Постанова

від 30.01.2024 по справі 924/159/14

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 924/159/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Пєскова В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

за участю представників сторін:

скаржника - адвокат Афадєєв В.В.

боржника - керівник Ткач Я.С.

ТОВ "ФК "Централ Фінанс" - адвокат Стратілатов К.Г.

НАК "Украгролізинг" - Чміль В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

від 24.05.2023

та на ухвалу Господарського суду Хмельницької області

від 23.02.2023 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог

у справі № 924/159/14

за заявою ОСОБА_2 , 2. ОСОБА_3 , 3. Національної акціонерної компанії "Украгролізинг",

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-Центр"

про банкрутство,-

ВСТАНОВИВ:

1. Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 24.07.2014 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-центр".

2. 12.05.2022 місцевим господарським судом отримано заяву від ОСОБА_1 про визнання грошових вимог на загальну суму 15 466 131,10 грн та внесення їх до реєстру вимог кредиторів боржника в наступному порядку (черговості):

- 698 480 грн - окремо, як такі що забезпечені іпотекою (заставою) майна боржника та підлягають погашенню за рахунок майна, що є предметом іпотеки (застави) в позачерговому порядку;

- 14 767 651,10 грн - четверта черга погашення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 23.02.2023 відмовлено у задоволенні вказаної заяви.

4. Не погодившись із постановленою ухвалою, ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

5. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Рух касаційної скарги

6. Ухвалою Верховного Суду від 14.09.2023 у складі колегії суддів Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Пєскова В.Г., зокрема, відкрито касаційне провадження у справі № 924/159/14 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 та на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 23.02.2023 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог у справі № 924/159/14; призначено вказану касаційну скаргу до розгляду на 10.10.2023 о 10:30 год.

7. Ухвалою Верховного Суду від 10.10.2023 зупинено касаційне провадження у справі № 924/159/14 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 та на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 23.02.2023 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 206/4841/20 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду.

8. Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 206/4841/20, до розгляду якої було зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 та на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 23.02.2023 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог у справі № 924/159/14.

9. Ухвалою Верховного Суду від 16.01.2024 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 та на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 23.02.2023 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог у справі № 924/159/14 та призначено вказану касаційну скаргу до розгляду на 30.01.2024 о 10:00 год.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.

10. Не погоджуючись з ухваленою постановою, ОСОБА_1 подано касаційну скаргу в якій останній просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції і ухвалити нове рішення яким задовольнити заяву скаржника про визнання його грошових вимог.

11. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

11.1 Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою наявність іншого майна боржника яке виступало предметом застави за його кредитними зобов`язаннями, тому звернення стягнення на предмет іпотеки та інші дії ОСОБА_1 не призвели до повного погашення існуючої заборгованості боржника. При цьому, судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17.

11.2 Помилковими є посилання судів попередніх інстанцій на висновки викладені в ухвалі Господарського суду Хмельницької області від 21.01.2021 та постанові Північно - західного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 у цій справі, оскільки предметом розгляду у вказаних судових рішеннях була заява ОСОБА_1 про заміну кредитора у справі, а не заява про визнання його грошових вимог до боржника.

11.3 Помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскільки ОСОБА_1 не внесений та не може бути внесений до Державного реєстру фінансових установ, то права на надання фінансової послуги та отримання права вимоги за кредитними договорами до боржника не доведені. Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що у цьому випадку перехід прав вимоги за кредитними договорами здійснювався саме на підставі договору відступлення права вимоги стороною якого може бути будь - яка фізична або юридична особа, а не лише фінансова установа. При цьому, судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18, від 08.06.2021 у справі № 346/1305/19 щодо розмежування договорів факторингу та договорів про відступлення права вимоги.

11.4 Судами попередніх інстанцій не враховано презумпцію правомірності правочину, закріплену у статті 204 Цивільного кодексу України та залишено поза увагою те, що з огляду на відсутність судового рішення про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 24.12.2015 вказаний правочин є правомірним та спричиняє передбачені ним правові наслідки у вигляді заміни кредитора у зобов`язанні.

11.5 Помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 було звернуто стягнення на майно боржника під час встановленого судом мораторію на відчуження майна боржника, оскільки такі дії кредитора були прямо дозволені положеннями частини третьою статті 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

11.6 Судами попередніх інстанцій допущено неповне з`ясування фактичних обставин та не досліджено усіх доказів, які мають значення для правильного вирішення справи.

12. Представник скаржника в судовому засіданні 30.01.2024 підтримав касаційну скаргу з підстав викладених у ній.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

13. Представник боржника в судовому засіданні 30.01.2024 підтримала касаційну скаргу.

14. Представники ТОВ "ФК "Централ Фінанс" та НАК "Украгролізинг" в судовому засіданні 30.01.2024 заперечили проти касаційної скарги.

Позиція Верховного Суду

15. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

16. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

17. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

18. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

18.1 Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 24.07.2014 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-центр"; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника на строк 115 календарних днів, тобто до 16.11.2014; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Сибаля Андрія Михайловича.

18.2 Провадження у справі про банкрутство порушено відповідно до приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

18.3 15.08.2014 Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" звернулося до Господарського суду Хмельницької області із заявою № 1782/700-1 про грошові вимоги до ТОВ "Октант-Центр на суму 33 764 814,08 грн, які виникли з:

А) кредитного договору від 06.02.2007 № 07-2007/01, укладеному між АКБ "Мрія" (наступник - ПАТ "ВТБ Банк") та ЗАТ "Октант" (правонаступником якого є ТОВ "Октант-Центр");

Б) генеральної угоди від 20.12.2007 № 15/2007, укладеної між ВАТ "ВТБ Банк" (наступник - ПАТ "ВТБ Банк") та ЗАТ "Октант" (правонаступником якого є ТОВ "Октант-Центр");

В) договору про відкриття кредитної лінії від 20.12.2007 № 25.43-15/07-КЛ, укладеному між ВАТ "ВТБ Банк" (тепер - ПАТ "ВТБ Банк") та ЗАТ "Октант" (правонаступником якого є ТОВ "Октант-Центр");

Г) кредитного договору від 23.12.2008 № 25.89/08-СК, укладеному між ВАТ "ВТБ Банк" (тепер - ПАТ "ВТБ Банк") та ОСОБА_4 ;

Ґ) кредитного договору від 14.03.2008 № 25.20-15/08-СК, укладеному між ВАТ "ВТБ Банк" (тепер - ПАТ "ВТБ Банк") та ЗАТ "Октант" (правонаступником якого є ТОВ "Октант-Центр").

18.4 Належне виконання зобов`язань ЗАТ "Октант" (правонаступником якого є ТОВ "Октант-Центр"), за кредитними договорами забезпечувалося, зокрема, укладеними між ВАТ "ВТБ Банк" (тепер - ПАТ "ВТБ Банк") та ЗАТ "Октант" (правонаступником якого є ТОВ "Октант-Центр"):

- іпотечним договором від 06.02.2007 № 08-2007/04;

- іпотечним договором від 20.12.2007 № 25.43-15/07-ДІ-1;

- іпотечним договором від 23.12.2008 № 25.89/08-ДІ-2;

- іпотечним договором від 22.04.2010 № 07-2007/01-ДI-1;

- іпотечним договором від 22.04.2010 № 15-2007/01-ДI-1;

- іпотечним договором від 22.04.2010 № 25-89/08-ДІ-3;

- іпотечним договором від 23.12.2008 № 25.89/08-ДІ-1;

- договором застави від 23.12.2008 № 15/2007-ДМ-1;

- договором застави від 23.12.2008 № 07-2007/01-ДМ-1;

- договором застави від 23.12.2008 № 25.89/08-ДМ-1;

- договором застави від 23.12.2008 № 15/2007-ДЗ-1;

- договором застави від 28.04.2007 № 92-2007/04;

- договором застави від 25.12.2009 № 25.89/08-ДЗ-3,

- договором застави від 25.12.2009 № 07-2007/01-ДЗ-3;

- договором застави від 25.12.2009 № 15/2007-ДЗ-4;

- договором застави від 25.12.2009 № 25.89/08-ДЗ-4;

- договором застави від 25.12.2009 № 07-2007/01-ДЗ-4;

- договором застави від 25.12.2009 № 15/2007-ДЗ-5.

18.5 У подальшому, 24.12.2015 на підставі договору № 26 МБ про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором, укладеним між ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "Факторингова компанія "ФК "Факторинг", до ТОВ "Факторингова компанія "ФК "Факторинг" перейшли права вимоги до ТОВ "Октант-Центр".

18.6 У цей же день, 24.12.2015:

- на підставі договору № 26 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором, укладеним між ТОВ "Факторингова компанія "ФК "Факторинг" та ОСОБА_1 , до ОСОБА_1 перейшли права вимоги до ТОВ "Октант-Центр" за вищезгаданими кредитними договорами;

- між ТОВ "Факторингова компанія "ФК "Факторинг" та ОСОБА_1 підписано акт приймання-передачі документації до договору від 24.12.2015 № 26 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором;

- між ТОВ "Факторингова компанія "ФК "Факторинг" та ОСОБА_1 підписано акт приймання-передачі права вимоги до договору від 24.12.2015 № 26 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором.

18.7 На думку заявника ОСОБА_1 , у відповідності до договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 24.12.2015, укладеним між ТОВ "Факторингова компанія "ФК "Факторинг" та ОСОБА_1 , до ОСОБА_1 перейшли права іпотекодержателя за:

- іпотечним договором від 06.02.2007 № 08-2007/04;

- іпотечним договором від 20.12.2007 № 25.43-15/07-ДІ-1;

- іпотечним договором від 23.12.2008 № 25.89/08-ДІ-2;

- іпотечним договором від 22.04.2010 № 07-2007/01-ДІ-1;

- іпотечним договором від 22.04.2010 № 15-2007/01-ДІ-1;

- іпотечним договором від 22.04.2010 № 25-89/08-ДІ-3;

- іпотечним договором від 23.12.2008 № 25.89/08-ДІ-1.

18.8 Предметом відступлення за кредитними договорами є право вимоги на загальну суму 23 066 082,66 грн, в т.ч. основний борг - 9 589 250 грн, проценти - 12 044 475,43 грн, комісія - 1 432 357,23 грн.

18.9 До загальної суми відступленого права вимоги входить заборгованість:

А) згідно кредитного договору від 06.02.2007 № 07-2007/01, укладеного між АКБ "Мрія" (наступник - ПАТ "ВТБ Банк") та ЗАТ "Октант" (правонаступником якого є ТОВ "Октант-Центр"), на суму 5 016 528,13 грн, з яких основний борг - 2 188 750 грн, проценти - 2 490 695,65 грн, комісія - 337 082,48 грн;

Б) згідно договору про відкриття кредитної лінії від 20.12.2007 № 25.43-15/07-КЛ, укладеного між ВАТ "ВТБ Банк" (тепер - ПАТ "ВТБ Банк") та ЗАТ "Октант" правонаступником якого є ТОВ "Октант-Центр"), на суму 7 417 253,79 грн, з яких основний борг - 3 098 750 грн, проценти - 3 874 576,01 грн, комісія - 443 927,78 грн;

В) згідно кредитного договору від 23.12.2008 № 25.89/08-СК, укладеного між ВАТ "ВТБ Банк" (тепер - ПАТ "ВТБ Банк") та ОСОБА_4 , на суму 9 926 661,86 грн, з яких основний борг - 3 976 500 грн, проценти - 5 339 796,36 грн, комісія - 610 365,50 грн;

Г) згідно кредитного договору від 14.03.2008 № 25.20-15/08-СК, укладеного між ВАТ "ВТБ Банк") (тепер - ПАТ "ВТБ Банк") та ЗАТ "Октант" (правонаступником якого є ТОВ "Октант-Центр"), на суму 705 638,88 грн, з яких основний борг - 325 250 грн, проценти - 339 407,41 грн, комісія - 40 981,47 грн.

18.10 Заявник ОСОБА_1 вважає, що в результаті набуття ним прав вимог до боржника та гр. ОСОБА_4 за кредитними договорами до нього перейшли права обтяжувача за договорами застави, укладеними із боржником, від 23.12.2008 № 15/2007-ДМ-1; від 23.12.2008 № 07-2007/01-ДМ-1; від 23.12.2008 № 25.89/08-ДМ-1; від 23.12.2008 № 15/2007-ДЗ-1; від 28.04.2007 № 92-2007/04; від 25.12.2009 № 25.89/08-ДЗ-З, від 25.12.2009 № 07-2007/01-ДЗ-З; від 25.12.2009 № 15/2007-ДЗ-4; від 25.12.2009 № 25.89/08-ДЗ-4; від 25.12.2009 № 07-2007/01-ДЗ-4; від 25.12.2009 № 15/2007-ДЗ-5.

18.11 Зобов`язання гр. ОСОБА_4 за кредитним договором від 23.12.2008 № 25.89/08-СК, укладеному між ВАТ "ВТБ Банк" (тепер - ПАТ "ВТБ Банк") та гр. ОСОБА_4 , забезпечуються порукою боржника згідно із договором поруки від 23.12.2008 № 25.89/08-ДП-2, укладеним між ВАТ "ВТБ Банк" (тепер - ПАТ "ВТБ Банк"), гр. ОСОБА_4 та ЗАТ "Октант" (правонаступником якого є ТОВ "Октант-Центр").

18.12 Додатково в результаті набуття ОСОБА_1 прав вимог до ОСОБА_4 за кредитним договором від 23.12.2008 № 25.89/08-СК до нього перейшли права кредитора у договорі поруки від 23.12.2008 № 25.89/08-ДП-2.

18.13 З метою погашення заборгованості боржника за кредитними договорами, ОСОБА_1 самостійно, 09.02.2016, було звернуто стягнення на майно боржника, яке є предметом іпотеки, а саме:

А) адміністративно-виробничі приміщення загальною площею 1 332,2 кв.м., що знаходяться в АДРЕСА_1 , вартістю 1 336 500 грн без ПДВ, що підтверджується висновком про оцінку від 05.02.2016 та витягом з ДРРПНМ від 09.02.2016 № 52907260;

Б) адміністративно-комунальні приміщення загальною площею 3 035 кв.м., що знаходяться в АДРЕСА_1 , вартістю 3 763 200 грн без ПДВ, що підтверджується висновком про оцінку від 05.02.2016 та витягом з ДРРПНМ від 09.02.2016 № 52906493;

В) незавершене будівництво (база відпочинку готовністю 40,5 %), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 561 900 грн. без ПДВ, що підтверджується висновком про оцінку від 05.02.2016 та витягом з ДРРПНМ від 09.02.2016 № 52899722.

18.14 Всього за рахунок предмету іпотеки заявником самостійно погашено заборгованість боржника в сумі 5 661 600 грн, в т.ч.:

- згідно кредитного договору від 06.02.2007 № 07-2007/01, укладеного між АКБ "Мрія" (тепер - ПАТ "ВТБ Банк") та ЗАТ "Октант" (правонаступником якого є ТОВ "Октант-Центр") - 5 016 528,13 грн (повне погашення кредиту);

- згідно договору про відкриття кредитної лінії від 20.12.2007 № 25.43-15/07-КЛ, укладеного між ВАТ "ВТБ Банк" (тепер - ПАТ "ВТБ Банк") та ЗАТ "Октант" (правонаступником якого є ТОВ "Октант-Центр"), на суму 645 071,87 грн, з яких проценти - 201 144,09 грн, комісія - 443 927,78 грн.

18.15 Окрім того, ОСОБА_1 самостійно було звернуто стягнення на частку в Статутному капіталі ТОВ "Октант-центр", яка належала ОСОБА_4 в розмірі 20 741 грн, що складає 70% Статутного капіталу ТОВ "Октант-центр". У подальшому вказана частка відповідно до договору купівлі-продажу від 02.12 2016 року була продана ОСОБА_1 ОСОБА_5 за 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень. Таким чином, по підрахункам самого заявника, кредиторські вимоги ОСОБА_1 зменшилась на відповідну суму.

18.16 21.05.2017 ОСОБА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, продав корпоративні права ОСОБА_6 , пропорційні його частці у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-Центр" (1,78 % статутного капіталу) за 50 000 грн. Отже, кредиторські вимоги ОСОБА_1 зменшилась на відповідну суму.

18.17 Також, у відповідності до постанови Вищого господарського суду України від 21.06.2017 у справі № 924/159/14 ОСОБА_4 належало право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-Центр" щодо сплати грошових коштів в сумі 3 980 218,00 грн, з яких - 3 979 000,00 грн - основна заборгованість (четверта черга погашення), 1 218,00 грн - судовий збір (перша черга погашення), як основне зобов`язання. Основне зобов`язання виникло на підставі перерахування ОСОБА_4 , як поручителем, на користь Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" грошових коштів в сумі 3 979 000,00 грн згідно договорів поруки № 09-2007/09 від 06.02.2007, № 25.43-15/07-ДП-2 від 20.12.2007, № 25.20-15/08-ДП-1 від 14.03.2008 та виникнення у зв`язку із цим у ОСОБА_4 права зворотної вимоги до ТОВ "Октант-Центр" про сплату грошових коштів в сумі 3 979 000 грн. В межах виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 вищезгадане право вимоги в сумі 3 980 218,00 грн було передано ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу гр. ОСОБА_4 , за ціною 497 500 гривень, що підтверджується постановою старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області Мірошникової В.Р. від 11.02.2019 у ВП № НОМЕР_1 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, актом старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області Мірошникової В.Р. від 11.02.2019 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, свідоцтвом, виданого 20.02.2019 Палінчак Т.В., приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за № 841.

18.18 Відповідно до акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 27.12.2018 ОСОБА_1 було передано у власність нереалізоване на електронних торгах нерухоме майно - земельна ділянка площею 0,15 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 6821255500:01:013:0011, яка належала на праві власності гр. ОСОБА_4 , за початковою ціною третіх торгів 107 100 грн без ПДВ.

18.19 Також, в рамках виконання зведеного виконавчого провадження № 59304712 від 06.06.2019 про стягнення грошових коштів із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 03.03.2020 державним виконавцем було перераховано 33 751,59 грн.

18.20 21.04.2020 ОСОБА_1 уклав договір про відступлення права вимоги з ТОВ "ВОЛ-ІНВЕСТ", відповідно до якого Первісний кредитор (гр. ОСОБА_1 ) передав, а Новий кредитор (ТОВ "ВОЛ-ІНВЕСТ") прийняв на себе частину права вимоги, що належить Первісному кредиторові і став кредитором Боржника за основним зобов`язанням в частині процентів на суму 1 100 000,00 грн.

18.21 Таким чином, загалом грошові вимоги ОСОБА_1 до боржника - ТОВ "Октант-Центр", по його ж підрахункам, зменшились на 1 788 351,59 гривень (50000 + 497500 + 107100 + 33751,59 + 1100000).

18.22 ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Хмельницької області в справі № 924/159/14 із заявою про заміну кредитора - Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", його правонаступником - ОСОБА_1 .

18.23 Окремим процесуальним документом - ухвалою від 21.01.2021 місцевий господарський суд відмовив у задоволенні заяви гр. ОСОБА_1 про заміну кредитора в справі № 924/159/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-центр" правонаступником. Дана ухвала була залишена в силі постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2021.

18.24 12.05.2022 місцевим господарським судом отримано заяву (вх. № 05-06/258/22 від 12.05.2022) від кредитора ОСОБА_1 про визнання грошових вимог на загальну суму 15 466 131,1 грн та внесення їх до реєстру вимог кредиторів боржника відповідно до наступного порядку (черговості):

- 698 480 грн - окремо, як такі що забезпечені іпотекою (заставою) майна боржника та підлягають погашенню за рахунок майна, що є предметом іпотеки (застави) в позачерговому порядку;

- 14 767 651,1 грн - четверта черга погашення.

18.25 Окремо заявник просить внести до реєстру вимог кредиторів відомості про майно боржника, яке є предметом іпотеки (застави), та забезпечує грошові вимоги ОСОБА_1 , а саме:

- комплекс, загальною площею 2 958,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , заставною вартістю 318 480 грн;

- обладнання згідно переліку, заставною вартістю 380 000 грн.

19. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з наступного.

19.1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "ФК "Факторинг" на момент укладення договору № 26 МБ про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором із Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" було учасником ринку фінансових послуг відповідно до законодавства України - Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (назва та редакція Закону станом на 24.12.2015).

19.2 У подальшому ТОВ "Факторингова компанія "ФК Факторинг" відступило свої вимоги до боржника за вищевказаними кредитними договорами та генеральною угодою на користь фізичної особи ОСОБА_1 за договором про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором № 26 від 24.12.2015.

19.3 З укладенням договору про відступлення права вимоги № 26 від 24.12.2014, відбулася заміна кредитодавця, який був фінансовою установою, що має право на здійснення операції з надання фінансових послуг, на фізичну особу (навіть не суб`єкта господарської діяльності), яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.

19.4 Правова позиція щодо розмежування договорів факторингу та договорів відступлення права вимоги викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 (справа № 346/1305/19).

19.5 Договір про надання кредиту є фінансовою послугою (пп.1, 2 і 5 ч.1 ст.1, ч.1 ст.4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"). Право на надання фінансових послуг мають лише фінансові установи - юридичні особи, які внесені до відповідного реєстру в установленому законом порядку (п.1 ч.1 ст.1 а також ч.1 ст.5 Закону).

19.6 Також колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановлено, що при триваючій з 2014 процедурі банкрутства у справі № 924/159/14, всупереч запровадженому судом першої інстанції мораторію на задоволення вимог кредиторів, як Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" при посередництві ТОВ "Фінансова компанія "ФК "Факторинг", так і ОСОБА_1 , привілейовано та всупереч інтересам інших кредиторів та передбаченої законом процедури, отримали часткове задоволення своїх вимог під час розпорядження майном "ТОВ "Октант-центр", що виключає можливість задоволення заяви гр. ОСОБА_7 про визнання кредиторських вимог у справі № 924/159/14 про банкрутство ТОВ "Октант-центр".

