Рішення

від 05.02.2024 по справі 908/2353/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 18/147/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2024 справа № 908/2353/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Левкут Вікторії Вікторівни, розглянувши матеріали справи № 908/2353/23

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю НОВА БУДІВЕЛЬНА ГІЛЬДІЯ (вул. Жмеринська, буд. 11/1, м. Київ, 03148)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ БУД РЕСУРС (пр. Соборний, буд. 105, м. Запоріжжя, 69095)

про стягнення 21335,77 грн.

Без повідомлення (участі) представників учасників справи

Заявлено позовні вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ БУД РЕСУРС 21335,77 грн., які складаються з 15036,84 грн. основного боргу за договором поставки в спрощеній формі, 900,70 грн. 3% річних та 5398,23 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за укладеним сторонами у спрощений спосіб договором поставки щодо сплати вартості отриманого товару, що є підставою для стягнення заборгованості та нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України за прострочення грошового зобов`язання компенсаційних сум у судовому порядку. Позивач вказав, що відповідно до видаткових накладних № 382901 від 12.07.2021, № 393401 від 08.07.2021 та № 425601 від 21.07.2021 відповідачу поставлено товар на загальну суму 28792,26 грн. За твердженням позивача, на теперішній час зобов`язання відповідача щодо сплати заборгованості за поставлений товар виконані частково, заборгованість складає 15036,84 грн. Посилаючись на приписи ст.ст. 11, 509, 526, 530, 549-551, 612, 617, 625, 692 ЦК України, ст.ст. 193, 199, 220, 222, 224, 229, 230, 232 ГК України, позивач просив позов задовольнити. В позові позивач зазначив, що дана справа підпадає під визначення малозначної справи та просив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження. До попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат позивачем віднесено 6000,00 грн. витрат на правничу допомогу, які він поніс і просить їх стягнути з відповідача.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.07.2023 справу № 908/2353/23 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 28.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/2353/23, присвоєно справі номер провадження 18/147/23, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи. В даній ухвалі суду зазначалось, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі № 908/2353/23; відповідачу запропоновано надати у строк, що не перевищує 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 21.08.2023, відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України; позивачу запропоновано у строк протягом 5 днів з дня отримання відзиву (у разі його отримання) надати суду відповідь на відзив.

Сторони повідомлені про розгляд справи у визначеному ГПК України порядку.

Направлена на адресу відповідача ухвала суду від 28.07.2023 повернулась до суду з відміткою пошти за закінченням терміну зберігання.

Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зокрема, містяться відомості про місцезнаходження.

Судом перевірено адресу відповідача у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з`ясовано, що місцезнаходженням товариства з обмеженою відповідальністю БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ БУД РЕСУРС є: пр. Соборний, буд. 105, м. Запоріжжя, 69095, і саме на вказану адресу направлялась ухвала суду.

Статтею 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17).

Враховуючи повернення до суду поштового відправлення з ухвалою з позначкою за закінченням терміну зберігання, ухвала господарського суду вважається врученою відповідачу.

Нормами Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 ст. 120 ГПК України).

В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком дій /бездіяльності відповідача щодо її належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею (в тому числі внесення актуальних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що забезпечує вручення офіційної кореспонденції та обізнаність з її змістом).

Отже, судом вжито необхідних та достатніх заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/2353/23 та розгляд справи.

Судом також враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України ://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України Про доступ до судових рішень № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відзив на адресу суду від відповідача не надійшов ні у встановлений в ухвалі суду від 28.07.2023 у справі № 908/2353/23 процесуальний строк для подачі відзиву, ні пізніше, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк та пізніше не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи за № 908/2353/23 дозволяють здійснити її розгляд по суті.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зважаючи на закінчення строків розгляду справи, запровадження воєнного стану на території України, ведення бойових дій на території Запорізької області, інтенсивні ракетні та артилерійські обстріли м. Запоріжжя протягом липня 2023 року - січня 2024 року, що загрожувало життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів та працівників суду в умовах збройної агресії проти України, а також знаходження судді Левкут В.В. у відпустці, рішення прийнято без його проголошення 05.02.2024.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі усної домовленості, товариством з обмеженою відповідальністю НОВА БУДІВЕЛЬНА ГІЛЬДІЯ (Продавцем, позивачем у справі) поставлено, а товариством з обмеженою відповідальністю БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ БУД РЕСУРС (Покупцем, відповідачем у справі) прийнято без зауважень згідно видаткових накладних № 382901 від 12.07.2021, № 393401 від 08.07.2021 та № 425601 від 21.07.2021 товар на загальну суму 28792,26 грн. з ПДВ.

Видаткові накладні надавались відповідачу в електронному вигляді через платформу обміну документами ПТАХ (M.E/Doс / COTA / FREDO / flydoc).

Видаткові накладні містять печатку про прийняття документу в електронному вигляді та Електронні підписи представників позивача та відповідача.

Рахунки на оплату направлялись позивачем відповідачу також в електронному вигляді.

Платіжним дорученням № 1116 від 11.10.2021 відповідач здійснив часткову оплату отриманого товару на суму 13755,42 грн. (видаткова накладна № 425601 від 21.07.2021 на суму 13755,42 грн. з ПДВ).

Як вказує позивач, відповідачем решта вартості отриманого товару на даний час не сплачена, що стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до приписів ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом пунктів 2, 4 зазначеної статті, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено:

1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

2. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів також встановлено Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Статтею 5, 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено обов`язкові вимоги до електронного документу. Серед них, зокрема: - наявність обов`язкових реквізитів документу, склад та порядок розміщення яких визначаються законодавством; - можливість створення, передачі, збереження та перетворення електронного документу електронними засобами у візуальну форму. При цьому під візуальною формою надання електронного документу слід розуміти відображення його даних електронними засобами або на папері в формі, придатній для сприйняття його змісту людиною; - накладення електронного підпису на завершення створення електронного документу. Таким чином, електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документу, який використовується для ідентифікації автора (фізичної або юридичної особи, що створила електронний документ) та/або підписанта (особа, яка на законних підставах володіє особовим ключем і від свого імені або за дорученням особи, яку вона представляє, накладає електронний цифровий підпис при створенні електронного документу) іншими суб`єктами електронного документообігу (адресатом, посередником).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Юридична сила електронного документу не може заперечуватися виключно через те, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Електронні ключі підпису не мають обмежень, а тому можуть бути використані в будь-яких сферах електронного документообігу (договори страхування; банківські договори; цивільні правовідносини; документ господарської діяльності та ін.).

Таким чином, електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документу, який використовується для ідентифікації автора (фізичної або юридичної особи, що створила електронний документ) та/або підписанта (особа, яка на законних підставах володіє особовим ключем і від свого імені або за дорученням особи, яку вона представляє, накладає електронний цифровий підпис при створенні електронного документу) іншими суб`єктами електронного документообігу (адресатом, посередником).

Закон України «Про електронний документ та електронний документообіг» встановлює правовий статус електронного підпису та визнає його дійсним для юридичних цілей. Це означає, що документи, підписані електронним підписом, мають доказову силу та визнаються судовими та іншими державними органами.

Укладання правочину шляхом направлення документів в електронному вигляді відповідає вимогам ст. 205 ЦК України. Сумнівів щодо достовірності наданих позивачем доказів на підтвердження факту укладення договору та поставки товару у суду немає.

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Як випливає з матеріалів справи, сторонами за результатами переговорного процесу шляхом направлення відповідних електронних документів з електронним підписом укладений договір поставки у спрощений спосіб.

Отже, на підставі рахунків та двосторонньо підписаних ЕП видаткових накладних між позивачем та відповідачем склалися господарські відносини, у розумінні ст. 202 ЦК України, що породили взаємні обов`язки, а саме обов`язки позивача полягають у поставці товару відповідачеві, а обов`язки відповідача - у прийнятті товару та його оплаті.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними вважаються умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору.

В даному випадку, у видаткових накладних міститься назва продукції, одиниця виміру, кількість, ціна та вартість товару, тобто всі відомості, які необхідні для укладення договору купівлі-продажу.

Таким чином, суд відзначає, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов`язки, аналогічні зобов`язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст. 11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов`язку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662 ЦК України унормовано, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За приписами частини першої статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В даному випадку ані законом, ані Договором (письмовий договір відсутній) інше не встановлено. Факт отримання товару за наведеними видатковими накладними підтверджений матеріалами справи.

Договір купівлі-продажу є оплатним при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві ціну речі, яка обумовлена договором, двосторонньо зобов`язуючим це обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов`язків: продавець зобов`язаний передати покупцеві певну річ, але вправі вимагати за це сплати певної ціни, а покупець, в свою чергу, зобов`язаний сплатити ціну, але вправі вимагати передачі йому проданої речі, а також консенсуальним, оскільки права та обов`язки сторін виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами.

Таким чином, виходячи із правової природи договору купівлі-продажу, з моменту отримання товару у покупця одночасно виникає зустрічне зобов`язання по оплаті переданого товару.

Обставини справи свідчать, що фактично між позивачем та відповідачем виникли взаємні обов`язки на підставі усної домовленості про поставку товару (купівлі-продажу) згідно двосторонньо підписаних ЕП видаткових накладних. Отже, з моменту підписання покупцем цих видаткових накладних та отримання вказаного в них товару у покупця виникло зобов`язання по сплаті ціни переданого йому товару. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 925/1332/13.

При цьому, підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксують факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання та передав відповідачу товар на загальну суму 28792,26 грн. Вартість товару відповідач оплатив частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за отриманий від позивача за видатковими накладними товар, яка станом на час розгляд справи становить 15036,84 грн.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факт несплати відповідачем вартості отриманого товару є доведеним. Доказів погашення суми боргу відповідачем суду не надано.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, суд визнав, що позовна вимога про стягнення з відповідача 15036,84 грн. основного боргу за отриманий за видатковими накладними товар заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню.

За порушення грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачу 900,70 грн. 3% річних та 5398,23 грн. інфляційних втрат.

Відповідно ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за визначений ним загальний період з 10.07.2021 по 03.07.2023, суд встановив, що за заявлений позивачем період до стягнення з відповідача підлягають стягненню 892,38 грн. 3% річних, в решті заявленої вимоги про стягнення 7,62 грн. 3% річних суд відмовляє через необґрунтованість.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала наступні роз`яснення:

- сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця;

- якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці;

- методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

1) час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

2) час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період з липня 2021 року по травень 2023 року, суд встановив, що за заявлений позивачем період сума інфляційних втрат складає 5393,99 грн., в решті заявленої вимоги про стягнення 4,24 грн. інфляційних втрат суд відмовляє через необґрунтованість.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України, не надав до суду доказів, які могли б свідчити про належне виконання зобов`язань щодо оплати вартості отриманого за видатковими накладними товару у визначений законом строк.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 15036,84 грн. основного боргу, 892,38 грн. 3% річних та 5393,99 грн. інфляційних втрат. В решті заявлених вимог (7,62 грн. 3% річних та 4,24 грн. інфляційних втрат) суд відмовляє в позові через необґрунтованість.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 2682,42 грн. судового збору.

Стосовно розподілу інших судових витрат господарський суд зазначає наступне.

В позовній заяві позивачем до попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат позивачем віднесено 6000,00 грн. витрат на правову допомогу, які він просив стягнути з відповідача.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, відповідно до приписів ч. 5 ст. 129 ГПК України, суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Виходячи з аналізу вказаних статей, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд повинен виходити з критеріїв складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта, а також виходити з принципів розумності з врахуванням витраченого адвокатом часу за для надання такої допомоги.

Відшкодування витрат, пов`язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

До позовної заяви додано копію договору про надання правничої допомоги № 0202-1/22 від 02.02.2022, який укладений Адвокатським об`єднанням «МАЙСТЕР ПРАВА» (Адвокатське об`єднання) в особі Голови (Керуючого партнера) Зудінова Олександра Сергійовича та товариством з обмеженою відповідальністю «НОВА БУДІВЕЛЬНА ГІЛЬДІЯ» (Клієнт). Відповідно до змісту цього договору Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання зобов`язується надавати правничу допомогу, в обсягах та на умовах, передбачених даним договором, з питань, визначених Додатком № 1 до даного договору.

Додатком № 1 до договору передбачено надання Адвокатським об`єднанням Клієнту правничої допомоги щодо стягнення заборгованості в судовому порядку за позовом ТОВ «НОВА БУДІВЕЛЬНА ГІЛЬДІЯ» до ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУД РЕСУРС» за неналежне виконання договору поставки, укладеного у спрощеній формі. Визначено перелік послуг з правничої допомоги та вартість послуг в розмірі 6000,00 грн.

Згідно з актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 03.07.2023 Адвокатським об`єднанням відповідно до договору № 0202-1/22 про надання правничої допомоги від 02.02.2022 надані послуги на суму 6000,00 грн.

Позовна заява у даній справі підписана адвокатом Зудіновим Олександром Сергійовичем (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЗР № 21/1348).

До позовної заяви додано копію платіжної інструкції № 4882 від 07.07.2023, згідно з яким ТОВ «НОВА БУДІВЕЛЬНА ГІЛЬДІЯ» перераховано на рахунок Адвокатського об`єднання 6000,00 грн. за надання правничої допомоги.

Абзацами 1, 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За визначенням ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Отже, суд дійшов висновку, що поданими та вказаними вище документами підтверджено статус Адвокатського об`єднання «МАЙСТЕР ПРАВА» в особі адвоката Зудінова Олександра Сергійовича, відтак правова природа зазначених витрат ТОВ «НОВА БУДІВЕЛЬНА ГІЛЬДІЯ» є витратами на оплату професійної правничої допомоги адвоката в розумінні статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. У зв`язку з цим суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач заперечень щодо розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу не надав.

Суд враховує, що Додатком № 1 до договору про надання правничої допомоги та Актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) сторони узгодили порядок оплати наданих послуг у фіксованому розмірі 6000,00 грн. (за наведений перелік послуг, зокрема: ознайомлення з документами, вивчення матеріалів справи та діючого законодавства, судової практики з аналогічних справ, надання Клієнту консультацій, підготовка позовної заяви та інших процесуальних документів).

За правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 та від 20.01.2021 у справі № 357/11023/18, розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану роботу, закріпленому у статті 43 Конституції України. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Правомірність та дійсність понесення позивачем відповідних витрат підтверджується матеріалами справи.

Розмір наведених витрат на професійну правничу допомогу адвоката суд визнав співмірним заявленим у позові вимогам.

На підставі викладеного, суд визнав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 5996,47 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язаних з розглядом справи № 908/2353/23, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 123, 129, 233, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Буд Ресурс (пр. Соборний, буд. 105, м. Запоріжжя, 69095, ідентифікаційний код 43226104) на користь товариства з обмеженою відповідальністю НОВА БУДІВЕЛЬНА ГІЛЬДІЯ (вул. Жмеринська, буд. 11/1, м. Київ, 03148; ідентифікаційний код 39055701) 15036,84 грн. (п`ятнадцять тисяч тридцять шість грн. 84 коп.) основного боргу, 892,38 грн. (вісімсот дев`яносто дві грн. 38 коп.) 3% річних, 5393,99 грн. (п`ять тисяч триста дев`яносто три грн. 98 коп.) інфляційних втрат, 2682,26 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят дві грн. 26 коп.) судового збору та 5996,47 грн. (п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто шість грн. 47 коп.) витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Видати наказ.

3.В іншій частини позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 08.02.2024.

Суддя В.В. Левкут