Постанова

від 24.01.2024 по справі 910/6151/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2024 р. Справа№ 910/6151/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи (за первісним позовом):

від позивача: Ковальов Є.Ф.

від відповідача: Щербачов А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІТАН"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2023, повний текст якого складено та підписано 18.10.2023

у справі № 910/6151/23 (суддя Лиськов М.О.)

за первісним позовом Фізичної особи-підприємця Сафонова Володимира Володимировича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІТАН"

про стягнення 110 978,78 грн

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІТАН"

до Фізичної особи-підприємця Сафонова Володимира Володимировича

про стягнення 217 342,33 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

20.04.2023 року Фізична особа-підприємець Сафонов Володимир Володимирович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІТАН" про стягнення 110 978,78 грн.

Позов обґрунтований тим, що відповідачем не виконані свої зобов`язання за попередніми договорами №4WL та №5WL № 1-3 в частині укладення основного договору оренди, отже авансові платежі у розмірі 52 430,92 грн та 58547,85 грн підлягає поверненню.

15.05.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІТАН", в якій заявник просить стягнути 217 342,33 грн. штрафних санкцій з Фізичної особи-підприємця Сафонова Володимира Володимировича.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що згідно з п.4.1. Попереднього договору №4WL та Попереднього договору №5WL Орендодавець має право вимагати укладення Нового попереднього договору, а Орендар зобов`язаний укласти Новий попередній договір на вимогу Орендодавця по спливу строку для укладення основаного правочину. Оскільки Орендар на повторну вимогу Орендодавця не прибув для підписання Нового попереднього договору, ТОВ "ГІТАН" просить стягнути з Фізичної особи-підприємця Сафонова Володимира Володимировича штрафні санкції, що нараховані у відповідності до п. 15.1.2 цих попередніх договорів.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі №910/6151/23 позовні вимоги за первісним позовом задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІТАН" на користь Фізичної особи-підприємця Сафонова Володимира Володимировича 110 978,78 грн авансового внеску, 10 000,00 грн витрат на правову допомогу та 2684,00 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Рішення мотивовано наступним:

- попередній договір №4WL та №5WL від 28.02.2022 у відповідності до ч. 1 ст. 182 ГК України діяв протягом 1 року до укладення основного договору та припинив свою дію в силу закону у зв`язку з неукладенням такого основного договору;

- орендар запрошення (пропозицію) щодо укладення основного договору оренди від орендодавця не отримав. Вказане свідчить про порушення відповідачем умов попереднього договору №4WL та №5WL від 28.0.2022 внаслідок чого ці договори припинилися через 1 рік, як це передбачено законом. За таких обставин відповідач зобов`язаний повернути позивачу сплачений ним авансовий внесок, а у позивача з`явилось право вимагати цей внесок на підставі п. 13.5 попереднього договору №4WL та №5WL від 28.0.2022;

- зважаючи на той факт, що попередні договори №4WL та №5WL є припиненими з вини орендодавця, у суду відсутні підстави для стягнення із орендаря штрафних санкцій у зв`язку із непідписанням нового попереднього договору на підставі п. 4.6 Договору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач (за первісним позовом) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити. Зустрічний позов задовольнити повністю. Також в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

А саме апелянт посилається на те, що:

- поза увагою суду першої інстанції було залишено те, що попередні договори були укладені з відкладальною обставиною у розумінні ч.1 ст. 212 ЦК України, щодо якої невідомо, настане вона чи ні;

- суд зробив хибний висновок, який ґрунтується на припущеннях та поясненнях однієї із сторін, а саме позивача (за первісним позовом), що суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17;

- у відповідності до умов попередніх договорів Орендодавець має право вимагати, а Орендар зобов`язаний укласти новий попередній договір по спливу «граничного строку» для укладення основного правочину;

- враховуючи, що протягом терміну дії попередніх договорів відкладальна умова не настала та сторони не уклали основні договори оренди, Орендодавець, керуючись абз. 1 п. 4.1 попередніх договорів надіслав Орендарю запрошення для підписання Нових попередніх договорів;

- Орендар не з`явився у визначений час та місце для підписання Нових попередніх договорів, чим порушив свої зобов`язання щодо укладення нових попередніх договорів;

- судом першої інстанції помилково встановив, що ФОП Сафановим В.В. на виконання попередніх договорів сплачено саме авансовий внесок;

- відповідачем (за зустрічним позовом) було сплачено «гарантійний платіж», розмір, строки і порядок його сплати визначено в п. п. 1.1.6, 13.1, 13.3 Попередніх договорів та п. 11 Додатку № 2 до Попередніх договорів. Вказані платежі, за домовленістю між сторонами, виконують забезпечувальну функцію з виконання зобов`язань Орендаря та не є попередньою платою (авансом) в рахунок оплати орендної плати за основним договором;

- у відповідності до п. 4.6 Попередніх договорів гарантійний платіж залишається у Орендодавця і не повертається Орендарю після припинення Попереднього договору у випадку якщо останній не з`явився для підписання Нового попереднього договору на повторну письмову вимогу Орендодавця;

- судом першої інстанції неповно досліджено наявні у матеріалах справи документів, що зумовило прийняття незаконного і необґрунтованого рішення.

Доводи та заперечення інших учасників справи

У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач (за первісним позовом) з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін, посилаючись на те, що:

- для суб`єктів господарювання стаття 182 ГК України встановлює відповідні обмеження щодо строку, в який має бути укладено основний договір на підставі попереднього, а саме «не пізніше одного року»;

- попередні договори припинили свою дію в силу закону у зв`язку з неукладенням основного договору в межах строку, визначеного статтею 182 ГК України;

- зобов`язання укласти основний договір, що передбачене попередніми договорами № 4 WL, № 5WL від 28.02.2022 припинено 28.02.2023, оскільки до вказаної дати відповідач (за первісним позовом) не надсилав проєкту основного договору іншій стороні;

- сплачений забезпечувальний платіж за попередніми договорами не є завдатком, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України та підлягає поверненню на користь позивача (за первісним позовом) як авансований платіж через неукладення основного договору оренди.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Алданова С.О., Євсіков О.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6151/23. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду першої інстанції.

16.11.2023 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІТАН" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі № 910/6151/23. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 13.12.2023. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 06.12.2023. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 06.12.2023. Явка учасників справи не визнана обов`язковою.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2023 повідомлено учасників справи про відкладення розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІТАН" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.20233 у справі № 910/6151/23 на 24.01.2024. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання не є обов`язковою.

Явка представників учасників справи

Представник відповідача (за первісним позовом) в судовому засіданні 24.01.2024 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити.

Представник позивача (за первісним позовом) в судовому засіданні 24.01.2024 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

04.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГІТАН» (далі - орендодавець, Відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Сафоновим Володимиром Володимировичем (далі - орендар, Позивач) укладено попередній договір №4WL (далі - попередній договір №1), відповідно до якого сторони зобов`язуються протягом 90-ти днів після настання відкладальної обставини, на умовах, передбачених у цьому попередньому договорі, укласти договір оренди приміщення торгівельно-розважального комплексу «WHITE LINES» з усію необхідною інфраструктурою по вулиці Васильківська, 1 місто Київ.

04.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГІТАН» (далі - орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Сафоновим Володимиром Володимировичем (далі - орендар) укладено попередній договір №5WL (далі - попередній договір №1), відповідно до якого сторони зобов`язуються протягом 90-ти днів після настання відкладальної обставини, на умовах, передбачених у цьому попередньому договорі, укласти договір оренди приміщення торгівельно-розважального комплексу «WHITE LINES» з усію необхідною інфраструктурою по вулиці Васильківська/ місто Київ.

Договори оренди буде укладено на умовах та в редакції, вказаній в додатку 1 до цих договорів.

За умовами п. 1.1.1. договорів №4WL та №5WL, попередній договір - це договір, відповідно до якого сторони зобов`язуються протягом погодженого сторонами строку укласти договір оренди (основний договір) та виконувати інші обов`язки, погоджені сторонами у цьому договорі, із змінами та доповненнями до нього, що можуть вноситися сторонами. Цей договір є змішаним у розумінні ст. 628 Цивільного кодексу України та. крім положень попереднього договору, містить інші види договорів.

Відповідно до п. 1.1.12 договорів №4WLTa №5WL, відкладальна обставина - настання в сукупності всіх наведених нижче обставин (умов):

- отримання орендодавцем акта введення в експлуатацію, сертифікату, інформація з Державного реєстру прав;

- завершення орендарем робіт орендаря відповідно до вимог цього договору та отримання орендодавцем письмового повідомлення від орендаря про це;

- направлення орендодавцем орендареві письмового повідомлення про готовність до укладення договору оренди. В тому випадку, якщо орендодавець направив орендареві повідомлення про час, місце і дату укладення договору оренди, таке повідомлення вважається також повідомленням про готовність орендодавця до укладення договору оренду, якщо таке останнє повідомлення раніше не відправлялося орендодавцем. Орендодавець не має права безпідставно зволікати з направленням такого повідомлення орендареві, якщо всі інші умови виконані.

У тому випадку, якщо будь-яка із вказаних умов (обставин) не настануть та/або орендодавець не отримає всі або будь-який із вказаних документів, орендодавець має право в односторонньому порядку відмовитися від такої умови (обставини) та/або виключити вказаний вище документ (документи) як такий (такі), що необхідні для настання відкладальної обставини, письмово повідомивши про це орендаря. В такому випадку такі умови (обставини) та/або документи (виключені орендодавцем) не вважаються такими, що є необхідними для настання відкладальної обставини.

Згідно п. 1.1.18 договорів №4WL та №5WL, авансовий внесок (аванс) - сума, яку орендар зобов`язаний сплатити орендодавцеві у відповідності до ст. 13.5 попереднього договору.

Пунктом 4.1. договорів №4WL та №5WL визначено, що якщо протягом встановленого законодавством граничного строку для укладення основного договору та на підставі попереднього договору відкладальна обставина не наступить та/або сторони не зможуть укласти договір оренди, на вимогу орендодавця сторони зобов`язуються укласти попередній договір на наступний граничний строк на умовах, які повинні бути аналогічними положенням цього попереднього договору та відображати досягнуті сторонами домовленості (з урахуванням нових положень, пов`язаних із тими змінами фактичних даних та обставин), які будуть існувати на момент укладення такого нового попереднього договору (далі- новий попередній договір).

Орендодавець має право вимагати укладення нового попереднього договору, а орендар зобов`язаний укласти новий попередній договір на вимоги орендаря по спливу строку, при якому до встановленої законодавством граничної дати для укладення основного договору залишається менше 60 днів. Сторони не звільняються від обов`язку укласти новий попередній договір по спливу граничного строку. З укладенням нового попереднього договору втрачають силу відповідні положення цього договору, якщо інше не буде погоджено сторонами.

На виконання п. 13.1. попереднього договору №4WL (№ 1) Фізичною особою-підприємцем Сафоновим Володимиром Володимировичем сплачено авансовий внесок у розмірі 52 430,92 грн., що підтверджується банківською квитанцією від 16.03.2020 на суму 26215,46 грн. та банківською квитанцією від 07.04.2020 на суму 26215,46 грн.

На виконання п. 13.1. попереднього договору №5WL (№ 1) Фізичною особою-підприємцем Сафоновим Володимиром Володимировичем сплачено авансовий внесок у розмірі 58547,85 грн., що підтверджується банківською квитанцією від 16.03.2020 на суму 29273,93 грн. та банківською квитанцією від 07.04.2020 на суму 29273,93 грн.

Загальна сума сплачених Фізичною особою-підприємцем Сафоновим Володимиром Володимировичем авансових внесків за попередніми договорами №4WL та №5WL на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПТАН" становить 110978,78 грн.

У подальшому, враховуючи, що основні договори оренди так і не були укладені протягом граничного терміну, у які вони могли бути укладені, між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГІТАН» та Фізичною особою-підприємцем Сафоновим Володимиром Володимировичем були укладені нові попередні договори з ідентичним змістом, а саме: попередній договір №4WL від 01.03.2021 (далі - попередній договір № 2), попередній договір №4WL від 28.02.2022 (далі - попередній договір № 3) та попередній договір №5WL від 01.03.2021 (далі - попередній договір № 2), попередній договір №5WL від 28.02.2022 (далі - попередній договір № 3).

При цьому сторони врахували п. 4.5 попередніх договорів №4WL та №5WL (№ 1), відповідно до якого авансовий внесок, сплачений орендарем відповідно до цього договору, зараховується в якості авансового платежу за новим попереднім договором.

Згідно п. 13.3. договорів №4WL та №5WL, сторони домовилися, що до моменту укладення договору оренди і повного виконання орендарем своїх обов`язків по цьому договору (не залежно від укладення договору оренди) сума авансового внеску є забезпеченням виконання орендарем його обов`язків по цьому попередньому договору.

За таких обставин авансовий внесок у сумі 52 430,92 грн. та 58547,85 грн., сплачений орендарем за попереднім договором (№ 1) №4WL та №5WL, був зарахований в якості оплати авансового внеску за попереднім договором (№ 2) №4WL та №5WL, а у подальшому - і за попереднім договором (№3) №4WL та №5WL до укладення основного договору оренди.

Звертаючись до суду із позовом, позивач (за первісним позовом) вказує, що станом день звернення до суду із позовною заявою, Товариством з обмеженою відповідальністю "ГІТАН" не виконані свої зобов`язання за попередніми договорами №4WL та №5WL № 1-3 в частині укладення основного договору оренди, отже авансові платежі у розмірі 52 430,92 грн, та 58547,85 грн. підлягає поверненню.

При цьому, Фізична особа-підприємець Сафонов Володимир Володимирович зазначає, що попередній договір від 28.02.2022 припинив свою дію (як і попередні договори №4WL та №5WL) у зв`язку з тим, що основний договір оренди не був укладений у граничний строк, встановлений ч. 1 ст. 182 Господарського кодексу України, тому підстав для утримання Товариством з обмеженою відповідальністю "ГІТАН" грошових коштів у розмірі 110 978,78 грн. - немає.

В свою чергу, відповідач (за первісним позовом) заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що позивач (за первісним позовом) не уклав новий попередній договір, а тому у відповідності до п. 4.6 Попередніх договорів відсутні підстави для повернення авансового внеску.

Вимоги зустрічного позову про стягнення штрафних санкцій, нарахованих у відповідності до п.15.1.2 Попередніх договорів, обґрунтовані порушенням відповідачем (за зустрічним позовом) умов цих правочинів в частині ухиленні від укладення Нових попередніх договорів на наступний термін.

Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення

У відповідності до ст. 173 ГК України, що кореспондується зі ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частинами 1 і 2 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 та частиною першою статті 627 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 3 та статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових, зокрема, свобода укладання договору, вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 зі справи № 375/278/20.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Водночас згідно зі статтею 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також: у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

У цьому зв`язку колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 зі справи № 559/1605/18, відповідно до якої (правової позиції) при реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказане про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту.

У постанові від 25.05.2021 зі справи № 149/1499/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 Цивільного кодексу України). Ці приписи визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором. За змістом частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України сторони у договорі на власний розсуд можуть урегулювати у договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства та не можуть відступати від імперативних його положень.

Згідно із частинами першої, третьою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Водночас, відносини щодо укладення попередніх договорів, що виникають між суб`єктами господарювання, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (аналогічні положення містить ч. 5 ст. 182 ГК України).

Так, у відповідності до частин першої, четвертої статті 182 ГК України за попереднім договором суб`єкт господарювання зобов`язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Зобов`язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

Виходячи із правового аналізу вищенаведених норм в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що для учасників господарських правовідносин спеціальне законодавство встановлює імперативні приписи щодо строку, за спливом якого зобов`язання з укладення основного договору припиняються. Інститут попереднього договору спрямований саме на забезпечення досягнення його основної мети - укладення не пізніше одного року основного договору на попередньо узгоджених сторонами умовах. При цьому, укладення у визначений строк нового попереднього договору замість основного правочину, суперечить правовій природі попереднього договору.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 28.02.2022 між сторонами укладено попередні договори №4WL, №5WL (№ 3), за якими було, зокрема, узгоджено зарахування раніше сплачених позивачем (за первісним позовом) платежів згідно попередніх договорів №4WL, №5WL від 04.03.2020 та від 01.03.2021. Отже, вірним є висновок суду, що спірні відносини між сторонами регулюються попередніми договорами №4WL, №5WL (№ 3) від 28.02.2022, а положення інших попередніх договорів №4WL та №5WL втратили свою дію.

Оскільки попередні договори №4WL, №5WL (№ 3) укладені сторонами 28.02.2022, то в силу імперативних приписів частини першої статі 182 ГК України основні договори оренди повинні бути укладені в строк не пізніше ніж до 28.02.2023 (включно).

Згідно з п. 3.2 попереднього договору №4WL, №5WL від 28.02.2022 орендодавець (відповідач за первісним позовом) протягом 10 днів після настання відкладальної обставини, зобов`язаний направити орендарю письмове запрошення укласти договір оренди із зазначенням часу, дати та місця підписання договору.

Тобто зі змісту названої умови слідує, що саме на відповідача (за первісним позовом) покладено обов`язок з направлення своєму контрагенту проєкту основного договору оренди. Однак, як вірно встановлено судом попередньої інстанції та доводами апеляційної скарги не спростовано, позивач (за первісним позовом) в строк до 28.02.2023 проєктів основних договорів оренди не отримав, зазначені правочини між сторонами на попередньо узгоджених умовах в попередніх договорах не укладено.

Відтак, колегія суддів вважає, що невиконання відповідачем (за первісним позовом) свого обов`язку з надіслання проєктів основних договорів оренди в межах річного строку зумовило припинення зобов`язань сторін за попередніми договорами №4WL, №5WL від 28.02.2022 в силу прямої вказівки закону.

Щодо гарантійного платежу

Матеріалами справи підтверджується, що сторонами в п. 1.1.6 попередніх договорів від 28.02.2022 визначено: «Гарантійний платіж - сума, яку орендар зобов`язаний сплатити орендодавцеві у відповідності до п. 13 попереднього договору, яку сторони погодили вважати видом забезпечення виконання зобов`язання орендаря у розумінні ч.2 ст. 546 ЦК України та виконує виключно функцію засобу забезпечення виконання зобов`язання та підлягає поверненню орендарю або зарахуванню, у строки та на умовах визначених цим попереднім договором якщо його не було використано на умовах цього попереднього договору».

Згідно з п. 13.1 попередніх договорів від 28.02.2022 гарантійний платіж у розмірі орендної плати за два місяці оренди згідно Договору оренди, сума якого визначена в Додатку № 2 (пункт 10), сплачена орендарем на підставі попереднього договору, що укладений в 2020 році та зарахована в якості гарантійного платежу за попереднім договором, що укладений в 2021 році зараховується в якості гарантійного платежу за цим попереднім договором.

Сторони домовились, що до моменту укладення Договору оренди і повного виконання своїх зобов`язань за цим попереднім договором (незалежно від укладення договору оренди) сума гарантійного платежу є забезпеченням виконання орендарем його обов`язків за цим попереднім договором в розумінні ч. 2 ст. 546 ЦК України (п. 13.3 попередніх договорів від 28.02.2022).

У випадку невиконання (прострочення виконання) орендарем будь-якого із його обов`язків за попереднім договором, в т.ч. пов`язаними із здійсненням на користь орендодавця будь-яких штрафних санкцій, відшкодування збитків, орендодавець має право погасити таку заборгованість орендар та/або виконати інший обов`язок орендаря за рахунок гарантійного платежу шляхом надіслання орендарю відповідного письмового повідомлення про зарахування гарантійного платежу (його частини) в рахунок платежів, вказаних в цьому пункті (п. 13.4 попередніх договорів від 28.02.2022).

У строк, вказаний в п. 13 Додатку 2 до попереднього договору орендар сплачує орендодавцю аванс у розмірі зазначеному в п. 13 Додатку 2 до попереднього договору, який буде зараховано в рахунок орендної плати за перший місяць строку оренди за основним договором оренди (п. 13.5 попередніх договорів від 28.02.2022).

Отже сторонами в попередніх договорах передбачено як сплату орендарем авансу в рахунок майбутньої орендної плати, який згідно п. 13 Додатку 2 до попереднього договору сплачується не пізніше 180 календарних днів до дати допуску орендаря до приміщення у розмірі 29 273,93 грн/ 26 215,46 грн. Так і сплату гарантійного платежу в сумах 58547,85 грн/ 52430,92 грн, який, як зазначено сторонами правочинів, є забезпечувальним платежем в рахунок належного виконання орендарем зобов`язань за попередніми договорами. При цьому, в п. 13.6 попередніх договорів на момент укладення договору оренди, але не пізніше відкриття приміщення орендарем для відвідувачів, гарантійний платіж (його залишок) буде зараховано в рахунок гарантійного платежу за таким договором.

В контексті наведеного Суд зазначає, що гарантійний платіж, за своєю правовою природою, це платіж, що забезпечує (гарантує) виконання зобов`язань за договором. Зокрема, під час укладання договору гарантійний платіж може мати ознаки завдатку (ст. 570 ЦК України), застави (ст. 572 ЦК України), а також неустойки за порушення договірних зобов`язань. Однак, виконання зазначеним платежем, обумовленої функції поставлено в залежність від чинності відповідного зобов`язання, на забезпечення виконання якого його було сплачено.

У справі, що розглядається судом вірно встановлення припинення зобов`язань за попередніми договорами від 28.02.2022 у зв`язку з неукладенням основних договорів оренди в межах річного строк з вини орендодавця. Тож, у цьому випадку, гарантійний платіж втрачає визначені при їх укладені функції.

При цьому, судом першої інстанції вірно було враховано викладений в постановах Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 та від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17 висновок про те, що грошова сума, яка не забезпечує виконання умов договору, є сумою, яка перераховується згідно договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, є авансом (попередньою оплатою). При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Аванс не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц).

У постанові Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 910/11491/17 викладено правову позицію про те, що у випадку неукладення основного договору, сплачена відповідачу сума гарантійного платежу за попереднім договором є авансом та підлягає поверненню позивачу.

До того ж, сторонами в абз. 2 п. 13.5 попередніх договорів від 28.02.2022 визначено, що у випадку припинення дії даного попереднього договору з вини орендодавця, гарантійний платіж (його залишок) та аванс підлягають поверненню орендарю протягом 30 календарних днів від дати припинення попереднього договору та отримання від орендаря письмового повідомлення про повернення гарантійного платежу та авансу.

Вимога про повернення авансованого платежу в названих вище сумах отримана відповідачем (за первісним позовом), як зазначається ним в апеляційній скарзі, 20 березня 2023.

Зважаючи на те, що зобов`язання за попередніми договорами від 28.02.2022 припинились з вини орендодавця, судом першої інстанції вірно констатовано виникнення у відповідача (за первісним позовом) обов`язку з повернення авансованих платежів, а у позивача (за первісним позовом), відповідно, права вимагати їх поверненню на підставі п. 13.5 попереднього договору №4WL, №5WL від 28.02.2022.

Таким чином, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд, надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами з урахуванням фактичних обставин справи та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог первісного позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІТАН» сум авансового внеску у розмірі 110 978,78 грн.

Доводи апеляційної скарги про надання судом невірної оцінки доказам в частині визначення правової природи сплачених позивачем (за первісним позовом) платежів не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, а тому підлягають відхиленню за їх необґрунтованості.

Щодо вимог зустрічного позову

За приписами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п.4.1. попередніх договорів №4WL, №5WL від 28.02.2022 у разі якщо протягом встановленого законодавством Граничного строку для укладення Договору оренди на підставі Попереднього договору (вище та далі - «Граничний строк») Відкладальна обставина не наступить та/або Сторони не зможуть укласти Договір оренди, на вимогу Орендодавця Сторони зобов`язуються укласти Новий попередній договір (вище та далі - «Новий попередній договір») на наступний Граничний строк на умовах, які повинні бути аналогічними положенням цього Попереднього договору та відображати досягнуті Сторонами домовленості (з урахуванням нових положень, пов`язаних із тими змінами фактичних даних та обставин, які будуть існувати на момент укладення такого Нового попереднього договору).

Орендодавець має право вимагати укладення Нового попереднього договору, а Орендар зобов`язаний укласти Новий попередній договір на вимогу Орендодавця по спливу строку, при якому до встановленої законодавством граничної дати для укладення основного договору залишається менше 60 (шістдесяти) календарних днів. Сторони не звільняються від обов`язку укласти Новий попередній договір по спливу Граничного строку.

З укладенням Нового попереднього договору втрачають силу відповідні положення цього Договору, якщо інше не встановлено Попереднім договором або не буде погоджено Сторонами додатково.

В п. 4.4 попередніх договорів №4WL, №5WL від 28.02.2022 визначено, що з метою укладення Нового попереднього договору Орендодавець надсилає письмове запрошення Орендарю для підписання Нового попереднього договору з вказівкою місця, дати та часу укладення Нового попереднього договору. Протягом 5 (п`яти) робочих днів після направлення Орендодавцем вказаного запрошення Сторони зобов`язані укласти Новий попередній договір. Відповідно до Нового попереднього договору строк для укладення Договору оренди не повинен перевищувати 12 (дванадцять) календарних місяців.

Відповідно до п. 4.6 попередніх договорів №4WL, №5WL від 28.02.2022 у разі якщо Орендар не з`явиться для підписання Нового попереднього договору на повторну письмову вимогу Орендодавця, направлену з інтервалом не менше 5 (п`яти) робочих днів, Гарантійний платіж залишається у Орендодавця та не підлягає поверненню після припинення Попереднього договору, крім того Орендар зобов`язаний сплатити на користь Орендодавця додатково штрафні санкції, передбачені в цьому Попередньому договорі. В такому випадку Орендодавець має право в односторонньому порядку розірвати цей Попередній договір та відмовитися від укладення Нового попереднього договору або вимагати укладення Нового попереднього договору на наступний Граничний строк, в тому числі в судовому порядку.

Згідно п. 15.1.2 попередніх договорів №4WL, №5WL від 28.02.2022 в тому випадку якщо орендар прострочить підписання договору оренди або нового попереднього договору відповідно до положень цього попереднього договору більш як на 15 календарних днів, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцеві договірні штрафні санкції у розмірі основаної орендної плати за 3 місяці.

Як вказує позивач за зустрічним позовом, керуючись абз. 1 п. 4.1. попередніх договорів №4WL, №5WL та на виконання їх п. 4.4. Орендодавцем 14.02.2023 року були надіслані Орендарю запрошення вих.№01 та вих.№03 для підписання Нових попередніх договорів.

Однак, орендар в дату, зазначену в запрошеннях не з`явився для підписання Нових попередніх договорів №4WL та №5WL, Орендодавець, керуючись п. 4.6 попередніх договорів №4WL, №5WL від 28.02.2022, 16.03.2023 надіслав повторні вимоги вих.№05 та вих.№06 для підписання Нових попередніх договорів.

Відповідач (за зустрічним позовом) так і не з`явився для підписання нових попередніх договорів, чим, на думку апелянта, порушив свої договірні зобов`язання. У зв`язку з цим, товариство просить стягнути з орендаря штрафні санкції, нараховані в порядку п. 15.1.2 попередніх договорів №4WL, №5WL від 28.02.2022.

Колегія суддів, за результатами перегляду справи в апеляційному порядку, вважає, що встановлені у даній справі обставини припинення попередніх договорів від 28.02.2022 зі спливом річного строку від дати їх укладення, виключають можливість застосування до орендаря штрафних санкцій на підставі п. 4.6, п. 15.1.2 цих договорів у зв`язку із непідписанням ним нових попередніх договорів за повторною вимогою орендодавця від 16.03.2023. Тож висновок суду про те, що позовні вимоги зустрічного позову задоволенню не підлягають, враховуючи припинення попередніх договорів у зв`язку із ненаправленням проєктів основного договору - є обґрунтованими та доводами апеляційної скарги не спростовані.

Оскільки апелянтом питання правомірності розподілу судових витрат Господарським судом міста Києва не порушувалось, то, в силу приписів ч. 1 ст. 269 ГПК України, рішення переглянуто в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Судові витрати

Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2023 у справі № 910/6151/23 залишити без змін.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 08.02.2024.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков