Ухвала

від 08.02.2024 по справі 910/15076/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 910/15076/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання - Пасічнюк С.В.,

учасники справи:

позивач - Державна інноваційна фінансово-кредитна установа,

представник позивача - Авраменко Л.С., (у порядку самопредставництва),

відповідач - Акціонерне товариство "Комерційний банк "Глобус",

представник відповідача - Бондаренко Р.В., (довіреність від 19.09.2023 б/н),

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Рок Дизайн",

представник третьої особи - Шабаровський Б.В., (ордер від 08.02.2024 № 1326853); Качмар О.Й., (ордер від 07.02.2024 № 1545100),

розглянув касаційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 (головуючий Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В.)

у справі № 910/15076/22

за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (далі - Установа)

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" (далі - Банк)

третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рок Дизайн" (далі - Товариство),

про стягнення 5 000 000,00 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Установа звернулась до суду з позовом до Банку за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства, про стягнення банківської гарантії у сумі 5 000 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Банком були порушені взяті на себе гарантійні зобов`язання, якими забезпечувалось виконання Товариством договору позики від 20.11.2019 № 206/18/С/10 (далі - Догорів), у частині виплати суми гарантії, обумовленої банківською гарантією від 28.01.2020 № 17240 (далі - Гарантія).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.05.2023 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Банку на користь Установи банківську гарантію у розмірі 5 000 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що:

- Установою не надано доказів надання Банку акта розрахунків, для встановлення суми невиконаного третьою особою зобов`язання, відсутності у гарантії умови про сплату гарантії саме у розмірі 5 000 000,00 грн за порушення графіку сплати позики третьою особою у будь-якій сумі;

- Товариством повернуто одержані кошти за Договором у повному обсязі 18.11.2022, а Установа звернулось з позовом до суду про стягнення з Банку гарантії у розмірі 5 000 000,00 грн лише 29.12.2022;

- відсутні підстави ототожнювати гарантію, як штрафну санкцію за порушення графіку сплати позики.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Установа звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги), посилаючись на те, що апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, які ухвалені в інших справах у подібних правовідносинах, просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що, ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 910/3500/19, від 27.11.2019 у справі № 910/20306/17, від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, від 08.06.2022 у справі № 910/9337/20, від 02.10.2020 у справі № 904/1156/19, від 26.05.2021 у справі № 826/16842/17, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 17.08.2023 у справі № 904/3100/21, від 18.10.2018 у справі № 910/21641/17, від 20.06.2018 у справі № 904/9536/17, від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17, від 14.11.2019 у справі № 910/20326/17, від 07.12.2021 у справі № 910/2831/20, від 21.12.2021 у справі № 910/17772/20 щодо застосуванням положень статей 526, 560, 562, 563, 565, 612, 613, пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 200 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у подібних правовідносинах.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Від Банку відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Установа у касаційній скарзі посилається на те, що , ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.03.2021 у справі № 910/3500/19, від 27.11.2019 у справі № 910/20306/17, від 18.06.2021 у справі № 910/16898/19, від 08.06.2022 у справі № 910/9337/20, від 02.10.2020 у справі № 904/1156/19, від 26.05.2021 у справі № 826/16842/17, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 17.08.2023 у справі № 904/3100/21, від 18.10.2018 у справі № 910/21641/17, від 20.06.2018 у справі № 904/9536/17, від 02.03.2018 у справі № 910/8297/17, від 14.11.2019 у справі № 910/20326/17, від 07.12.2021 у справі № 910/2831/20, від 21.12.2021 у справі № 910/17772/20 щодо застосуванням положень статей 526, 560, 562, 563, 565, 612, 613, пункту 6 статті 3 ЦК України та статті 200 ГК України у подібних правовідносинах.

Так, у справах:

- № 910/3500/19 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що суди не перевірили доводи позивача про визнання відповідачем справжності та дійсності підпису уповноваженої особи Бенефіціара на вимозі, які мають значення для встановлення фактичних обставин справи та для правильного вирішення справи;

- № 910/20306/17 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, зазначив, що суди обох інстанцій дійшли висновку, що у позові слід відмовити, оскільки позивачем не було доведено обставин настання у відповідача обов`язку з виплати платежу за гарантією, зокрема:

позивачем не дотримано умов надання такої гарантії, оскільки відповідно платіжного доручення, наданого позивачем як доказ, що підтверджує факт перерахування на користь ТОВ "Аеровент" авансового платежу за контрактом, кошти було перераховано не на рахунок, який зазначений банком у гарантії, а на інший рахунок;

не доведено порушення забезпечених гарантією зобов`язань ТОВ "Аеровент", оскільки позивач ані у позові, ані в процесі розгляду справи не навів будь-яких доводів з підтверджуючими доказами, які б свідчили, що сума в розмірі 109 471,93 євро є саме сумою авансового платежу, використаною не за цільовим призначенням, а не сумою, не використаною, як такою, та яка відповідно підлягає поверненню підрядником, а не відповідачем у зв`язку з її нецільовим використанням;

- № 910/16898/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог зазначила, що обставини, встановлені господарськими судами у справі № 916/1441/19, судові рішення в якій набрали законної сили, мають преюдиційне значення для вирішення даної справи № 910/16898/19, оскільки підтверджують відсутність порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Гідробуд Україна" своїх зобов`язань за договором, належне виконання яких забезпечувалося виданою банком гарантією. Таким чином, за результатами розгляду справи № 916/1441/19 судами зроблені висновки, які спростовують настання гарантійного випадку та, як наслідок, підтверджують необґрунтованість вимог підприємства у справі № 910/16898/19 про стягнення з банку 43 410 276,00 грн банківської гарантії. Тобто суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про задоволення позовних вимог. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не знайшов підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 910/17942/19, оскільки при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить, у першу чергу, дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку - гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією;

- № 904/1156/19 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими було частково задоволено позовні вимоги про стягнення суми банківської гарантії, погодився з висновками судів про те, що ТОВ "Аграрно-кредитний центр" не виконало умови договору фінансового лізингу в частині передання лізингоодержувачу - позивачу у справі, предмету лізингу. Встановивши, що позивач (бенефіціар) надав банку (гаранту) всі передбачені гарантією документи, у спосіб та у визначений строк, надіслав вимогу до закінчення строку дії гарантії, суди дійшли обґрунтованого висновку про дотримання позивачем всіх умов, необхідних для виконання відповідачем гарантійних зобов`язань. Сукупність встановлених обставин свідчить про неправомірність відмови від її сплати за гарантією з боку відповідача (гаранта), оскільки такої підстави, як ненабрання чинності гарантією у зв`язку з відсутністю її покриття з боку боржника, закон не містить. Сам факт видачі банківської гарантії не свідчить про недотримання принципалом умов договору, що підтверджується банківською гарантією від 13.11.2018 № 71.00.007269, вимогою від 20.12.2018 № 1, платіжним дорученням від 13.11.2018 № 145 на суму 3 200 000,00 грн. Відповідно до частини третьої статті 563 ЦК України у вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією. Таким чином, гарант здійснює платіж по гарантії лише у випадку невиконання чи неналежного виконання принципалом основного зобов`язання (у залежності від умов гарантії);

- № 826/16842/17 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, яким визнано протиправним і скасовано рішення Постійно діючої адміністративної колегії АМК України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель від 13.11.2017 № 7951-р/пк-пз, погодився з їх висновком про те, що банківська гарантія від 19.09.2017 № 4132-0917/FSRP3t, яка видана ПАТ ?Айбокс банк?, відповідає вимогам пункту 3 глави 2 розділу 2 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземній валюті, затверджене постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639 і вимогам пункту 2 розділу 3 Документації. Аналіз її змісту свідчить про те, що в ній встановлено суму гарантії - 3 958,00 грн і вона не надає банку права сплачувати меншу суму гарантії, а вказує лише на ті обставини, що гарантія не може бути більшою за 3 958,00 грн. При цьому, відповідна гарантія містить застереження, що її сума залишається незмінною. Отже, висновок АМК України в цій частині, на думку судів попередніх інстанцій, є помилковим. З огляду на це спірне рішення є протиправним і підлягає скасуванню;

- № 390/34/17 Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, встановив, що відповідач на законних підставах користується земельною ділянкою, оскільки договір оренди набирає чинності з моменту державної реєстрації, яка відбулася 19.04.2010, а його строк закінчується 19.04.2010. Правові підстави для визнання цього договору оренди землі неправомірними і таким, що не набрав чинності, що не був укладений, відсутні. Дії позивача, який уклав 24.12.2013 додаткову угоду до договору оренди землі від 19.11.2007 № 61, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі від 19.11.2007 № 61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. Договір оренди землі від 19.11.2007 № 61 є укладеним після досягнення сторонами усіх істотних умов, а це відбулося 19.11.2007 за життя орендодавця і за його підписом, і підстави вважати спірний договір неукладним відсутні;

- № 904/3100/21 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, зазначив, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні первісного позову з підстав нікчемності правочинів - договору позики та договору про надання банківської гарантії, не врахував того, що матеріали справи не містять остаточного рішення (вироку), яким було б завершено кримінальне провадження № 12020100100005612 або вироку в іншому кримінальному провадженні, яким було б встановлено вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину (правочинів) або однією зі сторін. Крім того, вказуючи (в обґрунтування підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 228 ЦК України) про ненадання доказів практичної реалізації ТОВ ?Укрдержцифра? інноваційного проекту у вигляді такої організації, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що обставини порушення правочином публічного порядку повинні існувати та бути доведені станом на час укладення договору та не пов`язуються з наслідками його належної/неналежної реалізації (виконання). Зазначаючи про нікчемність договору позики на підставі статті 228 ЦК України з посилання на недоліки проведеного Установою конкурсу та недоліки поданих ТОВ ?Укрдержцифра? на конкурс документів, суд апеляційної інстанції помилково ототожнив поняття ?нікчемність? та ?оспорюваність? правочинів, не врахував предмет спору за первісним позовом та обставини, які входять до предмета доказування, а також безпосередньо зміст статті 228 ЦК України;

- № 910/21641/17 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що ухвалюючи рішення місцевий господарський суд не надав належної оцінки змісту спірної гарантії, зокрема тому, що письмова вимога бенефіціара про оплату направляється гаранту через банк бенефіціара, який засвідчить, що наявні підписи на даній вимозі є дійсними, мають юридичну силу та законне відношення до бенефіціара. Письмова вимога бенефіціара була відправлена Підприємством на поштову адресу гаранта: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 83-Д. Проте згідно з умовами банківської гарантії письмова вимога бенефіціара мала бути направлена гаранту через банк бенефіціара. Метою такого направлення через банк бенефіціара було засвідчення банком, що наявні підписи на даній вимозі є дійсними, мають юридичну силу та законне відношення до бенефіціара. Проте відповідного засвідчення банк гарант не отримав, що підтверджується відсутністю відповідних доказів у матеріалах справи. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що підприємством під час звернення до банку з вимогою було порушено статтю 563 ЦК України та умови банківської гарантії, оскільки заявлена гаранту вимога не відповідає умовам банківської гарантії. Вказані обставини, у свою чергу, свідчать про правомірність відмови банка в задоволенні вимог бенефіціару про сплату коштів за гарантією, оскільки таке право гаранта визначене як статтею 565 ЦК України, так і умовами банківської гарантії;

- № 904/9536/17 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, яким відмовлено у задоволенні позову про стягнення банківської гарантії, погодився з їх висновком про те, що на час звернення Міністерства оборони України до відповідача з вимогою про виплату банківської гарантії, договірне зобов`язання, виконання якого було забезпечене цією гарантією, ТОВ "Трейд Коммодіті" виконано в повному обсязі, тому підстав для задоволення позову немає;

- № 910/8297/17 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, яким відмовлено у задоволенні позову про стягнення заборгованості, погодився з їх висновком про те, що позивач не дотримався умов звернення до ПАТ "Банк Михайлівський" з вимогами про сплату гарантійного забезпечення та не подав документи, які передбачені гарантійним листом № 24-05-3208 від 30.10.2014 та є обов`язковими для задоволення гарантом вимог позивача, як бенефіціара, зокрема, оригінал картки із зразками підписів. Крім того, Господарський суд міста Києва прийшов до висновку, що на відповідача поширюються обмеження Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому від часу запровадження в ПАТ "Банк Михайлівський" тимчасової адміністрації його вимоги, заявлені поза межами ліквідаційної процедури банку, не можуть бути задоволені;

- № 910/20326/17 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, яким відмовлено у задоволенні позову про стягнення коштів за банківською гарантією, зазначив, що суди попередніх інстанцій, встановивши порушення підрядником зобов`язань за контрактом, зокрема, пунктів 15.1, 7.6, 4.3, 3.3 щодо призначення, заміни та контролю за роботою представника підрядника, а також у частині слідування письмовим вказівкам інженера про виправлення недоліків у визначені контрактом строки, дійшли висновку, що фактично затримка у виконанні підрядником робіт за контрактом від 10.05.2016 № 39299/6 відбулася у зв`язку з простроченням виконання замовником свого зустрічного зобов`язання за контрактом, яке полягало у наданні підряднику усієї проектної документації робіт. Посилаючись на положення статті 565 ЦК України суди дійшли висновку про відсутність підстав для стягнення коштів з АТ КБ "Приватбанк" на користь ЛПК "Львівелектротранс" за банківською гарантією № G0616/4395 від 03.06.2016;

- № 910/2831/20 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, яким у задоволенні як первісного, так і зустрічного позовів відмовлено, погодився з їх висновком про те, що банк не довів обставин настання гарантійного випадку за договором банківської гарантії та виникнення належних підстав для виплати гарантійної суми на користь бенефіціара, а отже, і підстав для стягнення такої суми з принципала в порядку регресу. Крім того, суди попередніх інстанцій встановили факт неукладеності договору поруки внаслідок його підписання не Дятленком В. А., а невідомою особою, що виключає задоволення позову про солідарне стягнення з відповідачів спірної суми заборгованості. Відмову в задоволенні зустрічного позову обґрунтовано обранням Дятленком В А. неналежного способу захисту порушеного права;

- № 910/17772/20 Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, та направляючи справу на новий розгляд, виходив з того, що суди не досліджували чи виник гарантійний випадок (порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Іберія" зобов`язання, забезпеченого гарантією), і відповідно обов`язок у гаранта сплатити за гарантією, та не зазначили, які докази підтверджують настання гарантійного випадку.

При цьому у даній справі № 910/15076/22 суд апеляційної інстанції встановивши, що позивачем не надано доказів надання відповідачу акта розрахунків, для встановлення суми невиконаного третьою особою зобов`язання, відсутності у гарантії умови про сплату гарантії саме у розмірі 5 000 000,00 грн за порушення графіку сплати позики третьою особою у будь-якій сумі, повернення третьою особою одержаних коштів за Договором у повному обсязі 18.11.2022 та звернення позивача з позовом до суду лише 29.12.2022 з позовною заявою про стягнення з відповідача гарантії у розмірі 5 000 000,00 грн, та з огляду на відсутність підстав ототожнювати гарантію, як штрафну санкцію за порушення графіку сплати позики, дійшов висновку, про відсутність порушеного права позивача при зверненні до суду з даною позовною заявою, у зв`язку з чим, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Таким чином, проаналізувавши зміст наведених скаржником постанов, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у вказаних скаржником справах і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, тобто, дійшли певних конкретних висновків з урахуванням наданих сторонами усіх доказів, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм. При цьому, з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Що ж до визначення подібності правовідносин у справах, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальній частині постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Що ж до посилань скаржника у касаційній скарзі на неврахування судами висновків викладених у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/9337/20, то Суд зазначає, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень наявні 6 процесуальних документів Господарського суду міста Києва по вказаній справі, а саме ухвали від 08.07.2020, 30.07.2020, 08.09.2020, 01.10.2020, 12.11.2020 та рішення від 03.11.2020, тобто відсутня постанова Верховного Суду, на яку посилається скаржник, тому Суд побавлений можливості надання відповідної правової оцінки таким посиланням скаржника.

Також Суд звертає увагу, що у даній справі № 910/15076/22 апеляційним судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення банківської гарантії, у справах: №№ 910/20306/17, 910/16898/19, 910/21641/17, 904/9536/17, 910/8297/17, 910/20326/17, 910/2831/20 судами також було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення банківської гарантії (заборгованості за гарантією), що, у свою чергу, не свідчить про наявність протилежного висновку щодо застосування норм права, який, на думку скаржника, повинен був бути застосований апеляційним судом при розгляді даної справи.

Крім того, у справі № 904/9536/17 суди відмовляючи у задоволенні позову про стягнення банківської гарантії, виходили з того, що на час звернення Міністерства оборони України до відповідача з вимогою про виплату банківської гарантії, договірне зобов`язання, виконання якого було забезпечене цією гарантією, ТОВ "Трейд Коммодіті" виконано в повному обсязі, тому підстав для задоволення позову немає, так і у даній справі № 910/15076/22 апеляційний суд відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення банківської гарантії, зокрема, виходив з того, що Товариством повернуло одержані кошти за Договором у повному обсязі 18.11.2022, а Установа звернулось з позовом до суду про стягнення з Банку гарантії у розмірі 5 000 000,00 грн лише 29.12.2022, що, у свою чергу, також не свідчить про наявність протилежного висновку щодо застосування норм права.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В :

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 у справі № 910/15076/22.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова