Рішення

від 09.02.2024 по справі 683/3335/23

СТАРОКОСТЯНТИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 683/3335/23

2/683/87/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючої - судді Сагайдак І.М.

секретаря Повзун С.В.

з участю: позивача ОСОБА_1 та його представника

адвоката Кравчука В.М.

представника відповідача КП «РБШП»

адвоката Мініх І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Старокостянтинів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №683/3335/23, 2/683/87/2024 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Ремонтно-будівне шляхове підприємство» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати,

в с т а н о в и в:

04 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Комунального підприємства «Ремонтно-будівне шляхове підприємство» (КП «РБШП») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, вказує, що у період з 28 квітня 2004 року по 22 лютого 2010 року він перебував на посаді начальника Старокостянтинівського комунального ремонтно-будівельного шляхового підприємства, яке в подальшому змінило назву на КП «РБШП». Трудові відносини здійснювались на підставі контракту, який кожного року укладався між ним та виконавчим комітетом Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області. На підставі вказаних контрактів визначались розміри його посадового окладу, відповідно до якого йому нараховувалась та виплачувалась заробітна плата.

Однак, орган управління майном встановлював в контрактах посадові оклади в менших розмірах, а ніж це передбачено чинним законодавством, що призвело до не дорахування та не доплати йому заробітної плати, в зв`язку із чим він змушений був захищати свої порушені права у суді.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 24 листопада 2022 року було встановлено незаконність контрактів, укладених між ним, як керівником підприємства, що є у комунальній власності, та Старокостянтинівською міською радою Хмельницької області 28 квітня 2004 року, 27 квітня 2005 року, 27 квітня 2006 року, 27 квітня 2007 року, 27 квітня 2008 року та 27 квітня 2009 року в частині визначення розміру посадового окладу та необхідності визначення його з урахуванням нормативно-правових актів, галузевих угод та колективних договорів.

В подальшому рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 квітня 2023 року, яке набрало законної сили, з КП «РБШП» на його користь стягнуто 113972 грн. 29 коп. недоплаченої заробітної плати за посадовими окладами за період з 28 квітня 2004 року по 22 лютого 2010 року.

Відтак, вказує, що він звільнився з роботи 22 лютого 2010 року, а заборгованість по заробітній платі за період з 28 квітня 2004 року по 22 лютого 2010 року в сумі 113972 грн. 29 коп. була виплачена йому лише 01 вересня 2023 року.

Оскільки у визначені законодавством строки КП «РБШП» не виплатило йому заробітну плату, що потягло за собою втрату частини його доходів у зв`язку із порушенням термінів їх виплати, позивач на підставі ст.34 Закону України «Про оплату праці» та ст.117 КЗпП України просить стягнути з відповідача 242452 грн. 67 коп. компенсації втрати частини грошових доходів в зв`язку з порушенням термінів їх виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги за період з 28 квітня 2004 року по 01 вересня 2023 року, а також 630659 грн. середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за період з 22 лютого 2010 року по день фактичного розрахунку - 01 вересня 2023 року.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Кравчук В.М. позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просять позов задовольнити.

Представник відповідача КП «РБШП» - адвокат Мініх І.М. просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що КП «РБШП» є неналежним відповідачем у даній справі, оскільки підприємство є лише виконавцем контрактів, які були укладені між позивачем та власником Старокостянтинівською міською радою Хмельницької області, а тому відповідальність щодо невиплати позивачу заробітної плати має нести власник, від імені якого міський голова укладав контракти. Також вказує на відсутність вини КП «РБШП» у невиплаті позивачу заробітної плати, оскільки такі виплати проводились у розмірах, встановлених контрактами, до укладення яких КП «РБШП» не мало жодного відношення.

Крім того, представник відповідача КП «РБШП» - адвокат Мініх І.М. подала відзив, строк на подачу якого їй було поновлено ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 04 грудня 2023 року.

У відзиві вказує, що у відповідності до ч.2 ст.117 КЗпП України середній заробіток за несвоєчасну виплату заробітної плати позивачу повинен обмежуватись шестимісячним терміном та стягуватись з винної особи Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області. Щодо стягнення компенсації втрати частини грошового доходу в зв`язку із порушенням термінів виплати за період з 28 квітня 2004 року по 01 вересня 2023 року в сумі 242452,67 грн., то просить застосувати принцип розумності, справедливості та пропорційності інтересів сторін, а також відсутність вини відповідача у несвоєчасній виплаті заробітної плати позивачу. Крім того, просить врахувати, що розмір суми компенсації втрати частини грошового доходу в зв`язку із порушенням термінів виплати, які просить стягнути позивач, в 2,5 рази перевищує суму недоплаченої заробітної плати, при цьому, розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум.

У відповіді на відзив позивач ОСОБА_1 просить врахувати, що розмір заробітної плати, яку йому не доплачував відповідач становить 42%, що суттєво вплинуло на розмір його пенсії, а також на її перерахунок, як в подальшій його роботі, так і після звільнення. Також вказує, що якби при звільненні йому виплатили визначену рішенням суду заробітну плату, то він міг би придбати матеріальних цінностей у 6,2 рази більше, ніж станом на 01 вересня 2023 року, оскільки за цей період інфляція суттєво знецінила гривню. При вирішенні питання щодо остаточного визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, просить врахувати, що він потратив чимало часу на доведення перед відповідачем правомірності своїх вимог, в зв`язку із чим змушений був звертатись до правоохоронних органів та до суду, оскільки не міг отримати від відповідача первинних бухгалтерських документів, без яких не можливо було встановити фактичну різницю між належною та виплаченою йому заробітною платою. Саме тривалість періоду затримки виплат та тривалість доведення її наявності вважає причиною зростання розміру середнього заробітку. Враховуючи, що спірна сума, на яку він мав право, тобто різниця між належною та фактично виплаченою заробітною платою, становить 42% недоплати, то середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 22 лютого 2010 року по день фактичного розрахунку 01 вересня 2023 року повинен бути в розмірі не менше 264876,78 грн., що становить 42% від нарахованого середнього заробітку за весь цей період та складає 630659 грн. Щодо доводів відповідача про відсутність вини у затримці виплати частини заробітної плати позивачу, то позивач просить врахувати, що хоч і норми КЗпП України та Закону України «Про оплату праці» визнають зобов`язаним перед працівником у правовідносинах щодо заробітної плати власника, разом з тим, ст.117 КЗпП України вважає відповідальним за затримку розрахунку підприємство, а не власника. Тому, вважає, що ця суперечність (вина власника, а відповідає підприємство) є проявом лише недосконалості термінологій, яку використовує закон, а не є підставою для реального розмежування прав та обов`язків щодо заробітної плати між підприємством та його власником.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі контракту, укладеного 28 квітня 2004 року з виконавчим комітетом Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області, був призначений на посаду начальника Старокостянтинівського комунального ремонтно-будівельного шляхового підприємства, яке в подальшому змінило назву на Комунальне підприємство «Ремонтно-будівне шляхове підприємство» (КП «РБШП»). На зазначеній посаді позивач працював у період з 28 квітня 2004 року і по день його звільнення 22 лютого 2010 року.

Кожного року, починаючи з 2005 року і по 2009 рік між цими ж сторонами укладались аналогічні контракти, якими, зокрема визначались розміри посадового окладу керівника підприємства, відповідно якого ОСОБА_1 відповідачем нараховувалась та виплачувалась заробітна плата.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 квітня 2023 року у цивільній справі №683/739/21, 2/683/18/2023 за позовом ОСОБА_1 до КП «РБШП» про стягнення недоплаченої заробітної плати та моральної шкоди, яке 03 серпня 2023 року набрало законної сили, встановлено, що за період з 28 квітня 2004 року по 22 лютого 2010 року ОСОБА_1 було не дораховано та не виплачено заробітну плату за 2004 рік в сумі 3041,23 грн., за 2005 рік 10324,90 грн., за 2006 рік - 16014,01 грн., за 2007 рік -18279,86 грн., за 2008 рік 22687,55 грн., за 2009 рік 37111,62 грн., за період з 01 січня 2010 року по 22 лютого 2010 р. 6513,12 грн., а всього не виплачено заробітної плати на загальну суму 113972,29 грн.

Цим же рішенням суду стягнуто з КП «РБШП» на користь ОСОБА_1 113972 грн. 29 коп. недоплаченої заробітної плати за посадовими окладами за період з 28 квітня 2004 року по 22 лютого 2010 року, а також 5000 грн. моральної шкоди.

На виконання вказаного рішення суду КП «РБШП», після утримання податків та інших обов`язкових платежів, 01 вересня 2023 року виплатило ОСОБА_1 91747,70 грн. недоплаченої заробітної плати за період з 28 квітня 2004 року по 22 лютого 2010 року, що підтверджується платіжною інструкцією №143 від 01 вересня 2023 року.

Вказані обставини сторонами не оспорюються та підтверджуються письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи.

Статтею 1Закону України«Про оплатупраці» №108/Ї95-ВР від 24 березня 1995 року, частиною 1 статті 94 КЗпП Українипередбачено, щозаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно достатті 47 КЗпП України, в редакції, яка була чинною на день звільнення позивача, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Як передбачено частиною 1 статті 116 КЗпП України у вищезазначеній редакції, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.

Згідно зчастинами 1та 2статті 117КЗпП України, в редакції, яка була чинною на день звільнення позивача, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що заробітна плата - це винагорода, яку на підставі трудового договору роботодавець виплачує працівнику за виконану ним роботу.

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником остаточний розрахунок, виплатити всі належні йому суми (заробітну плату, вихідну допомогу, грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки тощо). Ці суми мають бути виплачені працівникові в день звільнення, коли ж працівник у день звільнення не працював, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимоги про розрахунок.

При невиконанні вказаного обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, зокрема, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положеньстатті 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей117,237-1цьогоКодексуроз`яснив, що застаттею 47 КЗпП Українироботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені вРішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, виконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

Судом встановлено і сторонами не оспорюється, що ОСОБА_1 звільнився з роботи 22 лютого 2010 року, а остаточний розрахунок з виплати належної йому заробітної плати за період з 28 квітня 2004 року по 22 лютого 2010 року в сумі 91747 грн. 70 коп. (після утримання податків та інших обов`язкових платежів) КП «РБШП» провело лише 01 вересня 2023 року.

Таким чином, з вини КП «РБШП» мала місце затримка розрахунку при звільненні позивача, у зв`язку з чим існують підстави для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 має бути обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин (далі Порядок №100).

Пунктами 5, 8 Порядку визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих

днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Згідно Додатку №4 до Висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 13.02.2020 №2819/19-26/270-275/20-26, проведеної у кримінальному провадженні №12017240220000317, вбачається, що ОСОБА_1 за останні 2 місяці, що передували звільненню, було нараховано та виплачено: - за січень 2010 року за відпрацьовані згідно табелів обліку робочого часу 19 днів - 2901,73 грн.; - за лютий 2010 року за відпрацьовані згідно табелів обліку робочого часу 16 днів - 2696,42 грн.

Згідно Додатку №5 до вищезазначеного Висновку експерта вбачається, що розмір заробітної плати ОСОБА_1 після перерахування посадового окладу мав становити: - за січень 2010 року за відпрацьовані згідно табелів обліку робочого часу 19 днів - 6870,96 грн.; - за лютий 2010 року за відпрацьовані 16 днів 5240,32 грн.

Відтак, різниця між перерахованою експертом заробітною платою (Додаток №5) та заробітною платою нарахованою відповідачем згідно відомостей (Додаток №4) за січень 2010 року склала 3969,23 грн. (6870,96 2901,73 = 3969,23 ), за лютий 2010 року 2543,90 грн. (5240,32 - 2696,42 = 2543,90), та є недоплаченою заробітною платою позивачу через недотримання відповідачем чинного законодавства з оплати праці, за останні два місяці, що передували звільненню.

Зазначені розміри недоплати заробітної плати за січень і лютий 2010 року необхідно брати до уваги при розрахунку середнього заробітку відповідно до Порядку №100.

У січні 2010 року ОСОБА_1 відпрацював 19 днів і за цей місяць йому було не доплачено 3969,23 грн., у лютому 2010 року він відпрацював 16 днів і за цей місяць йому не доплачено 2543,90 грн., отже середньоденний недоплачений заробіток становить 186 грн. 09 коп. ((3969,23 грн. + 2543,90 грн.) : (19+16)).

ОСОБА_1 звільнився з роботи 22 лютого 2010 року, а остаточний розрахунок по виплаті заробітної плати з ним проведено 01 вересня 2023 року.

Отже, перебіг строку затримки виплати йому недорахованої заробітної плати починається з 23 лютого 2010 року до 01 вересня 2023 року.

За період з 23 лютого 2010 року до 01 вересня 2023 року затримка розрахунку при звільненні ОСОБА_1 склала 3389 робочих днів (з 23.02.2010 по 31.12.2010 212 днів; за 2011 рік 250 днів; за 2012 рік 251 день; за 2013 рік 251 день; за 2014 рік 251 день; за 2015 рік 250 днів; за 2016 рік 251 день; за 2017 рік 249 днів; за 2018 рік 250 днів; за 2019 рік 250 днів; за 2020 рік 251 день; за 2021 рік 250 днів, за 2022 рік 249 днів, з 01.01.2023 до 01.09.2023 174 дні).

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 лютого 2010 року до 01 вересня 2023 року становить 630659 грн. (186,09 грн. х 3389 днів).

Статтею 117 КЗпП України, в редакції, чинній на час звільнення позивача з роботи, передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

В той же час відповідно до пункту 6 частини першої статті 3ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц вказала, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду вказала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 до суду з позовом про стягнення недоплаченої йому заробітної плати звернувся лише у березні 2021 року, тобто зі спливом більш ніж 11 років після звільнення з роботи, яке мало місце 22 лютого 2010 року.

Сума недоплаченої позивачу заробітної плати (113972,29 грн.) у 5,5 разів є меншою ніж визначена сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (630659 грн.).

Будь-яких поважних причин, які б перешкоджали ОСОБА_1 реалізувати своє право на отримання недоплаченої заробітної плати після звільнення, зокрема звернутись з відповідною вимогою до відповідача чи з відповідним позовом до суду, судом не встановлено.

При цьому, своє право на отримання недоплаченої заробітної плати, а також право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 міг реалізувати безпосередньо після звільнення, оскільки на момент звільнення достеменно знав про порушення своїх прав відповідачем, зокрема про розмір нарахованої йому та фактично виплаченої заробітної плати.

З огляду на викладене, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості по недоплаченій заробітній платі, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 50000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 50000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Посилання представника відповідача ОСОБА_2 на те, що середній заробіток за час

затримки розрахунку по день фактичного розрахунку повинен обраховуватись не більш як за шість місяців, що передбачено статтею 117 КЗпП України, є безпідставними, оскільки стаття 117 КЗпП України у зазначеній редакції діє лише з 19 липня 2022 року, тоді як звільнення позивача з роботи мало місце 22 лютого 2010 року, коли стаття 117 КЗпП України не обмежувала стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку будь-яким строком.

Щодо вимог позивача про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати, то суд виходить з наступного.

Згідно статті34 ЗаконуУкраїни «Прооплату праці» №108/Ї95-ВР від 24 березня 1995 року компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати»№2050-ІІІ від 19.10.2000 визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадяться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) тощо (стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати»).

Відповідно до роз`яснень, даних у пункті 22постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»у справах, пов`язаних із вирішенням спорів про компенсацію працівникам втрати її частини у зв`язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року №1427(зі змінами, внесеними постановою від 23 квітня 1999 року №692), підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифи на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Конституційний СудУкраїни урішенні від15.09.2013№9-рп/2013встановив,що кошти,які підлягаютьнарахуванню впорядку індексаціїзаробітної платита компенсаціїпрацівникам частинизаробітної платиу зв`язкуз порушеннямстроків їївиплати,спрямовані назабезпечення реальноїзаробітної платиз метоюпідтримання достатньогожиттєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2.). Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3).

Згідно ізстаттею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати», сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів

у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159(далі Порядок №159) відтворюють положенняЗаконуУкраїни «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати» №2050-ІІІта конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) тощо.

Згідно пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Знаведеного слідує, що обов`язок нарахування компенсації громадянам втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати покладено на роботодавця під час нарахування заробітної плати, яка є щомісячним платежем,при наявності зазначених умов.

У зв`язку із тим, що ОСОБА_1 у період з 28 квітня 2004 року по 22 лютого 2010 року недораховували заробітну плату, що встановлено рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 квітня 2023 року, і розмір недорахованої заробітної плати склав 113972,29 грн., яка були виплачена відповідачем лише 01 вересня 2023 року, тому позивач має право на компенсацію втрати недорахованої частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, яка провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої йому за період роботи з 28 квітня 2004 року по 01 вересня 2023 року, оскільки індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

Згідно Додатку №6 до висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи №2819/19-26/270-275/20-26 від 13.02.2020 року вбачається, що розмір недорахованої та не виплаченої ОСОБА_1 заробітної плати становив: за період з 28.04.2004 по 31.12.2004 3041,23 грн., за 2005 рік 10324,90 грн., за 2006 рік - 16014,01 грн., за 2007 рік -18279,86 грн., за 2008 рік 22687,55 грн., за 2009 рік 37111,62 грн., за період з 01.01.2010 по 22.02.2010 6513,12 грн.

Зведена річна інформація показників індексів споживчих цін (індекси інфляції) за 2004-2023 роки становить: за період з 28.04.2004 по 31.12.2004 112,3; за 2005 рік 110,3; за 2006 рік 111,6; за 2007 рік 116,6; за 2008 рік 122,3; за 2009 рік 112,3; за період з 01.01.2010 по 22.02.2010 101,9; за період з 01.03.2010 по 31.12.2010 109,1; за 2011 рік 104,6; за 2012 рік 100; за 2013 рік 100,5; за 2014 рік 124,9; за 2015 рік 143,3; за 2016 рік 112,4; за 2017 рік 113,7; за 2018 рік 109,8; за 2019 рік 104,1; за 2020 рік 105; за 2021 рік 110; за 2022 рік 126,6; за період з 01.01.2023 по 31.08.2023 110.

Річна недорахована та не виплачена заробітна плата ОСОБА_1 з врахуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) розраховується за формулою: не виплачена заробітна плата помножена на індекс інфляції поділена на100.

Отже, за період з 28 квітня 2004 року по 01 вересня 2023 року розмір компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати становить 242452 грн. 67 коп., зокрема:

- за період з 28.04.2004 по 31.12.2004 374,07 грн. (3041,23 х 112,3 : 100 3041,23);

- за 2005 рік 1376,71 грн. ((3041,23 +10324,90 =13366,13) х 110,3 : 100 13366,13);

- за 2006 рік 3408,10 грн. ((13366,13+16014,01=29380,14) х 111,6 : 100 29380,14);

- за 2007 рік 7911,56 грн. ((29380,14+18279,86=47660) х 116,6 : 100 47660);

- за 2008 рік 15687,50 грн. ((47660+22687,55=70347,55) х 122,3 : 100 70347,55);

- за 2009 рік 13217,48 грн. ((70347,55+37111,62=107459,17) х 112,3 : 100 107459,17);

- за період з 01.01.2010 по 22.02.2010 2165,47 грн. ((107459,17+6513,12=113972,29) х 101,9 : 100 113972,29);

- за період з 01.03.2010 по 31.12.2010 10371,48 грн. (113972,29 х 109,1 : 100 113972,29);

- за 2011 рік 5242,73 грн. (113972,29 х 104,6 : 100 113972,29);

- за 2012 рік 0 грн. (113972,29 х 100 : 100,0 113972,29);

- за 2013 рік 569,86 грн. (113972,29 х 104,6 : 100,5 113972,29);

- за 2014 рік 28379,10 грн. (113972,29 х 124,9 : 100 113972,29);

- за 2015 рік 49350 грн. (113972,29 х 143,3 : 100 113972,29);

- за 2016 рік 14132,56 грн. (113972,29 х 112,4 : 100 113972,29);

- за 2017 рік 15614,20 грн. (113972,29 х 113,7 : 100 113972,29);

- за 2018 рік 11169,28 грн. (113972,29 х 109,8 : 100 113972,29);

- за 2019 рік 4672,86 грн. (113972,29 х 104,1 : 100 113972,29);

- за 2020 рік 5698,62 грн. (113972,29 х 105,0 : 100 113972,29);

- за 2021 рік 11397,23 грн. (113972,29 х 104,6 : 110 113972,29);

- за 2022 рік 30316,63 грн. (113972,29 х 126,6 : 100 113972,29);

- за період з 01.01.2023 по 31.08.2023 11397,23 грн. (113972,29 х 110,0 : 100 113972,29).

Враховуючи,що компенсаціяпрацівникам частинизаробітної платиу зв`язкуз порушеннямстроків їївиплати,спрямована назабезпечення реальноїзаробітної платиз метоюпідтримання достатньогожиттєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги, тому з КП «РБШП» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 242452грн.67коп.вказаної компенсаціїза періодз 28квітня 2004року по01вересня 2023року.

Право позивача на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів позивача, як працівника, і відповідача, як роботодавця.

Підстав для зменшення нарахованої позивачу компенсації суд не вбачає, оскільки вказана компенсація є складовою частиною заробітної плати.

З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути 50000 грн. середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні та 242452 грн. 67 коп. компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати.

При цьому, посилання представника відповідача адвоката Мініх І.М. на те, що КП «РБШП» є неналежним відповідачем у даній справі, на увагу не заслуговують, оскільки сторонами у спорах, що виникають із трудових відносин, є працівник, у даному випадку це позивач ОСОБА_1 , і роботодавець юридична особа, з якою працівник перебуває або перебував у трудових відносинах. У даному випадку саме відповідач КП «РБШП» був роботодавцем позивача, а тому вказане підприємство є належним відповідачем у справі.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Даний спір складається із двох вимог майнового характеру (стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати).

Позивач звільнений від сплати судового збору за вимогу про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки за вимогу про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати позивач мав би сплатити 2424 грн. 53 коп. судового збору (за ставкою 1% ціни позову (242452 грн. 67 коп.)), однак звільнений від сплати судового збору, і вказана вимог задоволена судом у повному обсязі, тому судовий збір в сумі 2424 грн. 53 коп. слід стягнути з відповідача на користь держави.

При визначені судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за яку позивач сплатив 6306,60 грн. судового збору, то суд враховує, що позов у цій частині заявлено з ціною 630659 грн., а задоволено на суму 50000 грн., тобто на 7,9 % (50000 х 100 : 630659), тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 792 грн. 82 коп. (6306,60 х 7,9%) судового збору.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Ремонтно-будівне шляхове підприємство» на користь ОСОБА_1 50000 грн. середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, 242452 грн. 67 коп. компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати, а також 792 грн. 82 коп. судового збору.

Стягнути з Комунального підприємства «Ремонтно-будівне шляхове підприємство» на користь держави 2424 грн. 53 коп. судового збору.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: Комунальне підприємство «Ремонтно-будівне шляхове підприємство», місце знаходження: вул. Героїв Небесної Сотні,1 м. Старокостянтинів Хмельницької області, 31100, код ЄДРПОУ 32170306.

Повний текст рішення складено 07 лютого 2024 року.

Суддя: