Рішення

від 08.02.2024 по справі 910/13486/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2024м. ДніпроСправа № 910/13486/23

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача-1: Салькова І.А. дов. від 25.01.2023 №15/6-6;

від позивача-2: Черненко Д.В. дов. від 01.02.2024 №04;

від відповідача: представник не з`явився;

дослідивши матеріали справи №910/13486/23

за позовом

1. Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,

2. Комунального підприємства "Дніпровський метрополітен" Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕРГІЗ"

про стягнення грошових коштів та повернення нерухомого майна,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (далі - позивач-1) та Комунальне підприємство "Дніпровський метрополітен" Дніпровської міської ради (далі позивач-2) звернулися до Господарського суду міста Києва із позовною заявою від 14.08.2023 за вих. №6/5-4106 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕРГІЗ" (далі - відповідач), у якій позивачі 1, 2 просять суд стягнути з відповідача на користь позивача-1 (до міського бюджету) заборгованість за період з 01.01.2020 до 30.06.2023 у розмірі 84.599,11 грн та 5.337,85 грн пені за період з 24.07.2022 до 24.07.2023.

Також позивачі 1, 2 просять суд стягнути з відповідача на користь позивача-2 заборгованість за перше півріччя 2023 року у розмірі 57.995,27 грн.

Крім цього, позивачі 1, 2 просять суд зобов`язати відповідача повернути до комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади комунальне нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 245,2 кв. м, розташоване за адресою: місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 123-Б, на першому поверсі одноповерхового будинку шляхом підписання акта повернення та усунути перешкоди у користуванні даним комунальним нерухомим майном.

Судові витрати зі сплати судового збору позивачі 1, 2 просять суд покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2023 справу разом із додатками направлено на адресу Господарського суду Дніпропетровської області за територіальною підсудністю.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №910/13486/23 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2023.

Ухвалою від 13.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 13.12.2023.

Ухвалою від 13.12.2023 строк підготовчого провадження продовжено, підготовче засідання відкладено до 10.01.2024.

Через відділ документального забезпечення 10.01.2024 від позивача-1 отримано клопотання про відкладення розгляду справи через зайнятість представника в іншому судовому засіданні.

Ухвалою від 10.01.2024 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 25.01.2024.

Через відділ документального забезпечення 23.01.2024 від позивача-2 надійшла заява про розгляд справи без участі сторін, у якій позивач-2 просить суд здійснити розгляд справи без участі представника позивача-2 та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою від 25.01.2023 розгляд справи по суті відкладено до 08.02.2023.

Суд ухвалу від 13.11.2023 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі направив на юридичну адресу відповідача, однак вказана ухвала суду повернулася на адресу господарського суду 05.12.2023 з відміткою пошти «за зазначеною адресою не знаходиться».

Слід наголосити, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку з «відсутністю за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки в такий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 01.12.2023 у справі №591/4832/22 (61-10261св23).

Отже, відповідач був обізнаний про наявність даного судового провадження, однак правом на подачу відзиву не скористався.

В судовому засіданні 08.02.2024 представники позивачів надали усні пояснення у справі, відповіли на запитання суду, просили позовні вимоги задовольнити.

Представники відповідача в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Згідно зі ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на процесуальні строки розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача 1, 2

Між сторонами укладено договір оренди, строк дії якого закінчився. Оскільки відповідач не повернув з оренди приміщення та має заборгованість з орендної плати, позивачі 1, 2 подали даний позов.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач правом на подачу відзиву не скористався.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладення договору, строку дії договору; повернення об`єкта оренди орендодавцю та балансоутримувачу; наявності/відсутності заборгованості з орендної плати; правомірності нарахування позивачами 1, 2 відповідачу орендної плати за спірний період; правомірності нарахування пені та належності вимоги про зобов`язання відповідача повернути об`єкт оренди з оренди.

