Ухвала

від 29.01.2024 по справі 761/36645/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 11-cc/824/68 /2024 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2

Єдиний унікальний номер № 761/36645/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2024 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючої судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2023 року,

за участю:

прокурора - ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 31.10.2023 року відмовлено у задоволенні клопотання заступника начальника відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12022105090000988, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.06.2022 року.

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 31.10.2023 року та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання про накладення арешту шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування на майно, а саме:

- транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ MAYBACH GLS 600, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_8 , яким фактично користуються ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та інші члени злочинної організації;

- транспортний засіб марки TOYOTA LAND CRUISER 200, д.н.з. НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_11 , яким фактично користуються ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та інші члени злочинної організації;

- транспортний засіб марки TOYOTA LAND CRUISER 200, д.н.з. НОМЕР_3 , який належить на праві власності ОСОБА_12 , яким фактично користуються ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та інші члени злочинної організації.

Мотивуючи апеляційні вимоги прокурор зазначає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність.

Зазначає, що з метою всебічного, повного й неупередженого розслідування, встановлення всіх обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а також з метою збереження речових доказів та попередження незаконного відчуження майна чи інших негативних наслідків, забезпечення конфіскації майна як виду покарання, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, зважаючи на те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження, сторона обвинувачення вважає за необхідне накладення арешту на транспортні засоби.

Звертає увагу суду, що незастосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна може в подальшому перешкодити досягненню цілей кримінального провадження.

Крім того, сторона обвинувачення зауважує, що у вказаному кримінальному провадженні заявлено ряд цивільних позовів, для забезпечення виконання яких необхідно накласти арешт на рухоме майно.

В судове засідання представник та власник майна не з`явилися, про причини своєї неявки не попередили, доказів поважності причин неявки судове засідання до суду не надали, хоча належним чином та завчасно були повідомленні про розгляд справи. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника та власника майна, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити за наведених у ній підстав, колегія суддів приходить наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції, Офісом Генерального прокурора здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12022105090000988 від 29.06.2022 року, за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 28,ч. 4 ст.190 КК України, а також за фактами вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209 КК України.

Орган досудовим розслідуванням зазначає, що 28.09.2023 року учаснику злочинної організації ОСОБА_9 вручене повідомлення про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190 КК України (в редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 22.11.2018 № 2617-VIII).

Цього ж дня учаснику злочинної організації ОСОБА_10 вручене повідомлення про підозру у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 190 КК України (в редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 22.11.2018 № 2617- VIII).

Разом із цим під час розслідування кримінального провадження встановлено факти, що керівником злочинної організації з метою легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, було придбано значну кількість нерухомого та рухомого майна, частину якого з метою приховування було оформлено на родичів, близьких знайомих та учасників злочинної організації.

Так, у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні зібрано достатньо доказів та встановлені підстави, які свідчать що злочинною організацією під керівництв ОСОБА_9 використовуються наступні транспортні засоби, які зареєстровані на осіб які причетні до вчинення кримінальних правопорушень, а саме:

MERCEDES-BENZ MAYBACH GLS 600, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_8 , яким фактично користуються ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та інші члени злочинної організації;

TOYOTA LAND CRUISER 200, д.н.з. НОМЕР_4 , який належить на праві власності ОСОБА_11 (є учасником злочинної організації), яким фактично користуються ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та інші члени злочинної організації;

TOYOTA LAND CRUISER 200, д.н.з. НОМЕР_5 , який належить на праві власності ОСОБА_12 , яким фактично користуються ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та інші член злочинної організації.

Як зазначено у ході слідства 29.09.2021 року автомобіль марки MERCEDES-BENSMAYBACH GLS 600, д.н.з. НОМЕР_6 , був зареєстрований за ОСОБА_13 , яка являється матір`ю ОСОБА_9 та в подальшому 01.09.2022 року автомобіль перереєстровано за ОСОБА_14 з присвоєнням д.н.з. НОМЕР_7 .

Відповідно до матеріалів провадження ОСОБА_14 є знайомою ОСОБА_10 , спілкуванню з якою здійснюється через онлайн месенджери.

Окрім цього, зазначено, що учасники злочинної організації вже використовували громадянку ОСОБА_14 для приховування майна, здобутого злочинним шляхом, а саме транспортний засіб MERCEDES-BENZ S560, д.н.з. НОМЕР_8 , який належить громадяни ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а до цього належав громадянці ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 яка є рідною сестрою підозрюваного ОСОБА_9 , на даний час арештовано в інше кримінальному провадженні щодо діяльності вказаної злочинної організації.

У подальшому 01.06.2023 року здійснюється реєстрація автомобіля марки MERCEDES- BENZ MAYBACH GLS 600 на ім`я ОСОБА_8 та автомобілю присвоюється д.н.з. НОМЕР_9 . Після чого 24.06.2023 року здійснюється перереєстрація при заміні номерного знаку на НОМЕР_1 . Необхідно відзначити, що цифри у номерному знаку співпадають з роком народження підозрюваної ОСОБА_10 , що у свою чергу може свідчити про належність автомобіля до організованої злочинної групи.

Крім цього, зазначено, що ОСОБА_8 є керівником ТОВ «Сіті Голдплюс» (код ЄДРПОУ 43619581). Вказане підприємство зареєстроване з основним видом діяльності оптова торгівля годинниками та ювелірними виробами та яке свого часу працювало під брендом B2B.Jewelry.

Одночасно із цим необхідно відзначити, що ОСОБА_8 , ОСОБА_14 та ОСОБА_10 на автомобілі марки LEXUS LX 600, д.н.з. НОМЕР_10 , неодноразово здійснювали перетни державного кордону України.

Також зазначено, що транспортний засіб марки TOYOTA LAND CRUISER 200, д.н.з. НОМЕР_5 , раніше належав ОСОБА_16 , яка являється дружиною ОСОБА_17 (син ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ), що у свою чергу свідчить про те, що зміна власника вказане автомобіля є способом його приховування, який продовжує використовувати члени злочинної організації для супроводження інших автомобілів підозрюваного, які рухаються у кортежі.

Враховуючи вищевикладене, на думку прокурора, зазначені транспортні засоби фактично належать ОСОБА_9 та зареєстровані на учасників злочинної організації чи інших осіб, причетних до вчинення кримінальних правопорушень, з метою приховування власного майна, яке було здобуте злочинним шляхом.

Постановою слідчого від 05.10.2023 року зазначені транспортні засоби визнано речовими доказами в даному кримінальному провадженні.

05.10.2023 заступник начальника відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 звернувся з клопотанням до Шевченківського районного суду міста Києва про накладення арешту шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування на майно, а саме:

- транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ MAYBACH GLS 600, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_8 , яким фактично користуються ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та інші члени злочинної організації;

- транспортний засіб марки TOYOTA LAND CRUISER 200, д.н.з. НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_11 , яким фактично користуються ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та інші члени злочинної організації;

- транспортний засіб марки TOYOTA LAND CRUISER 200, д.н.з. НОМЕР_3 , який належить на праві власності ОСОБА_12 , яким фактично користуються ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та інші члени злочинної організації.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 31.10.2023 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора.

Відмовляючи у задоволенні клопотання сторони обвинувачення, внесеного в межах кримінального провадження № 12022105090000988 слідчий суддя, дослідивши матеріали, додані до клопотання, прийшов до обґрунтованого висновку, що вищевказане майно не відповідає критеріям речових доказів, та на нього не можна накладати арешт з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

Перевіряючи законність прийнятого слідчим суддею рішення, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні про арешт майна, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. Накладаючи арешт на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.

Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України.

Статтею 98 КПК України визначено що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення зберегли на собі його сліди або містять інші відомості які можуть бути використані як доказ факту чи обставин що встановлюються під час кримінального провадження в тому числі предмети що були об`єктом кримінально протиправних дій гроші цінності та інші речі набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Стороною обвинувачення у клопотанні про накладення арешту на майно зазначено, що метою застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна - є збереження речових доказів та забезпечення конфіскації майна як виду покарання.

Як вбачається зі змісту клопотання про арешт майна, прокурор ініціює накладення такого арешту і з метою забезпечення збереження речових доказів. Однак прокурором не доведено існування правових підстав для накладення арешту на майно, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, про які лише формально вказано у його клопотанні, оскільки ним не надано доказів, що вказане майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, про що слушно зазначив слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі.

Слід також звернути увагу, що майно у встановленому порядку хоча і визнане органом досудового розслідування речовим доказом у кримінальному провадженні, однак така постанова на думку колегії судді є формальною, у зв`язку з чим в даному випадку не може ставитися питання про накладення арешту на майно, з метою забезпечення збереження речових доказів, як це дозволяє ч. 10 ст. 170 КПК України.

Що стосується іншої мети, яка зазначена у клопотанні прокурора про арешт майна, а саме забезпечення конфіскації майна як виду покарання, то в цьому випадку слід звернути увагу на те, що відповідно до ч. 5, 6 ст. 170 КПК України для реалізації вищенаведеної мети арешт накладається на майно підозрюваного, за наявності достатніх підстав вважати, що суд може застосувати покарання у виді конфіскації майна.

Крім того, обґрунтовуючи доцільність арешту з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, у разі визнання осіб винними, прокурором має бути доведено, і зазначено, що транспортні засоби належать на праві власності безпосередньо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Як вбачається з матеріалів провадження, транспортні засоби, на які прокурор просить накласти арешт, належать на праві власності ОСОБА_8 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , проте останнім про підозру у цьому кримінальному провадженні не повідомлялося. А тому, враховуючи положення ч. 5 ст. 170 КПК України, колегія суддів не вбачає достатніх підстав вважати, що в подальшому суд може застосувати покарання у виді конфіскації майна щодо зазначених у клопотанні транспортних засобів.

Виходячи зі змісту поданого до слідчого судді клопотання про арешт майна, прокурор, в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні.

Отже, рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга навіть з урахуванням усіх викладених в них доводах, задоволенню не підлягає.

Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170 - 173 КПК України, відмовив у задоволенні клопотання прокурора, всупереч доводам апеляційної скарги.

Інші доводи апелянта не є безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі прокурора не вбачається.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2023 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання заступника начальника відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12022105090000988, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.06.2022 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 ,- залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4