Постанова

від 07.02.2024 по справі 748/2995/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 лютого 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 748/2995/23

Головуючий у першій інстанції Майборода С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/319/24

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,

із секретарем Піцан В.М.,

учасники справи: позивач заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області

відповідач ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 листопада 2023 року у справі за позовом заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2023 року заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, про витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обгрунтування позову посилався на те, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1,5000 га, кадастровий номер 7425589500:06:000:0118, для ведення особистого селянського господарства на території Боромиківської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. Підставою виникнення права власності вказано наказ Головного управління Держземагенства у Чернігівській області № ЧН/7425589500:06:000/00002244 від 26.02.2014. Реєстрацію здійснено державним реєстратором управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Тищенко Ю.О.

Вказує, що з інформації Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 10-25-0.3-2092/2-23 від 28.04.2023, убачається, що ОСОБА_1 до Головного управління у встановленому законом порядку не звертався, а наказ за таким номером і датою не видавався.

Тому вважає, що оскільки спірна земельна ділянка вибула з державної власності всупереч вимог закону, тому існують всі правові підстави для витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння у державну власність, як передбачено ст. 387, 388 ЦК України.

Враховуючи викладене, посилаючись на положення ст. 131-1 Конституції України, ст. 15, 387, 388 ЦК України, ст. 116, 118, 122 ЗК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор у позові просив:

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Киселівської сільської ради Чернігівського району земельну ділянку площею 1,5000 га, кадастровий номер 7425589500:06:000:0118 для ведення особистого селянського господарства, що розташована в адміністративних межах Боромиківської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

Рішенням Чернігівського районного суду від 06.11.2023 позов керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, задоволено.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Киселівської сільської ради Чернігівського району земельну ділянку площею 1,5000 га, кадастровий номер 7425589500:06:000:0118 для ведення особистого селянського господарства, що розташована в адміністративних межах Боромиківської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 у визначений земельним законодавством порядок, як до відповідного органу виконавчої влади так і до органу місцевого самоврядування із заявою про відведення земельної ділянки йому у власність не звертався, наказ Головного управління Держземагенства у Чернігівській області, який став підставою для реєстрації його права власності на спірну земельну ділянку, не приймався, що вказує на недобросовісне набуття останнім права власності на спірну земельну ділянку.

Також за висновком суду, втручання держави у право власності ОСОБА_1 є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Лисов Д.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Чернігівського районного суду від 06.11.2023 і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

За доводами апеляційної скарги рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається, що судом першої інстанції не встановлено сутність та природу наказу № ЧН/7425589500:06:000/00002244, не досліджено чи дійсно він не видавався, а також не встановлено сутність та правову природу листа, який підписаний керівником Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області та жодним чином не поставлено під сумнів і не перевірено інформацію, яка в ньому містилась.

Зазначає, що перевіреної інформації, доказів недійсності підстав права власності відповідача на земельну ділянку матеріали справи не містять, а всі доводи та аргументи позивача спростовуються визнанням листа Держгеокадастру як документу, який не має юридичної сили, не передбачений жодним нормативно-правовим документом, а є інформативним листом. Вважає, що доводи не існування наказу є лише припущеннями, які не підтверджуються належними та допустимими доказами у справі.

Як вказує заявник, відповідач вчинив всі залежні від нього дії для оформлення права власності на земельну ділянку, які тільки можливо було вчинити.

В обґрунтування доводів заявник посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, Верховного Суду, викладені в постановах від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19.

Також за доводами апеляційної скарги, існував обов`язок реєстратора переконатися, що перехід права власності на земельну ділянку стався відповідно до закону при посвідченні договору. Відповідач не повинен був передбачати наявність ризику того, що право власності на земельну ділянку може бути припинено в зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

В обґрунтування зазначених доводів заявник посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладений у постановах від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, а також на рішення Європейського суду з прав людини.

Також заявник не погоджується з висновоком суду про відмову в задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності, оскільки згідно доказів у справі та позиції самого позивача, існував наказ Держкомзему № ЧН/7425589500:06:000/00002244 від 26.02.2014, яким було вирішено надати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,5 га (7425589500:06:000:0118), а матеріали справи не містять достатніх доказів не існування зазначеного наказу, а отже, орган державної влади знав про виділення земельної ділянки відповідачу ще 26.02.2014, тому саме з цієї дати почався перебіг позовної давності для позивача.

У відзиві прокурор Чернгівської окружної прокуратури Л. Тишкевич просить залишити без задоволення апеляційну скаргу відповідача, враховуючи, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим. В обґрунтування посилається, що на підставі ст. 116, 118, 121 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадянам здійснюється відповідним органом місцевого самоврядування або виконавчої влади на підставі заяв цих громадян, поданих ними до розпорядника земель за місцезнаходженням земельних ділянок, а відсутність наказу як підстави реєстрації права власності свідчить про відсутність вільного та такого, що відповідає внутрішній волі, волевиявлення розпорядника спірної земельної ділянки, а також відсутність спрямування на реальне настання наслідків. Зазначає, що порушення інтересів держави в даному випадку полягає у вибутті з власності держави земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,5 га за відсутності волі її власника держави, та всупереч встановленого законом порядку. Вважає, що оскільки Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області наказ про передачу земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність ОСОБА_1 не приймався, тому до спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між власником земельної ділянки, яким є держава в особі Киселівської сільської ради і його володільцем, застосовується дія положень ст. 387, 388 ЦК України.

Від Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що згідно копії наказу Головного управління Держземагенства у Чернігівській області № ЧН/7425589500:06:000/00002244 від 26.02.2014 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», доданого до позовної заяви, було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 та надано у власність останнього земельну ділянку площею 1,5000 га (кадастровий номер 7425589500:06:000:0118) із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Боромиківської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (а.с.14).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1,5000 га, кадастровий номер 7425589500:06:000:0118, для ведення особистого селянського господарства на території Боромиківської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. Підставою виникнення права власності вказано наказ Головного управління Держземагенства у Чернігівській області № ЧН/7425589500:06:000/00002244 від 26.02.2014. Реєстрацію здійснено державним реєстратором управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради Тищенко Ю.О. ( а.с.15-18).

З матеріалів справи, зокрема, з інформації Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області № 10-25-0.3-2092/2-23 від 28.04.2023, убачається, що наказ Головного управління Держземагенства у Чернігівській області від 26.02.2014 року за № ЧН/7425589500:06:000/00002244 не видавався, земельна ділянка з кадастровим номером 7425589500:06:000:0118 у власність чи користування громадянам не передавалась, заява від ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність до Головного управління не надходила (а.с.13).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 у визначений земельним законодавством порядок як до відповідного органу виконавчої влади, так і до органу місцевого самоврядування із заявою про відведення земельної ділянки йому у власність не звертався, наказ Головного управління Держземагенства у Чернігівській області, який став підставою для реєстрації його права власності на спірну земельну ділянку, не приймався, що вказує на недобросовісне набуття останнім права власності на спірну земельну ділянку.

Також за висновком суду, втручання держави у право власності ОСОБА_1 є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом.

Проте, погодитись з таким висновком суду першої інстанції апеляційний суд не може, враховуючи наступне.

Положення ст. 13, 14 Конституції України визначають, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

В обгрунтування наявності підстав для задоволення позовних вимог суд першої інстанції послався, що ОСОБА_1 не звертався до Киселівської сільської ради щодо затвердження документації та надання земельної ділянки у власність.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються нездатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV V. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у своїй постанові у справі №530/467/19 (провадження № 61-19480св19) від 09.12.2020 вказав, що тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України «Про прокуратуру».

При цьому відповідно до абзаців 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

А згідно абзацу третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді, виключно, після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Вказаним приписам кореспондують відповідні норми Цивільного процесуального кодексу України.

Так, згідно частини 3 статті 56 Цивільного процесуального кодексу України, у визначених законом випадках, прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною четвертою вказаної статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Системне тлумачення статті 56 Цивільного процесуального кодексу України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок про те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 78 ЗК України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186-1 ЗК України.

Згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до положень ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва, будівництва індивідувальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності відповідно до повноаважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Статтею 118 ЗК України передбачено, що громадянин, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Враховуючи викладене, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадянам здійснюється відповідним органом місцевого самоврядування або виконавчої влади на підставі заяв цих громадян, поданих ними до розпорядника земель за місцезнаходженням земельних ділянок.

Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що Чернігівською окружною прокуратурою на адресу Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області було направлено лист, в якому запропоновано надати інформацію про вжиття сільською радою заходів щодо витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 земельної ділянки та чи буде сільська рада самостійно звертатись до суду з позовом про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 спірної земельної ділянки (а.с. 19).

Листом Киселівська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області повідомила, що земельна ділянка з кадастровим номером 7425589500:06:000:0118 належить до території Седнівської громади Чернігівського району Чернгівської області, тому звертатись до суду не буде (а.с. 20).

20.07.2023 заступником керівника Чернігівської окружної прокуратури в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом повідомлено Киселівську сільську раду Чернігівської області про намір звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки (а.с. 21).

Разом з тим, в матеріалах справи містяться відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 7425589500:06:000:0118, площею 1,5000 га для ведення особистого селянського господарства, згідно з якими місце розташування земельної ділянки є Боромиківська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області (а.с. 18).

Під час розгляду справи, апеляційним судом було встановлено, що згідно відповіді Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області від 31.01.2024 земельна ділянка з кадастровим номером 7425589500:06:000:0118 розташована на території Седнівської територіальної громади (колишньої Черниської сільської ради) Чернігівського району Чернігівської області (а.с. 131).

З відповіді Седнівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від 01.02.2024, наданої на запит апеляційного суду, убачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 7425589500:06:000:0118 перебуває в адміністративних межах Седнівської теоритріальної громади(а.с. 144).

До зазначеної відповіді Седнівською селищною радою також була надана схема розташування земельної ділянки з кадастровим номером 7425589500:06:000:0118, якою підтверджується перебування спірної земельної ділянки на території Седнівської територіальної громади (а.с. 145).

Суд першої інстанції, залишив поза увагою зазначені обставини, та не встановив чи звернення прокурора було здійснено в інтересах належного позивача.

Відповідно до матеріалів справи Киселівська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області не має права розпоряджатися спірною земельною ділянкою та не є її власником.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що заступником керівника Чернігівської окружної прокуратури при зверненні з позовом у цій справі помилково визначено позивачем Киселівську сільську раду Чернігівського району Чернігівської області, як орган, на території якого не знаходиться спірна земельна ділянка, що спростовується матеріалами справи, отже позов подано в інтересах неналежного позивача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову

Доводи апеляційної скарги, які стосуються обґрунтованості позову, доведеності обставин, що підлягають доказуванню, інших обставин по суті спору не підлягають перевірці за наявності процесуальних порушень та не впливають на висновок про необхідність відмови у задоволенні позову.

З врахуванням викладеного, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, у матеріалах справи наявні належні докази понесення відповідачем витрат по сплаті судового збору за апеляційний розгляд справи (а.с. 89, 100), відповідно до вищенаведених правил належить стягнути з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 6524,28 грн у рахунок відшкодування судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389,390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 листопада 2023 року скасувати.

В задоволенні позову заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Стягнути з Чернігівської обласної прокуратури (адреса місцезнаходження: вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, ЄДРПОУ 02910114) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 6524,28 грн судового збору за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 08.02.2024.

Головуючий Судді :