Суд встановив, що 12.10.2018 між позивачем-1 (далі позивач-1, орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Кангаро груп» (далі - орендар) був укладений договір №449-ДРА/18 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 умов якого, з урахуванням змін внесених додатковою угодою №1 від 22.04.2019, з метою ефективного використання комунальної власності орендодавець на підставі рішення міської ради від 21.03.2017 за №41/11 із змінами та доповненнями передає, а орендар приймає у строкове платне користування комунальне нерухоме майно нежитлове приміщення (далі об`єкт оренди) загальною площею 245,2 кв. м, розташоване за адресою: місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 123Б, на першому поверсі одноповерхового будинку, вартість якого, згідно із незалежною оцінкою становить 754.770,00 грн без ПДВ, що перебуває на балансі позивача-2 (далі позивач-2, балансоутримувач), для розміщення суб`єкту господарювання, що надає ритуальні послуги 220,2 кв. м та торгівельного об`єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи 25,0 кв. м. Використання об`єкта оренди не за цільовим призначенням забороняється.

Питання розрахунку, розподілу та сплати орендної плати врегульовано у розділі 3 договору.

Цей договір діє з 12.10.2018 до 10.10.2021 включно (п. 10.1 договору).

Відповідно до п. 2.2 договору орендар вступає у строкове платне користування об`єктом оренди з дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Між позивачем-1, позивачем-2 та орендарем 12.10.2018 підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення площею 245,2 кв. м, що перебуває на балансі позивача-2 за адресою: проспект Дмитра Яворницького, 123Б.

На підставі відомостей, розміщених на офіційному сайті Міністерства юстиції України у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд встановив, що 13.08.2022 орендар змінив назву, а саме з товариства з обмеженою відповідальністю «Кангаро Груп» на товариство з обмеженою відповідальністю «Дергіз».

З метою досудового врегулювання спору позивач-2 звернувся до відповідача з претензією від 06.03.2023 за вих.№25/24-125, у якій позивач-2 просив відповідача підписати акт звірки взаємних розрахунків та сплатити існуючу перед позивачем-2 заборгованість. В якості доказів направлення зазначеної претензії позивач-2 надав фіскальний чек від 07.03.2023 та опис вкладення від 07.03.2023.

Позивач-1 також звернувся до орендаря із претензією від 09.03.2023 за вих.№416-105, у якій позивач просив відповідача сплатити існуючу заборгованість у добровільному порядку. В якості доказів направлення претензії позивач-1 долучив до справи опис вкладення у цінний лист.

Оскільки відповідач існуючу перед позивачем-1 та позивачем-2 заборгованість у добровільному порядку не погасив, а об`єкт оренди з оренди не повернув, незважаючи на закінчення строку дії договору, позивачі 1, 2 звернулися до суду з даною позовною заявою.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову позивачі 1, 2 визначили заборгованість з орендної плати до міського бюджету на користь позивача-1 за період з 01.01.2020 до 30.06.2023 у розмірі 84.599,11 грн та 5.337,85 грн пені за період з 24.07.2022 до 24.07.2023.

Крім цього, позивачі 1, 2 просять суд стягнути з відповідача на користь позивача-2 заборгованість з орендної плати за перше півріччя 2023 року у розмірі 57.995,27 грн та зобов`язати відповідача повернути до комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади комунальне нерухоме майно об`єкт оренди.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.

Договір підписаний уповноваженими особами та скріплено печатками.

Договір у встановленому порядку не оспорений; не розірваний; не визнаний недійсним.

Таким чином, укладений між сторонами договір є дійсним протягом визначеного у ньому строку та укладеним належним чином, а отже є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід наголосити, що принципове значення для вирішення даної справи має визначення строку дії договору.

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями ЦК України та ст.ст.283-291 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно із ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частинами 1 та 6 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права (ст. 760 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди (найму).

Суд акцентує увагу, що об`єктом оренди є комунальне майно, про що вказано у п. 1.1 договору.

Організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державної та комунальної форми власності регулюються нормами Закону України Про оренду державного та комунального майна.

Суд відзначає, що на час укладання договору оренди нерухомого майна, яке належить до комунальної власності (тобто станом на 12.10.2018) сторони керувалися діючим на той час Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 за №2269-XII.

Як вказано у п. 10.1 цей договір діяв до 10.10.2021 включно.

Отже, на час виникнення правовідносин щодо продовження договору /тобто станом на 10.10.2021/ діяв Закон України Про оренду державного та комунального майна від 03.10.2019 за №157-IX.

Тобто питання продовження договору мало вирішуватися відповідно до вимог законодавства, чинного на той час, а саме відповідно до вимог Закону України Про оренду державного та комунального майна від 03.10.2019 за №157-IX (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №922/3965/21 (п. 13).

Жодних доказів, які б свідчили про вжиття відповідачем дій, спрямованих на продовження дії договору, матеріали справи не містять.

Варто відзначити, що Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 3.10.2020 за №157-ІХ не передбачає такої підстави для продовження дії договору оренди як "мовчазна згода" про що зазначено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №916/2469/21, від 18.07.2023 у справі №914/1728/22, від 05.09.2023 у справі №914/2233/22.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його укладено.

Як встановлено вище, строк дії договору припинився 10.10.2021.

Суд наголошує, що відповідно до п. 2.6 договору орендар зобов`язаний повернути об`єкт оренди за актом приймання-передачі об`єкта оренди, підписаним балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди.

Як встановлено судом, договір припинив свою дію 10.10.2021, однак доказів повернення об`єкта оренди від відповідача орендодавцю та балансоутримувачу матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Суд відзначає, що за змістом положень ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Отже, після закінчення строку дії договору у наймодавця, згідно із положеннями ст. 785 ЦК України, виникає право на стягнення з наймача неустойки, а не орендної плати.

Суд звертає увагу на висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, а саме:

користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин;

відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин;

правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ;

після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві;

з урахуванням викладеного суд доходить висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України;

оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ст. 762 ЦК України («Плата за користування майном») і охоронна норма ч. 2 ст. 785 ЦК України («Обов`язки наймача у разі припинення договору найму») не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Вивчивши обґрунтування позовних вимог суд наголошує, що під заборгованістю, яку позивачі 1, 2 у певних долях просять суд стягнути на свою користь з відповідача мається на увазі саме орендна плата, а не неустойка (арк. 5, том 1), а отже позивачі 1, 2 фактично просять суд стягнути з відповідача плату за правомірне користування майном.

Варто відзначити, що правомірне користування майном у відповідача закінчилося 10.10.2021, а тому саме вказана дата є граничною для нарахування саме орендної плати, яка може бути стягнута на користь орендодавця та балансоутримувача.

Так, з урахуванням положень законодавства та сталої судової практики суд відзначає, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Суд зауважує, що позивач-1 просить суд стягнути з відповідача орендну плати за період з 01.01.2020 до 30.06.2023, однак підставними такі вимоги є лише за період з 01.01.2020 до закінчення строку дії договору, тобто до 10.10.2021.

Суд здійснив власний перерахунок нарахованої позивачем-1 відповідачу заборгованості з орендної плати та дійшов висновку, що у відповідача наявна заборгованість перед позивачем-1 за несплачену у період з 01.01.2020 до 10.10.2021 оренду плату у розмірі 36.637,45 грн, яка і підлягає стягненню у примусовому порядку.

Суд звертає увагу, якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі /як в даному випадку відповідач не повернув об`єкт оренди з оренди/ належним способом захисту прав та інтересів орендодавця /саме позивача-1 в даному випадку/ після припинення договору /тобто після 10.10.2021/ є вимога про стягнення з наймача неустойки (а не орендної плати), стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, яка є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин та застосовується у разі (після) припинення договору, тобто саме тоді, коли користування майном стає неправомірним. Однак, для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.

Оскільки позивач-1 заявив до стягнення з відповідача після закінчення дії договору, тобто після 10.10.2021 орендну плату, а не неустойку, вимога останнього про стягнення з відповідача орендної плати за період з 10.10.2021 до 30.06.2023 задоволенню не підлягає.

Суд акцентує увагу і на тому, що позивач-2 є балансоутримувачем спірного майна, а отже йому належить право отримувати від відповідача лише орендну плату, тобто платіж, який врегульований договором та підлягає сплаті за користування майном в межах строків дії договору, тобто до 10.10.2021.

Як вбачається з позовних вимог, позивач-2 просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за період з 01.01.2023 до 30.06.2023, тобто після закінчення строку дії договору. Така вимога позивача-2 до відповідача не відповідає зазначеним вище положенням законодавства та сталій судовій практиці, а тому задоволенню така вимога не підлягає.

Суд наголошує, що після 10.10.2021 відповідач користується об`єктом оренди неправомірно, а тому підстав для стягнення саме орендної плати немає.

При цьому, орендодавець не позбавлений можливості заявити до відповідача вимоги про стягнення санкцій у вигляді неустойки в подвійному розмірі орендної плати за фактичне користування після закінчення строку дії договору.

Позивач-1 заявив до стягнення з відповідача пеню за загальний період прострочення з 16.08.2022 до 24.07.2023. Суд встановив, що пеня позивачем-1 нарахована на безпідставно заявлену позивачем-1 заборгованість, яка виникла після закінчення дії договору та не задоволена судом. Відтак, вимога позивача-1 про стягнення з відповідача пені задоволенню не підлягає.

Як встановлено судом строк дії договору закінчився 10.10.2021, а отже в силу приписів ч. 1 ст. 785 ЦК України та положень п. 2.6 договору у відповідача виник обов`язок (а не право) негайно повернути об`єкт оренди за актом приймання-передачі з оренди орендодавцю та балансоутримувачу.

При цьому, суд звертає увагу, що, відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст. 319 ЦК України).

Оскільки строк дії договору закінчився 10.10.2021, а на час вирішення спору по суті відсутні докази повернення з оренди об`єкта оренди, суд вбачає необхідність захисти інтереси Дніпровської міської територіальної громади і усунути перешкоди у користуванні майном, яке є комунальною власністю, а тому спільна вимога позивачів 1, 2 про зобов`язання відповідача повернути до комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади комунальне нерухоме майно об`єкт оренди визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Судові витрати

Вирішуючи питання розподілу судового збору слід здійснити перевірку повноти сплати судового збору позивачами 1, 2 при поданні позовної заяви.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Як встановлено судом позовні вимоги позивачів 1, 2 складаються із вимог майнового характеру (про стягнення заборгованості з орендної плати та пені) і вимог немайнового характеру (про зобов`язання повернути об`єкт оренди).

Отже, судовий збір за подання даної позовної заяви слід позивачам 1, 2 сплатити за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Згідно із ч. 7 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.

У разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру.

Суд встановив, що загальна сума позову становить 147.932.23 грн, за розгляд вказаної вимоги слід сплатити судовий збір у розмірі 2.684,00 грн. Однак доля заявлених позивачем-1 до стягнення з відповідача позовних вимог майнового характеру становить 89.936.96 грн (60,80 %), а доля заявлених позивачем-2 до стягнення з відповідача позовних вимог майнового характеру становить 57.995,27 грн (39,20 %).

Так, позивач-1 за позовні вимоги майнового характеру мав сплатити 1.631,87 грн судового збору, а позивач-2 за позовні вимоги майнового характеру мав сплатити 1.052,13 грн судового збору.

За цими вимогами переплата позивача-1 склала 1.052,13 грн, а позивача-2 1.631,87 грн.

Оскільки, відповідно до п. 2.6 договору, орендар зобов`язаний повернути об`єкт оренди за актом приймання-передачі об`єкта оренди, підписаним балансоутримувачем (тобто позивачем-2), орендодавцем (тобто позивачем-1), то позовна вимога про зобов`язання відповідача повернути до комунальної власності майно подана одночасно і позивачем-1, і позивачем-2, а тому за вказану вимогу немайнового характеру позивачі 1, 2, в силу приписів ч. 7 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», мають сплатити судовий збір по 2.684,00 грн.

Суд встановив, що позивач-1 сплатив судовий збір при подачі позову у загальному розмірі 2.684,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №270 від 24.04.2023. Так, позивач-1 недоплатив судовий збір у розмірі 1.631,87 грн (2.684,00 грн 1.052,13 грн /переплата/ = 1.631,87 грн), який підлягає стягненню з позивача-1 до державного бюджету.

