Рішення

від 09.02.2024 по справі 468/2847/23

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 468/2847/23

2/468/208/24

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

09.02.2024 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Муругова В.В., за участю секретаря Серака Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка цивільну справу №468/2847/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Зоря Інгулу» про визнання права власності на житловий будинок,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про права власності на житловий будинок. На обґрунтування вимог позивачка в заяві зазначила, що в 1990 році вона, як переселенець отримала у МКСП «Зоря Інгулу» будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі акту передачі в особисту власність від 14.11.1991 року було видане розпорядження представника Президента України у Баштанському районі від 15.06.1992 року №107, на підставі якого за позивачкою 18.06.1992 року в БТІ було зареєстроване право власності на вказаний будинок.

У листопаді 2023 року позивачка звернулася до реєстраційної служби з метою реєстрації свого права власності на даний будинок у відповідних реєстрах, але їй було відмовлено через відсутність належних правовстановлюючих документів.

Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати за нею право власності на вказаний житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами.

Від представника позивача надійшла заява про підтримання позову та розгляд справи за його відсутності.

Відповідач не забезпечив участь в судовому розгляді свого представника, про час слухання справи повідомлялися рекомендованим листом з рекомендованим повідомленням. До суду не надходило клопотань про відкладення розгляду справи та відзиву на позов.

З огляду на те, що учасники належним чином повідомлені, відповідач не з`явився в судове засідання та не подав відзив, суд ухвалив про заочний розгляд справи.

Дослідивши наявні у справі матеріали (копію рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 02.11.2023 року; копію розпорядження представника Президента України у Баштанському районі від 15.06.1992 року №107; копію акту передачі в особисту власність жилого будинку від 14.11.1991 року; копію реєстраційного напису БТІ; копію повідомлення МКСП «Зоря Інгулу» від 09.08.1991 року; довідку ТДВ «Зоря Інгулу» від 15.11.2023 року; Інформацію з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.12.2023 року; копію будинкової книги; копію довідки-характеристики від 30.08.2023 року; копію технічного паспорта житлового будинку садибного типу від 29.08.2023 року; копію державного акту на право приватної власності на землю від 01.12.1993 року; копію витягу з Державного реєстру речових прав від 12.10.2023 року; копію розпорядження міського голови від 08.02.2021 року №35-р; висновок про вартість об`єкту оцінки від 22.11.2023 року), суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених вимог і можливість задоволення позову.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 отримала у МКСП «Зоря Інгулу» (правонаступником якого є ТДВ «Зоря Інгулу») у власність житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 на підставі акту передачі в особисту власність жилого будинку від 14.11.1991 року, затвердженого рішенням виконкому Баштанської районної ради народних депутатів Миколаївської області №489 від 05.12.1991 року, як особа, яка була переселена із зони, яка зазнала радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС.

Згідно з розпорядженням представника Президента України у Баштанському районі від 15.06.1992 року №107 за позивачкою визнане право власності на вказаний житловий будинок та доручено БТІ зареєструвати за позивачкою даний будинок.

18.06.1992 року за позивачкою було зареєстроване право власності на вказане житло в БТІ.

Згідно з довідкою ТДВ «Зоря Інгулу» від 15.11.2023 року заборгованість за вказаний переселенський будинок перед підприємством відсутня та дане нерухоме майно зняте з балансу підприємства.

Проте в 2023 році позивачці було відмолено у державній реєстрації її права власності на вказаний житловий будинок.

Надані позивачкою докази свідчать, що будинок був отриманий нею у власність в 1991 році на підставі відповідного акту про передачу житлового будинку переселенцю із зони, яка зазнала радіоактивного забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС. Вартість такого будинку мала бути сплачена попередньому власнику МКСП «Зоря Інгулу» Овруцьким райвиконкомом Житомирської області. Заборгованість за продаж даного будинку відсутня та в 1992 році за позивачкою зареєстроване право власності на цей будинок.

Відповідно дост.30Закону України«Про статусі соціальнийзахист громадян,які постраждаливнаслідок Чорнобильськоїкатастрофи» (вчинній начас наданняпозивачці житларедакції)громадяни,які евакуйованіабо відселені(відселяються),безплатно забезпечуютьсяжилими приміщеннями,як правило,у спеціальнозбудованих дляцієї метиселищах,будинках іквартирах. РадаМіністрів УкраїнськоїРСР виділяємісцевим Радамнародних депутатівцільовим призначеннямкапітальні вкладенняна житловебудівництво відповіднодо кількостіпереселених сімей. Для забезпечення житлом сімей, які відселяються, виконкоми місцевих Рад народних депутатів, підприємства, установи й організації, а також самі громадяни можуть купувати в будь-якому населеному пункті республіки (крім м. Києва і курортних місцевостей) за договірними цінами жилі будинки та квартири у громадян, яким вони належать на праві особистої власності, а також будинки і квартири в будинках громадського житлового фонду, що не використовуються, - за їх залишковою балансовою вартістю. Громадянам, які збудували чи купили жилі будинки садибного типу з надвірними будівлями, а також квартири за власні кошти, відшкодовується їх вартість у розмірах, визначених місцевими Радами народних депутатів.

Також на той час діяли норми Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР від 31 січня 1966 року за погодженням з Верховним Судом УРСР від 15 січня 1966 року.

Зі змісту даної інструкції слідує, що акти про передачу будинків у власність переселенцям при наявності рішень про це виконкомів районних Рад депутатів трудящих і довідок фінансових відділів про остаточний розрахунок переселенця за одержану будівлю, нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу будинків та рішення суду про визнання угоди про відчуження будинку, складеної з порушенням встановленої законом форми, дійсною є самостійними правовстановлюючими документами (п. 9, 18, 21 Додатку №1 до Інструкції).

Отже і придбання житла на підставі договору купівлі-продажу, і отримання житла переселенцем на підставі відповідних актів органів влади були самостійними підставами набуття права власності на житло, тому вказаний будинок перейшов у власність позивача як переселенця на підставі акту про передачу будинку, затвердженого рішенням виконавчого комітету місцевої ради та відомостей попереднього власника про розрахунок за одержаний будинок.

Саме вказані встановлені судом факти дають підстави для висновку про отримання позивачкою спірного будинку у власність. При цьому втрата в подальшому чинності нормативних актів, які передбачали можливість реєстрації за переселенцями житлових будинків на підставі описаних вище документів, не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог про визнання за позивачем права власності на будинок, оскільки на час отримання його позивачкою вказані норми діяли та встановлені обставини були достатніми для реєстрації її права власності на житловий будинок.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Ст. 392 ЦК України передбачає можливість визнання права власника майна і в тому разі, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами або підлягає сумніву.

Також в даному випадку право власності позивачки на будинок було зареєстроване в БТІ 18.06.1992 року та відсутні підстави на теперішній час для сумнівів чи ревізії законності такої реєстрації.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

При цьому, в даному випадку позивачка отримала для проживання будинок в 1991 році, більше тридцяти років проживає в ньому, як у власному житлі, отримала вказане житло на законних існуючих на той час підставах та у визначеному на той час порядку зареєструвала своє право власності на такий будинок в БТІ.

Вказані обставини у комплексі з відсутністю заперечень проти позову у відповідача і з урахуванням принципу верховенства права, пропорційності та завдань цивільного судочинства вказують на необхідність задоволення позову визнання за позивачкою права власності на спірний житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами на підставі акту про передачу будинку, затвердженого рішенням виконавчого комітету місцевої ради та відомостей БТІ про реєстрацію будинку за позивачкою.

На підставі ст.ст. 328, 392 ЦК України, та керуючись ст.ст. 12; 13; 81; 264; 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Зоря Інгулу» про визнання права власності на житловий будинок задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з допоміжними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та який складається з житлового будинку А-1, веранди а-1, веранди а1-1, сараю Б-1, сараю В-1, убиральні Г-1, сараю Д-1, сараю К-1, гаражу Ж-1, огорожі №2,5, замощення №І.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивачем апеляційна скарга на рішення суду може бути подана Миколаївському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Відповідач: Товариство з додатковою відповідальністю «Зоря Інгулу» (вул. Ювілейна, 86 м. Баштанка Баштанського району Миколаївської області, 56101, код ЄДРПОУ 03106555).

Повне судове рішення складене 09.02.2024 року.

Суддя: