Рішення

від 05.02.2024 по справі 160/31542/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2024 рокуСправа №160/31542/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/31542/23 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОДУКТ» (49000, м. Дніпро, вул. Магдалинівська, буд. 1А, код ЄДРПОУ: 39993371) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті (49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська. буд. 24, код ЄДРПОУ: 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

01 грудня 2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОДУКТ» (далі позивач) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову № 005305 від 30.08.2023 р. про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000, 00 грн. до ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОДУКТ», складена відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність постанови відповідача від 30.08.2023 року. Зазначає, що не був автомобільним перевізником щодо обставин, за яких зафіксовано порушення, а тому не може бути суб`єктом відповідальності.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/31542/23 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, копію ухвали та позовну заяву з додатками отримав завчасно, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до положень ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно положень ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи, які мають значення для вирішення цього спору.

Відповідно до товарно-транспортної накладної від 26.07.2023 року №КТ000035052 (далі ТТН) позивача визначено як замовник, автомобільний перевізник та вантажоодержувач; вантажовідправник: ТОВ «КОМО Україна», експедитор ОСОБА_1 . В наявності виправлення від 15.09.2023 року, згідно якого автомобільним перевізником вказано експедитора.

Згідно Акту проведення перевірки від 26.07.2023 року №021085 (далі Акт) перевіряючими встановлено порушення законодавства, а саме: перевезення вантажу транспортним засобом, який обладнано тахографом за відсутності протоколу перевірки та адаптації тахографа до ТЗ. Вказано, що автомобіль належить позивачу, а згідно свідоцтва про реєстрацію ОСОБА_1 , також міститься посилання на ТТН.

30.08.2023 року відповідачем щодо позивача винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №005305 (далі Постанова), згідно якої позивачем порушено ст. 34, 48 Закону №2344-III, п. 3.3. Інструкції №385 за що накладено штраф 17000,00 грн.

Вказана постанова позивачем оскаржена в адміністративному порядку, однак відповідна скарга залишена без задоволення.

Вважаючи постанову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне.

В цій справі основним спірним питанням є встановлення наявності або відсутності у позивача правового статусу автомобільного перевізника у розумінні Закону №2344-III під час перевезення, яке мало місце 26.07.2023 року.

Згідно абз. 3 ст.60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частиною 1-2 статті 48 Закон №2344-III визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

При цьому згідно статті 1 Закон №2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону №2344-III, застосовується до автомобільних перевізників.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 14.12.2023 року у справі №620/5330/22, від 22.03.2023 року у справі №240/22448/20.

Позивач надав до суду докази на підтвердження того, що автомобіль, щодо якого складено Акт, йому не належить та не належав.

З цього приводу суд зауважує, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.

Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).

На місці здійснення габаритно-вагового контролю водій повинен пред`явити ті документи, які від нього вимагаються (стаття 48 Закону № 2344-III). Під час такого контролю можуть виникати ситуації, коли обсяг (перелік) наданих документів недостатній для встановлення всіх обставин, які мають значення для настання відповідальності. Але й адміністративно-господарський штраф (відповідно до статті 60 Закону № 2344-III) накладається не на місці габаритно-вагового контролю. Для цього призначається розгляд справи, під час якого посадова особа територіального органу Укртрансбезпеки має з`ясувати, зокрема, особу порушника, адже видається очевидним, що автомобільний перевізник не може встановлюватися на основі самих лише слів водія транспортного засобу, які зафіксовані в акті проведення перевірки [додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом].

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 22.03.2023 року у справі №240/22448/20.

Попри те, що в даній справі йдеться не про здійснення габаритно-вагового контролю, вказаний правовий висновок є релевантним за змістовним критерієм, оскільки незалежно від суті порушення, суб`єктом відповідальності є автомобільний перевізник, порядок визначення якого і оцінено у вказаному правовому висновку. Тобто, він стосується не конкретного порушення, а порядку визначення суб`єкта відповідальності за всі порушення.

До суду на підтвердження належності транспортного засобу не позивачу надано лист РСЦ ГСЦ МВС в Дніпропетровській області від 08.09.2023 року, лист позивача від 22.08.2023 року, ТТН з виправленням від 15.09.2023 року. Тобто, 2 документи, які виникли після винесення спірної постанови, а також лист позивача відповідачу про те, що йому не належить відповідний автомобіль.

Щодо листа позивача відповідачу суд констатує, що його надано без доказів направлення відповідачу, а його зміст в будь-якому випадку не спростовує висновків суду щодо цього питання (належність транспортного засобу іншій особі не виключає відповідальність позивача як автомобільного перевізника, оскільки визначальним є роль у особи у конкретному перевезенні).

В свою чергу щодо доказів, які виникли після винесення спірної постанови суд зазначає, окрім раніше вказаного, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв`язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.

Тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 19.10.2023 року у справі №640/27759/21, від 23.11.2023 року у справі №340/4637/22.

В цій справі позивач не обґрунтував неможливості надати відповідні докази відповідачу під час розгляду питання про притягнення позивача до відповідальності, при цьому вимог про необізнаність про таку процедуру позивачем не заявлено, а його лист від 22.08.2023 року (попри відсутність доказів його направлення) свідчить, що позивач отримав лист відповідача, яким міг бути лише лист-запрошення на розгляд питання про його притягнення до відповідальності (від 18.08.2023 року №63229/23/24-24), оскільки інших листів відповідача позивачем не надано. Наведене має суттєве значення передусім в аспекті вчинення виправлення у ТТН, яке здійснено працівником самого позивача лише 15.09.2023 року, тобто після притягнення позивача до відповідальності.

Суд висновує, що негативні наслідки від несвоєчасного подання позивачем документів, які перебували у його розпорядженні та могли бути подані відповідачу, однак подані не були, покладаються на позивача, оскільки в цій частині встановлення обставин вчинення ним правопорушення залежало саме він нього.

Позивачем не заперечено, що до огляду перевіряючим в ході перевірки надано ТТН, в якій автомобільним перевізником є позивач. Навпаки, позивач надав ТТН, в якій первинно саме він був автомобільним перевізником, а виправлення вчинено лише після притягнення позивача до відповідальності і саме позивачем (а не спільно сторонами, які склали ТТН).

Згідно з розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, перевізник - фізична або юридична особа-суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Транспортна послуга - перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов`язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил №363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7до цих Правил.

За відсутності інших документів, які спростовують інформацію зазначену в ТТН про автомобільного перевізника, встановлення особи перевізника здійснюється відповідно до вказаних в ТТН відомостей щодо такої особи, які є обов`язковими при її оформленні.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 14.12.2023 року у справі №340/5660/22.

В цій справі суд констатує, що ТТН підтверджує наявність у позивача статусу автомобільного перевізника під час перевезення. Надані позивачем докази для спростування цієї обставини, окрім того що не приймаються з огляду на їх ненадання відповідачу в ході процедури притягнення позивача до відповідальності, вказану обставину також не спростовують змістовно.

Так, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З наведених положень законодавства вбачається, що питання факту сторонами доводяться на засадах рівності, в той час як при вирішенні питання права в частині правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме останній доводить правомірність своїх дій.

Обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі №520/2261/19.

В цій справі позивачем не доведено стверджуване ним питання факту описки в ТТН, яка допущена відправником вантажу. До суду не надано будь-яких доказів на підтвердження позиції самого відправника, а наявні матеріали факт описки спростовують. Так, позивач підписав відповідну ТТН після її отримання, а виправлення вчинив через значний проміжок часу (понад 2 тижні) і вже притягнення його до відповідальності. При цьому виправлення вчинено позивачем одноособово (не засвідчено обома сторонами ТТН).

У постанові Касаційного адміністративного суду від 18.01.2024 року у справі №420/10853/22 наголошено на необхідності досліджувати саме той документ, що був наданий до перевірки перевіряючим, а не в подальшому до суду (саме в аспекті зміни змісту товарно-транспортної накладної).

Отже, в цій справі судом встановлено, що позивач надав відповідачу ТТН, в якій саме позивач був перевізником, в подальшому (після винесення спірної постанови) в цю ж накладну позивач вніс виправлення, які додатково підтверджують її первинний зміст (що перевізником був саме позивач), та яку надав до суду.

Суд висновує, що виправлена ТТН та лист РСЦ ГСЦ МВС в Дніпропетровській області від 08.09.2023 року не можуть бути прийняті як докази, оскільки створені після винесення спірної постанови. При цьому незалежно від їх прийняття, вони не впливають на рішення суду в цій справі, оскільки як вже вказав суд, належність транспортного засобу конкретній особі не заперечує можливість здійснення з його використанням перевезення іншим суб`єктом автомобільним перевізником (в цій справі позивачем). Це ж стосується і листа позивача від 22.08.2023 року він не може бути прийнятий як доказ, оскільки відсутні докази його направлення відповідачу, при цьому його зміст в будь-якому випадку не впливає на можливість притягнення позивача до відповідальності. На підставі ТТН судом встановлено, що до перевірки надано документи, згідно яких позивач є автомобільним перевізником, а тому є суб`єктом відповідальності за відповідне правопорушення.

Слід зауважити, що сам позивач в тексті позовної заяви навів правову позицію Верховного Суду, згідно якої автомобільний перевізник це не завжди власник автомобіля, однак підстави позову переважно зводяться до твердження, що позивач не був власником автомобіля. В свою чергу доводи про те, що відсутні докази перевезення вантажу саме позивачем спростовуються наданою саме позивачем ТТН, в якій первинно (до виправлення від 15.09.2023 року, тобто станом на момент складання Акту та винесення Постанови) перевізником є саме позивач.

Відповідно, позивача правомірно притягнуто до відповідальності в статусі автомобільного перевізника.

Підстав позову щодо суті порушення позивачем не заявлено. Судом перевірено обґрунтованість Постанови в цьому аспекті також, в зв`язку з чим суд зауважує, що Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів затверджено наказом Міністерства транспорту і зв`язку України від 07.06.2010 року №340 (далі Положення №340)

Пунктами 1.2.-1.3. Положення №340 визначено, що це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку. Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).

Відповідно до п. 1.5. Положення №340 автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи/та вантажів транспортними засобами (далі - Перевізник); тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.

Пунктом 6.1. Положення №340 встановлено, що Автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Згідно з п. 6.3. Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Відповідно до п. 1.2. Інструкції №385 вона визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів

Пунктом 1.3. Інструкції №385 встановлено, що вона поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Згідно п. 3.3. Інструкції №385 Водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:

забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;

своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання;

використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;

має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР 994_016, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;

у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);

у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Відповідно до п. 3.6. Інструкції №385 перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) 994_016 (далі - ЄУТР) здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку:

правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов`язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР) 994_016;

наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку;

дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа;

дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом;

наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа;

строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

Отже, як у перевізника так, і у водія існує обов`язок мати інші документи, передбачених законодавством, зокрема, протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, які передбачені Інструкцією № 385 та Положенням № 340.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 14.12.2023 року у справі №340/5660/22.

Відсутність протоколу перевірки та адаптації тахографу як підстава для накладення адміністративно-господарського штрафу згідно положень абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III неодноразово була предметом судового розгляду в національних судах, які встановлювали законність відповідних штрафів.

Таке правозастосування здійснено Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 04.12.2023 року у справі №160/16777/23, від 09.11.2023 року у справі №280/1908/23, від 11.10.2023 року у справі №160/4815/23, від 09.10.2023 року у справі №160/6634/23, від 26.09.2023 року у справі №340/1147/23, від 07.06.2023 року у справі №160/16018/22, від 11.05.2023 року у справі №340/5659/22, від 19.04.2023 року у справі №183/5092/22, від 11.04.2023 року у справі № 280/6203/22, від 15.07.2022 року у справі №280/10977/21.

Отже, допущене позивачем порушення є підставою для притягнення його до відповідальності, що здійснено відповідачем належним чином, в зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими.

Порядок повідомлення позивача про розгляд справи про притягнення його до відповідальності судом перевірено раніше та, як вже зазначено, не встановлено порушення прав позивача в цьому аспекті.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про законність постанови від 30.08.2023 року про застосування адміністративно-господарського штрафу № 005305, згідно якої на позивача накладено штраф у розмірі 17000 грн.

Враховуючи викладене, підстави для задоволення позовної заяви відсутні.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

В зв`язку з відмовою у позові підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 139-143, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРОДУКТ» (49000, м. Дніпро, вул. Магдалинівська, буд. 1А, код ЄДРПОУ: 39993371) до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті (49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська. буд. 24, код ЄДРПОУ: 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко