Ухвала

від 05.02.2024 по справі 515/682/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 515/682/23

провадження № 61-1148ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 04 травня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову до подачі позовної заяви,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року до суду звернувся ОСОБА_2 з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Татарбунарський районний суд Одеської області ухвалою від 04 травня 2023 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, заяву задовольнив. В порядку забезпечення позову наклав арешт на комплекс (адміністративну будівлю) загальною площею 1 371,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

17 січня 2024 року адвокат Джулай Д. О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з касаційною скаргою на ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 04 травня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2023 рокуу вказаній вище справі, в якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким заяву про забезпечення позову залишити без задоволення.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди застосували норму процесуального права, не врахувавши правові висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах. Заявник вважає, що суди прийняли оспорюване рішення, ґрунтуючись лише на суб`єктивних домислах позивача, водночас своє рішення достатніми доказами та обставинами не аргументували.

Вивчивши касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, виходячи з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Частиною першою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову, серед яких є: накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Суди мають звертати увагу на те, що конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Вивчивши мотиви задоволення заяви судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку про правильність застосування ними статті 150 ЦПК України під час вирішення питання про забезпечення позову.

Суди врахували співмірність вжитих заходів забезпечення позову спірним правовідносинам, які виникли між учасниками спору, оскільки встановили, що позовні вимоги, які мав заявити в подальшому ОСОБА_2 , стосувалися визнання недійсними електронних торгів щодо продажу нерухомого майна, а саме адміністративної будівлі загальною площею 1371,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , переможцем за якими став ОСОБА_1 . Суди виходили з того, що ОСОБА_3 має потенційне право розпоряджатися належним йому на праві власності майном, що могло утруднити виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, ОСОБА_2 просив накласти арешт саме на нерухоме майно - адміністративну будівлю загальною площею 1 371,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

В розумінні цивільного законодавства власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга, сьома статті 319 ЦК України).

Суди попередніх інстанцій правильно вказали на те, що вимоги заяви зводяться до запобігання можливому подальшому відчуженню нерухомого майна чинним власником, не обмеженим у праві розпоряджання майном, оскільки такі наслідки можуть в майбутньому суттєво ускладнити поворот виконання рішення про визнання електронних торгів недійсними та як наслідок повернення реалізованого з торгів нерухомого майна продавцю.

За таких обставин суди попередніх інстанцій правильно застосували норму статті 150 ЦПК України, вирішуючи питання про забезпечення позову у цій справі до пред`явлення позову, в повному обсязі дослідили обставини, необхідні для прийняття обґрунтованого рішення.

Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують, натомість зводяться до аналізу доведеності обставин щодо наявності права власності у позивача на спірне нерухоме майно до моменту проведення електронних торгів, що стосується розгляду по суті безпосередньо позовних вимог.

З цього приводу суд апеляційної інстанції вже надавав відповідь ОСОБА_1 , правильно вказавши на те, що при вирішенні питання про забезпечення позову обґрунтованість власне позовних вимог не досліджується, оскільки такі обставини є предметом аналізу суду на стадії розгляду справи по суті після пред`явлення позову та ухвалення рішення за результатами розгляду спірних правовідносин.

Не заслуговують на увагу також доводи касаційної скарги щодо неспівмірності застосованих заходів забезпечення позову, оскільки суд апеляційної інстанції з цього приводу обґрунтовано зазначив, що доцільність вжиття таких заходів забезпечення позову викликана потребою запобігти можливому подальшому відчуженню нерухомого майна.

Забезпечення позову шляхом накладення арешту є тимчасовим заходом, про що судами зроблено правильний висновок.

Отже, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до суб`єктивного тлумачення норм права, відмінного від їх правильного застосування, та надання суб`єктивної оцінки обставинам та доказам у справі, які були предметом аналізу судів попередніх інстанцій.

Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а тому за таких підстав у відкритті касаційної скарги в частині оскарження ухвали суду апеляційної інстанції на підставі частини четвертої статті 394 ЦПК України слід відмовити.

Керуючись статтями 261, 394 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 04 травня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову до подачі позовної заяви.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров