Рішення

від 06.02.2024 по справі 420/32042/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/32042/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Приморському р-н м. Одеси, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії Управління Пенсійного Фонду України в Приморському р-н м. Одеси, щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій у меншому розмірі, ніж передбачено частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367- XIV з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008); стягнути з Управління Пенсійного Фонду України в Приморському р-н м. Одеси виплатити (з урахуванням раніше виплачених сум) на користь ОСОБА_1 недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги до 24 серпня учасникам бойових дій за 2023 рік відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-XIV з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008) у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком - 9 465,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що є учасником бойових дій та має право на пільги, відповідно до ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", якою передбачено щорічне виплачування разової грошової допомоги до 5 травня в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Однак, їй до 5 травня 2023 року виплачена щорічна разова грошова допомога лише в розмірі 1000 грн. З таким розміром виплаченої їй щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2023 рік позивач не погоджується, оскільки, на її думку, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. така допомога, з 27.02.2020 р. має виплачуватися у розмірі, встановленому ч.5 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції від 25.12.1998 р. Позивач вважає свої права порушеними, а бездіяльність відповідача протиправною, тому звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 11.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 11.01.2024 залучено якості співвідповідача по справі Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Відзиви на адміністративний позов від відповідачів до суду не надійшли, у зв`язку із чим справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 15.11.2018 р.

17 серпня 2023 року позивачці було виплачено щорічну грошову допомогу до 24 серпня як учаснику бойових дій в розмірі 1000,00 грн.

Зважаючи на те, що відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону №3551-XII (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-XIV) щорічно до 24 серпня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком (в 2023 році ця сума складає 10 465, 00 грн), та не погоджуючись з діями щодо нарахування та виплати мені щорічної разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач звернулася до суду із даним адміністративним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни та створення належних умов для їх життєзабезпечення є Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).

Відповідно до ст.12 Закону № 3551-XII (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 р. № 367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Статтею 17 вищезгаданого Закону, фінансування витрат, пов`язаних з введенням його в дію, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Згідно з абз."б" п.п.1 п.20 розд.II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 р. № 107-VI ч.5 ст.12 Закону № 3551-XII викладено у новій редакції, за змістом якої, разова грошова допомога учасникам бойових дій до 5 травня виплачується щорічно у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008 у справі № 1-28/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення п. 20 розд. ІІ "Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 21.12.2014 р. № 79-VІІІ розд.VІ Бюджетного кодексу України доповнено п.26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України, з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Закону №3551-XII і Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України щороку приймалися відповідні щодо окремого бюджетного року постанови, якими визначався, зокрема розмір та порядок виплати разової грошової допомоги учасникам бойових дій.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення п.26 розд. VI Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Конституційний Суд України вказав у вищезазначеному рішенні, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Встановлення п.26 розд. VI Бюджетного кодексу України іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що суперечить принципу верховенства права, закріпленому у статті 8 Конституції України.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення, відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України.

Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 р. № 3-р/2020, окреме положення п.26 розд. VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відтак, з 27.02.2020 р. норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII, не застосовувались у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 р. у справі 1-247/2018(3393/18) ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовувалась у такій редакції: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком".

Відтак, з 27.02.2020 р. позивач набула право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 367-ХІV від 25.12.1998 р., яка передбачала розмір щорічної разової допомоги до 5 травня для учасників бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

15.04.2023 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань" від 20.03.2023 р. № 2983-IX (далі - Закон № 2983-IX), яким ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено в такій редакції: "Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".

Отже, положеннями Закону № 2983-IX змінено виплату разової грошової допомоги до 5 травня на допомогу до Дня Незалежності України. Суд звертає увагу, що дані зміни внесені Верховною Радою України шляхом прямих змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", неконституційними не визнавалися і є чинними.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 р. № 754 відповідно до ч.7 ст.20 Бюджетного кодексу України, ч.5 ст.12-15, ч.1 ст.16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ч.3 ст. 61-64 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - Порядок).

Пунктом 2 Порядку визначено, що до осіб, які мають право на грошову допомогу, належать:

особи з інвалідністю внаслідок війни та колишні малолітні (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнані особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин;

учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та колишні неповнолітні (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також діти, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків;

особи, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною;

члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, статус яким установлено згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, а також дружини (чоловіки) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, дружини (чоловіки) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге;

члени сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України;

учасники війни та колишні в`язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особи, яких було насильно вивезено на примусові роботи, діти партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога.

Відповідно до п.3 Порядку грошова допомога виплачується до 24 серпня 2023 р. в такому розмірі:

1) особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 3100 гривень; II групи - 2900 гривень; III групи - 2700 гривень;

2) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень;

3) особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 3100 гривень;

4) членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, статус яким установлено згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге,- 650 гривень;

5) учасникам війни та колишнім в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 450 гривень.

Судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій, а тому має право на отримання разової щорічної грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік. Як вбачається із матеріалів справи, позивач не був позбавлений права на щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2023 рік та отримала її у розмірі 1000 грн., що відповідає сумі встановленій в додатку до Порядку, затвердженому Постановою № 754.

При цьому, суд вважає помилковим твердження позивача про те, що учасник бойових дій має право на отримання щорічної одноразової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік за аналогією допомоги до 5 травня в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з тих підстав що це різний вид допомоги, а тому позивач помилково ототожнює допомогу до Дня Незалежності України з допомогою до 5 травня.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що підстави для виплати позивачу у 2023 році щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком відсутні.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред`явлених вимог.

В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі Голдер проти Сполученого Королівства, згідно з якою саме небезпідставність доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.

Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов`язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (Одеська область, м. Одеса; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Управління Пенсійного Фонду України в Приморському р-н м. Одеси (65009, Одеська обл., м. Одеса, пров. Світлий, буд. 8; ЄДРПОУ 26302649), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк

.