Рішення

від 06.02.2024 по справі 182/1972/21

НІКОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/1972/21

Провадження № 2/0182/1393/2024

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06.02.2024 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

за участю представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи Горової П.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Нікополі цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Міська житлово-технічна інспекція» Нікопольської міської ради до ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 , треті особи - Нікопольська міська рада Дніпропетровської області та Орган опіки та піклування Нікопольської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

В провадження Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла цивільна справа за позовом Комунального підприємства «Міська житлово-технічна інспекція» Нікопольської міської ради до ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 , треті особи - Нікопольська міська рада Дніпропетровської області та Орган опіки та піклування Нікопольської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим приміщенням.

В обгрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що, з метою виконання рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2012 року по справі № 2-о-206/11 про визнання спадщини ОСОБА_6 відумерлою та передачу її у власність територіальної громади м.Нікополя, впорядкування обліку, подальшого збереження майна, його ефективного та раціонального використання, керуючись статтею 1277 Цивільного кодексу України, статтями 29, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Рішенням Виконавчого комітету Нікопольської міської ради № 843 від 10 жовтня 2012 року «Про безоплатне прийняття КП «Міська житлово-технічна інспекція» Нікопольської міської ради у господарське відання - квартиру АДРЕСА_1 » передано безоплатно Комунальному підприємству «Міська житлово-технічна інспекція» Нікопольської міської ради у господарське відання (на баланс) квартиру АДРЕСА_1 . 22 жовтня 2013 року Головним лікарем комунального закладу «Нікопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» Горяною В.В. на ім`я міського голови Токаря Р.І., було направлено клопотання про виділення житла молодому спеціалісту ОСОБА_2 . Відповідно до Ордеру № 9 на жиле приміщення (службове), виданого Нікопольською міською радою 25 жовтня 2013 року, ОСОБА_2 лікарю КЗ «НЦПМСД» було надано право на зайняття службового житлового приміщення, житловою площею 17,2 м2, що складається з однієї кімнати, в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Ордер виданий на підставі Рішення Виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 12 жовтня 2013 року № 913. На підставі рішення про надання службового жилого приміщення, виконавчий комітет місцевої ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення (частина перша статті 122 ЖК). Можливість отримання особою службового житла прямо пов`язана з її перебуванням у трудових відносинах із підприємством, установою, організацією та наявною у зв`язку з цим потребою проживання за місцем роботи або поблизу нього (ч.1 ст.118 Житлового кодексу УРСР). 25 жовтня 2013 року між Комунальним підприємством «Міська житлово-технічна інспекція» Нікопольської міської ради (Наймодавець) та ОСОБА_2 (Наймач) укладено Договір найму службового жилого приміщення. Умови користування відповідним службовим житлом передбачаються у договорі найму службового жилого приміщення. Наймач службового жилого приміщення і члени його сім`ї зобов`язані додержуватись умов договору найму службового жилого приміщення і правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території. У той же час, наймодавець має виконувати усі обов`язки, які закріплені у договорі найму службового житла. Згідно наданої Довідки про склад сім`ї, за вказаною адресою зареєстровані наступні особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . На підставі Наказу від 30 листопада 2020 року № 54кКЗ «НЦПМСД», ОСОБА_2 звільнений за власним бажанням. При цьому, у відповідності до п.5 Договору «Строк чинності, умови зміни та припинення Договору» та п.5.1, цей Договір укладено з 25 жовтня 2013 року - на час роботи наймача ОСОБА_2 сімейним лікарем КЗ «НЦПМСД» або на час роботи в іншому комунальному закладі охорони здоров`я м.Нікополя. У разі припинення трудових відносин, ОСОБА_2 з КЗ «НЦПМСД» або з іншим комунальним закладом охорони здоров`я м.Нікополя, наймач підлягає виселенню із службового жилого приміщення з усіма особами, які з ним проживають, без надання іншого жилого приміщення. Пунктом 34. Розділу 4 Постанови від 04 лютого 1988 року № 37 «Про службові жилі приміщення» Ради міністрів Української РСР передбачено, що «робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення. Виселення провадиться в судовому порядку». Наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають у службовому житловому приміщенні, можуть бути виселені в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення також у випадках, передбачених ч.1 ст.116 ЖК Української РСР. Отже, з моменту припинення трудових відносин із наймодавцем, який є власником службового житла, для наймача перестають існувати правові підстави користування ним, що, по суті, робить подальше користування незаконним і призводить до виникнення в підприємства, установи, організації, які надавали службове житлове приміщення для проживання, права на звернення до суду з позовом про виселення в будь-який час, поки триває це правопорушення. Єдиною підставою для виселення зі службового житла законодавство України визначає припинення трудових (службових) відносин наймача з власником службового житлового приміщення. В контексті цієї статті не розглядаються питання виселення зі службового житла на підставах, загальних для всіх видів житла (осіб, які самовільно зайняли житлове приміщення; проживають у будинках, що загрожують обвалом, підлягають знесенню або переобладнанню в нежитлові; осіб, які систематично руйнують чи псують житлове приміщення або використовують його не за призначенням, тощо). Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, представник позивача змушений звернутись до суду та просить визнати громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такими, що втратили право користування службовим житлом, за адресою: АДРЕСА_1 . А також визнати громадянку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такою, що втратила право користування службовим житлом, за адресою: АДРЕСА_1 .

В судовому засіданні представник позивача викладенні обставини в позовній заяві підтримала та додатково суду пояснила, що квартира АДРЕСА_1 є комунальною власністю, будь-які дії щодо приватизації вищевказаної квартири відповідач вчинити не може, так само, як і вони зняти його з обліку позбавленні можливості, оскільки дана квартира не приватна, а комунальна.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та суду пояснив, що на даний час мешкає в квартирі АДРЕСА_1 сам, бо дружина з дітьми в зв`язку з ситуацією в Нікополі, зараз проживають в Дніпрі. При цьому, коли він отримував цю квартиру, йому пояснювали, що це житло є службовим, однак, після звільнення з лікарських комунальних підприємств, він не звільнив службову квартиру і на даний час використовує її, як власне житло, не зважаючи на те, що зараз він працює як ФОП ОСОБА_7 та викладає три предмета у медичному коледжі. Вважає, що у позивача немає права його виселяти, бо вони не є власниками спірного житла. Тому, позовні вимоги не визнає та проти задоволення позову заперечує.

Представник третьої особи в судовому засіданні погодилась з позовними вимогами частково, не заперечує проти позовних вимог щодо відповідача ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_5 . При цьому, що стосується вимог до неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з даними вимогами не погоджується та проти задоволення позову заперечує.

Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Відповідно до ст.1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст.3, 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Особи, які беруть участь у справі, розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі ст.ст.59, 60 того ж Кодексу, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши до суду належні та допустимі докази на їх підтвердження. Обставини, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Право громадян на житло передбачено ст.1 Житлового кодексу УРСР. Коментована стаття, відповідно до ст.ст.47, 48 Конституції України, закріпляє право громадян на житло, як найважливіше соціально-економічне право.

При цьому, право на житло, як суб`єктивне право, тобто, таке, що належить конкретній особі на конкретне жиле приміщення в будинку відповідного житлового фонду, виникає в силу передбачених у житловому законодавстві юридичних фактів і отримує свою конкретизацію та деталізацію у відповідних правовідносинах.

Згідно ч.3 ст.47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст.6 ЖК України, житлове приміщення надається наймачу та членам його сім`ї для постійного в ньому проживання, тобто для використання його за цільовим призначенням, а тому, якщо житлова площа фактично не використовується у визначених законом цілях, збереження за відсутньою особою права користування житловим приміщенням може не відповідати призначенню цього права.

Для тих же випадків, коли наймач або члени його сім`ї житловим приміщенням за призначенням не користуються, законом встановлено конкретний строк, на протязі якого житлове приміщення зберігається за тимчасово відсутніми.

Згідно з ч.1 ст.71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї житлове приміщення зберігається за ними протягом шести місяців.

У разі ж, якщо наймач або члени його сім`ї відсутні в житловому приміщенні понад встановлений законом строк без поважних причин, вони втрачають право користування цим житловим приміщенням.

