Рішення

від 06.02.2024 по справі 496/5131/22

БІЛЯЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 496/5131/22

Провадження № 2/496/36/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 року м. Біляївка

Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Пасечник М.Л.

за участю секретаря - Гончаренко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод по встановленню паркану між земельними ділянками,

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Підопригора Є.М. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить суд зобов`язати ОСОБА_2 не чинити та усунути перешкоди позивачу по встановленню паркану між земельними ділянками, які належать ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , площею 0,1639 га, кадастровий номер 5121084200:02:004:0493) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , площею 0,1966 га, кадастровий номер 5121084200:02:004:0207).

В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1639 га, кадастровий номер 5121084200:02:004:0493 та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,10 га, кадастровий номер 5121084200:02:004:0494. ОСОБА_2 належить сусідня земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1966 га, кадастровий номер 5121084200:02:004:0207. В 2021 році позивач маючи намір побудувати паркан між земельними ділянками, став здійснювати дії по його будівництву. Але, відповідачка стала йому заважати та фізично не дає позивачу побудувати паркан, чинить сварки. Також відповідачка стверджує, що межа між земельними ділянками не відповідає дійсності, це не зважаючи на те, що існує акт встановлення меж в натурі, який вона особисто підписала. Тобто можливо говорити про те, що ОСОБА_2 зокрема порушила норми ст. 106 ЗК України, де зазначено, що власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані дотримуватися меж земельних ділянок. Відповідачка порушила земельні права позивача, будь-які розмови з нею щодо усунень з її боку порушень прав ОСОБА_1 , ігноруються. У зв`язку з викладеним, представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом.

ОСОБА_2 надала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому пояснила, що позивач посилається на те, що побудована нею відмостка біля житлового будинку створює йому перешкоди для повноцінного користування належним йому житловим будинком. Натомість, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що наявна відмостка перешкоджає позивачу у вільному користуванні належним йому житловим будинком або створює інші перешкоди у користуванні. Відповідач переконана, що вимога про демонтаж відмостки могла заявлятися позивачем за умови доведеності факту порушення його прав зведенням вказаної добудови. Позивачем не надано переконливих доказів на підтвердження того, яким чином порушуються його права, він не надав жодного доказу на підтвердження істотності цього порушення та доцільності демонтажу добудови відповідача. За наявною у відповідача інформацією, позивач планує повністю знести відмостку та встановити замість неї паркан впритул до житлового будинку, що є порушенням ДБН, оскільки встановлення огорожі не може погіршувати інсоляцію житлових будинків на суміжних територіях, а огорожа присадибних ділянок не повинна виступати за межі ділянки. Відмостка, яка встановлена на межі земельних ділянок позивача та відповідача не дає воді потрапляти під фундамент та немає водовідведення води з покрівлі будинку. Земельні ділянки позивача та відповідача розташовані таким чином, що під час сильних дощів та танення снігу вода з ділянки позивача, яка розташована вище, протікає через двір відповідача і може впливати на підтоплення будинку, тому руйнація відмостки може призвести до негативних наслідків для ОСОБА_2 . На теперішній час ОСОБА_1 самовільно почав руйнувати відмостку, чим наносить матеріальну шкоду відповідачці, оскільки вона була побудована за її власні кошти. Також через протиправні дії позивача у відповідачки погіршився стан здоров`я та вона була вимушена звернутися до екстреною медичною допомогою, що підтверджується картою виїзду швидкої медичної допомоги від 19.04.2021 року. ОСОБА_1 зруйнував частину відмостки, з його ділянки стікає бруд та вода, що стало причиною замокання та пошкодження стіни будинку ОСОБА_2 , вказане підтверджується фотознімком.

Таким чином, позивач не довів, що відповідач чинить перешкоди в користуванні земельною ділянкою, тому права позивача не є порушеними.

Позивач у судове засідання не з`явився, але адвокат Підопригора Є.М. надав до суду заяву, в якій просив провести розгляд справи за його відсутності, на позовних вимогах наполягав, просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, надала до суду заяву, в якій просила провести розгляд справи за її відсутності.

Згідно з вимогами ч. 2ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 04.12.2013 року, виданого приватним нотаріусом Біляївського районного нотаріального округу Одеської області Підгірняк О.А., ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер: 5121084200:02:004:0493, площею 0,1639 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , наданої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, загальною площею 0,10 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 941194.

03.10.2006 року ОСОБА_3 було видано акт встановлення (відновлення) в натурі меж земельної ділянки, наданої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та план меж земельної ділянки, кадастровий номер: 5121084200:02:004:0494.

Додатком до акту встановлення в натурі меж земельної ділянки від 03.10.2006 року є ситуаційна схема.

Власником земельної ділянки, загальною площею 0,1966 га., кадастровий номер 5121084200:02:004:0207, цільове призначення якої: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 , що підтверджується інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 24.01.2022 року.

На запит ОСОБА_2 від 26.04.2021 року, КНП «Одеський обласний центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф» Одеської обласної ради» 27.04.2021 року надало копію карти виїзду Ф-110/о № 843 від 19.04.2021 року, за адресою: АДРЕСА_1 , для надання медичної допомоги ОСОБА_2 . Додатком до листа є копія карти виїзду.

Відповідачем до відзиву долучено фото світлини, на яких зображені мокра стіна та частково побудований паркан.

Частиною 1ст. 4 ЦПК України передбачено, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. ст.15, 16ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту реєстрації цих прав.

Відповідно дост.391ЦК Українивласник майнамає правовимагати усуненняперешкод уздійсненні нимправа користуваннята розпоряджаннясвоїм майном.

Згідно з ч.ч. 1-3, 5 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до ч. 2 ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (ч.ч.1, 2 ст. 78 ЗК України).

Згідно вимог п. «г» та «е» ч.1 ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані: не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Частинами 1, 2 ст. 103 ЗК України встановлено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до ст. 104 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

Власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані дотримуватися меж земельних ділянок (ч.6 ст. 106 ЗК України).

Згідно ч.2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (Такий висновок викладено в Постанові Верховного Суду від 22.08.2022 року по справі № 597/977/21).

За правилами ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. Доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Статті 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У позовній заяві представник позивача зазначив, що у 2021 році ОСОБА_1 , маючи намір побудувати паркан між земельними ділянками, став здійснювати дії по його будівництву. Але, відповідачка стала йому заважати та фізично не дає позивачу побудувати паркан, чинить сварки. ОСОБА_2 порушила земельні права ОСОБА_1 , будь-які розмови з нею щодо усунень з її боку порушень прав ОСОБА_1 , ігноруються.

Проте, на підтвердження викладених обставин, до матеріалів справи не надано жодного доказу, зокрема, доказів того, що ОСОБА_2 перешкоджає ОСОБА_1 будувати паркан та чинить сварки з цього приводу, не зазначено у який спосіб здійснюються перешкоди. Також представником позивача не доведено, що ОСОБА_1 вчинялися дії для досудового врегулювання спору.

Аналіз представлених доказів не дає можливості дійти висновку про порушення ОСОБА_2 прав ОСОБА_1 .

Разом з цим, ОСОБА_4 не надано доказів того, що у 2021 році він дійсно здійснював дії по будівництву паркану, не зазначено конкретне місце розташування паркану, його ширину, висоту, довжину та взагалі не доведено його наявність на час розгляду справи.

Водночас, ОСОБА_1 не зазначено, чи звертався він до правоохоронних органів або органів місцевого самоврядування з приводу вчинення ОСОБА_2 сварок та дій, які порушують його права, зокрема щодо встановлення паркану між земельними ділянками.

Окрім іншого, ОСОБА_1 та його представником не було повідомлено про наявність свідків, які могли б підтвердити викладені у позові обставини та не було заявлено клопотання про їх допит.

Таким чином, проаналізувавши докази, долучені до позову, суд вважає, що позовні вимоги ґрунтуються на припущеннях, що є порушенням ч. 6 ст. 81 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, суд, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, за недоведеністю, оскільки представником позивача не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, як це передбачено діючим законодавством.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 319, 321, 391 ЦК України, ст.ст. 78, 90, 91, 103, 104, 106, 125, 152 ЗК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод по встановленню паркану між земельними ділянками - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст судового рішення виготовлено 06.02.2024 року.

Суддя М.Л. Пасечник