Рішення

від 07.12.2023 по справі 911/2225/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2023 р. м. Київ Справа №911/2225/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Богуславська сільгосптехніка» (08801, Київська обл., м. Миронівка, вул. Соборності, 143)

до Комунального підприємства Богуславської міської ради «Богуславське житлово-комунальне підприємство» (09701, Київська обл., Обухівський р-н, м. Богуслав, вул. Польова, 46А)

про стягнення 359568,44 грн

Суддя Третьякова О.О.

Секретар судового засідання Капля Є.В.

Представники:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Обставини справи:

В липні 2023 Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Богуславська сільгосптехніка» (далі позивач) звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до Комунального підприємства Богуславської міської ради «Богуславське житлово-комунальне підприємство» (далі відповідач) про стягнення 359568,44 грн заборгованості за договором оперативного лізингу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оперативного лізингу від 12.02.2015 №1 щодо сплати позивачу орендної плати.

З наведених підстав позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 359568,44 грн заборгованості, з яких 260000,00 грн основного боргу з орендної плати, 2203,83 грн пені, 12228,90 грн 3% річних та 85135,71 грн інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.08.2023 відкрито провадження у справі №911/2225/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, встановлено учасникам справи строки для вчинення необхідних процесуальних дій тощо, підготовче засідання призначено на 21.09.2023.

04.09.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач послався на те, що він 28.07.2023 сплатив позивачу основний борг в сумі 260000,00 грн і тому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Конкретних заперечень в частині позовних вимог про стягнення 2203,83 грн пені, 12228,90 грн 3% річних та 85135,71 грн інфляційних втрат відповідач у відзиві на позов не зазначив.

12.09.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій позивач визнав, що відповідач після подання позову оплатив позивачу основний борг повністю в сумі 260000,00 грн, але не оплатив пеню, 3% річних та інфляційні, у зв`язку з чим позивач підтримує позовні вимоги в частині стягнення 2203,83 грн пені, 12228,90 грн 3% річних та 85135,71 грн інфляційних втрат. Також позивач просив стягнути з відповідача судові витрати, а саме судовий збір в сумі 5393,53 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30000,00 грн.

В підготовче засідання 21.09.2023 з`явився представник позивача, відповідач не з`явився, подавши на електронну адресу суду клопотання про проведення підготовчого засідання без участі відповідача. При цьому вказане клопотання відповідача не було підписано електронним цифровим підписом останнього, протокольною ухвалою суду підготовче засідання відкладено на 05.10.2023.

25.09.2023 до Господарського суду Київської області від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому відповідач послався на пропуск річного строку позовної давності в частині позовних вимог про стягнення 2203,83 грн пені. Конкретних заперечень в частині решти позовних вимог про стягнення 12228,90 грн 3% річних та 85135,71 грн інфляційних втрат відповідач у запереченні на відповідь на відзив не зазначив. Разом з тим, відповідач заперечив проти стягнення з нього судового збору у цій справі в розмірі 5393,53 грн, пославшись на те, що після зменшення позивачем позовних вимог у цій справі сума позовних вимог становить 99568,44 грн, у зв`язку з чим сума судового збору мала становити 2684,00 грн. Крім того, разом з запереченнями на відповідь на відзив відповідач подав клопотання про зменшення судом розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами у цій справі, у якому відповідач посилався на те, що заявлений позивачем розмір таких витрат (30000,00 грн) є завищеним та не відповідає обсягу фактично наданих адвокатом послуг та складності справи. З вказаних підстав відповідач просив зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами у цій справі, до розміру 3000,00 грн.

В підготовче засідання 05.10.2023 з`явився представник позивача, відповідач не з`явився, подавши клопотання про відкладення підготовчого засідання. Протокольною ухвалою суду підготовче засідання відкладено на 26.10.2023

В підготовче засідання 26.10.2023 з`явилися представники сторін, за наслідками з`ясування правових позицій сторін протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 30.11.2023.

30.11.2023 до Господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у якому позивач підтримав свою правову позицію про стягнення з відповідача відповідних витрат позивача в розмірі саме 30000,00 грн.

В судове засідання 30.11.2023 з`явились представники сторін, які надали пояснення по суті справи, в судовому засіданні оголошувалась перерва на 07.12.2023.

У судове засідання 07.12.2023 сторони не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали. Оскільки в даному випадку неявка сторін відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає розгляду справи по суті та враховуючи раніше надані обома сторонами усні та письмові пояснення по суті справи, суд вважає можливим розглянути справу за наявними матеріалами за відсутності сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, проаналізувавши позовні вимоги, пояснення та клопотання позивача, а також заперечення щодо позовних вимог, клопотання та пояснення відповідача, з`ясувавши фактичні обставин справи, оцінивши наявні докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд

встановив:

10.04.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Богуславська сільгосптехніка» (позивач) в якості орендодавця, Комунальним підприємством «Богуславтепловодопостачання» (правонаступником якого відповідно до рішення десятої сесії восьмого скликання Богуславської міської ради від 27.04.2021 №783-10-VIII є Комунальне підприємство Богуславської міської ради «Богуславське житлово-комунальне підприємство» - відповідач) в якості орендаря та Богуславською районною радою Київської області був укладений договір оперативного лізингу №1 (далі Договір), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) приймає у строкове платне користування теплогенератор твердопаливний водогрійний ТгТ-5,0 в комплекті з додатковим обладнанням згідно з додатком №1 (далі Об`єкт оренди) для виробництва теплової енергії з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії.

Розмір орендної плати було визначено в п.3.2 Договору, а саме за користування Об`єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 86712,50 грн, в т.ч. ПДВ, за 1 місяць за опалювальний сезон осінь 2014-весна 2015. В подальшому на кожен наступний опалювальний сезон орендна плата розраховується згідно з новими розрахунками, про що укладається додаткова угода. Остаточний перерахунок розміру орендної плати проводиться наступного робочого дня після закінчення опалювального сезону з врахуванням індексу інфляції на момент розрахунків (п.3.2 Договору).

Строк оплати сторони визначили в п.3.6 Договору, а саме орендна плата оплачується орендарем щомісячно не пізніше 10 числа наступного за звітним місяцем на рахунок орендодавця.

Права та обов`язки орендодавця та орендаря були визначені в статтях 4 та 5 цього Договору.

Зокрема, відповідно до п.4.2.4 орендар (відповідач) зобов`язався сплачувати орендодавцю (позивачу) орендну плату за цим Договором в порядку та розмірі, встановлені цим Договором.

Відповідно до п.6.4 Договору за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежів.

Фактичне надання позивачем як орендодавцем Об`єкта оренди в строкове платне користування відповідачу як орендарю за Договором підтверджується актом прийому-передачі від 12.02.2015, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування за вказаним Договором теплогенератор твердопаливний водогрійний ТгТ-5,0 в комплекті з додатковим обладнанням згідно з переліком, який вказаний у цьому акті від 12.02.2015.

Додатковими угодами від 28.09.2015 №1, від 27.10.2016 №2, від 11.10.2017 №3, від 03.09.2018 №4, від 13.12.2019 №5, від 21.02.2020 №6, від 14.12.2020 №7, від 25.01.2021 №8, від 26.01.2022 №9 позивач та відповідач вносили зміни та доповнення до умов Договору.

Зокрема, відповідно до п.2 Додаткової угоди від 25.01.2021 №8 до Договору, у період з 16.10.2021 по 31.10.2021 орендна плата за предмет оренди становить 10000,00 грн, у період з 01.11.2021 по 30.11.2021 орендна плата за предмет оренди становить 125000,00 грн, у період з 01.12.2021 по 31.12.2021 орендна плата за предмет оренди становить 125000,00 грн.

На виконання умов Договору та у зв`язку з орендою відповідачем у позивача Об`єкта оренди протягом жовтня-грудня 2021 (спірний період у цій справі), позивач виставив відповідачу рахунки для оплати орендної плати разом з актами надання послуг за відповідні місяці на загальну суму 260000,00 грн, а саме:

-рахунок на оплату за жовтень 2021 від 31.10.2021 №107 та акт надання послуг від 31.10.2021 №101 на суму 10000,00 грн;

-рахунок на оплату за листопад 2021 від 30.11.2021 №141 та акт надання послуг від 30.11.2021 №123 на суму 125000,00 грн;

-рахунок на оплату за грудень 2021 від 31.12.2021 №168 та акт надання послуг від 31.12.2021 №168 на суму 125000,00 грн.

Відповідач вказані акти надання послуг не підписав, однак факт виникнення у відповідача обов`язку по сплаті позивачу орендної плати за періоди оренди жовтень, листопад та грудень 2021 в загальній сумі 260000,00 грн підтверджується умовами Договору з урахуванням пункту 2 Додаткової угоди від 25.01.2021 №8 до Договору, які містяться в матеріалах справи, та відповідачем при розгляді справи №911/2225/23 не оспорюється.

Відповідно до відмітки канцелярії суду на позовній заяві, позивач звернувся до Господарського суду Київської області з даним позовом у справі №911/2225/23 до відповідача 21.07.2023, а вказаний основний борг в загальній сумі 260000,00 грн відповідач оплатив позивачу 28.07.2023, що підтверджується платіжною інструкцією відповідача №1040 від 28.07.2023.

Отже, станом на момент розгляду справи №911/2225/23 непогашеними залишились лише позовні вимоги про стягнення 2203,83 грн пені, 12228,90 грн 3% річних та 85135,71 грн інфляційних втрат.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як вказувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), закриття провадження у справі це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Отже, суд приходить до висновку про закриття провадження у справі відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 260000,00 грн, який був погашений відповідачем після пред`явлення цього позову.

Посилання відповідача у відзиві на те, що в позовних вимогах про стягнення 260000,00 грн основного боргу необхідно відмовити, а не закрити провадження, враховуючи, що відповідач погасив цей борг 28.07.2023 до постановлення судом ухвали від 04.08.2023 про відкриття провадження у справі №911/2225/23, суд відхиляє. Дійсно, хоча відповідач основний борг в сумі 260000,00 грн погасив позивачу 28.07.2023, тобто формально ще до постановлення судом ухвали від 04.08.2023 про відкриття провадження у цій справі №911/2225/23, тим не менше таке погашення було здійснено відповідачем вже після пред`явлення позивачем даного позову до відповідача (21.07.2023), тобто даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача прострочення по сплаті орендної плати позивачу, а право позивача на отримання орендної плати в сумі 260000,00 грн було порушено відповідачем на момент звернення позивача до суду з даним позовом. При цьому, відповідно до ч.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Вирішуючи позов в частині решти позовних вимог, а саме вимог про стягнення 2203,83 грн пені, 12228,90 грн 3% річних та 85135,71 грн інфляційних втрат, суд виходить з того, що відповідачем не спростовано факт виникнення прострочення по сплаті позивачу основного боргу в сумі 260000,00 грн за Договором, враховуючи, що цей борг був погашений відповідачем, але з простроченням.

При цьому згідно з ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Укладений між позивачем та відповідачем Договір за своєю правовою природою є договором лізингу.

Так, відповідно до ч.1 та ч.2 ст.806 параграфу 6 Глави 58 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Також відповідно до ч.1 ст.292 Господарського кодексу України лізинг це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне володіння та користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися також неустойкою.

За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 6.4 Договору позивач та відповідач погодили, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежів.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 2203,83 грн пені (за періоди прострочення з 11.11.2021 по 10.01.2022), 12228,90 грн 3% річних (за періоди прострочення з 11.11.2021 по 19.07.2023) та 85135,71 грн інфляційних втрат (за періоди прострочення з 11.11.2021 по червень 2023), суд дійшов висновку, що вказаний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідає обставинам справи та вказаним нормам законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на пропуск позивачем річного строку позовної давності, передбаченого статтею 258 Цивільного кодексу України до вимог позивача про стягнення 2203,83 грн пені, суд відхиляє, оскільки відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. При цьому позивачем у цій справі пеня в сумі 2203,83 грн заявлена за періоди прострочення з 11.11.2021 по 10.01.2022, тобто в межах дії карантину, запровадженого з 12.03.2020 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами та доповненнями). Отже, строк позовної давності позивачем не пропущений.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст.74 Господарського процесуального кодексу України).

Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ч. 1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 260000,00 грн основного боргу, 2203,83 грн пені, 12228,90 грн 3% річних та 85135,71 грн інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 2203,83 грн пені, 12228,90 грн 3% річних та 85135,71 грн інфляційних втрат. В частині позовних вимог про стягнення 260000,00 грн основного боргу провадження у справі №911/2225/23 підлягає закриттю згідно з п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 5393,53 грн відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача повністю, виходячи із розміру задоволених позовних вимог та з урахуванням того, що спір про стягнення 260000,00 грн основного боргу виник внаслідок неправильних дій відповідача. Доводи відповідача про те, що після зменшення позивачем позовних вимог у цій справі сума позовних вимог становить 99568,44 грн, у зв`язку з чим сума судового збору мала становити 2684,00 грн, суд відхиляє, оскільки позивач у цій справі не заявляв про зменшення позовних вимог: той факт, що відповідач після пред`явлення позову погасив основний борг в сумі 260000,00 грн само по собі не означає, що позивач зменшив позовні вимоги на вказану суму позивач у цій справі заяву про зменшення позовних вимог не подавав. При цьому, як вже зазначалось судом вище, відповідно до ч.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Розглянувши клопотання позивача про розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу шляхом стягнення цих витрат з відповідача в розмірі 30000,00 грн, а також клопотання відповідача про зменшення цих витрат до розміру 3000,00 грн, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з ч.8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ст.126 цього Кодексу витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №379/1418/18 та від 23.11.2020 у справі №638/7748/18.

Також, згідно з ч.5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд також враховує висновок, що міститься в п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в п.5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18), відповідно до якого при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West" проти України").

Представництво та захист інтересів позивача у справі №911/2225/23 здійснював адвокат позивача Федченко Віталій Васильович на підставі договору про надання правової допомоги та юридичних послуг від 18.01.2023 №6 разом із додатковою угодою №2 від 06.07.2023 (копії містяться в матеріалах справи).

У поданій до суду позовній заяві позивач вказував, що представництво інтересів позивача у цій справі здійснює адвокат, попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат позивача у цій справі становить 35393,53 грн, з яких 5393,53 грн витрати зі сплати судового збору та 30000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано також:

- платіжну інструкцію №3634 від 10.07.2023 про сплату позивачем на рахунок адвоката позивача Федченка В.В. грошових коштів в сумі 30000,00 грн за надання правової допомоги за договором від 18.01.2023 №6 разом із додатковою угодою №2;

- детальний опис робіт (наданих послуг) адвоката позивача у цій справі, відповідно до якого загальна сума витрат позивача на адвоката становить 30000,00 грн із розрахунку 2000,00 грн за годину, загальна кількість годин роботи адвоката 16 годин, знижка 2000,00 грн.

Відповідач у поданому суду клопотанні про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу посилається на те, що заявлений позивачем розмір таких витрат (30000,00 грн) є завищеним та не відповідає обсягу фактично наданих адвокатом послуг та складності справи. Відповідач просить суд зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами у справі, до розміру 3000,00 грн.

Надаючи правову доводам сторін про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зауважує, що не всі заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у цій справі на загальну суму 30000,00 грн відповідають критерію неминучості таких витрат, а саме:

- витрати позивача на вивчення матеріалів та надання консультацій клієнту, підготовку претензії (позиції №1 та №2 опису складу послуг на загальну суму 4000,00 грн) не відповідають критерію неминучості витрат сторони у судовій справі, оскільки самі по собі такі попередні консультації та досудове врегулювання не відносяться до представництва та захисту прав клієнта (позивача) у суді та частково можуть охоплюватись (є складовою) позицією №3 опису (підготовка позовної заяви - 6000,00 грн). У зв`язку з цим заявлені позивачем в позиціях №1 та №2 опису витрати не підлягають врахуванню для цілей їх відшкодування за рахунок протилежної сторони, однак підлягають врахуванню витрати по позиції №3 опису (підготовка позовної заяви - 6000,00 грн),

- заявлені в описі після позиції №3 (підготовка позовної заяви - 6000,00 грн) усі інші послуги адвоката на загальну суму 20000,00 грн (позиції №4, №5, №6, №7, №8 та №9 опису) в т.ч. послуги з підготовки відповіді на відзив, підготовки до та участі в судових засіданнях, були надані адвокатом вже після погашення відповідачем переважної частини суми позовних вимог, а саме після погашення основного боргу в сумі 260000,00 грн і таким чином неврегульованими залишалась решта вимог в істотно меншому розмірі, ніж первісна ціна позову, а саме вимоги про стягнення пені, річних та інфляційних втрат сукупно в розмірі 99568,44 грн. При цьому, після погашення відповідачем основного боргу в сумі 260000,00 грн позивач ні у відповіді на відзив, ні в інших процесуальних заявах чи усних поясненнях тощо не повідомляв суду ніяких додаткових аргументів, розрахунків чи доводів, які б не були повідомлені позивачем раніше в позовній заяві (витрати на підготовку якої заявлені в позиції №3 опису - підготовка позовної заяви, вартість - 6000,00 грн). Так, у відзиві на позов відповідач не заявляв яких-небудь конкретних заперечень щодо вимог про стягнення пені, річних та інфляційних втрат, а відповідь позивача на відзив полягала у повторенні доводів та вимог позовної заяви. Таким чином, після погашення відповідачем основного боргу в сумі 260000,00 грн сума неврегульованих вимог позивача до відповідача у цій справі істотно зменшилась, у зв`язку з чим, виходячи із критерію співмірності та розумності, суд вважає, що заявлені в описі після позиції №3 (підготовка позовної заяви, вартість - 6000,00 грн) усі інші витрати на загальну суму 20000,00 грн, які стосуються надання послуг адвокатом після повного погашення відповідачем основного боргу у цій справі (витрати в позиціях №4, №5, №6, №7, №8 та №9), для цілей їх розподілу та відшкодування за рахунок протилежної сторони підлягають обмеженню також розміром 6000,00 грн.

Суд не може погодитись з відповідачем щодо необхідності зменшення витрат на професійну правничу допомогу до розміру 3000,00 грн, оскільки такий визначений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу витрат є явно заниженим.

На підставі наведеного, а також виходячи з критерію неминучості, співмірності та розумності судових витрат, суд вважає, що для цілей розподілу та відшкодування за рахунок відповідача підлягають витрати позивача на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 12000,00 грн, що охоплює витрати в позиції №3 опису (складання позовної заяви, вартість відповідно до опису 6000,00 грн) та витрати в позиціях №4, №5, №6, №7, №8 та №9 (які сукупно обмежуються судом в межах загальної суми 6000,00 грн з підстав, що викладені вище) (6000,00+6000,00=12000,00).

Керуючись ст. 2, 4, 7, 8, 11, 13, 14, 18, 20, 73-80, 123, 126, 129, 130, 231, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Богуславська сільгосптехніка» до Комунального підприємства Богуславської міської ради «Богуславське житлово-комунальне підприємство» про стягнення 260000,00 грн основного боргу, 2203,83 грн пені, 12228,90 грн 3% річних та 85135,71 грн інфляційних втрат задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Богуславської міської ради «Богуславське житлово-комунальне підприємство» (09701, Київська обл., Обухівський р-н, м. Богуслав, вул. Польова, 46А, ідентифікаційний код 44297694) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Богуславська сільгосптехніка» (08801, Київська обл., м. Миронівка, вул. Соборності, 143, ідентифікаційний код 36215146) 2203 (дві тисячі двісті три) грн 83 коп. пені, 12228 (дванадцять тисяч двісті двадцять вісім) грн 90 коп. 3% річних, 85135 (вісімдесят п`ять тисяч сто тридцять п`ять) грн 71 коп. інфляційних втрат, 5393 (п`ять тисяч триста дев`яносто три) грн 53 коп. витрат зі сплати судового збору та 12000 (дванадцять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Закрити провадження у справі №911/2225/23 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Богуславська сільгосптехніка» до Комунального підприємства Богуславської міської ради «Богуславське житлово-комунальне підприємство» про стягнення 260000,00 грн основного боргу згідно з п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення Господарського суду Київської області набирає законної сили у строк та порядку, які передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 09.02.2024.

Суддя О.О. Третьякова