Відповідно до ст.72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені законом строки, провадиться у судовому порядку.

Як встановлено судом, Рішенням Виконавчого комітету Нікопольської міської ради № 843 від 10 жовтня 2012 року «Про безоплатне прийняття КП «Міська житлово-технічна інспекція» Нікопольської міської ради у господарське відання - квартиру АДРЕСА_1 » було передати безоплатно Комунальному підприємству «Міська житлово-технічна інспекція» Нікопольської міської ради у господарське відання (на баланс) квартиру АДРЕСА_1 (а.с.28). 22 жовтня 2013 року Головним лікарем комунального закладу «Нікопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» Горяною В.В. на ім`я міського голови Токаря Р.І. було направлено клопотання про виділення житла молодому спеціалісту ОСОБА_2 (а.с.29). Відповідно до Ордеру № 9 на жиле приміщення (службове), виданого Нікопольською міською радою 25 жовтня 2013 року, ОСОБА_2 - лікарю КЗ «НЦПМСД» - надано право на зайняття службового житлового приміщення, житловою площею 17,2 м2, що складається з однієї кімнати в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Ордер виданий на підставі Рішення Виконавчого комітету Нікопольської міської ради від 12 жовтня 2013 року № 913 (а.с.30-31). 25 жовтня 2013 року між Комунальним підприємством «Міська житлово-технічна інспекція» Нікопольської міської ради (Наймодавцем) та ОСОБА_2 (Наймачем) було укладено Договір найму службового жилого приміщення (а.с.32). Як вбачається з вищевказаного договору та п.5.1, цей договір укладено 25 жовтня 2013 року безпосередньо на час роботи наймача ОСОБА_2 сімейним лікарем в КЗ «НЦПМСД» або на час роботи в іншому закладі охорони здоров`я (а.с.32 зворот). Відповідно до наказу від 30 листопада 2020 року № 54к КЗ «НЦПМСД», ОСОБА_2 звільнений за власним бажанням (а.с.35). Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач продовжує проживати в квартирі, яка йому була надана на час перебування в трудових відносинах з КЗ «НЦПМСД», що суперечить вимогам чинного законодавства та прямо вказує на той факт, що дані дії відповідача та членів його родини є порушенням прав позивача.

Таким чином, оскільки відповідачі за місцем своєї реєстрації проживають без достатньої правової підстави, суд вважає за необхідне визнати їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

При цьому, судом не приймається до уваги посилання позивача на ту обставину, що він фактично працює в сфері медицини, так як є викладачем у медичному коледжі і має приватний кабінет, оскільки КЗ «Нікопольський фаховий медичний коледж» ДОР заснований на спільній власності територіальних громад та перебуває в управлінні Дніпропетровської обласної ради і основною метою є підготовка висококваліфікованих фахівців та освітня діяльність у галузі знань «Охорони здоров`я». А умовами договору, укладеного між позивачем та відповідачем, були чітко визначені умови проживання в квартирі саме на час роботи наймача - ОСОБА_2 сімейним лікарем в КЗ «НЦПМСД» або на час роботи в іншому закладі охорони здоров`я. Відповідно до вимог чинного законодавства та статутних документів, КЗ «Нікопольський фаховий медичний коледж» ДОР не є закладом охорони здоров`я, а здійснює освітню діяльність. Тому, твердження відповідача про необґрунтованість позовних вимог, висунутих позивачем відносно нього та членів його родини, судом до уваги не приймаються, з урахуванням вищевикладеного.

Що стосується позовних вимог в частині визнання неповнолітніх дітей такими, що втратили право користування житловим приміщенням, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Як вбачається зі ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

У даному випадку, місцем проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є місце проживання їхніх батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Тому, суд не приймає до уваги пояснення представника Органу опіки та піклування щодо необхідності збереження реєстрації дітей у квартирі, яка належить до комунального майна Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, в зв`язку з їх безпідставністю.

На підставі ст.391 ЦК України, керуючись ст.2-5, 9-10, 12, 28, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Комунального підприємства «Міська житлово-технічна інспекція» Нікопольської міської ради - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який діє в своїх інтересах та інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такими, що втратили право користування службовим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал