Рішення

від 09.02.2024 по справі 910/11920/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.02.2024Справа № 910/11920/23Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/11920/23

За позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес страхування»

до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія»

про стягнення 17035,79 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - відповідач) про стягнення 17035,79 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу (програма «Комфорт») від 20.09.2019 №208.19.2488008 внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди (надалі - ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки «Kia Sportage», реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою є відповідач у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11920/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

30.08.2023 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав того, що позивачем було пропущено загальний строк позовної давності у три роки, який слід обраховувати від дати ДТП - 05.02.2020, при цьому відповідач вважає, що посилання позивача на дію воєнного стану в Україні, яким продовженого, в тому числі, загальний строк позовної давності, слід оцінювати критично, адже останній не наводить жодних пояснень чи доказів як саме дія воєнного стану вплинула на неможливість позивача звернутися до суду з даним позовом з лютого 2020 по лютий 2023. Окрім того, відповідач вважає безпідставним врахуванням ПДВ у розмірі 3377,63 грн до ціни позову, оскільки позивачем не доведено, що послуги з відновлювального ремонту автомобіля марки «Kia Sportage», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснювались саме у особи, яка є платником ПДВ.

07.09.2023 року через відділ діловодства суду від Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» надійшла відповідь на відзив, у якій позивач не погоджується з викладеними у відзиві доводами відповідача з підстав того, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 було запроваджено воєнний стан на всій території України з 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено, в тому числі на момент звернення до суду з даним позовом, а пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність, продовжується на строк дії в Україні воєнного стану і тому позивач звернувся до суду з даним позовом у межах строку позовної давності. При цьому, посилання відповідача на зменшення ціни позову на суму ПДВ, є безпідставними, адже останнім було здійснено страхове відшкодування на рахунок СТО з урахуванням вказаного податку. Окрім того, тривалий період не звернення до суду з даним позовом, позивач пояснює наявним спором у Господарському суді міста Києва з ПАТ НАСК «Оранта» у якій також було застраховано автомобіль марки «Mitsubishi Pajero», реєстраційний номер НОМЕР_2 (винуватець ДТП) поліс АО №6335008, втім за підсумками розгляду вказаного спору було встановлено нікчемність згаданого полісу, що стало підставою для звернення до відповідача з даним позовом, як первісного страховика.

13.09.2023 року через відділ діловодства суду від Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній зауважує на тому, що позивач 09.04.2020 року звертався із заявою до відповідача про повернення суми страхового відшкодування, а відтак позивачу станом на момент звернення до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ НАСК «Оранта», було достеменно відомо про наявність декількох договорів (полісів) страхування автомобіля марки «Mitsubishi Pajero», реєстраційний номер НОМЕР_2 , при цьому позивач, враховуючи наявний доступ до Централізованої бази МТСБУ, не був позбавлений права дізнатись, що поліс ПАТ «УПСК» був укладений перший ніж поліс ПАТ НАСК «Оранта», а тому, на думку відповідача, викладене позивачем не може слугувати поважною причиною пропуску позовної давності, а сам факт посилання на воєнний стан не може бути підставою для пропуску загального строку позовної давності. Разом з цим, відповідач повторно наголошує, що позивачем до суду не подано доказів того, що СТО є платником ПДВ.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

20.09.2019 року між Товариством з додатковою відповідальністю «Експрес страхування», як страховиком, та ОСОБА_1 , як страхувальником, був укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів програма «Комфорт» №208.19.2488008 (далі - договір), предметом якого є страхування майнових інтересів, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням та/або розпорядженням застрахованим на умовах даного договору ТЗ та/або ДО, а саме: автомобілем марки «Kia Sportage», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2019 року випуску.

Згідно договору до страхових випадків відноситься, зокрема ДТП.

Строк дії договору з 20.09.2019 по 19.09.2020.

05.02.2020 року о 10 год. 22 хв. в м. Києва на Броварському проспекті, буд. 17, трапилась дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого автомобіля марки «Kia Sportage» та автомобіля марки «Mitsubishi Pajero», а саме: гр. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «Mitsubishi Pajero» державний номерний знак НОМЕР_2 , не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Kia Sportage», державний номерний знак НОМЕР_1 в результаті чого транспортні засоби отримали механічні ушкодження.

З матеріалів справи вбачається, що ДТП оформлена повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) від 05.02.2020.

05.02.2020 року страхувальник звернувся до позивача із повідомленням про подію №20.17580 та заявою про виплату страхового відшкодування, у яких повідомив позивача про дорожньо-транспортну пригоду, що відбулася 05.02.2020 та просив здійснити виплату страхового відшкодування за вирахуванням безумовної франшизи у розмірі 1230,00 грн на рахунок СТО- ТОВ «Автоцентр на Харківському» (ЄДРПОУ: 36273035).

Згідно рахунка-фактури №0000000389 від 11.02.2020, виставленого ТОВ «Автоцентр на Харківському», вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля марки «Kia Sportage», реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 20265,79 грн з ПДВ.

24.02.2020 позивачем був складений та підписаний страховий акт №3.20.324-1, згідно з яким пошкодження транспортного засобу марки «Kia Sportage», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок ДТП визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 19035,79 грн.

