Рішення

від 08.02.2024 по справі 400/14517/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2024 р. № 400/14517/23 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідачаДепартаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, вул. Мала Морська, 19, м.Миколаїв, 54001, провизнання протиправним та скасування рішення від 11.06.2023 № 92; зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

29 листопада 2023 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивачка) до департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (далі відповідач) про:

визнання протиправним та скасування рішення управління соціальних виплат і компенсацій Заводського району департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради від 11.06.2023 № 92 «Про відмову в наданні соціальних послуг»;

зобов`язання відповідача виплатити відповідну компенсацію позивачці за догляд вдома ОСОБА_2 .

Позов обґрунтовано позивачкою тим, що рішення управління соціальних виплат і компенсацій Заводського району департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради від 11.06.2023 № 92 «Про відмову в наданні соціальних послуг» є протиправним, оскільки:

воно прийнято на підставі актів проведення обстеження сім`ї від 04.04.2023 № 1002/1 і від 26.04.2023 № 1021, які містять недостовірні відомості про відсутність позивачки за адресою проживання ОСОБА_2 ; позивачка стверджує, що у відповідний час вона перебувала на Центральному ринку м. Миколаєва і в аптеці, де купували товари для ОСОБА_2 ;

відповідачем не було визначено номерів телефону, з яких буде проводитися спілкування з позивачкою, а тому верифікація посадових осіб відповідача при телефонній розмові, на яких покладено контроль за наданням соціальних послуг, була не можлива;

оскаржуване рішення суперечить формі рішення про припинення надання соціальних послуг, затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України від 16.11.2020 № 769, а також не містить дату, з якої припинено виплату компенсації.

У відзиві на позовну заяву від 11.12.2023 № 152/08 відповідач заперечив проти позову і просив у задоволені позовних вимог відмовити, умотивувавши свою позицію тим, що у результаті перевірки факту надання позивачкою соціальних послуг ОСОБА_3 не було можливим, оскільки двері квартири не відчинили, на дзвінок фахівців управління 04.04.2023 позивачка повідомила, що вийшла на ринок. Фахівець чекала на позивачку, але вона не повернулась і не перетелефонувала. Під час обстеження фахівцям відповідача 25.04.2023 і 26.04.2023 також не вдалось потрапити до квартири. Протягом робочого тижня з 25.05.2023 по 02.06.2023 спеціалісти відповідача дзвонили на телефон позивачки, але відповідні або не було, або зв`язок був поза зоною досяжності. Оскільки після повторної перевірки фахівцями відповідача було встановлено факт відсутності за місцем проживання / перебування позивачки, яка здійснювала догляд за ОСОБА_2 , який потребував стороннього догляду, тому відповідач мав законні права для припинення виплат компенсації позивачу.

05.01.2024 до суду надійшла від позивачки відповідь на відзив, в якій вона підтримала свої позовні вимоги, додатково зазначивши, що Актом про встановлення факту проживання від 10.12.2023 підтверджується її проживання разом з ОСОБА_2 у період з листопада 2021 року по 12.09.2023. Водночас, як стверджує позивачка, про проведення обстеження її відповідальні особи відповідача не попереджували, вона ніколи не відмовлялася від зустрічі з фахівцями відповідача для обстеження сім`ї та складання відповідних актів.

Відповідач правом на подання заперечень не скористався.

Ухвалою суду від 30.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, встановленому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши заяви по суті, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

На підставі заяви позивачки від 10.11.2022 № 319 про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі відповідачем було призначено їй компенсацію за надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі.

Відповідно до Акта проведення обстеження сім`ї від 04.04.2023 № 1002/1 позивачка була відсутня за місцем проживання її з отримувачем соціальної послуги ОСОБА_2 04.04.2023 у період з 14 год 15 хв до 15 год 00 хв, двері до квартири ніхто не відкрив, а при телефонній розмові позивачка повідомила, що вона перебуває на ринку.

В Акті проведення обстеження сім`ї від 26.04.2023 № 1021 зазначено, що під час обстеження 25.04.2023 за адресою проживання ОСОБА_2 ніхто посадовим особам відповідача двері не відкрив, у телефонній розмові позивачка повідомила, що в цей час вона поїхала подивитись до свого будинку. Під час обстеження 26.04.2023 за вищевказаною адресою двері квартири їм знову не відкрили, на телефонний дзвінок позивачка не відповіла.

Відповідно до Акта про встановлення факту проживання від 10.12.2023, підписаного трьома сусідами ОСОБА_2 , власницею квартири, де проживав отримувач соціальних послуг, і головою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Весняне», позивачка та ОСОБА_3 (дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з листопада 2021 року по 12.09.2023 проживали разом однією сім`єю, вела спільний побут та сплачувала комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_2 . При складанні акту в квартирі були виявлені одяг, взуття, особисті речі, засоби гігієни, ліки, книги та посуд, які належали ОСОБА_2 та належать позивачці.

Згідно з рішенням управління соціальних виплат і компенсацій Заводського району департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради від 11.06.2023 № 92 «Відмову в наданні соціальних послуг» позивачці припинено виплату компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.

Вважаючи вищенаведене рішення протиправним, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» встановлено, що надавачі соціальних послуг провадять свою діяльність відповідно до законодавства про соціальні послуги, на підставі установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг та категорії осіб, яким надаються такі послуги, за умови забезпечення їх відповідності критеріям діяльності надавачів соціальних послуг, встановленим Кабінетом Міністрів України.

Надавачі соціальних послуг можуть належати до державного, комунального або недержавного секторів.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є:

1) особами з інвалідністю I групи;

2) дітьми з інвалідністю;

3) громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями;

4) невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися;

5) дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежні), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги. Перелік зазначених тяжких захворювань, розладів, травм, станів дітей, яким не встановлено інвалідність, затверджує Кабінет Міністрів України.

Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд (абзац перший частини сьомої статті 13 Закону України «Про соціальні послуги»).

Згідно з абзацом восьмим частини сьомої статті 13 Закону України «Про соціальні послуги» порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації за догляд затверджує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до абзацу першого пункту 6 Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 № 859 (далі Порядок № 859), для отримання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги, подаються до уповноваженого органу заява про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі та документи/відомості у паперовій або електронній формі, зазначені в пункті 7 цього Порядку.

Рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів приймає структурний підрозділ з питань соціального захисту населення уповноважених органів системи надання соціальних послуг, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 11 цього Закону. Рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг надавачами соціальних послуг недержавного сектору приймає відповідний надавач (абзац перший частини першої статті 21 Закону України «Про соціальні послуги»).

Абзацом першим частини другої статті 21 Закону України «Про соціальні послуги» встановлено, що рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг приймається протягом 10 робочих днів з дня одержання заяви, звернення, повідомлення про надання соціальних послуг за результатами оцінювання потреб особи/сім`ї у соціальних послугах.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про соціальні послуги» підставою для відмови у наданні соціальних послуг є:

1) відсутність потреби у соціальних послугах за результатами оцінювання потреб особи/сім`ї;

2) ненадання надавачем соціальних послуг тих соціальних послуг, яких потребує особа.

Абзацом п`ятим пункту 1 наказу Міністерства соціальної політики України від 16.11.2020 № 769 «Про затвердження форм документів, необхідних для надання соціальних послуг, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.01.2021 за 21/35643 (далі Наказ № 769), затверджено форму рішення про надання / відмову в наданні соціальних послуг.

Отже, за результатами розгляду заяви фізичної особи, яка надає соціальні послуги, про згоду надавати послуги з догляду на непрофесійній основі структурний підрозділ з питань соціального захисту населення уповноважених органів системи надання соціальних послуг приймає рішення або про надання, або про відмову в наданні соціальних послуг за формою, затвердженою Наказом № 769.

Водночас згідно з частиною другою статті 24 Закону України «Про соціальні послуги» підставою для припинення надання соціальних послуг є:

1) відсутність потреби у соціальних послугах за результатами оцінювання потреб особи/сім`ї;

2) закінчення строку дії договору про надання соціальних послуг, крім випадків, передбачених частиною шостою статті 22 цього Закону;

3) зміна місця проживання/перебування отримувача соціальних послуг, що унеможливлює надання соціальних послуг;

4) невиконання без поважних причин отримувачем соціальних послуг вимог, визначених договором про надання соціальних послуг;

5) виявлення/встановлення недостовірності поданих отримувачем соціальних послуг інформації/документів при зверненні за їх наданням, що унеможливлює подальше надання таких соціальних послуг;

6) смерть отримувача соціальних послуг;

7) дострокове розірвання договору про надання соціальних послуг за ініціативи отримувача соціальних послуг;

8) ліквідація (припинення діяльності) надавача соціальних послуг або припинення надання ним відповідних соціальних послуг.

Абзацом дев`ятим пункту 1 Наказу № 769 затверджено форму рішення про припинення надання соціальних послуг.

Відтак фізичній особі, якій надаються соціальні послуги, може бути припинено їх надання з підстав, встановлений частиною другою статті 24 Закону України «Про соціальні послуги» шляхом прийняття структурним підрозділом з питань соціального захисту населення уповноважених органів системи надання соціальних послуг рішення про припинення надання соціальних послуг за формою, затвердженою Наказом № 769.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 859 виплата компенсації припиняється в разі:

1) зміни місця проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, чи фізичної особи, яка надає соціальні послуги;

2) смерті особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі;

3) смерті фізичної особи, яка надавала соціальні послуги;

4) отримання особою, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, соціальних послуг з догляду вдома, паліативного, стаціонарного догляду або перебування такої особи на повному державному утриманні;

5) перебування фізичної особи, яка надає соціальні послуги, за межами України понад 30 календарних днів;

6) перебування фізичної особи, яка надає соціальні послуги, на стаціонарному або санаторно-курортному лікуванні протягом 30 календарних днів.

Із системного аналізу частини другої статті 24 Закону України «Про соціальні послуги» і пункту 11 Порядку № 859 слідує, що виплата компенсації особі, яка надавала соціальні послуги, припиняється у випадку припинення надання нею відповідних соціальних послуг, про що структурний підрозділ з питань соціального захисту населення уповноважених органів системи надання соціальних послуг прийнято рішення про припинення надання соціальних послуг за формою, затвердженою Наказом № 769.

Суд встановив, що відповідно до заяви позивачки про згоду надавати послуги з догляду на непрофесійній основі від 10.11.2022 відповідач прийняв рішення про надання нею соціальних послуг ОСОБА_3 та призначив їй компенсацію.

Згідно з актів проведення обстеження сім`ї від 04.04.2023 № 1002/1 та від 26.04.2023 № 1021 позивачка була відсутня за адресою проживання отримувача соціальних послуг 04.04.2023, 25.04.2023 і 26.04.2023, на підставі чого відповідач зробив висновок, що позивачка не надає соціальних послуг з догляду за ОСОБА_3 .

Факт відсутності у вказаний час у місці проживання ОСОБА_3 позивачка підтвердила у позовній заяві, але вказала на те, що в цей час вона здійснювала покупки товарів для отримувача послуг відповідно на Центральному ринку м. Миколаєва і в аптеці.

Крім цього, відповідно до Акта про встановлення факту проживання від 10.12.2023, підписаного трьома сусідами ОСОБА_2 , власницею квартири, де проживав отримувач соціальних послуг, і головою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Весняне», позивачка та ОСОБА_3 (дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з листопада 2021 року по 12.09.2023 проживала разом однією сім`єю, вела спільний побут та сплачувала комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_2 . При складанні акту в квартирі були виявлені одяг, взуття, особисті речі, засоби гігієни, ліки, книги та посуд, які належали ОСОБА_2 та належать позивачці.

У зв`язку з тим, що факт проживання позивачки разом з ОСОБА_3 у період з листопада 2021 року по 12.09.2023 підтвердили власниця відповідної квартири, троє сусідів і голова Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Весняне», суд прийшов до висновку, що у період з 11.06.2023 по 12.09.2023 позивачка надавала соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_3 .

Відтак були відсутні підстави для припинення виплати позивачці відповідної компенсації.

Крім цього, припинення виплати позивачці компенсації відбулось на підставі рішення відмови в наданні соціальних послуг від 11.06.2023 № 92, а не на підставі рішення про припинення надання соціальних послуг, тобто з порушенням частини другої статті 24 Закону України «Про соціальні послуги» і пункту 11 Порядку № 859.

З огляду на вищевикладене суд прийшов до висновку, що рішення управління соціальних виплат і компенсацій Заводського району департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради від 11.06.2023 № 92 «Відмову в наданні соціальних послуг» є протиправним, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

У позовних вимогах позивачка просить виплатити їй відповідну компенсацію за догляд вдома за ОСОБА_2 , але не зазначає за який період.

Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Тому рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до другого речення частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Вказане підтверджується роз`ясненням поняття «виходу за межі позовних вимог», наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 «Про судове рішення». Відповідно до пункту 3 цієї Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Вище суд встановив, що на підставі заяви позивачки від 10.11.2022 № 319 про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі відповідачем було призначено їй компенсацію за надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі.

Відповідно до рішення від 11.06.2023 № 92 позивачці припинено виплату компенсації за наданні соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі за ОСОБА_3 , тобто з 11.06.2023.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтвердили сторони у своїх заявах по суті справи.

Таким чином, суд прийшов до висновку, про необхідність виходу за межі позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачці компенсацію за наданні соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі за ОСОБА_3 за період з 11.06.2023 по 12.09.2023.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Квитанцією про сплату від 25.11.2023, що міститься в матеріалах справи, підтверджується понесення позивачкою судових витрат у розмірі 1073,60 грн на сплату судового збору за подачу адміністративного позову, а тому ця сума підлягає відшкодуванню шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54001; код ЄДРПОУ: 03194499) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення управління соціальних виплат і компенсацій Заводського району департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради від 11.06.2023 № 92 «Відмову в наданні соціальних послуг».

3. Зобов`язати департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54001; код ЄДРПОУ: 03194499) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) компенсацію за наданні соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі за ОСОБА_3 за період з 11.06.2023 по 12.09.2023.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, Миколаївський район, Миколаївська область, 54001; код ЄДРПОУ: 03194499) судовий збір у розмірі 1073 (Одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.Г.Ярощук

Рішення складено в повному обсязі 08 лютого 2024 року