Рішення

від 07.02.2024 по справі 369/15052/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/15052/21

Провадження № 2/369/990/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.02.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

за участю секретаря судового засідання Мельник А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Києво-Святошинської районної державної лікарні ветеринарної медицини про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 березня 2020 року по 05 січня 2023 року у розмірі 93248 грн. 06 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом начальника Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини Управління ветеринарної медицини в м. Ірпені № 54 від 10 листопада 2014 року ОСОБА_1 був звільнений з посади завідуючого ДЛВСЕ в м. Ірпені (яку займав з 01 березня 2000 року) на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв`язку з прогулом без поважних причин). На підставі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2016 року у справі №369/1715/15-ц зазначений наказ визнано незаконним та скасовано, зобов`язано Ірпінську міську ДЛВМ поновити позивача на раніше займаній посаді. Враховуючи, що відповідно до наказу Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України № 600 від 10 березня 2015 року припинено діяльність Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини шляхом її приєднання до Києво-Святошинської районної державної лікарні ветеринарної медицини, саме Києво-Святошинська РДЛВМ здійснювала виконання зазначеного рішення суду. Наказом Києво-Святошинської РДЛВМ від 04 травня 2018 року № 23-Д позивача було поновлено на посаді завідувача лабораторії лікаря ветмедицини ДЛВСЕ В м. Ірпені з 14 листопада 2014 року. Тобто, фактично рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 травня 2016 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді було виконане через два роки.

Позивач звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 10 листопада 2014 року (дата звільнення) до 15 лютого 2017 року (дата звернення до суду). Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 січня 2018 року по справі № 369/1702/17 зобов`язано стягнути з Ірпінської міської державної лікарні ветеринарної медицини на користь позивача середній заробіток з 10 листопада 2014 року за час вимушеного прогулу в розмірі 74 049,93 грн. за період з 10 листопада 2014 року по 15 лютого 2017 року, які були виплачені позивачу.

Однак, після зазначеного поновлення на роботі наказом № 10-к Києво-Святошинської державної лікарні ветеринарної медицини від 05 липня 2018 року було знову незаконно звільнено позивача з роботи.

05 березня 2020 року постановою Київського апеляційного суду (справа

№369/8730/18) визнано незаконним та скасовано наказ №10-К Києво-Святошинської районної державної лікарні ветеринарної медицини від 05 липня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача лабораторією лікаря ветеринарної медицини державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи в м. Ірпені.... Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаду завідувача лабораторією - лікаря ветеринарної медицини державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи в м. Ірпені. Стягнуто з Києво-Святошинської районної державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 54 851,80 копійок....». Станом на сьогодні вищевказане рішення Київського апеляційного суду виконано частково, а саме позивачу виплачено грошові кошти за вимушений прогул в сумі 54 851 грн. 80 коп. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі до цього часу не виконано з вини відповідача. Виконавчий лист, який видано на примусове виконання рішення суду про поновлення на роботі не виконано.

По факту невиконання рішення суду про поновлення на роботі за заявою позивача за ст. 382 ч.1 КК України порушено кримінальне провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12020110380000653.

Керівництво Києво-Святошинської районної державної лікарні Ветеринарної медицини категорично ігнорує постанову Київського апеляційного суду, про що відкрито заявляє. З вини відповідача, який ігнорує рішення апеляційного суду та не виконує його в частині поновлення на роботі, позивач досі не поновлений на роботі. З моменту ухвалення та набрання чинності постанови Київського апеляційного суду від 05 березня 2020 року по теперішній час ОСОБА_1 має право на стягнення грошових коштів за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 листопада 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. На вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України. Позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, що є підставою для відмови у позові. Києво-Святошинською районною державною лікарнею ветеринарної медицини постанову Київського апеляційного суду від 05 березня 2020 року стосовно поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаду завідувача лабораторією лікаря ветеринарної медицини державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи в м. Ірпені виконати не можливо, оскільки

наказом Києво-Святошинської РДЛВМ від 01 лютого 2016 року № 2-К внесено зміни до штатного розпису Києво-Святошинської РДЛВМ з 01 квітня 2016 року, і скорочено посаду завідувача лабораторії лікаря ветмедицини ЛВСЕ на ринку м. Ірпінь, яку займав ОСОБА_1 і з якої його було звільнено. Наказом Києво-Святошинської РДЛВМ від 22 лютого 2016 року ліквідовано лабораторію ветеринарно-санітарної експертизи на ринку м. Ірпінь з 01.04.2016. Замість ДЛВСЕ на ринку Ірпінь було створено Гостомельську ДЛВСЕ на ринку (яка обслуговувала ринки у м. Ірпінь та смт. Гостомель), на яку мав намір поновитись ОСОБА_1 .

Відповідно до наказу Києво-Святошинської РДЛВМ № 23-д від 19 вересня 2017 року виведено зі складу Києво-Святошинської РДЛВМ лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринках: ДЛВСЕ на ринку м. Боярка №1, ДЛВСЕ на ринку м. Боярка № 2, ДЛВСЕ на ринку м. Боярка № 3, ДЛВСЕ на ринку м. Вишневе, Шпитьківську ДЛВСЕ на ринку, Бучанську ДЛВСЕ на ринку, Гостомельську ДЛВСЕ на ринку.

У порядку п. 5 ст. 36 КЗпП України в зв`язку з реорганізацією (ліквідацією) лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи на ринках, виведених зі складу Києво-Святошинської районної державної лікарні ветеринарної медицини, прийняття працівників на посади у структурному підрозділі Відділ організації Регіональної державної лабораторії Держпродоспоживслужби в м. Києві та Київській області не здійснювалося.

Відповідно до наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 11 травня 2018 року № 223 «Про створення комісії», вимог наказів Державної служби з питань безпечності якості харчових продуктів та захисту споживачів від 19 квітня 2017 року № 265 «Про впровадження Планів-графіків оптимізації мережі державних лабораторій» та від 07 травня 2018 року № 381 «Про припинення діяльності Регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби в м. Києві та Київській області», діяльність Регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби в м. Києві та Київській області припинена шляхом її ліквідації згідно з чинним законодавством.

Відповідно до вимог трудового законодавства України всі працівники Регіональної державної лабораторії Держпродспоживслужби в м. Києві та Київській області були повідомлені про звільнення в порядку п. 1 ст. 40 КЗпП України.

При цьому, прийняття працівників на посади у вищевказаному структурному підрозділі здійснювалося в загальному порядку на підставі відповідних заяв працівників.

Ані Києво-Святошинська районна державна лікарня ветеринарної медицини, ані Регіональна державна лабораторія Держпродспоживслужби в м. Києві та Київській області не є юридичними особами, відносно яких у Центральної випробувальної державної лабораторії Держпродспоживслужби в Київській області та м. Києві виникають права та обов`язки як правонаступника.

На теперішній час відповідач по даній справі Києво-Святошинська РДЛВМ не має жодного відношення до лабораторій ветеринарно-санітарних експертиз на ринках у зв`язку з їх повною ліквідацією з 31 грудня 2017 року.

Ha сьогоднішній день ветеренарно-санітарну експертизу на агропродовольчих ринках міста Києва та Київської області, зокрема, ринку у місті Ірпінь, проводить відділ організації роботи лабораторій ветеринарно-санітарної експертизи на ринках (м. Буча, м. Ірпінь, смт. Гостомель, с. Пісківка, с. Микуличі), який входить до складу Центральної випробувальної державної лабораторії Держпродспоживслужби в Київській області та м. Києві (код ЄДРПОУ 050453717).

У зв`язку з цим, у відповідача Києво-Святошинської РДЛВМ відсутні будь-які правові підстави, Стосовно поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаду завідувача лабораторією лікаря ветеринарної медицини державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи в м. Ірпені та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В судове засідання позивач не з`явився, про дату час та місце слухання справи сповіщений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи сповіщений належним чином, причини неявки суд не повідомив.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що наказом № 10-к Києво-Святошинської районної державної лікарні ветеринарної медицини від 05 липня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача лабораторією лікаря ветеринарної медицини державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи в м. Ірпені.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2020 року (справа №369/8730/18) визнано незаконним та скасовано наказ №10-К Києво-Святошинської районної державної лікарні ветеринарної медицини від 05 липня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача лабораторією - лікаря ветеринарної медицини державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи в м. Ірпені. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаду завідувача лабораторією - лікаря ветеринарної медицини державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи в м. Ірпені. Стягнуто з Києво-Святошинської районної державної лікарні ветеринарної медицини на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 54 851,80 копійок....

Постанова Київського апеляційного суду виконана частково, а саме ОСОБА_1 виплачено грошові кошти за вимушений прогул в сумі 54 851 грн. 80 коп. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі не виконано.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Устатті 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно достатті 5-1 КЗпП Українидержава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 235 КЗпП Українивизначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України).

За змістом приписівстатті 236 КЗпП Українизатримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі потрібно вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

Тобто, належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі є видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. Водночас працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливість виконання своїх обов`язків.

Частина першастатті 129-1 Конституції Українивизначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

За правилами частин першої та сьомоїстатті 235 КЗпП України(у редакції чинній на час постановлення судового рішення про поновлення на роботі) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України «Про запобігання корупції»іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Приписистатті 63 Закону України «Про виконавче провадження», крім накладення штрафу за невиконання рішення суду, передбачають надсилання боржнику вимоги виконати рішення, яке підлягає негайному виконанню протягом трьох робочих днів. Водночасстаттею 76 цього Законупередбачена відповідальність за невиконання законних вимог виконавця та порушення вимог цьогоЗакону.

Статтею 236 КЗпП Українипередбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У справі № 640/19103/19 Верховний Суд, зокрема, указав, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановленастаттею 236 КЗпП України, згідно із якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Указані питання також порушувалися Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), який неодноразово указував про постійно існуючу проблему в Україні щодо порушення норм Конвенції, які найчастіше виявляв цей Суд у справах проти України, так як більше ніж половина рішень, винесених Судом у таких справах, стосувалися саме питання тривалого невиконання остаточних судових рішень, відповідальність за що несуть органи влади України.

Такий стан справ породжував питання про відповідальність держави за виконання судового рішення, а тому ЄСПЛ неодноразово повторював, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Київського апеляційного суду від 05 березня 2020 року (справа №369/8730/18) ОСОБА_2 був поновлений на роботі на посаду завідувача лабораторією - лікаря ветеринарної медицини державної лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи в м. Ірпені.

Проте, вказане судове рішення відповідачем Києво-Святошинською районною державною лікарнею ветеринарної медицини не виконано.

Невиконання або неналежне виконання судового рішення є відповідною підставою для звернення позивача до суду. При цьому, позивач наділений правом самостійно обирати спосіб захисту його порушених прав, як то шляхом звернення до суду з відповідним позовом, так і шляхом встановлення контролю за виконанням судового рішення про поновлення його на посаді.

За таких обставин, ОСОБА_1 має право на стягнення з відповідача на свою користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі.

У позовній заяві ОСОБА_1 просив стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, який він пов`язує з невиконанням рішення суду про поновлення його на роботі.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 372/2583/18 некоректне, з точки зору лінгвістики, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміруформалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства.

Розмір грошового зобов`язання, що підлягає стягненню визначається відповідно до приписів Порядку №100, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року, згідно з якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 порядку № 100).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до статті 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи, що позивач був поновлений на роботі судовим рішенням 05 березня 2020 року суд приходить до висновку, що позивач має право на середній заробіток за час затримки виконання рішення суду з 05 березня 2020 року. Позивач просив суд стягнути середній заробіток по 05 січня 2023 року, тобто, за 34 місяці.

Згідно з довідкою від 17 травня 2018 року № 60 середньомісячна заробітна плата позивача становить 2 742 грн. 59 коп. Отже, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 91 грн. 41 коп.

За розрахунком позивача, який було перевірено в судовому засіданні, середній заробіток ОСОБА_1 за час затримки виконання рішення суду за період з 05 березня 2020 року по 05 січня 2023 року становить93248 грн. 06 коп.

З врахуванням наведеного, суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, вважає його обґрунтованим. Відповідач не спростував наданий позивачем суду розрахунок.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилається на те, що наказом Києво-Святошинської РДЛВМ від 01 лютого 2016 року № 2-К внесено зміни до штатного розпису Києво-Святошинської РДЛВМ з 01 квітня 2016 року, і скорочено посаду завідувача лабораторії лікаря ветмедицини ЛВСЕ на ринку м. Ірпінь, яку займав 1 ОСОБА_1 і з якої його було звільнено. Наказом Києво-Святошинської РДЛВМ від 22 лютого 2016 року ліквідовано лабораторію ветеринарно-санітарної експертизи на ринку м. Ірпінь з 01.04.2016. У зв`язку з цим, рішення неможливо виконати.

Разом з тим, вказані обставини існували на момент розгляду судом справи №369/8730/18 та ухвалення рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі. Аналіз положеньстатті 236 КЗпП Українисвідчить про те, що цією нормою закону установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через винну бездіяльність роботодавця. При цьому законодавець, з огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установленийстаттею 235 КЗпП України, виходив з того, що будь-яка протиправна/винна бездіяльність з боку роботодавця є підставою для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику, незалежно від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі.

Відповідач також вказує на те, що ОСОБА_1 пропустив тримісячний строк звернення до суду, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Частиною першоюстатті 233 КЗпП Українипередбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другоїстатті 233 КЗпП Україниу разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

Згідно із частиною першою статті3та статтею4 КЗпП Українитрудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається зКЗпП Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першоїстатті 94 КЗпП України приписи якої кореспондуються із частиною першоюстатті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило,

у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третястатті 24 КЗпП України).

Припинення, розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінністатті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 та у постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15.

Враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто, з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина першастатті 233 КЗпП України).

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі №461/1303/19 (провадження № 61-17899св20).

Оскільки за обставин цієї справи наказ на виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідачем не видано, підстав стверджувати про пропуск тримісячного строк для звернення до суду з цим позовом немає.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При подачі позовної заяви ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 908 грн.

Керуючись ст. 5-1, 4, 24, 94, 235, 236 КЗпП, ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», Порядком №100, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року, ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 доКиєво-Святошинськоїрайонної державноїлікарні ветеринарноїмедицини простягнення середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулузадовольнити.

Стягнути зКиєво-Святошинськоїрайонної державноїлікарні ветеринарноїмедицини (ідентифікаційнийкод 00718884,місце знаходження-вул.Балукова,будинок 28,м.Вишневе Києво-Святошинськогорайону Київськоїобласті)на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційнийномер НОМЕР_1 ,місце реєстрації- АДРЕСА_1 )середній заробітокза часзатримки виконаннярішеннясуду з 05 березня 2020 року по 05 січня 2023 року в розмірі 93 248 (дев`яносто три тисячі двісті сорок вісім) гривень, 06 копійок та судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І. О. Фінагеєва