На підставі складеного страхового акту №3.20.324-1 від 24.02.2020 позивач, виконуючи свої зобов`язання за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів програма «Комфорт» №208.19.2488008 від 20.09.2019, перерахував на рахунок СТО - ТОВ «Автоцентр на Харківському» суму страхового відшкодування в розмірі 19035,79 грн у тому числі ПДВ, що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №ЦО01235 від 24.02.2020.

09.04.2020 року позивач направив на адресу відповідача заяву №2029/07-3.20.324 від 25.03.2020 про відшкодування шкоди (виплати страхового відшкодування) у розмірі 19035,79 грн, що підтверджується описом вкладення у цінний лист №0500090099712 та фіскальним чеком від 09.04.2020.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно зі статтями 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування».

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.

Отже, з огляду на положення ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» підставою для набуття позивачем права вимоги щодо виплати страхового відшкодування (в порядку заміни кредитора в зобов`язанні) є факт фактичної виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Таким чином, до Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» перейшло в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

З європротоколу від 05.02.2020 вбачається, що транспортний засіб марки «Mitsubishi Pajero» державний номерний знак НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП, що потягнуло пошкодження автомобіля марки «Kia Sportage», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , знаходився під керуванням ОСОБА_2 , який визнав свою вину.

Доказів того, що ОСОБА_2 , не мав права керування транспортним засобом марки «Mitsubishi Pajero» державний номерний знак НОМЕР_2 та притягувався до адміністративної відповідальності за ст. 126 КУпАП матеріали справи не містять, а відтак, враховуючи положення статті 62 Конституції України, що закріплюють принцип презумпції невинуватості особи, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 на законних підставах керував вказаним транспортним засобом.

Згідно із ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Згідно з абзацом 3 пункту 2.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України "Про Правила дорожнього руху" № 1306 від 10.10.2001, у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів, зазначених у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови експлуатації таких транспортних засобів особами, відповідальність яких застрахована, відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за умови досягнення згоди водіїв таких транспортних засобів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та у разі складення такими водіями спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду відповідно до встановленого Моторним (транспортним) страховим бюро зразка. У такому випадку водії згаданих транспортних засобів після складення ними зазначеного в цьому пункті повідомлення звільняються від обов`язків, передбачених підпунктами "д" - "є" пункту 2.10 цих Правил.

Пунктом 33.2 статті 33 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" також визначено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов`язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання. У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.

Судом встановлено, що наявне в матеріалах справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол) є заповненим обома учасниками дорожньо-транспортної пригоди у відповідних частинах, що стосуються інформації про транспортний засіб А («Kia Sportage», державний номерний знак НОМЕР_1 ) та транспортний засіб В («Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_2 ), зазначено у відповідних пунктах дату, час та місце дорожньо-транспортної пригоди, наявна схема дорожньо-транспортної пригоди, визначені обставини дорожньо-транспортної пригоди та міститься інформація про наявність полісів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс АО №6335008 щодо автомобіля марки («Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_2 , страховик ПАТ НАСК «Оранта»).

Отже, враховуючи викладене та беручи до уваги приписи чинного законодавства, суд приймає повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду б/н від 05.02.2020 як належний доказ настання 05.02.2020 дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу А («Kia Sportage», державний номерний знак НОМЕР_1 ) та транспортного засобу В («Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_2 ).

Дослідивши схему та обставини дорожньо-транспортної пригоди, які вказані водіями у повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол), та враховуючи визнання вини у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди водієм автомобіля «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_2 , про що зазначено в повідомленні, суд дійшов висновку про порушення Правил дорожнього руху України водієм транспортного засобу «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_2 та наявності вини водія автомобіля «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_2 , у вчинення дорожньо-транспортної пригоди, а саме гр. ОСОБА_2 .

При цьому, судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/15266/20 від 21.04.2021, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2023, встановлено нікчемність полісу ПАТ НАСК «Оранта» АО №6335008 щодо страхування автомобіля марки «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_2 , з підстав наявності попередньо укладеного та діючого полісу страхування у ПАТ «УПСК» АО №0076612 з тим самим предметом страхування.

Частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №920/291/21, від 30.08.2022 у справі №904/1427/21 та від 24.05.2018 у справі №922/2391/16.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного та з метою повернення виплаченого страхового відшкодування, позивач правомірно звернувся до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», як страховика, якому перейшов обов`язок повернути позивачу виплачену суму страхового відшкодування та поліс страхування якого був дійсний станом на момент ДТП.

Так, судом встановлено, що громадянин ОСОБА_3 уклав договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспорту, оформлений полісом АО №0076612 з Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія», предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом марки «Mitsubishi Pajero», державний номерний знак НОМЕР_2 , який був діючим на момент ДТП.

Згідно п.п. 1.1, 1.4 ст. 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Отже, оскільки ОСОБА_2 експлуатував автомобіль марки «Mitsubishi Pajero» державний номерний знак НОМЕР_2 на законних підставах, що встановлено вище і зворотного суду не доведено, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля була застрахована Приватним акціонерним товариством «Українська пожежно-страхова компанія».

Згідно пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

При цьому, відповідно до п. 12.1 ст. 12 зазначеного вище Закону страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Вказаним договором (поліс АО №0076612) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну становить 100000,00 грн, франшиза - 2000,00 грн.

Статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, який перейшов до позивача, визначені полісом АО №0076612 розміри лімітів відповідальності (100000,00 грн) та франшизи (2000,00 грн), суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 17035,79 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

У той же час, разом з відзивом на позовну заяву відповідач подав заяву №б/н від 28.08.2023 про застосування строків позовної давності, так як позивачем пропущено строк на звернення до суду за захистом свого права, оскільки ДТП трапилась 05.02.2020, відтак з огляду на положення статті 257 Цивільного кодексу України строк позовної давності спливає 05.02.2023, а тому, враховуючи дату звернення позивача до суду з даним позовом строк позовної давності є пропущеним, при цьому, відповідач вважає, що сам факт запровадження воєнного стану в Україні без обґрунтування не можливості звернення до суду у встановлений строк, не є поважною причиною його пропуску та не може вважатися підставою для поновлення такого строку.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 15.04.2020 №459/2776/16-ц заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві чи запереченні на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 р., передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення".

Як визначено статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Формулювання загального правила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України) щодо початкового моменту перебігу позовної давності здійснено законодавцем за допомогою суб`єктивного критерію, тобто пов`язане з моментом, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права.

При цьому, вимоги частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, що пов`язують початок перебігу позовної давності з можливістю особи знати про порушення права, застосовується і до вимог юридичних осіб.

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як встановлено судом, Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» отримало право вимоги до заподіювача шкоди у межах фактичних витрат, відповідальність якого, в свою чергу, застрахована відповідачем у справі, який не здійснив у встановлений законом строк виплати страхового відшкодування позивачу.

У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02.10.2018 відображено правову позицію, згідно з якою до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.

Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому, згідно із частиною першою статті 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Для спірних відносин застосовуються загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 Цивільного кодексу України).

Тобто страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати з моменту заподіяння шкоди. У зв`язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності.

Таким чином, оскільки страхувальник передав страховикові, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, строк позовної давності є загальним (три роки), а його перебіг починається від дня настання страхового випадку.

Як встановлено судом, у даній справі днем настання події (днем вчинення ДТП) є 05.02.2020 року. Отже, за змістом вищенаведених норм, загальна позовна давність тривалістю у три роки починає перебіг 06.02.2020 і спливає у число та місяць останнього третього року - 06.02.2023, а Товариство з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» звернулося до суду з позовом 27 липня 2023 року згідно відбитку поштового штемпеля на конверті, тобто після спливу позовної давності, як вважає відповідач.

Проте, суд не погоджується із такими доводами відповідача, оскільки 02.04.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно якого Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача страхового відшкодування в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 року: з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу на всій території України запроваджено карантин. Карантин діє протягом всього часу з дати запровадження з 12.03.2020 року, та в подальшому був продовжений постановою Кабінету Міністрів України №383 від 25.04.2023 року до 30.06.2023 року.

Отже, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу з урахуванням дії карантину на території України з 12.03.2020 року по 30.06.2023 року строк позовної давності збільшено на увесь строк дії карантину.

Разом з цим, згідно з пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Розділ "Прикінцеві положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 згідно із Законом України "Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-IX від 15.03.2022 року (далі Закон України № 2120-IX від 15.03.2022 року).

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан строком на 30 діб, який продовжено згідно зі змінами, внесеними Указами Президента № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023 та №734/2023 від 06.11.2023 з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб і діє по даний час.

Таким чином, відповідно до пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, строк позовної давності за вимогою про стягнення страхового відшкодування станом на момент звернення позивача з даним позовом (27.07.2023) не пропущено, а доводи відповідача про необґрунтованість причин пропуску строку позовної давності під час дії воєнного стану, є безпідставними, оскільки позивач в силу вищезазначених норм чинного законодавства не пропустив вказаний строк на звернення до суду для захисту свого порушеного права і у такому випадку питання поважності причин не звернення до суду до продовження строків позовної давності не оцінюється судом.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які могли б свідчити про відсутність у нього обов`язку повернути суму виплаченого страхового відшкодування позивачу.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ТОВ «Автоцентр на Харківському», яким було здійснено відновлювальний ремонт автомобіля марки «Kia Sportage» реєстраційний номер НОМЕР_1 , є платником ПДВ, оскільки згідно відомостей з реєстру платників ПДВ, що розміщений на офіційному сайті Державної податкової служби України, за запитом по коду ЄДРПОУ: 36273035, вбачається, що ТОВ «Автоцентр на Харківському» з індивідуальним податковим номером 362730326512, є платником ПДВ з 10.07.2009 року по теперішній час.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази, вимоги та заперечення учасників справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про стягнення 17035,79 грн задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 40; ідентифікаційний код: 20602681) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Експрес страхування» (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 22; ідентифікаційний код: 36086124) суму страхового відшкодування у розмірі 17035 (сімнадцять тисяч тридцять п`ять) грн 79 коп. та судовий збір у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 09.02.2024.

СуддяТ.В. Васильченко