Постанова

від 06.02.2024 по справі 916/1060/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/1060/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,

секретар судового засідання І.С. Мисько,

за участю представників сторін:

від прокуратури: С.О. Ейсмонт

від позивача: не з`явився

від відповідачів:

1)Комунального виробничо експлуатаційного підприємства «Подільськтеплокомуненерго»: не з`явився

2)Товариства з обмеженою відповідальністю «АВКУБІ ПЛЮС»: О.О. Савенко

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2023 (суддя К.Ф. Погребна, м.Одеса, повний текст складено 16.10.2023)

у справі №916/1060/23

за позовом керівника Подільської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Подільської міської ради Одеської області

до відповідачів:

1)Комунального виробничо експлуатаційного підприємства «Подільськтеплокомуненерго»; 2)Товариства з обмеженою відповідальністю «АВКУБІ ПЛЮС»

про визнання недійсним договору оренди, додаткової угоди,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог. Процесуальні дії суду першої інстанції

У березні 2023 року керівник Подільської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Подільської міської ради Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Комунального виробничо експлуатаційного підприємства «Подільськтеплокомуненерго» (надалі також КВЕП «Подільськтеплокомуненерго»), Товариства з обмеженою відповідальністю «АВКУБІ ПЛЮС» (надалі також ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС»), в якій просив:

-визнати недійсним укладений між відповідачами договір оренди комунального майна №45 від 10.07.2017;

-визнати недійсною додаткову угоду №1 від 09.06.2020 до укладеного між відповідачами договору оренди комунального майна №45 від 10.07.2017;

-зобов`язати ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС» повернути із незаконного володіння приміщення котельні №8, площею 725 кв.м, розташованої за адресою: вул. Армійська, 500, м.Подільськ, Одеська область, та прилеглих до неї споруд, шляхом підписання з Подільською міською радою Одеської області акту приймання-передачі.

В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» не мало законних повноважень розпоряджатись приміщенням котельні №8 за адресою: м.Подільськ, Одеська обл., вул. Армійська, 500, та призначати відповідний конкурс і передавати його в оренду, оскільки відповідне майно не передавалось Подільською міською радою на баланс підприємства, відповідні повноваження на розпорядження зазначеним майном, у тому числі шляхом укладення договору оренди, у підприємства були відсутні, та, крім того, передача спірного майна в оренду здійснена за відсутності відповідного рішення сесії Котовської (наразі - Подільської) міської ради Одеської області, що є порушенням вимог частини другої статті 2, статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 №2269-ХІІ, частини першої статті 2, статей 3, 5, 6 Закону України «Про особливості передачі в оренду об`єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності», якими передбачено, що передача майна у сфері теплопостачання, водопостачання та водовідведення в оренду є компетенцією сесії відповідних рад та здійснюється лише після прийняття відповідного рішення на сесії ради із застосуванням передбаченої підготовчої процедури оцінки майна.

У письмових поясненнях (19.06.2023р. за вх.№20062/23) Подільська міська рада Одеської області позов Подільської окружної прокуратури Одеської області в частині визнання недійсним договору оренди не підтримала та просила суд відмовити в цій частині у задоволенні позову.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.06.2023 клопотання КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» від 11.04.2023 за вх. №11800/23 та ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС» від 11.04.2023 за вх.№11851/23 про закриття провадження по справі задоволено частково; клопотання Подільської окружної прокуратури Одеської області від 04.05.2023 за вх.№14737/23 про закриття провадження у справі в частині позовних вимог задоволено повністю; провадження у справі №916/1060/23 в частині позовних вимог щодо зобов`язання ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС» повернути з незаконного володіння приміщення котельні №8, площею 725 кв.м, розташованої за адресою: вул. Армійська, 500, м.Подільськ, Одеська область, та прилеглих до неї споруд, шляхом підписання з Подільською міською радою Одеської області акта приймання-передачі майна - закрито.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.10.2023 у задоволені позову керівника Подільської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Подільської міської ради Одеської області до КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» та ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС» відмовлено повністю. Судові витрати по сплаті судового збору покладено на Одеську обласну прокуратуру.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Виконавчий комітет Подільської (Котовської) міської ради, діючи на підставі чинного на той законодавства та в межах своїх повноважень, передав на баланс спірне майно, яке останнім було прийнято. Також суд зазначив, що оскільки будівля котельні №8 не являлась ні структурним підрозділом підприємства з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, ані цілісним майновим комплексом, тому для передачі її в оренду не застосовується процедура, передбачена Законом України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об`єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення що перебувають у комунальній власності», у зв`язку з чим посилання прокурора на безпідставне розпорядження комунальним підприємством спірним майном з огляду на відсутність рішення сесії міської ради не знайшли свого підтвердження.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що прокурором не доведено існування обставин, які згідно статті 203 Цивільного кодексу України були б підставою для визнання правочину недійсним.

Крім того, суд вказав, що окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2023 у даній справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити.

В апеляційній скарзі прокурор зазначив, що ним виконано в повному обсязі вимоги законодавства та при зверненні до суду обрано вірний та ефективний спосіб захисту. Обставини, які виникли після відкриття судового провадження, а саме, виконання вимог прокурора у частині повернення майна, переданого за договором оренди, лише підтверджують визнання відповідачем законності та обґрунтованості вимог прокурора.

Також прокурор зауважив, що під час укладення спірного договору сторонами було допущено низку порушень вимог законодавства: відсутність правосуб`єктності у комунального підприємства щодо розпорядження майном, відсутність сформованого об`єкта оренди (не внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), порушена процедура передачі майна, у договорі не зазначено вартість майна, що передається в оренду.

В апеляційній скарзі прокурор наполягав на тому, що за обставинами цієї справи спірне приміщення котельні передано саме до комунальної власності міста Котовськ (Подільськ), в той же час, з метою обслуговування зазначеного майна пунктом 4 рішення Виконавчого комітету Котовської міської ради Одеської області від 28.08.2003 №344 керівникам, у тому числі КВЕП «Котовськтеплокомуненерго», вказано приступити до експлуатації прийнятих на баланс підприємств житлових будинків, споруд, об`єктів комунального призначення та техніки. Відтак, на переконання прокурора, судом першої інстанції зроблено хибний висновок про передачу зазначеного комунального майна на баланс КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» та що останній у подальшому мав право передавати спірне майно в оренду. Майно військової частини прийнято на баланс зазначеного комунального підприємства саме для обслуговування та використання за призначенням, права самостійно розпоряджатись зазначеним майном вказане підприємство не мало.

Крім того, за доводами скаржника, Подільською міською радою Одеської області відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на приміщення котельні №8 не внесені, що підтверджує факт неможливості розпорядження зазначеним майном шляхом передання в оренду чи укладення інших правочинів, а також у спірному договорі відсутня оцінка майна, яке передається в оренду, що також свідчить про недійсність укладеної угоди.

Таким чином, на переконання прокурора, ні Подільська міська рада Одеської області, ні КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» не володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності на розпорядження спірним об`єктом оренди. Тому вказане комунальне підприємство є неповноважною особою на призначення відповідного конкурсу з метою визначення переможця на укладення договору оренди комунального майна, а укладений спірний договір оренди та додаткова угода до нього є недійсними.

Також апелянт зауважив на тому, що передача майна у сфері теплопостачання, водопостачання та водовідведення в оренду є компетенцією сесії відповідної ради та здійснюється лише після прийняття відповідного рішення на сесії ради із застосуванням передбаченої підготовчої процедури оцінки майна.

Відтак, суд у своєму рішенні дійшов хибного висновку, що рішення Виконавчого комітету Подільської міської ради №146 від 25.05.2017, яке не скасоване та є діючим, є законною підставою для укладення договору та в подальшому додаткової угоди до нього, як і є помилковими висновки суду про необхідність застосування до спірних відносин норм Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 №2269-ХХІІ та відсутність підстав для застосування Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об`єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності». Судом не враховано, що з моменту передачі в оренду спірного нерухомого майна та до теперішнього часу останній використовувався та продовжує використовуватися як котельня об`єкт для виробництва теплової енергії та передавання її для забезпечення споживачів, а тому передача його в оренду мала відбуватися на підставі рішення сесії ради.

Позиція КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу (вх.№3587/23/Д2 від 04.12.2023) КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» просило оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги підприємство зазначило, що суд дійшов обґрунтованого висновку, що спірне майно передано на баланс КВЕП «Подільськтеплокомуненерго», а тому останній, володіючи цивільною дієздатністю відповідно до статуту та законодавчих актів, мав право розпоряджатися цим майном і на підставі рішення, прийнятого у встановленому законодавством порядку, передати його в оренду.

Відповідач зазначив, що котельня №8 на момент прийняття її на баланс (29.07.2003) і до моменту передачі її в оренду ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС» (10.07.2017) не була приєднана до магістральних теплових мереж підприємства, не виробляла та не виробляє на сьогодні теплову енергію для постачання споживачам, тобто не є об`єктом у розумінні Закону України «Про особливості передачі в оренду об`єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності». Виробництво теплової енергії, транспортування та постачання магістральними тепломережами в багатоквартирні житлові будинки та установам соціальної сфери колишнього військового містечка здійснюється котельнею №9, яка приєднана до магістралей, а її обладнання виробляє та постачає теплову енергію.

Також відповідач звернув увагу на те, що КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» відповідно до статуту має право за погодженням уповноваженого органу продавати, передавати безкоштовно, обмінювати та передавати в оренду юридичним особам і громадянам засоби виробництва та інші матеріальні цінності. Враховуючи, що котельня №8 не є об`єктом у розумінні Закону України «Про особливості передачі в оренду об`єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності», у 2017 році на підставі звернення директора КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» Виконавчим комітетом Подільської міської ради Одеської області, як органом, уповноваженим управляти майном, яке належить до комунальної власності, прийнято рішення про надання дозволу комунальному підприємству на передачу в оренду приміщення котельні №8 та прилеглх до неї споруд. КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» на підставі рішення Виконавчого комітету Подільської міської ради, яке в законному порядку не визнано недійсним, призначило відповідний конкурс, за результатами якого укладено оспорюваний договір.

З урахуванням викладеного, КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» зазначило, що оспорюваний договір укладено відповідно до вимог чинного законодавства та в межах господарської діяльності.

Також комунальне підприємство зауважило на тому, що у даній справі позовні вимоги прокурора зводяться лише до визнання недійсним договору оренди, який між сторонами на момент слухання справи вже розірвано, а спірне майно повернуто орендодавцю, жодних неврегульованих питань між сторонами договору не існує, як і не доведено існування будь-якого інтересу чи правовідносин з третіми особами з приводу укладання, виконання та припинення цього договору, тобто зобов`язання за спірним договором є припиненими. Визнання недійсним вже виконаного договору оренди не відновить порушені інтереси держави через неможливість двосторонньої реституції (орендодавець не зможе повернути все отримане за таким договором та буде змушений разом із Подільською міською радою компенсувати вартість отриманого іншій стороні).

Позиція ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС» щодо апеляційної скарги

ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС» у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№3587/23/Д1 від 04.12.2023) просило оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Зокрема, товариство зазначило, що узагальнюючи визначення поняття «об`єкти централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення» за Законом України «Про особливості передачі в оренду об`єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності», виходячи з його мети, закладеної законодавцем, це - відокремлений об`єкт, який може автономно функціонувати. Проте, як вбачається з матеріалів справи, об`єкт оренди - приміщення котельні №8 - не є цілісним майновим комплексом КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» в розумінні зазначених вище норм законодавства та для його передачі в оренду не може бути застосована процедура, передбачена Законом України «Про особливості передачі в оренду об`єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності».

ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС» зазначило, що фактично КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» передано в оренду не цілісний майновий комплекс, а напівзруйноване приміщення, без залишків теплогенеруючого та іншого допоміжного обладнання, яке призначено для виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, яке на підставі рішення Подільської (Котовської) міської ради № 574-VI від 23.07.2014 було списано та демонтовано, як це передбачено Законом України «Про особливості передачі в оренду об`єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності». До моменту передачі приміщення котельні №8 в оренду воно фактично було частково пошкоджене (зруйноване), що, зокрема, підтверджується актом технічного огляду, і в розумінні вказаного Закону не давало можливість підприємству здійснювати господарську діяльність з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії без котлів, обладнання тощо.

При цьому відповідач послався на постанову Верховного Суду у справі № 905/77/21, в якій касаційний суд виклав правову позицію, відповідно до якої позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

З огляду на викладене, на переконання ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС», звинувачення прокурора у порушенні відповідачами приписів чинного законодавства під час укладення договору оренди №45 від 10.07.2017 є надуманими, безпідставними та необ`єктивними.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційна скарга надійшла до Південно-західного апеляційного господарського суду 07.11.2023 та зареєстрована судом за вх.№3587/23.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2023.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.11.2023 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2023 у справі №916/1060/23 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/1060/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

15.11.2023 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи № 916/1060/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2023 у справі №916/1060/23. Встановлено учасникам справи строк до 04.12.2023 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.

04.12.2023 від ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС» та від КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» надійшли відзиви на апеляційну скаргу (вх.№3587/23/Д1 від 04.12.2023 та вх.№3587/23/Д2 від 04.12.2023).

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, ухвалою суду від 11.12.2023 вирішено розглянути апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2023 у справі №916/1060/23 поза межами строку, встановленого у частині першій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк. Розгляд справи №916/1060/23 призначено на 06.02.2024 о 12:30 год.

18.12.2023 від керівника Подільської окружної прокуратури до суду апеляційної інстанції надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу (вх.№3587/23/Д3 від 18.12.2023).

05.02.2023 від КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» надійшло клопотання (вх.№3587/23/Д4 від 05.02.2024) про розгляд справи без участі його представника за наявними в матеріалах справи документами.

Подільська міська рада Одеської області про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, проте не скористалася своїм правом участі у судовому засіданні апеляційної інстанції, як і не скористалася своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу.

Приймаючи до уваги, що матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов`язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, а частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» та Подільської міської ради Одеської області.

У судовому засіданні 06.02.2024 представники учасників справи надали усні пояснення. Представник прокуратури підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі, та просив її задовольнити. Представник ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС» просила оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

За результатами розгляду звернення квартирно-експлуатаційної частини Котовського району про передачу до комунальної власності територіальної громади міста житлового фонду та об`єктів комунальної інфраструктури Міністерства оборони України, розташованих на території міста, що є державною власністю, відповідно до статті 2, частини другої статті 4 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», пункту 5 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Котовською міською радою 18.03.2003 прийнято рішення №53-XXIY від 18.03.2003 «Про надання згоди на передачу до комунальної власності житлового фонду та комунальних об`єктів військового містечка», відповідно до якого: надано згоду на передачу до комунальної власності територіальної громади міста Котовська державного житлового фонду та об`єктів комунальної інфраструктури Міністерства оборони України, розташованих в місті Котовську (пункт 1); доручено Виконавчому комітету Котовської міської ради створити відповідні підприємства для утримання вищеназваного майна з послідуючим затвердженням на сесії міської ради (пункт 2); Виконавчому комітету Котовської міської ради в установленому порядку доручено провести прийом-передачу цього державного майна та визначити порядок подальшого утримання (пункт 3).

28.07.2003 комісією, утвореною відповідно до рішення Котовської міської ради №53-XXIY від 18.03.2003, проведено обстеження об`єкта передачі - котельні №1 військового містечка №1 Котовського гарнізону, який належить до сфери управління Міноборони і передається у комунальну власність територіальної громади міста Котовськ. Як вбачається із акту приймання-передачі від 28.07.2003, комісією встановлено, що котельня за ГП №1/500 знаходиться в задовільному стані і підлягає передачі у комунальну власність.

29.07.2003 директором КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» прийнято наказ №127, відповідно до якого приміщенням котельні №1 БОС 1/500, котельні №2 БОС 1/593, прийнятим на баланс підприємства, присвоїти номери №8 та №9 відповідно.

28.08.2003 Виконавчим комітетом Котовської міської ради прийнято рішення №344 «Про затвердження актів прийому-передачі житлового фонду та об`єктів комунальної інфраструктури військового містечка до комунальної власності міста», яким, серед іншого, затверджено акти прийому-передачі житлового фонду та об`єктів комунальної інфраструктури військового містечка до комунальної власності міста (пункт 1), а також доручено, зокрема, керівнику Комунального виробничо-експлуатаційного підприємства «Котовськтеплокомуненерго» приступити до експлуатації прийнятих на баланс підприємств житлових будинків, споруд, об`єктів комунального призначення та техніки (пункт 4).

Також з матеріалів справи вбачається, що у травні 2014 року представниками КВЕП «Котовськтеплокомуненерго» проведено обстеження технічного стану котельні №8 та встановленого там обладнання, про що складено акт про технічне обстеження б/н від 15.05.2014. За результатами обстеження встановлено, що водогрійні котли, які встановлені в приміщенні котельні, перебували в експлуатації з 1968 по 2007 роки, котли непридатні до подальшого використання та підлягають списанню.

18.06.2014 комісією за результатами обстеження технічного стану котлів КВЕП «Котовськтеплокомуненерго» прийнято рішення (протокол засідання комісії №1 від 18.06.2014) про те, що котли непридатні до подальшої експлуатації та підлягають списанню.

Рішенням Котовської міської ради № 574-VI від 23.07.2014 надано дозвіл КВЕП «Котовськтеплокомуненерго» провести списання фізично зношеного і непридатного для подальшого використання майна комунальної власності, яке знаходиться на балансі підприємства, у тому числі котлів, які встановлені в приміщенні котельні №8.

У листі Виконавчого комітету Подільської міської ради Одеської області від 10.11.2016 за №2003 підтверджено передачу на баланс КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» наступних приміщень котелень: котельні №1 по пр-ту Перемоги, 16; котельні №2 по вул. Соборній, 76; котельні №3 по вул. Шевченка, 34; котельні №5 по вул. Залізничників, 166; котельні №6 по вул. Шкільній, З; котельні №7 по вул. Гагаріна, 126а; котельні №9 по вул. Армійській, 593; котельні №10 по вул. Шкільній, 4; котельні №11 по вул. Гетьманській, 63.

Як пояснив заступник Подільського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради у листі вих. № 07-14-28/291 від 30.01.2023, наданим на запит Подільської окружної прокуратури Одеської області від 11.01.2023 №61-230 ВИХ-23 щодо надання інформації про вжиті заходи реагування відносно комунального майна - приміщення котельні №8 за адресою: м.Подільськ, вул. Армійська, 500, лист Виконавчого комітету Подільської міської ради Одеської області від 10.11.2016 за №2003 надавався КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» для підготовки пакету документів до НКРЕКП для переоформлення ліцензій на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, в якому приміщення котельні №8 не зазначалось, оскільки при прийнятті у 2003 році на баланс стан котельні був незадовільний, обладнання знаходилось в аварійному стані, яке за результатами обстеження було демонтовано та списано. Крім того, у листі вих. № 07-14-28/291 від 30.01.2023 було зазначено, що в переданому в оренду приміщенні котельні №8 ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС» встановлено обладнання для роботи на альтернативному виді палива з метою виробництва теплової енергії.

Також матеріали справи свідчать про те, що розглянувши клопотання директора КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» з проханням дозволити передати в оренду приміщення котельні №8 та прилеглих до неї споруд по вул. Армійській, керуючись статтею 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та пп. 1 статті 29, пп. 1 статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Виконавчий комітет Подільської міської ради прийняв рішення від 25.05.2017 №146 «Про надання дозволу на передачу в оренду приміщення котельні», відповідно до якого надано дозвіл КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» на передачу в оренду приміщення котельні №8 та прилеглих до неї споруд по вул. Армійській (житловий масив «Північний») (пункт 1); доручено директору КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» укласти договір оренди на зазначене у пункті 1 цього рішення майно (пункт 2).

У подальшому, 26.06.2017, КВЕП «Подільськтеплокомуненерго», із посиланням на рішення Виконавчого комітету Подільської міської ради від 25.05.2017 №146 «Про надання дозволу на передачу в оренду приміщення котельні», опублікувало оголошення про проведення конкурсу на право оренди майна КВЕП «Подільськтеплокомуненерго», а саме, приміщення котельні №8 та прилеглих до неї споруд по вул. Армійській в м.Подільськ Одеської області.

Як вбачається із протоколу засідання конкурсної комісії КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» від 05.07.2017, переможцем конкурсу на передачу в оренду комунального майна - приміщення котельні №8 та прилеглих до неї споруд по вул. Армійській в м.Подільськ Одеської області, визнано ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС».

10.07.2017 між КВЕП «Подільськтеплокомуненерго», як орендодавцем, та ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС», як орендарем, укладено договір оренди майна №45 (надалі договір), відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування окрему споруду котельні №8 та прилеглих до неї споруд, розташованих за адресою: вул. Армійська, м.Подільськ Одеської області.

Загальна площа орендованого майна, що передається в оренду, становить 725 кв.м (пункт 1.2. договору).

За положеннями пунктів 1.3. та 1.4. договору майно, що передається в оренду, є комунальною власністю та потребує капітального ремонту.

Майно, що орендується, надається орендарю для розміщення та експлуатації енергоефективних котлів (пункт 2.1. договору).

За кожний окремий місяць користування орендованим майном орендар сплачує орендодавцю щомісячну орендну плату (пункт 5.2. договору).

Згідно із пунктом 4.2. договору строк оренди становить 2 роки та 11 місяців, та може бути скорочений або продовжений на підставі додаткової угоди.

По закінченню терміну оренди згідно із розділом 4 або у разі дострокового припинення дії даного договору згідно із розділом 10, орендар зобов`язується передати орендодавцю орендоване майно впродовж п`яти днів з моменту закінчення терміну оренди за актом прийому-передачі, який повинен бути підписаний сторонами даного договору, скріплений печаткою та є невід`ємною частиною даного договору (пункт 8.1. договору).

10.07.2017 за актом приймання-передачі орендоване майно було передано орендодавцем орендарю.

Додатковою угодою №1 від 09.06.2020 до договору оренди майна №45 від 10.07.2017 сторони внесли зміни до договору оренди, доповнивши його положеннями про автоматичне продовження договору, змінивши та доповнивши умовами стосовно розміру та порядку сплати орендної плати, а також виклавши реквізити сторін у новій редакції у зв`язку зі зміною банківських реквізитів, пов`язаної із впровадженням міжнародного номера банківського рахунку IBAN.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаційна довідка №315345111 від 16.11.2022), право власності, інші речові права, іпотеки, обтяження на майно, розташоване за адресою: Одеська обл., м.Подільськ, вул. Армійська, 500, не зареєстроване.

Згідно із інформацією, наданою Комунальним підприємством «Інвентаризатор» №466 від 28.11.2022 на запит Подільської окружної прокуратури №61-6880ВИХ-22 від 22.11.2022, згідно даних оперативного архівосховища підприємства та книг державної реєстрації прав власності на нерухоме майно юридичних осіб м.Подільська станом на 31.12.2012 право власності на нерухоме майно по вул. Армійській №500 не зареєстровано.

24.03.2023, тобто вже під час розгляду справи в суді першої інстанції, між КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» та ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС» укладено угоду про розірвання договору оренди майна №45 від 10.07.2017, відповідно до якої: у зв`язку із закінченням опалювального сезону 2022/2023 рр., орендар за згодою із орендодавцем домовились з 01.04.2023 розірвати договір оренди майна №45 від 10.07.2017 (пункт 1 угоди); повернення об`єкта оренди здійснюється на підставі акта прийому-передачі напротязі трьох робочих днів, який є невід`ємною частиною цієї додаткової угоди (пункт 2); сторони претензій одна до одної не мають (пункт 3).

01.04.2023 за актом приймання-передачі майно, яке було об`єктом оренди за договором №45 від 10.07.2023, повернуто з оренди орендодавцю.

Згідно із бухгалтерською довідкою ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС» №10 від 12.05.2023, станом на 12.05.2023 вартість основних засобів, які знаходяться в котельні №8 за адресою: Одеська обл., м.Подільськ, вул. Армійська, 500, становить 11077157,92 грн, з них: 6018797,81грн варість обладнання на субрахунку 10 «Основні засоби», 5058360,11 грн вартість робіт на поліпшення орендованого приміщення на субрахунку 117 «Інші необоротні матеріальні активи».

На підтвердження належного виконання своїх зобов`язань зі сплати орендної плати за договором оренди майна №45 від 10.07.2017 за весь період дії договору (липень 2017 року травень 2023 року) у загальній сумі 562922,35 грн, ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС» надало картку рахунку 3771.

Позиція суду апеляційної інстанції

Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання недійсним договору оренди комунального майна №45 від 10.07.2017 з тих підстав, що він вчинений КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» за відсутності повноважень на розпорядження спірним майном котельні №8, а також за відсутності рішення сесії Котовської (Подільської) міської ради Одеської області про передачу вказаного майна в оренду, що є порушенням чинного на час укладення договору норм законодавства України, у зв`язку з чим відбулося порушення інтересів держави, та визнання недійсною додаткової угоди №1 від 09.06.2020 до цього договору.

Також, звертаючись з позовом, прокурор заявляв позовну вимогу про зобов`язання ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС» повернути із незаконного володіння спірне майно шляхом підписання з Подільською міською радою Одеської області акту приймання-передачі, однак в цій частині вимог Господарський суд Одеської області ухвалою від 19.06.2023 провадження у справі закрив на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору, з посиланням на те, що ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС» в процесі розгляду даної справи було повернуто спірне майно, а предмет спору у даній справі в частині зобов`язання його повернути перестав існувати вже після порушення справи.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3 , 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

За змістом частин першої та другої статті 216 Цивільного кодексу України правовими наслідками недійсності правочину є реституція (основний наслідок) та відшкодування збитків (додатковий наслідок).

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

Метою проведення реституції є відновлення між сторонами такого собі status quo у фактичному та правовому становищі, що існував до вчинення правочину, шляхом, так би мовити, абсолютного знищення юридичного значення будь-яких дій, що вчинялися суб`єктами - учасниками недійсного правочину.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Проте згідно з частиною п`ятою статті 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80 - 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

У постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила наступне:

«27. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Сполученого Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

Об`єднана палата зазначає, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

28. Об`єднана палата наголошує, що, фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України)».

У постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з урахуванням актуальних правових висновків, сформульованих в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, уточнюючи висновок щодо застосування положень статей 16, 215, 216 ЦК України (щодо належності та ефективності обраного позивачем способу судового захисту - визнання недійсним виконаного договору про закупівлю), викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, в аспекті ефективності визнання недійсним договору про закупівлю у випадку, коли вимогу про проведення двосторонньої реституції не було заявлено одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, сформулювала свій висновок таким чином:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові"».

Наведеним висновком, сформульованим у справі №905/77/21, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду уточнила висновок, викладений у постанові цієї ж палати від 03.12.2021 у справі №906/1061/20.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Південно-західний апеляційний господарський суд, з`ясовуючи питання ефективності обраного прокурором способу захисту, встановив, що за результатами оголошеного КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» конкурсу між ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС» та КВЕП «Подільськтеплокомуненерго» було укладено договір оренди комунального майна №45 від 10.07.2017, а в подальшому і додаткову угоду №1 від 09.06.2020 до нього.

Матеріали справи свідчать про те, що прокурор, звертаючись із вимогою про визнання договору оренди комунального майна №45 від 10.07.2017 та додаткової угоди №1 від 09.06.2020 до нього недійсними, заявляв вимогу про повернення ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС» переданого йому за спірним договором майна шляхом підписання з Подільською міською радою Одеської області акту приймання-передачі, провадження за якою (позовною вимогою) судом першої інстанції було закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору, а саме, поверненням цього майна із орендного користування на підставі підписаного між відповідачами акту приймання-передачі орендованого майна від 01.04.2023, складеного у зв`язку з припиненням договору оренди №45 від 10.07.2017 на підставі угоди від 24.03.2024 про розірвання цього договору.

Згідно із частиною другою статті 795 Цивільного кодеку України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Виходячи із наведеної норми, підписанням акту приймання-передачі орендованого майна від 01.04.2023 сторони підтвердили виконання орендарем свого зобов`язання щодо повернення майна з оренди та прийняття орендодавцем виконання цього обов`язку, а також засвідчили факт припинення користування об`єктом оренди.

Також колегією суддів установлено, що позивач - Подільська міська рада Одеської області та відповідачі у справі зазначають про те, що всі взаєморозрахунки між сторонами проведені у повному обсязі, будь-які претензії з приводу повернення орендованого майна у сторін відсутні. При цьому, як зазначалось, на підтвердження належного виконання своїх зобов`язань зі сплати орендної плати за договором оренди майна №45 від 10.07.2017 за весь період його дії (липень 2017 року травень 2023 року) у загальній сумі 562922,35 грн, ТОВ «АВКУБІ ПЛЮС» надало картку рахунку 3771.

З викладеного вбачається, що договір оренди майна №45 від 10.07.2017 виконаний його сторонами.

З урахуванням встановлених обставин справи, Південно-західний апеляційний господарський суд, враховуючи правову позицію, викладену у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі №905/77/21, зазначає, що саме по собі визнання недійсним договору оренди комунального майна №45 від 10.07.2017 та додаткової угоди №1 від 09.06.2020 до нього, без вимоги про застосування наслідків його недійсності, не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав держави як позивача, що свідчить про неефективність обраного прокурором способу захисту та наявність підстав для відмови в позові з мотивів, викладених в цій постанові.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не досліджує відповідність/невідповідність оспорюваного договору вимогам закону та зміст правовідносин, що склалися між відповідачами за результатами його укладення, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Висновки суду апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Одеської області про відмову у позові, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає, а у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Одеської області від 04.10.2023 у справі №916/1060/23 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 08.02.2024.

Головуючий суддяЛ.В. Поліщук

СуддяК.В. Богатир

СуддяС.В. Таран