Рішення

від 09.02.2024 по справі 711/9119/23

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/9119/23

Провадження № 2/711/191/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2024 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Скляренко В.М.,

при секретарі Копаєвій Є.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Черкаський консервний комбінат», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Другий відділ держаної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про стягнення інфляційних втрат, -

в с т а н о в и в:

Представник позивача адвокат Горобець С.О., який діє на підставі ордеру серії СА №1071254 від 04.12.2023р., звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ДП «Черкаський консервний завод» на користь позивачки інфляційні втрати за заборгованістю згідно рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.11.2016р. у справі №711/9192/16-ц у розмірі 23668,65 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.11.2016р. у справі №711/9192/16-ц з ДП «Черкаський консервний завод» стягнуто на користь позивачки суму коштів в розмірі 65780,82 грн. Виконання відповідного судового рішення здійснюється у Придніпровському ВДВС у м. Черкаси з 12.07.2021р., але до теперішнього часу відповідачем не сплачено на користь позивачки жодних грошових коштів. Оскільки відповідачем не виконується його грошового зобов`язання перед позивачкою, то остання просить стягнути з відповідача суму інфляційних нарахувань, обчислену за період з 12.07.2021р. по 31.10.2023р. в розмірі 23668,65 грн.

Від відповідача заперечень проти позову не надходило.

13.12.2023р. судом відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання сторони не з`явилися.

Від представника позивача на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивачки та її представника, в якому також зазначено, що позивачка підтримує свої позовні вимоги в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні.

Відповідач про час і місце розгляду справи повідомлявся шляхом надсилання судової повістки-повідомлення засобами поштового зв`язку відповідно до п. 1 ч. 7 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України). Натомість судова повістка-повідомлення повернулась до суду без вручення відповідачу з причин відсутності останнього за вказаною адресою, що в контексті положень п. 3, 4 ч. 8 ст. 128, ч. 10 ст. 130 ЦПК України суд вважає належним повідомленням. Додатково судом вживались заходи з повідомлення відповідача шляхом розміщення оголошень про виклик в судове засідання на веб-сайті суду.

Отже, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, відповідач не з`явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши письмові матеріали справи та оцінивши надані учасниками справи докази, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

28.12.2015р. між позивачкою та відповідачем було укладено договір позики № 26, на підставі якого позивачка передала відповідачу у власність грошові кошти в сумі 43000 грн. строком на три місяці, тобто до 28.03.2016р. В обумовлений строк відповідач грошові кошти позивачці не повернув, внаслідок чого позивачка звернулась до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики (справа №711/9192/16-ц).

11.11.2016р. Придніпровський районний суд м. Черкаси ухвалив рішення у справі №711/9192/16-ц та вирішив стягнути з ДВ «Черкаський консервний комбінат» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 28.12.2015р.: борг 43000 грн., неустойка 19377,52 грн., інфляційні витрати 2752 грн., а також судовий збір в розмірі 651,30 грн., а всього 65780,82 грн. /а.с. 8-11/. Відповідне рішення суду набрало законної сили і звернуто до примусового виконання.

Примусове виконання відповідного рішення суду здійснюється у Придніпровському ВДВС у м. Черкаси, виконавче провадження№66057232 від 12.07.2021р. /а.с. 14-15/.

Згідно відомостей ЄДРПОУ відповідач перебуває у стані припинення з 12.07.2018р. на підставі рішення засновників юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації /а.с. 57/.

Оскільки до теперішнього часу відповідачем не виконане грошове зобов`язання та не сплачено на користь позивачки ніяких грошових коштів, то вона просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК, що обчислені за період з 12.07.2021р. по 31.10.2023р. в розмірі 23668,65 грн.

Таким чином, спір між сторонами виник із зобов`язальних відносин і стосується законодавчих положень про відповідальність боржника за просрочення виконання грошового зобов`язання, що регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК).

Надаючи оцінку позовним вимогам в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Предметом позову в цій справі є стягнення інфляційних втрат нарахованих на суму грошових коштів за раніше винесеним судовим рішенням на користь позивачки, яке не було виконано відповідачем.

Згідно вимог статті 509 ЦК зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 599 ЦК визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Вказані висновки викладені в зокрема постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц.

Відповідно до статті 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за користування утримуваними боржником грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

У розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Отже, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Наявність судових актів про стягнення заборгованості, не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. В розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення сум інфляційних нарахувань до повного виконання грошового зобов`язання.

Наведений висновок викладений в постанові Верховного Суду від 23.10.2018 року у справі №913/70/18.

Разом з тим, Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05.06.2018р. у справі №338/180/17; від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16; від 30.01.2019р. у справі №569/17272/15-ц; від 11.09.2019р. у справі №487/10132/14-ц; від 06.04.2021р. у справі № 925/642/19.

Надаючи оцінку обраному позивачкою способу захисту її інтересів слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦК юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Статтею 105 ЦК передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Таким чином, кожна вимога кредитора має бути розглянута та прийняте рішення, яке надсилається кредитору.

Згідно з ч. 8 ст. 111 ЦК ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДП «Черкаський консервний завод» з 12.07.2018р. перебуває у стані припинення, а вимоги кредиторів до такої юридичної особи розглядаються ліквідаційною комісією до 12.09.2018р.

Статтею 112 ЦК передбачено, що у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом; 2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності; 3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов`язкових платежів); 4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги. Черговість задоволення вимог кредиторів за договорами страхування визначається законом. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право до затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Виходячи зі змісту статті 112 ЦК у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право звернутися до суду.

Згідно зі статтею 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК.

У постанові від 25.11.2021р. у справі № 922/2194/21 Верховний Суду зазначив: «з урахуванням змісту оскаржуваних судових рішень та доводів касаційної скарги, Верховному Суду необхідно вирішити питання щодо належності та ефективності обраного позивачем способу захисту у справі за позовом про стягнення грошової суми до відповідача, який перебуває у стані припинення…

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021р. у справі № 916/1415/19).

Водночас, законодавством передбачений спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи. Такого способу захисту порушеного особою, що припиняється, права стягувача (кредитора) як звернення із вимогами саме про стягнення заборгованості норми статей 104-112 ЦК України не передбачають.»

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.01.2020р. у справі № 922/416/19.

Також у вказаній постанові міститься посилання на висновки Верховного Суду у постанові від 03.05.2018р. у справі № 924/478/16, згідно яких суд погодився з висновками місцевого та апеляційного господарського судів щодо того, що позивачем відповідно до вимог статті 112 ЦК та з урахуванням приписів частини другої статті 16 ЦК обраний не вірний спосіб захисту, оскільки жодна норма цивільного законодавства не вимагає додаткового звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості до звернення з позовом про включення кредиторських вимог до проміжного ліквідаційного балансу боржника. Належним способом захисту прав кредитора у такому випадку є вимога про зобов`язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника визнаних ним вимог, а не про стягнення з боржника грошових коштів. Звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості з боржника не вирішить спору щодо наявності чи відсутності підстав для включення цих вимог до ліквідаційного балансу особи, що припиняється.

Вочевидь, прийняття судом рішення про задоволення позову про стягнення з боржника, який перебуває в стані припинення, грошових коштів не свідчить про можливість ефективного захисту порушеного права позивача, оскільки не виключає необхідності в подальшому звернутись до ліквідаційної комісії відповідача щодо визнання його кредиторських вимог, та, у випадку відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, повторного звернення до суду.

У постанові від 20.01.2020р. у справі № 922/416/19 Верховний Суд дійшов такого правового висновку: "законодавством передбачений спеціальний порядок задоволення кредиторами своїх вимог до особи, яка припиняється шляхом звернення із відповідними вимогами до ліквідаційної комісії такої особи. Такого способу захисту порушеного особою, що припиняється, права стягувача (кредитора) як звернення із вимогами саме про стягнення заборгованості норми статей 104-112 ЦК України не передбачають".

У пункті 101 постанови від 26.10.2022р. у справі № 910/406/21 Верховний Суд наголосив на тому, що виходячи зі змісту статті 112 ЦК, у разі відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право звернутися до суду. У постановах Верховного Суду від 20.01.2020р. у справі № 922/416/19, від 03.05.2018р. у справі № 924/478/16 зазначено, що належним способом захисту прав кредитора є вимога про зобов`язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника кредиторських вимог.

Згідно з п. 1, 3 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 12, 76-81 ЦПК України, всі учасники судового процесу рівні перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України стороною позивача не надано суду доказів звернення з позовними вимогами до ліквідаційної комісії і відхилення такою комісією вимог позивачки. До того ж і предметом судового розгляду є позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат, що обчислені за період часу з 12.07.2021р., тоді як процедура припинення відповідача розпочалась 12.07.2018р. і вимоги кредиторів розглядаються до 12.09.2018р.

За наведених обставин, приймаючи до уваги те, що ДП «Черкаський консервний завод» з 12.07.2018р. перебуває у стані припинення, враховуючи відсутність доказів звернення до комісії з припинення відповідача з кредиторськими вимогами та відмови у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, з урахуванням приписів ч. 2 ст.16 ЦК, суд доходить висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови в позові, а належним способом захисту прав позивача в даному випадку є вимога про зобов`язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника кредиторських вимог.

За таких обставин позовні вимоги не підлягають задоволенню і у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Оскільки позов не підлягає задоволенню, а позивачка звільнена від сплати судового збору, то судові витрати зі сплати судового збору слід віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Черкаський консервний комбінат», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Другий відділ держаної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про стягнення інфляційних втрат відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений 09 лютого 2024 року.

Головуючий: В.М. Скляренко