупу від 01 вересня 2003 року.

У п. 3 резолютивної частини вказаної постанови зазначено про стягнення з божника виконавчого збору у розмірі 13000,00 грн.

Також, постановою державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Урбан Ю.М. № 69619381, якою стягнуто з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір в сумі 13000,00 грн.

Вважаючи, що у державного виконавця не було правових підстав для прийняття постанови про стягнення виконавчого провадження, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

За визначенням ст. 1 Закону України від 02.06.2016 N 1404 "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За визначенням п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону N 1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону N 1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону N 1404 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

З аналізу наведеної норми вбачається, що у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору виключно у випадку, коли примусове виконання рішення передбачає справляння виконавчого збору.

За визначенням ч. 1 ст. 27 Закону N 1404 виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Частиною 3 ст. 27 Закону N 1404 визначено, що за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

При цьому, ч. 5 ст. 27 Закону N 1404 передбачено, що виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.

З матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист від 12.01.2022 № 755/4552/19 не підпадає під ознаки рішень, визначених ч. 5 ст. 27 Закону N 1404, за примусове виконання яких не стягується виконавчий збір.

Відповідно до ч. 4 ст. 27 Закону N 1404 державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Зважаючи на встановлені обставини справи та враховуючи наведені положення ст. 26, 27 Закону N 1404, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений вказаними статтями Закону N 1404.

Так, оскаржувана постанова прийнята відповідачем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

Згідно із частиною восьмою розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція) про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

Отже, як приписами статті 27 Закону № 1404-VІІІ так і положеннями Інструкції чітко визначено обов`язок державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору при надходженні виконавчого документа державному виконавцю одночасно із постановою про відкриття виконавчого провадження.

При цьому, положення Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог, зокрема Закону № 1404-VІІІ, та такі, що не можуть йому суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

В силу наведених положень виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону № 1404-VІІІ, а також відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.

Таким чином виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується "правомірна поведінка" державного виконавця.

Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Враховуючи зазначене, державний виконавець при винесенні постанови №69619381 від 11.08.2022 про стягнення виконавчого збору діяв в межах і спосіб встановлений приписами Закону № 1404-VІІІ та Інструкції.

Отже, зміст наведених норм дає підстави для висновку, що державний виконавець визначає суму виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження, а у випадку повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) постанова про стягнення виконавчого збору має бути прийнята не пізніше наступного дня з дня наведених обставин. При цьому, останнє повноваження реалізується державним виконавцем, якщо виконавчий збір ще не стягнуто. Крім того, наведені норми дозволяють державному виконавцю вирішити питання про стягнення виконавчого збору як у постановах про відкриття виконавчого провадження, закінчення виконавчого провадження так і в окремій постанові, якою вирішується питання про стягнення виконавчого збору.

Оскільки на час відкриття виконавчого провадження відомості про повне виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у державного виконавця були відсутні, тому ним правомірно одночасно з відкриттям виконавчого провадження прийнято постанову про стягнення виконавчого збору. Жодних обґрунтованих доводів з цього приводу, які б заслуговували на увагу та спростовували висновки суду позивачем не наведено, законність цієї спірної постанови не спростовано.

При цьому, твердження позивача про його необізнаність щодо відкриття виконавчого провадження та винесення спірного постанови, суд не приймає до уваги та зазначає про те, що сам факт необізнаності позивача не спростовує правомірності дій державного виконавця щодо вирішення питання про стягнення виконавчого збору під час відкриття виконавчого провадження.

Решта доводів позивача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

З урахуванням наведеного, суд вважає правомірними дії відповідача щодо прийняття оскаржуваної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору під час відкриття виконавчого провадження у відповідності до норм та порядку, що визначений чинним законодавством України.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

З урахуванням викладеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов до висновку, що відповідач, приймаючи постанову про стягнення з боржника виконавчого збору на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством, а тому оскаржувана постанова є правомірною і скасуванню не підлягає, відтак у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.