Ухвала

від 22.01.2024 по справі 569/18976/23

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/18976/23

1-кс/569/530/24

УХВАЛА

про вирішення питання про арешт майна

22 січня 2024 року м.Рівне

Слідча суддя Рівненського міського суду Рівненської області ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , представника власника майна ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 , розглянувши клопотання слідчого СВ Рівненського районного управління поліції в Рівненській області лейтенанта поліції ОСОБА_6 , яке погоджене прокурором Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_7 , в рамках кримінального провадження №12023181010002631 від 12.09.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.197-1 КК України про накладення арешту на майно, -

ВСТАНОВИЛА:

Слідчий СВРівненського районногоуправління поліціїв Рівненськійобласті лейтенантполіції ОСОБА_6 по кримінальномупровадженню №12023181010002631від 12.09.2023року заознаками кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.3ст.197-1КК України,подав досуду клопотанняпро арештмайна на телефон марки «АЙФОН», IMEI: НОМЕР_1 , який вилученений 16.01.2024 року в ході проведення обшуку в приміщенні будинку АДРЕСА_1 , за місцем фактичного проживання громадянина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_8 клопотання про арешт майна підтримав та просив його задовольнити з підстав викладених в ньому.

Представник власника майна ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 , в судовому засіданні проти задоволення вказаного клопотання заперечила, просила в задоволенні його відмовити у зв`язку з тим, що у вилученому мобільному телефоні міститься конфіденційна інформація, а саме фотокартки антикварних речей, дані інших колекціонерів, до телефону під`єднані функції здійснення банківських послуг, сигналізація житлового будинку та робочого місця ОСОБА_4 , через телефон здійснюється подання податкової звітності та сплата податків, телефон був оглянутий слідчим і було встановлено, що в ньому відсутні будь-які дані, що мають значення для кримінального провадження, по якому ведеться досудове слідство.

Дослідивши матеріали клопотання в судовому засіданні, слідча суддя дійшла наступного висновку.

Судом встановлено, що в провадженні СВ Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області перебуває кримінальне провадження за №12023181010002631 від 12.09.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3ст.197-1 КК України.

16.01.2024 р. слідчим на підставі ухвали слідчого судді проведено обшук житлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_4 ..

За результатами обшуку житлового приміщення було виявлено та вилучено мобільний телефон марки «АЙФОН», IMEI: НОМЕР_1 .

17.01.2024 року слідчий Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_6 за погодженням прокурором Рівненської окружної прокуратури ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області з клопотанням про накладення арешту на рухоме майно із забороною власнику чи будь якій іншій особі користуватися та розпоряджатися вказаним майном до прийняття кінцевого рішення у кримінальному провадженні.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог кримінального процесуального закону України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Перша та найголовніша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання з боку органу влади у мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого абзацу надає право позбавляти власності лише «на умовах, передбачених законом», при цьому у другому абзаці визнається право держав здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" пункт 58).

При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатись в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Згідно з п.7 ч.2 ст.131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведене, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно із ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч.3 зазначеної статті, з метою збереження речових доказів арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України вбачається, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Частиною 2 ст.173 КПК України передбачено перелік обставин, які підлягають врахуванню при вирішенні питання про арешт майна, в тому числі, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу, врахуванню підлягає: 1) правова підстава для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 4) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).

Накладаючи арешт на майно з підстав передбачених п.1, ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України, слідчий суддя не тільки має переконатися в тому, що майно відповідає критеріям зазначеним у ст. 98 КПК України, а й врахувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 4) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб. Оскільки винесення постанови про визначення майна речовим доказом, не може бути єдиною підставою, для арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно ст.ст.94,132,173 КПК Україниповинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

При цьому, ч.1ст.98 КПКвизначає, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Як вбачається зі змісту клопотання по арешт майна, підставою для накладення арешту на даний мобільний телефон слідчий зазначає те, що вказане майно є речовим доказом, оскільки відповідає критеріям, передбаченимст.98 КПК.

Водночас, клопотання слідчого прокурора не містить обґрунтування, яким саме передбаченимстаттею 98 КПКкритеріям відповідає вище перераховане майно. При цьому, в клопотанні лише формально зазначено, що необхідність в арешті зазначеного майна полягає у забезпеченні всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального правопорушення.

Також у клопотанні не доведено наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першоїстатті 170 КПК, що є однією з обов`язкових умов накладення арешту на майно.

Суд зауважує, що у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.

При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину.

Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Разом з тим, як вбачається з наданих матеріалів, сторона обвинувачення, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимогст.132 КПК України, не надала достатніх і належних доказів тих обставин, на які послалась у клопотанні.

Слідчий суддя бере до уваги, що внесені відомості за ч.3 ст.197-1 КК України, що передбачає відповідальність за самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці.

Однак, жодних доказів на підтвердження зазначених фактів в ч.3 ст.197-1 КК Україниорганом досудового розслідування надано не було, а висновки клопотання про накладення арешту з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, оскільки в диспозиції статті мова йде про самовільне будівництво на самовільно зайнятій земельній ділянці, що може підтверджуватись виключно відсутністю дозволів на будівництво, а сторона обвинувачення просить накласти арешт на мобільний телефон, оглядом якого було встановлено, що в ньому відсутні будь-які дані, що мають значення для даного кримінального провадження.

Суд зауважує, що саме в клопотанні сторона обвинувачення повинна навести правові підстави для арешту майна.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону

Так, згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини, який у своєму рішенні у справі «Ушаков та Ушакова проти України» зазначав, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Проте, з матеріалів клопотання не вбачається беззаперечних доказів, які б підтвердили необхідність накласти арешт на вказане нерухоме майно.

Згідно з приписами ч.1ст.173 КПК, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першоїстатті 170 цього Кодексу.

З огляду на встановлені обставини, слідча суддя вважає, що стороною обвинувачення не доведено, що даний мобільний телефон містить будь-які дані , що мають значення для кримінального провадження, тобто є речовим доказом та що накладення арешту на вказаний мобільний телефон відповідає потребам кримінального провадження, як і наявності ризиків, а тому у клопотанні слідчого про арешт майна слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.170-173, 175 , 372 КПК України, слідча суддя

УХВАЛИЛА:

У задоволенніклопотання слідчогоСВ Рівненськогорайонного управлінняполіції вРівненській областілейтенанта поліції ОСОБА_6 по кримінальномупровадженню №12023181010002631від 12.09.2023 заознаками кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.3ст.197-1КК України,про арештмайна на телефонмарки «АЙФОН»,IMEI: НОМЕР_1 ,який вилученений16.01.2024року вході проведенняобшуку вприміщенні будинку АДРЕСА_1 ,за місцемфактичного проживаннягромадянина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя Рівненського міського суду Оксана КРИЖОВА