Рішення

від 08.02.2024 по справі 300/8287/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2024 р. справа № 300/8287/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Гомельчука С.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Якубовський Олександр Олександрович, до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області, вул. Ак. Гнатюка, 29, м. Івано-Франківськ, 76018 про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач), в інтересах якого діє представник - адвокат Якубовський Олександр Олександрович, звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (відповідач), в якому просить визнати протиправними дії Управління держаної міграційної служби України в Івано-Франківській області щодо відмови у прийнятті декларації про відмову ОСОБА_1 від громадянства російської федерації та зобов`язати відповідача прийняти вказану декларацію позивача.

Адміністративний позов мотивований тим, що внаслідок прийняття позивача відповідно до Указу Президента України від 25.01.2022 до громадянства України, реєстрації та отримання тимчасового посвідчення громадянина України в силу ст. 9 Закону України «Про громадянство України» у ОСОБА_1 виник правовий обов`язок у термін до 25.01.2024 вийти із громадянства російської федерації. Представник позивача просить врахувати, що відмовитись від такого громадянства ОСОБА_1 не може, оскільки існують незалежні від нього обставини, що перешкоджають отриманню документа про припинення російського громадянства, а саме: нездійснення процедури припинення громадянства консульствами російської федерації внаслідок призупинення прийому громадян в Україні. Також відсутня можливість подати на вихід із громадянства рф і на території іншої держави через відсутність дозволу на проживання у такій третій країні, якого у позивача немає. Окрім того, виїхати за межі України немає змоги, оскільки строк дії його паспорту громадянина рф для виїзду за кордон закінчився 21.10.2023. Строк, який залишився до закінчення дії вказаного посвідчення становить менше 6 місяців, що за законодавством рф унеможливлює своєчасне прийняття й отримання рішення про вихід із громадянства рф. 18.10.2023 позивач звернувся до відповідача зі зверненням, одночасно подавши декларацію про відмову від іноземного громадянства. Однак, листом від 02.11.2023 №І-113/6/2601-23/2601.4.2/6225-23 відповідачем відмовлено у прийнятті такої декларації. Такі дії відповідача представник позивача вважає протиправними та такими, що порушують його права, що і слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.12.2023 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 22.12.2023, згідно зі змістом якого проти задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що 17.09.2019 громадянка рф ОСОБА_2 звернулася до Галицького відділу УДМС в Івано-Франківській області із заявою про прийняття її до громадянства України разом із сином ОСОБА_1 . На момент подання матір`ю даної заяви, ОСОБА_1 на той час було 16 років. Одночасно із заявою про прийняття до громадянства України, 17.09.2019 подано письмове зобов`язання припинити громадянство російської федерації протягом 2-х років з моменту прийняття до громадянства України і подати до органу, що прийняв рішення про прийняття до громадянства України, документи про припинення громадянства російської федерації, а у разі неотримання з незалежних причин документа про припинення громадянства російської федерації зобов`язано подати декларацію про відмову від громадянства російської федерації. 11.07.2021 ОСОБА_1 виповнилося 18 років. Указом Президента України від 25.01.2022 №32/2022 ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_1 прийнято до громадянства України. З моменту прийняття до громадянства України у позивача виник обов`язок виконання поданого зобов`язання. 18.10.2023 ОСОБА_1 подав відповідачу заяву щодо прийняття від нього декларації про відмову від іноземного громадянства, до якої додав відповідну декларацію у встановленій наказом МВС України від 16.08.2012 №715 формі. Право на подання обґрунтував тим, що процедура оформлення припинення громадянства російської федерації щодо громадян, які перебувають в Україні, не здійснюється. Така підстава не передбачена чинним законодавством України, у звязку із чим листом УДМС в Івано-Франківській області від 02.11.2023 №І-113/6/2601-23/2601.4.2/6225-23 декларацію повернуто заявнику та повідомлено його про відсутність підстав для прийняття декларації.

Представник відповідача звертає увагу, що чинним законодавством чітко зазначено, що саме є незалежною від особи причиною неотримання документу про припинення іноземного громадянства та чітко вказано, що особа має вчинити дії щодо виходу з громадянства, а саме звернутись до відповідного органу з клопотанням. Враховуючи, що позивач не вчиняв жодних дій, спрямованих на вихід з громадянства рф, та не надав доказів відмови компетентних органів рф на території третіх країн у прийнятті до розгляду клопотання про вихід з громадянства рф (у т.ч. з підстав відсутності зареєстрованого місця проживання), то відсутні підстави вважати, що він має усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, яке вимагається азб. 6 п. 2 ч.2 ст. закону. Наголошує, що Головне управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області діяло відповідно до вимог чинного законодавства. Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

28.12.2023 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, зокрема, що позивач надав належні докази, які підтверджують, що процедура припинення громадянства щодо громадян рф, які проживають на території України, не здійснюється через зупинення діяльності консульських установ. Крім того, у позивача закінчилося посвідчення про ТПГУ, за кордон він виїхати і повернутися в Україну не може. Зазначає, що позивач вчиняв активні дії, а саме зібрав необхідний пакет документів, однак запровадження спочатку карантину, а пізніше і воєнного стану із припиненням діяльності консульських установ рф унеможливили подання таких документів. Відтак, доводи відповідача у відзиві вважає необґрунтованими.

Відповідач скористався правом подання заперечення на відповідь на відзив, який надійшов на адресу суду 28.12.2023, та вказав, що у декларації про відмову від іноземного громадянства ОСОБА_1 вказав причину неотримання документа про припинення іноземного громадянства рф, яке не підпадає під законно визначене поняття незалежної від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства відповідно до абз. 13 ст. 1 Закону України «Про громадянство України». Крім того, вважає, що для того, щоб застосувати підставу «нездійснення іноземною державою процедури припинення громадянства (підданства) за ініціативою особи», то процедура повинна взагалі не здійснюватися іноземною державою, а якщо вона здійснюється на території рф та у третіх країнах, тоді застосування даної підстави для прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства буде суперечити закону. Зазначає, що позивачем не вчинено жодних дій щодо виходу із громадянства рф на території у третіх країнах.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив таке.

ОСОБА_1 , уродженець м. Сургут, Ханти-Мантійський автономний округ, росія (а.с.9-10), у 2018 році закінчив Галицьку загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №1 ім. Ярослава Осмомисла Галицької районної ради (а.с.13). У 2020 році здобув повну загальну середню освіту в Галицькому ліцеї імені Ярослава Осмомисла Галицької районної ради Івано-Франківької області (.а.14). У 2021 році отримав диплом кваіфікованого робітника ВСП "Бурштинський торговельно-економічний фаховий коледж Київського національного торговельно-економічного університету".

25.01.2022 набув громадянство України, що підтверджується довідкою від 21.02.2022 №5879, виданою Управлінням Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (а.с. 22).

20.07.2022 позивачу видано тимчасове посвідчення громадянина України зі строком дії до 25.01.2024 (а.с. 23).

18.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області з листом щодо подання декларації про відмову від іноземного громадянства, в якому просив прийняти від нього декларацію про відмову від іноземного громадянства, згідно з якою він відмовляється від іноземного громадянства російської федерації, у зв`язку з тим, що існують незалежні від нього причини неотримання документу про припинення іноземного громадянства російської федерації (а.с.36-37).

В обґрунтування заяви позивачем було зазначено, що у зв`язку з припиненням роботи посольства російської федерації в Україні та, відповідно, припинення консульського прийому громадян з будь-яких питань, враховуючи, що консульський прийом не здійснюється з початку збройної агресії російської федерації та припинений на невизначений строк, а також зважаючи на відсутність можливості виїхати за межі України та те, що заявник може подати документи про вихід із громадянства рф за межами України (у третій країні) лише за наявності у нього дозволу на проживання у такій третій країні, який в нього відсутній, позивач з незалежних від нього причин позбавлений можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації.

До заяви було додано декларацію про відмову від іноземного громадянства (а.с. 38-39).

02.11.2023 на заяву позивача Управлінням Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області надано відповідь, в якій вказано про відсутність у позивача підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства (а.с. 40-42).

Вважаючи такі дії Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області протиправними, позивач, в інтересах якого діє представник, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначено Законом України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до визначень, які містить частина 1 статті 1 Закону України «Про громадянство України», громадянство України - це правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Статтею 6 Закону України «Про громадянство України» встановлено підстави набуття громадянства України, зокрема, згідно з пунктом 2 частини 1 вказаної статті громадянство України набувається за територіальним походженням.

Відповідно частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа (іноземець або особа без громадянства), яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один із її батьків або її дід чи баба, прадід чи прабаба, або її рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), а також її неповнолітні діти мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Згідно з частиною 5 статті 8 Закону України «Про громадянство України`іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

При цьому, зобов`язання припинити іноземне громадянство - це письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України (частина 1статті 1 Закону України «Про громадянство України»).

Декларацією про відмову від іноземного громадянства є документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав (частина 1статті 1 Закону України «Про громадянство України»).

Умови та порядок прийняття до громадянства України встановлені статтею 9 Закону України «Про громадянство України».

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.

За правилами пункту 2 частини 2 статті 9 Закону України «Про громадянство України» однією з умов прийняття до громадянства України, зокрема, є подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов`язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).

Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Якщо іноземці, маючи всі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання такого документа, з незалежних від них причин не можуть отримати його, вони подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

У даному випадку позивачем подано до Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області декларацію про відмову від іноземного громадянства у зв`язку з тим, що існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) російської федерації, а саме процедура оформлення припинення громадянства (підданства) російської федерації не здійснюється.

У свою чергу, незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства, за визначенням, наведеним в частині 1 статті 1 Закону України «Про громадянство України», є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.

Отже, незалежними від особи причинами неотримання документа про припинення громадянства іноземної держави є три самостійні обставини: 1) невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), документа про припинення громадянства (підданства) у встановлений законодавством іноземної держави термін (за винятком випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років від дня подання клопотання, якщо термін не встановлено; 2) відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи; 3) нездійснення такої процедури.

Позивач в декларації про відмову від іноземного громадянства в якості підстави відмови від іноземного громадянства та подачі декларації посилався на існування незалежних від нього причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) російської федерації, оскільки процедура оформлення припинення громадянства (підданства) російською федерацією не здійснюється.

Водночас критеріїв визначення поняття «нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави» Закон України «Про громадянство України» не встановлює.

Також чинним законодавством не передбачено перелік документів, які мають підтверджувати факт нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави, надання яких зацікавленими особами надасть їм можливість підтвердити такий факт для подальшого подання декларації про відмову від іноземного громадянства та прийняття уповноваженими органами такої декларації.

Позивач незалежною від нього обставиною вважає факт припинення роботи на території України всіх консульських установ російської федерації, на підтвердження такого надано інформацію про консульський відділ посольства росії в Україні (а.с.30).

Відповідачем при розгляді заяви позивача про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства не було надано оцінку підставі, зазначеній в поданій декларації.

Враховуючи, що чинне законодавство не містить переліку документів, які мають підтверджувати факт нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави, тягар доказування такої обставини лежить на зацікавлених особах.

У даному випадку надання позивачем доказів призупинення на невизначений час роботи консульських установ російської федерації в Україні може цілком підтверджувати факт нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави російської федерації.

Крім того, позивачем надано інформацію торгово-промислової палати від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про, те, що військова агресія російської федерації проти України, що стала підставою введення воєнного стану 24.02.2022 є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)(а.с.32).

Однак, відповідачем не було надано жодної оцінки наведеній позивачем в декларації обставині, а саме щодо нездійснення процедури припинення громадянства іноземної держави російської федерації.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що неотримання позивачем документа про припинення громадянства російської федерації відбулося з незалежних від нього причин. З огляду на це, відповідно до приписів пункту 2 частини 2 статті 9 Закону України "Про громадянство України", позивач має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства.

Внаслідок чого, дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у прийнятті декларації про відмову від громадянства російської федерації замість документа про припинення громадянства є протиправними, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від громадянства російської федерації, суд враховує таке.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У даному випадку повноваження щодо прийняття чи неприйняття декларації про відмову від громадянства є виключною компетенцією відповідача, який реалізує такі повноваження у порядку, встановленому Законом України «Про громадянство України», відповідно до абзацу 13 статті 1 якого незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) є невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури.

Відповідно до положень частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд в порядку адміністративного судочинства може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про відсутність можливості у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, суд дійшов висновку, що з метою захисту порушеного права позивача слід зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву щодо прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації.

Відповідно до положень ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням вищевикладеного, заявлені позивачем позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд виходить з наступного.

Частинами 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, і витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При вирішенні цього питання, суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (№11-562ас18) про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Також згідно з Рішенням ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Серед матеріалів справи, на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу знаходиться: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 736 від 31.05.2010, ордер від 29.11.2023 №1055436, договір про надання правової допомоги від 07.06.2023 №359, додаток до договору №359 про надання правової допомоги від 07.06.2023, детальний опис виконаних робіт.

Однак, на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивача не долучено квитанцію до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, які б підтверджували факт понесення витрат на правову допомогу.

На підставі вищенаведеного, суд доходить висновку, що підстави для вирішення питання щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в межах розгляду спору по суті відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги належать до часткового задоволення, позивач, згідно із квитанцією від 23.11.2023 підтвердив сплату судового збору на суму 1073,60 грн за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, на користь позивача, за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області, сплачений судовий збір в розмірі 805, 20 грн (75%).

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області щодо відмови ОСОБА_1 у прийнятті декларації про відмову від громадянства російської федерації.

Зобов`язати Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 37794486, вул. Гнатюка, 29, м. Івано-Франківськ, 76010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) від 18.10.2023 про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 37794486, вул. Гнатюка, 29, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 805, 20 грн (вісімсот п`ять гривень двадцять копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Гомельчук С.В.