Ухвала від 05.02.2024 по справі 910/202/22

УХВАЛА

05 лютого 2024 року

м. Київ

cправа №910/202/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Бакуліна Н.М., Губенко Н.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Укрзалізниця"

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді: Привалов А.І.

від 04.09.2023

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М., Сулім В.В.

від 04.12.2023

у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля"

до: Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 360 313,48 грн,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Відповідач, Скаржник) про стягнення 360 313,48 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 у справі №910/202/22, позовні вимоги задоволено в частині стягнення 360 313,48 грн. В іншій частині вимог - відмовлено.

Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 у справі №910/202/22.

У прохальній частині касаційної скарги Скаржник просить:

- поновити Скаржнику строк на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 у справі №910/202/22 та прийняти цю касаційну скаргу до свого провадження, тим самим відкрити касаційне провадження у цій справі;

- скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 та рішення господарського суду м. Києва від 04.09.2023 у справі №910/202/22 в частині задоволення позовних вимог за комерційними актами від 29.06.2021 №388103/848, від 02.10.2021 №388103/1313, від 13.10.2021 №388103/1389, від 27.10.2021 № 388103/1408, від 25.10.2021 №388103/1404, від 14.10.2021 №388103/1375, від 10.10.2021 № 388103/1357, від 12.10.2021 №388103/1362, від 12.10.2021 №388103/1363, від 04.10.2021 №450003/866/1355 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог до Скаржника.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року у сумі 2 481,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у цій справі є стягнення 360 313,48 грн, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 2024 рік (500 х 2 481,00 грн = 1 240 500,00грн).

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що для оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржникові необхідно довести та обґрунтувати наявність передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України підстав (постанова від 21.05.2021 у справі №905/1623/20).

При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Скаржник у тексті касаційної скарги зазначає про наявність підстав для перегляду в касаційному порядку оскаржуваних судових рішень у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з огляду на таке:

- підпункт а) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України - Скаржник стверджує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Скаржник зазначає, що відсутній висновок у судовій практиці щодо застосування та тлумачення статтей 31, 32, 37, 111 Статуту залізниць України (в частині покладання відповідальності на залізниці за незбереження вантажу у випадках, коли вагони технічно справні, непошкоджені пломби та відсутні ознаки доступу до вантажу на шляху слідування). Крім того, існує низка рішень судів першої та апеляційної інстанцій у аналогічних справах з протилежними правовими висновками, зокрема, у справах №910/5403/21, №910/14317/21, №910/17214/21, №910/17215/21, №910/17224/21. Враховуючи вищевикладене ця справа має виняткове значення для Скаржника, оскільки, як приклад, суперечить вищенаведеним постановам апеляційної інстанції, що унеможливлює подальший судовий захист Скаржника;

- підпункт б) пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України - Скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді інших справ, а саме №910/208/23, №910/6564/22, №910/8961/23, в яких судом апеляційної інстанції допущено аналогічні порушення норм матеріального та процесуального права, через що Скаржником теж подаються касаційні скарги, оскільки саме від Верховного Суду Скаржник очікує формування висновку щодо застосування описаних вище норм матеріального права.

Верховний Суд зазначає, що касаційна скарга не містить належного обґрунтування того, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки Скаржник не довів наявності неоднакового застосування судами одних і тих самих норм права у вказаних справах, а вказане свідчить лише про наявність різних обставин справи, підтверджених або непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були ухвалені відповідні судові рішення. Скаржник зазначив про аналогічність справ №910/5403/21, №910/14317/21, №910/17214/21, №910/17215/21, №910/17224/21 з протилежними правовими висновками, однак жодним чином зазначене не обґрунтував.

Фактично, Скаржник своїм обґрунтуванням фундаментального значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики прагне отримати висновок Верховного Суду у цій справі на свою користь, здійснивши переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що не є належним обґрунтуванням відсутності єдиної судової практики у випадках розгляду справ про стягнення з перевізника збитків за недостачу вантажу у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором перевезення.

Верховний Суд зазначає, що судочинство у господарських судах відповідно до статті 13 ГПК України здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Крім цього, Верховний Суд вважає, що наведені у касаційній скарзі доводи, не дають підстав для висновку, що Скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді справ №910/208/23, №910/6564/22, №910/8961/23 з огляду на таке:

- ухвалою Верховного Суду від 22.01.2024 Скаржнику вже відмовлено у розгляді справи №910/208/23;

- Скаржником не обґрунтовано, які саме обставини він буде позбавлений можливості спростувати при розгляді справ №910/6564/22, №910/8961/23 та як саме вони вплинуть на вирішення спору у зазначених справах.

Верховний Суд зазначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для Скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.

Рекомендацією №R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Скаржника на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 у справі №910/202/22 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України.

Керуючись статтями 12, 13, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 у справі №910/202/22.

2. Надіслати копії ухвали учасникам справи.

3. Надіслати Акціонерному товариству "Укрзалізниця" касаційну скаргу разом з доданими до неї матеріалами. Копію касаційної скарги залишити у Верховному Суді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуюча Г. Вронська

Судді С. Бакуліна

Н. Губенко