Рішення

від 25.01.2024 по справі 915/690/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2024 року Справа № 915/690/19

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Жиган А.О.,

представника прокуратури Бескровної І.І.,

представників відповідачів-1, 2: не з`явилися,

відповідача-3 Дзисюка Ю.О.,

представника третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави

до відповідача-1 Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

до відповідача-2 Фермерського господарства «Агросфера +»,

до відповідача-3 ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Веселинівська селищна рада,

про: визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки,-

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Вознесенської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, яке є правонаступником Головного управління Держземагентства у Миколаївській області, Фермерського господарства «Агросфера +», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 з такими вимогами:

1) визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства в Миколаївській області від 03.07.2015 №3856-сг, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 8,5 га для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району;

2) визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 22.03.2016 № 14-2140/14-16-СГ, яким ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку площею 7,6704 га (кадастровий помер 4821783000:02:000:0431) для ведення фермерською господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району;

3) визнання недійсним укладеного 29.04.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області та ОСОБА_1 договору про надання в оренду останньому земельної ділянки площею 7,6704 га (кадастровий номер 4821783000:02:000:0431) в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №14566143 та скасування його державної реєстрації;

4) зобов`язання Фермерське господарство «Агросфера+» (код ЄДРПОУ 39451416) повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 7,6704 га з кадастровим номером 4821783000:02:000:0431, нормативною грошовою оцінкою 228471,06 грн, розташовану в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району.

Позов обґрунтовано порушенням відповідачами вимог земельного законодавства, Закону України «Про фермерське господарство» щодо відведення в оренду та, відповідно, отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства поза конкурсною процедурою.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.03.2019 визначено головуючим у даній справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою від 12.04.2019 головуючим суддею Ржепецьким В.О. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_1 .

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2020 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держземагентства у Миколаївській області №3856-сг від 03.07.2015 та Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №14-2140/14-16-СГ від 22.03.2016, визнання недійсним договору оренди землі від 29.04.2016 та скасування його державної реєстрації на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК України (спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства). У решті позову відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2020 скасовано. Позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №14-2140/14-16-СГ від 22.03.2016; визнано недійсним договір оренди землі від 29.04.2016 та скасовано його державну реєстрацію; зобов`язано Фермерське господарство «Агросфера+» повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 7,6704 га з кадастровим номером 4821783000:02:000:0431. У решті позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.03.2023 у даній справі скасовано постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2020, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

Скасовуючи постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2021 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.10.2020, та направляючи справу на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав наступне:

«Вирішуючи спір у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства у Миколаївській області через сплив позовної давності та визнав незаконним та скасував наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №14-2140/14-16-СГ від 22.03.2016 як такий, що суперечить вимогам статей 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» та прийнятий з порушенням статей 123, 124 Земельного кодексу України.

Проте такий висновок апеляційного суду, не відповідає висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18, від 14.11.2018 у справі №183/1617/1, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, щодо ефективного способу захисту у подібних правовідносинах.

В наведених постановах зазначено, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

Оскільки вимога про визнання наказів Головного управління Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, прийнятої після подання касаційної скарги у справі, яка розглядається.

Одночасно суд апеляційної інстанції, задовольнивши позовні вимоги прокурора про зобов`язання Фермерського господарства «Агросфера+» повернути спірну земельну ділянку, в порушення статті 236 ГПК України, взагалі не встановив, чи передана спірна земельна ділянка у користування Фермерського господарства «Агросфера+» та на якій підставі, не з`ясував характер спірних правовідносин та в своїй постанові не вказав правових підстав вирішення позовних вимог в цій частині.

Крім того, суд апеляційної інстанції, не встановив належного відповідача за позовними вимогами про зобов`язання повернути спірну земельну ділянку, оскільки відповідно до статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» спірна земельна ділянка не є землями фермерського господарства, разом з тим між Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди спірної земельної ділянки від 29.04.2016.

З огляду на те, що рішенням суду першої інстанції закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди землі, і такий висновок не відповідає висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, прийнятої після подання касаційної скарги у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції вважає за необхідність застосувати положення частини 4 статті 300 ГПК України та вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що свідчить про наявність достатніх правових підстав для скасування і рішення суду першої інстанції.

Разом із тим, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначати, що ні суд першої інстанції, закриваючи провадження, ні суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання наказів незаконними та їх скасування, якими було надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою, затверджено цей проект та надано йому у власність земельну ділянку, а також про визнання договору оренди землі недійсним та скасування його державної реєстрації, стороною якого також є ОСОБА_1 , не звернули увагу на те, що у справі, яка розглядається, останній є лише третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, однак вирішення цього спору безпосередньо впливає на його права та обов`язки».

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2023 дану справу призначено головуючому судді Мавродієвій М.В.

Ухвалою від 11.04.2023 головуючим суддею Мавродієвою М.В. прийнято дану справу до свого провадження. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 15.05.2023.

15.05.2023 судом залучено до участі у даній справі ОСОБА_1 , у якості співвідповідача, та Веселинівську селищну раду, у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів; підготовче засідання відкладено на 15.06.2023.

Ухвалою суду від 15.06.2023 за клопотанням прокурора судом закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держземагентства в Миколаївській області №3856-сг від 03.07.2015, яким ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 8,5 га для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району; та про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області №14-2140/14-16-СГ від 22.03.2016, яким ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку площею 7,6704 га (кадастровий помер 4821783000:02:000:0431) для ведення фермерською господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району. Відкладено підготовче засідання на 27.07.2023.

До того ж, 07.06.2023 від прокурора до суду надійшла заява про зміну предмету позову, в якій прокурор змінив предмет позову в частині позовної вимоги про повернення земельної ділянки та просив суд розглядати таку вимогу в такій редакції: «Зобов`язати Фермерське господарство «Агросфера +» (ідент.код 39451416) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді в особі Веселинівської селищної ради (ідент.код 04376044) земельну ділянку сільськогосподарського призначення комунальної власності площею 7,6704 га з кадастровим номером 4821783000:02:000:0431, нормативною грошовою оцінкою 228471,06 грн, розташовану в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району».

За такого судом у даній справі розглядаються наступні вимоги прокурора:

- визнання недійсним укладеного 29.04.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області та ОСОБА_1 договору про надання в оренду земельної ділянки площею 7,6704 га (кадастровий номер 4821783000:02:000:0431) в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №14566143 та скасування його державної реєстрації;

- зобов`язання Фермерського господарства «Агросфера +» та ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Веселинівської селищної ради (ідент.код 04376044) земельну ділянку сільськогосподарського призначення комунальної власності площею 7,6704 га з кадастровим номером 4821783000:02:000:0431, нормативною грошовою оцінкою 228471,06 грн, розташовану в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району.

Ухвалою суду від 27.07.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.08.2023.

11.08.2023 від прокурора до суду надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку та заборони вчиняти із такою земельною ділянкою дії, спрямовані на її поділ або об`єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї, яка судом призначена до розгляду у судовому засіданні з викликом учасників справи на 23.08.2023.

Ухвалою суду від 23.08.2023 заяву прокурора про забезпечення позову задоволено частково. Заборонено Веселинівській селищній раді, ОСОБА_1 та Фермерському господарству «Агросфера+» вчиняти із земельною ділянкою з кадастровим номером 4821783000:02:000:0431 площею 7,6704 га дії, спрямовані на її поділ, об`єднання з іншими земельними ділянками та вчиняти щодо неї правочини. В решті заяви відмовлено.

23.08.2023, 04.10.2023 судом відкладався розгляд справи на 04.10.2023, 10.11.2023.

10.11.2023 розгляд справи не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання, у Миколаївській області та місті Миколаєві тривала повітряна тривога.

Ухвалою суду від 10.11.2023 розгляд справи призначено на 07.12.2023.

07.12.2023, 20.12.2023 судом відкладався розгляд справи на 20.12.2023, 24.01.2024.

У судовому засіданні 24.01.2024 суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

У судовому засіданні 25.01.2024 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Наказом Головного управління Держземагенства у Миколаївській області №МК/4821783000:02:000/00000291 від 21.11.2013 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеюстрою» надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної власності.

Наказом Головного управління Держземагенства у Миколаївській області №822-сг від 18.07.2014 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 7,9833 га ріллі, з кадастровим номером 4821783000:02:000:0419, для ведення фермерського господарства на території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

Право власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_1 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.08.2014 за №6550367.

У подальшому 21.10.2014 ОСОБА_1 створено та зареєстровано Фермерське господарство «Агросфера+».

02.06.2015 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держземагентства у Миколаївській області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 8,5 га в оренду для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, до якого додав: копії паспорту, ідентифікаційного коду та диплому про отримання вищої освіти в аграрному навчальному закладі, викопіювання з кадастрової карти (плану) земель Новосвітлівської сільської ради, на якому зображено розміщення земельної ділянки, довідку про склад земельних угідь.

Наказом Головного управління Держземагентства в області №3856-сг від 03.07.2015 «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 8,5 га пасовищ із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

У подальшому, наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду без зміни цільового призначення» №14-2140/14-16-СГ від 22.03.2016 затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку площею 7,6704 га (кадастровим номером 4821783000:02:000:0431) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

29.04.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області, як орендодавцем, та ОСОБА_1 , як орендарем, укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку загальною площею 7,6704 га, кадастровий номер 4821783000:02:000:0431, для ведення фермерського господарства, строком на 7 років.

13.05.2016 за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди на спірну земельну ділянку загальною площею 7,6704 га, кадастровий номер 4821783000:02:000:0431.

25.02.2021 за територіальною громадою в особі Веселинівської селищної ради у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право комунальної власності на спірну земельну ділянку загальною площею 7,6704 га, кадастровий номер 4821783000:02:000:0431.

24.03.2023 поновлено право оренди ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку загальною площею 7,6704 га, кадастровий номер 4821783000:02:000:0431, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено відповідний запис.

Предметом спору у даній справі є вимоги прокурора в інтересах держави про визнання недійсним договору оренди землі від 29.04.2016 та скасування його державної реєстрації, а також зобов`язання Фермерського господарства «Агросфера +» та ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Веселинівської селищної ради спірну земельну ділянку, обґрунтовані порушенням відповідачами вимог Закону України «Про фермерське господарство», Земельного кодексу України та отриманням ОСОБА_1 спірної земельної ділянки на позаконкурсній основі.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.

Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокурором суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та статтею 53 ГПК України.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з вимогами частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частинами 3, 4, 5 статті 56 ГПК України передбачено, що прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/9 (пункти 2, 3 резолютивної частини):

- під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», зазначеним у частині другій статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади;

- під представництвом прокуратурою України інтересів держави в господарському суді за змістом ст.131-1 Конституції України та ст.45 Цивільного процесуального кодексу України треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.

Ці дії включають подання прокурором до суду загальної юрисдикції позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Обираючи форму представництва прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтями 14 Конституції України та 373 Цивільного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Статтею 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» до національних інтересів відносяться життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. Суб`єктами забезпечення національної безпеки є також органи прокуратури України.

Отже, в основі інтересу держави (національного, суспільного інтересу) лежить потреба у здійсненні дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Поряд із цим, інтерес держави (національний, суспільний інтерес) у вказаній сфері суспільних відносин полягає у дотриманні розпорядником та суб`єктом господарювання відповідно конституційних обов`язків здійснювати повноваження щодо реалізації прав на землю Українського народу та користуватися природними об`єктами права власності народу виключно відповідно до вимог Закону.

Відповідно до статті 15 Земельного кодексу України, розпоряджатися землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, уповноважений центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно підпункту 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29.09.2016, вказаний орган розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

Отже, органом, який на час звернення прокурора з позовом до суду, був наділений правом розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності на території області було Головне управління Держгеокадастру в області.

Водночас, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №442 від 10.09.2014 та №5 від 14.01.2015 реорганізовано територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Тобто, фактично Головне управління Держгеокадастру в області є правонаступником прав та обов`язків Головного управління Держземагентства в області, а отже відповідачем у справі визначено Головне управління Держгеокадастру в області.

Надаючи у користування ОСОБА_1 спірну земельну ділянку для ведення фермерського господарства Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області реалізував функцію розпорядника землі та вирішив питання про речове право на спірну земельну ділянку, яку отримано у користування відповідачем у позаконкурентному порядку, без визначення ринкових ставок орендної плати.

Таким чином, порушення інтересів держави виникло внаслідок прийняття незаконних рішень органом державної влади, наділеним повноваженням щодо розпорядження спірною земельною ділянкою - Головним управлінням Держземагенства (Держгеокадастру) у Миколаївській області.

Водночас, до компетенції вказаного органу і віднесені відповідні повноваження щодо здійснення контролю за використанням та охороною земель та відповідно захисту інтересів держави у вказаній сфері.

Крім органів, зазначених у статті 55 Конституції України, відповідно до окремих актів законодавства України здійснюють захист цивільних прав та інтересів або сприяють їх захисту, зокрема, органи прокуратури.

Частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до статті 4 ГПК України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

При цьому, повноваження по розпорядженню від імені держави цією землею належить до повноважень органу державної влади, який у цих правовідносинах є правопорушником.

Так, саме цим органом допущені порушення під час передачі у користування спірної земельної ділянки, внаслідок чого і відбулось порушення інтересів держави, що стало підставою для визначення прокурором його у відповідності зі статті 45 ГПК України відповідачем.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не є органом, який наділений повноваженнями по зверненню до суду з цим позовом.

Відтак, участь прокурора у спірних правовідносинах, в тому числі в якості самостійного позивача, є обґрунтованим.

Щодо суті спору, суд зазначає наступне.

За змістом статті 22 Земельного кодексу України (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин), землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 вказаного Кодексу передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до положень статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Згідно із частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до частин 2, 3 статті 123 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України «Про фермерське господарство», який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

Згідно із частиною 1 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство», для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини 2, 4 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство»).

Таким чином, спеціальний Закон України «Про фермерське господарство» визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 Земельного кодексу України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України «Про фермерське господарство»).

Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство» як спеціального щодо до статті 123 Земельного кодексу України.

За змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство», заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом із тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №922/1830/19.

Таким чином, у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням приписів статей 1, 2, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство», дійшла висновку про те, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2019 у справі №525/1225/15-ц (у подібних правовідносинах) вказала, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Якщо із заявою про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства звернулася фізична особа, яка раніше отримала земельну ділянку для ведення фермерського господарства і створила таке фермерське господарство до звернення із цією заявою, то підстави для ототожнення такої фізичної особи з раніше створеним фермерським господарством відсутні. Отже, відсутні і підстави вважати суб`єктом спірних правовідносин раніше створене фермерське господарство.

Такий висновок узгоджується і з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 27.03.2019 у справі №376/331/16-ц.

Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №621/2501/18, від 15.01.2020 у справі №627/1351/18 наведено висновок про те, що після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства.

У даній справі судом встановлено, що звернення в 2015 році ОСОБА_1 до Головного управління Держземагентства у Миколаївській області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, щодо отримання в користування спірної земельної ділянки було повторним, оскільки в 2014 році ОСОБА_1 вже скористався правом на безоплатне набуття земельної ділянки для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної форми власності на території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області і став засновником Фермерського господарства «Агросфера+».

Враховуючи те, що ОСОБА_1 є засновником Фермерського господарства «Агросфера+», суд приходить до висновку, що його звернення в 2015 році до Головного управління Держземагентства у Миколаївській області із заявою про відведення земельної ділянки в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить вимогам статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України.

Подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.12.2023 у cправі №927/84/19.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 236 Цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (стаття 216 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що оскільки підтверджено порушення встановленої процедури набуття права оренди на землю для ведення фермерського господарства, а наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду без зміни цільового призначення» №14-2140/14-16-СГ від 22.03.2016, який став підставою для укладення 29.04.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_1 договору оренди землі, прийнятий з порушенням Земельного кодексу України та Закону України «Про фермерське господарство», то позовні вимоги прокурора про визнання недійсним такого договору оренди землі також підлягають задоволенню.

За змістом частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України, може застосуватись у випадках, коли певна вимога власника майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання або збереження майна без достатньої правової підстави.

Оскільки оскаржуваний договір оренди землі визнаний судом недійсним, то правові підстави використання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки відсутні, у зв`язку з чим суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Судом у даній справі було встановлено, що 25.02.2021 за територіальною громадою в особі Веселинівської селищної ради у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право комунальної власності на спірну земельну ділянку загальною площею 7,6704 га, кадастровий номер 4821783000:02:000:0431.

24.03.2023 поновлено право оренди ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку загальною площею 7,6704 га, кадастровий номер 4821783000:02:000:0431, орендодавцем визначено територіальну громаду в особі Веселинівської селищної ради, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено відповідний запис.

За такого, суд вважає, що спірна земельна ділянка загальною площею 7,6704 га, кадастровий номер 4821783000:02:000:0431 підлягає поверненню ОСОБА_1 саме відповідній територіальній громаді в особі Веселинівської селищної ради як власнику.

Що стосується вимоги прокуратури про повернення земельної ділянки заявленої до Фермерського господарства «Агросфера +», то приймаючи до уваги, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки укладено саме з ОСОБА_1 і спірна земельна ділянка не є землями фермерського господарства, то відповідно до приписів статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» суд приходить до висновку, що в задоволенні вимог прокурора про витребування спірної земельної ділянки у Фермерського господарства «Агросфера +» слід відмовити.

Щодо судових витрат, суд зазначає наступне.

За приписами ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідачів.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури наступним чином:

- за задоволену вимогу про визнання недійсним договору оренди, укладеного між Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області та ОСОБА_1 , підлягає стягненню з кожного з таких відповідачів, як сторін такого договору, в рівних частках по 960,50 грн;

- за задоволену вимогу про зобов`язання повернути територіальній громаді в особі Веселинівської селищної ради спірної земельної ділянки підлягає стягненню з ОСОБА_1 , як зобов`язаної за рішенням суду особи, в сумі 3427,07 грн.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати недійсним укладений 29.04.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області та ОСОБА_1 договір про надання в оренду земельної ділянки площею 7,6704 га (кадастровий номер 4821783000:02:000:0431) в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району, право оренди на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №14566143 та скасування його державної реєстрації;

3. Зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді в особі Веселинівської селищної ради (ідент.код 04376044) земельну ділянку сільськогосподарського призначення комунальної власності площею 7,6704 га з кадастровим номером 4821783000:02:000:0431, нормативною грошовою оцінкою 228471,06 грн, розташовану в межах території Новосвітлівської сільської ради Веселинівського району.

4. В решті позовних вимог, - відмовити.

5. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області на користь Миколаївської обласної прокуратури 960,50 грн судового збору.

6. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної прокуратури 4387,57 грн судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 05.02.2024 року.

Суддя М.В.Мавродієва