Також суд встановив, що позивач-2 при подачі позовної заяви сплатив судовий збір у загальному розмірі 5.368,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1407 від 20.07.2023 на суму 2.684,00 грн та платіжною інструкцією №1406 від 17.07.2023 на суму 2.684,00 грн. Так, позивач-2 вніс судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом на 1.631,87 грн (1.052,13 грн + 2.684,00 грн 5.368,00 грн).

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме:

Оскільки майнові вимоги позивача-1 задоволені судом на 40,74 %, на відповідача покладається судовий збір у розмірі 664,82 грн та підлягаю стягненню на користь позивача-1.

Оскільки у задоволенні майнових вимог позивача-2 судом відмовлено, судові витрати позивача-2 у вказаній частині покладаються на останнього.

Судові витрати позивачів 1, 2 за немайнову вимогу (загалом 5.368,00 грн) покладаються на відповідача та стягуються на користь позивачів 1, 2 по 2.684,00 грн.

Загалом на користь позивача-1 відповідач має сплатити 3.348,82 грн судового збору (664,82 грн + 2.684,00 грн), а на користь позивача-2 2.684,00 грн.

Крім цього, господарський суд вважає за доцільне надати роз`яснення позивачу-2 щодо можливості повернення судового збору у розмірі 1.631,87 грн, який внесено позивачем-2 до державного бюджету у більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Стаття 7 Закону України "Про судовий збір" містить вичерпний перелік пунктів, за якими повертається сплачена сума судового збору.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду зокрема у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом

Відтак, у позивача-2 наявна можливість повернути судовий збір у загальному розмірі 1.631,87 грн.

Керуючись ст. ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕРГІЗ" (01000, місто Київ, пр. Бажана Миколи, будинок 3; ідентифікаційний код 42246947) на користь Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО, будинок 75; ідентифікаційний код 40392181) 36.637,45 грн (тридцять шість тисяч шістсот тридцять сім грн 45 к.) орендної плати, 2.684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн 00 к.) судового збору.

Усунути перешкоди в користуванні комунальним нерухомим майном та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕРГІЗ" (01000, місто Київ, пр. Бажана Миколи, будинок 3; ідентифікаційний код 42246947) повернути до комунальної власності Дніпровської міської територіальної громади комунальне нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 245,2 кв. м, розташоване за адресою: місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 123Б, на першому поверсі одноповерхового будинку, шляхом підписання акта приймання-передачі об`єкта оренди з Комунальним підприємством "Дніпровський метрополітен" Дніпровської міської ради (49003, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул.128-ї Бригади Тероборони, будинок 8; ідентифікаційний код 21927215) та Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО, будинок 75; ідентифікаційний код 40392181).

В задоволенні решти позовних вимог (про стягнення на користь Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради 47.961,66 грн орендної плати та 5.337,85 грн пені, а також про стягнення на користь Комунального підприємства "Дніпровський метрополітен" Дніпровської міської ради 57.995,27 грн орендної плати) відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕРГІЗ" (01000, місто Київ, пр. Бажана Миколи, будинок 3; ідентифікаційний код 42246947) на користь Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО, будинок 75; ідентифікаційний код 40392181) 3.348,82 грн (три тисячі триста сорок вісім грн 82 к.) судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕРГІЗ" (01000, місто Київ, пр. Бажана Миколи, будинок 3; ідентифікаційний код 42246947) на користь Комунального підприємства "Дніпровський метрополітен" Дніпровської міської ради (49003, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул.128-ї Бригади Тероборони, будинок 8; ідентифікаційний код 21927215) 2.684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири грн 00 к.) судового збору.

Стягнути з Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ДМИТРА ЯВОРНИЦЬКОГО, будинок 75; ідентифікаційний код 40392181) в дохід Державного бюджету України 1.631,87 грн (одну тисячу шістсот тридцять одну грн 87 к.) судового збору.

Видати наказ(и) після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня його повного складення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 08.02.2024.

Суддя С.А. Дупляк