Рішення

від 09.02.2024 по справі 286/5295/23

ОВРУЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 286/5295/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2024 року м. Овруч

Овруцький районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Кулініча Я. В.

з секретарем Грищенко Н. А.,

розглянувши у в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в місті Овручі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Овруцького щебеневого заводу Гомельського міського будівельно-ремонтного тресту Коростенського району Житомирської області про стягнення заборгованості по заробітній платі , -

В С Т А Н О В И В:

26.12.2023 ОСОБА_1 , який проживає в АДРЕСА_1 звернувся до суду із позовом до Овруцького щебеневого заводу Гомельського міського будівельно-ремонтного тресту Коростенського району Житомирської області, що знаходиться в с. Бондари, вул. Кар`єрна, 1 Коростенського району Житомирської області, в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 40576,43грн., в т.ч. ЧАЕС в сумі 1916,47грн., мотивуючи тим, що з 27.06.2018 працював у відповідача машиністом тепловозу. 14.09.2023 він був звільнений за власним бажанням. Однак, при звільненні відповідач не здійснив виплату належних йому коштів. Заборгованість по заробітній платі складає 40576,43грн..

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Клопотання про розгляд справи за участю сторін від учасників справи не надходило.

Відповідачем - т.в.о. директора Кобилинським В.М. надано відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у позові, посилаючись на те, що засновником та власником Овруцького щебеневого заводу Гомельського міського будівельно-ремонтного тресту (код ЄДРПОУ 4990896) є Гомельська міська рада народних депутатів, яка знаходиться за адресою: Республіка Білорусь, Гомельська область, м. Гомель, вул. Радянська, 16. Правлінням Національного банку України прийнято Постанову від 24 лютого 2022 року № 18 «Про роботу банківської системи в період запровадження воєнного стану». Відповідно до статті 7 Закону України «Про Національний банк України» з метою забезпечення надійності та стабільності функціонування банківської системи Правління Національного банку України постановляє: 15. Зупинити здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій за рахунками резидентів Російської Федерації/Республіки Білорусь, за рахунками юридичнихосіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти Російської Федерації/Республіки Білорусь. Тобто, розрахункові рахунки Овруцького щебеневого заводу заблоковано з 24.02.2022 року. Ніяких розрахункових операцій підприємство немає можливості проводити. Також, ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 20.06.2022 року у справі № 296/3270/22 накладено арешт на основні засоби Овруцького щебеневого заводу шляхом заборони його відчуження, розпорядження та користування. Крім цього, ухвалою слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 02.09.2022 року у справі № 296/5438/22 майно Овруцького щебеневого заводу передано в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами. Тому, Овруцький щебеневий завод немає можливості проводити господарську діяльність та виконувати свої фінансові зобов`язання. Овруцький щебеневий завод по незалежних від його обставинах не має можливості виплатити заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 , тому просить врахувати викладене при прийнятті рішення.

Відповідь на відзив позивачем не подано.

Суд, дослідивши письмові докази в справі, вважає, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач працював у відповідача з 27.06.2018 по 14.09.2023 на посаді машиніста тепловозу і був звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Вказані обставини підтверджуються записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та не заперечуються стороною відповідача.

При звільненні позивача відповідач не провів з ним повний розрахунок, що і стало підставою позивача для звернення до суду.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ч.1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються з ч.1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті 12 Закону України «Про оплату праці» встановлено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним. Указано, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України та іншими актами законодавства України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону України «Про оплату праці».

Зазначене, на переконання Конституційного Суду України, дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону України «Про оплату праці».

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснено нарахування таких виплат.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду викладеним у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

В п. п.6, 20 Постанови від 24.12.1999 №13 «Про застосування судами законодавства про оплату праці» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що судам належить мати на увазі, що відповідно до загальних положень статей 1 і 2 Закону «Про оплату праці» розмір заробітної плати за працю на підставі трудового договору залежить від професійно-ділових якостей працівника, складності й умов виконуваної ним роботи, результатів останньої та господарської діяльності підприємства і що за своєю структурою заробітна плата складається: з основної - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків); із додаткової - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат - винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.

Положеннями ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» закріплено, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором.

Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.

Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойової дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Частиною 2 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, визначених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 5-6 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З довідки, виданої Овруцьким щебеневим заводом ГМШБРТ №57 від 20.11.2023р. видно, що заборгованість по заробітній платі станом на 01.10.2023 року ОСОБА_1 складає 40576,43грн., в тому числі ЧАЕС 1916,46грн..

Доводи представника відповідача у відзиві ґрунтуються лише на тих обставинах, що засновником та власником Овруцького щебеневого заводу ГМБРТ є Гомельська міська рада народних депутатів, яка знаходиться за адресою: Республіка Білорусь, Гомельська область, м. Гомель, вул. Радянська, 16, розрахункові рахунки Овруцького щебеневого заводу заблоковано з 24.02.2022, тому відповідач немає можливості проводити господарську діяльність та виконувати свої фінансові зобов`язання.

Проте, існування наведених обставин не звільняє відповідача від виплати заробітної плати ОСОБА_1 ..

Таким чином, аналізуючи правовідносини, що склалися між сторонами та правові норми, що їх регулюють, з врахуванням відповідно наведених висновків Конституційного Суду України та Верховного Суду, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі в сумі 40576,43 грн., з утриманням із цієї суми ПДФО.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Позивач від сплати судового за вимогу стягнення заробітної плати звільнений на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», а тому у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1073,60 грн. в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 4, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, на підставі ст. ст. 47, 116, 117 КЗпП України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з Овруцького щебеневого заводу Гомельського міського будівельно-ремонтного тресту Коростенського району Житомирської області, що знаходиться в с. Бондари, вул. Кар`єрна, 1 Коростенського району Житомирської області, код ЄДРПОУ 04990896">04990896 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , заборгованість по заробітній платі в сумі 40576,43 грн., з утриманням із цієї суми при її виплаті передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Овруцького щебеневого заводу Гомельського міського будівельно-ремонтного тресту Коростенського району Житомирської області, що знаходиться в с. Бондари, вул. Кар`єрна, 1 Коростенського району Житомирської області, код ЄДРПОУ 04990896">04990896, в дохід держави судовий збір в сумі 1073,60 грн..

Рішення в частині стягнення заробітної плати не більше ніж за один місяць підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Я. В. Кулініч