19.7 Оригіналів доказів дотримання вимог законодавства як Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" при посередництві ТОВ "Фінансова компанія "ФК "Факторинг", так і ОСОБА_1 , матеріали справи № 924/159/14 не містять, а відтак судами обох інстанцій критично оцінюються доводи та обґрунтування аргумент останнього про можливість порушення мораторію за відсутності доказів визнання недійсними правочинів за участю ОСОБА_1 , пов`язаних із самостійною реалізацію майна боржника, на підставі яких останнім сформовано кінцевий розмір кредиторських вимог до ТОВ "Октант-центр".

19.8 Процедура банкрутства ТОВ "Октант-центр" у справі № 924/159/14 триває із 2014. Упродовж усього цього періоду (до моменту ухвалення оспорюваної ухвали) діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів.

19.9 Усупереч запровадженого судом мораторію на задоволення вимог кредиторів, як Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" при посередництві ТОВ "Фінансова компанія "ФК "Факторинг", так і ОСОБА_1 , всупереч інтересам інших кредиторів і передбаченої законом процедури, отримали часткове задоволення своїх вимог під час розпорядження майном ТОВ "Октант-центр" (на загальну суму 15 466 131,1 грн).

19.10 Саме розмір цієї суми був включений до заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог на загальну суму 15 466 131,1 грн в справі № 924/159/14 про банкрутство ТОВ "Октант-центр" м. Хмельницький. Задоволення заяви із грошовими вимогами ОСОБА_1 у визначеній ним сумі (15 466 131,1 грн) буде фактичним схваленням судом неправомірності його дій, вчинених під час дії мораторію.

19.11 Права інших кредиторів у справі № 924/159/14 будуть при цьому порушені, оскільки під час дії мораторію ОСОБА_1 з порушенням вимог законодавства про банкрутство індивідуально з власних інтересів вже звернуто стягнення на окреме індивідуально визначено майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-центр".

19.12 Окрім того, ухвалою від 19.04.2022 у справі № 924/159/14 Господарський суд Хмельницької встановив, що :

- загальний розмір усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів у справі № 924/159/14 про банкрутство ТОВ "Октант-центр" станом на 19.04.2022 становить 38 685 596,94 грн відповідно до зазначеного переліку;

- загальний розмір усіх не визнаних судом вимог кредиторів у справі № 924/159/14 про банкрутство ТОВ "Октант-центр" станом на 19.04.2022 складає 56 420 857,95 грн відповідно до зазначеного переліку;

- визначив датою проведення зборів кредиторів та комітету 05.05.2022, датою проведення підсумкового засідання визначено 19.05.2022, 14.30.

19.13 ОСОБА_1 , не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду від 19.04.2022, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, проте постановою від 20.07.2022 Північно-західний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 19.04.2022 - без змін. Апеляційний суд, з урахуванням положень частини першої статті 2, частини шостої статті 45, статті 47 Кодексу України з процедур банкрутства, дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін. Суд зазначив, що 19.04.2022 Господарським судом Хмельницької області у справі № 924/159/14 проведено судове засідання, в якому відповідно до частини другої статті 47 КУзПБ судом постановлено ухвалу із зазначенням розміру та переліку усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також розмір та перелік не визнаних судом вимог кредиторів. При цьому апеляційний суд зазначив про обґрунтованість висновку Господарського суду Хмельницької області про включення вимог ОСОБА_1 в частину оскаржуваної ухвали від 19.04.2022, де перелічені не визнанні судом вимоги кредиторів. Суд зазначив, що оскільки у попередньому судовому засіданні у цій справі вже було розглянуто вимоги ОСОБА_1 , а ухвала суду Господарського суду Хмельницької області від 21.01.2021 та постанова Північно-Західного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 про відмову у визнанні ОСОБА_1 кредитором ТОВ "Октант-центр" з грошовими вимогами на суму 15 466 131,10 грн є законними та набрали чинності.

19.14 Постановою Верховного суду від 13.12.2022 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 19.04.2022 у справі № 924/159/14 залишено без змін.

20. Аргументи скаржника (пункти 11.2, 11.4, 11.6 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.

20.1 Згідно зі статтею 1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) учасниками у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Зокрема, сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут).

20.2 Порядок набуття кредитором (окрім кредитора, за заявою якого відкрито провадження у справі про банкрутство) статусу учасника провадження у справі про банкрутство визначається статтею 45 КУзПБ.

20.3 Приписами статті 45 КУзПБ встановлено, зокрема, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Забезпечені кредитори зобов`язані подати заяву з грошовими вимогами до боржника під час провадження у справі про банкрутство в частині вимог, що є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

20.4 Згідно з частиною другою статті 47 КУзПБ у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, що надійшли протягом строку, передбаченого частиною першою статті 45 цього Кодексу, у тому числі щодо яких були заперечення боржника або розпорядника майна. Нормами цієї статті передбачено, що за результатами попереднього засідання господарський суд постановляє ухвалу.

20.5 Викладене підтверджує, що набуття статусу кредитора законодавець пов`язує з наявністю у особи грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку. А набуття такого статусу остаточно формалізується ухвалою суду про визнання вимог кредитора.

20.6 Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою суду Господарського суду Хмельницької області від 21.01.2021, залишеною без змін постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 11.10.2021 у цій справі було відмовлено у задоволенні клопотання про заміну кредитора.

20.7 Зазначені судові рішення наявні у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а ухвала місцевого суду набрала законної сили 21.01.2021.

20.8 Зі змісту зазначеного рішення місцевого суду від 21.01.2021 вбачається, що всупереч введеного судом мораторію на задоволення вимог кредиторів, ПАТ "ВТБ Банк" та громадянин ОСОБА_1 , всупереч інтересам інших кредиторів та передбаченої законом процедури, отримали часткове задоволення своїх вимог під час розпорядження майном ТОВ "Октант-центр", що виключає можливість задоволення заяви громадянина ОСОБА_1 про заміну кредитора ним як правонаступником у визначеному розмірі.

20.9 Суд дійшов висновку, протиправні дії зазначених осіб вплинули на формування кінцевого розміру кредиторських вимог до ТОВ "Октант-центр".

20.10 Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що заява ОСОБА_1 від 17.03.2016 "про заміну кредитора у справі" (том 20 а.с. 5 - 8), з урахуванням заяви ОСОБА_1 від 19.05.2020 "про уточнення кредиторських вимог" (том 42 а.с. 4 - 8), по суті містила вимоги, зокрема, про внесення вимог до реєстру вимог кредиторів боржника на загальну суму 15 466 131,10 грн.

20.11 При цьому, у постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у цій справі зазначено про те, що розмір кредиторських вимог, які були визначені скаржником на суму 15 466 131,10 грн, відповідає розміру кредиторських вимог, щодо яких ухвалою суду від 19.04.2022 було відмовлено у визнанні під час затвердження у судовому засіданні реєстру вимог кредиторів.

20.12 Вказана ухвала залишена без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 та вказаною постановою Верховного Суду від 13.12.2022 у цій справі.

20.13 Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

20.14 В силу частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

20.15 Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

20.16 Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

20.17 Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

20.18 Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

20.19 Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

20.20 Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункту 1 статті 6 Конвенції): одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

20.21 Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.

20.22 З огляду на наведене, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що зазначеними вище судовими рішеннями встановлено обставини, які мають преюдиційне значення під час розгляду цієї справи і не підлягають повторному доведенню, а саме про те, що розмір кредиторських вимог, які були визначені скаржником на суму 15 466 131,10 грн, відповідає розміру кредиторських вимог, щодо яких ухвалою суду від 19.04.2022 вже було відмовлено у визнанні під час затвердження у судовому засіданні реєстру вимог кредиторів, яка (ухвала) в свою чергу була залишена без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 та постановою Верховного Суду від 13.12.2022 у цій справі, а тому судами попередніх інстанцій правомірно застосовано до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

21. Аргументи скаржника (пункти 11.1, 11.5 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.

21.1 Як вже було зазначено та встановлено судами попередніх інстанцій, процедура банкрутства ТОВ "Октант-центр" у справі № 924/159/14 триває із 2014 року. Упродовж усього періоду діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів.

21.2 Судовими рішеннями у цій справі вже було встановлено, що усупереч запровадженого судом мораторію на задоволення вимог кредиторів, як Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" при посередництві ТОВ "Фінансова компанія "ФК "Факторинг", так і ОСОБА_1 , всупереч інтересам інших кредиторів і передбаченої законом процедури, отримали часткове задоволення своїх вимог під час розпорядження майном ТОВ "Октант-центр", що виключає можливість задоволення заяви гр. ОСОБА_7 про визнання кредиторських вимог у справі № 924/159/14 про банкрутство ТОВ "Октант-центр". Оригіналів доказів дотримання вимог законодавства як Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" при посередництві ТОВ "Фінансова компанія "ФК "Факторинг", так і ОСОБА_1 , матеріали справи № 924/159/14 не містять, а відтак судами критично оцінено доводи та обґрунтування останнього про можливість порушення ним мораторію.

21.3 Зокрема судами встановлено, що з метою погашення заборгованості боржника за кредитними договорами, ОСОБА_1 самостійно, 09.02.2016, було звернуто стягнення на майно боржника, яке є предметом іпотеки.

21.4 Окрім того, ОСОБА_1 самостійно було звернуто стягнення на частку в Статутному капіталі ТОВ "Октант-центр", яка належала ОСОБА_4 в розмірі 20 741 грн, що складає 70% Статутного капіталу ТОВ "Октант-центр". У подальшому вказана частка відповідно до договору купівлі-продажу від 02.12 2016 року була продана ОСОБА_1 ОСОБА_5 за 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень. 21.05.2017 ОСОБА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі, продав корпоративні права ОСОБА_6 , пропорційні його частці у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-Центр" (1,78 % статутного капіталу) за 50 000 грн.

21.5 Суд наголошує, що на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, провадження у справі про банкрутство має за мету задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. При цьому обов`язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності кредиторів. Тому провадження у справах про банкрутство об`єктивно формується на засадах конкурсу кредиторів.

21.6 Тобто призначення провадження у справі про банкрутство полягає у збалансуванні реалізації прав та законних інтересів учасників справи. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.

21.7 Раціональність механізму конкурсної процедури полягає саме в тому, що вона надає інструментарій для узгодження прав та інтересів усіх кредиторів, а також забезпечує взаємні права та інтереси сукупності кредиторів і боржника. При цьому інструментом гарантування прав кожного із сукупності кредиторів є принцип конкурсного імунітету, за яким кредитор не має права задовольнити свої вимоги до боржника інакше, як в межах відкритого провадження у справі про банкрутство. Кредитори можуть задовольнити свої вимоги за правилами конкретної конкурсної процедури.

21.8 Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в редакції чинній станом на дату звернення стягнення ОСОБА_1 на майно боржника (далі - Закон про банкрутство), з моменту відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство: пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися лише у порядку, передбаченому цим Законом, та в межах провадження у справі про банкрутство.

21.9 Частиною другою статті 19 Закону про банкрутство було передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження (проваджень) у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження.

21.10 Мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо (частини перша, третя статті 19 Закону про банкрутство).

21.11 Аналогічні правові висновки викладені у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.10.2019 у справі № 910/9535/18.

21.12 Разом з тим, відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 Закону про банкрутство звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника. Задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, допускається лише в межах провадження у справі про банкрутство.

21.13 Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що задоволення за рахунок майна боржника забезпеченим кредитором своїх вимог, поза межами провадження у справі про банкрутство, з порушенням мораторію на задоволення вимог кредиторів, є таким, що суперечить інтересам інших кредиторів у справі про банкрутство такого боржника та не узгоджується з принципом конкурсного імунітету у справах про банкрутство.

21.14 Раціональність механізму конкурсної процедури полягає саме в тому, що вона надає інструментарій для узгодження прав та інтересів усіх кредиторів, а також забезпечує взаємні права та інтереси сукупності кредиторів і боржника. При цьому інструментом гарантування прав кожного із сукупності кредиторів є принцип конкурсного імунітету, за яким кредитор не має права задовольнити свої вимоги до боржника інакше, як в межах відкритого провадження у справі про банкрутство. Кредитори можуть задовольнити свої вимоги за правилами конкретної конкурсної процедури (висновок викладений у постановах судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/9535/18 та від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15).

21.15 З огляду на викладене, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що задоволення заяви із грошовими вимогами ОСОБА_1 у визначеній ним сумі буде фактичним схваленням судом неправомірності його дій, вчинених під час дії мораторію. При цьому, права інших кредиторів у справі № 924/159/14 будуть порушені, оскільки під час дії мораторію ОСОБА_1 з порушенням вимог законодавства про банкрутство індивідуально з власних інтересів вже звернуто стягнення на окреме індивідуально визначено майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-центр".

21.16 Крім того, на висновки у наведеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 скаржник послався, виокремивши їх із контексту вказаного судового рішення, не урахувавши викладених в рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору, в контексті досліджуваних судами у справі № 924/159/14 доказів та встановлених фактичних обставин.

21.17 Щодо посилань представника боржника в судовому засіданні 30.01.2024 на те, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення частини восьмої статті 41 КУзПБ про автоматичне припинення дії мораторію після спливу 170 календарних днів з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації, колегія суддів зазначає наступне.

21.18 Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 було звернуто стягнення на майно боржника в 2016 році.

21.19 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень якого передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу, визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

21.20 Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

21.21 Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

21.22 Згідно статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

21.23 Отже, за загальним правилом закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

21.24 Аналогічне тлумачення принципу дії законів та інших нормативно-правових актів у часі міститься у пункті 2 рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09.02.1999 "У справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)" та у пункті 4 рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2001 від 05.04.2001 "У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа про податки).

21.25 З огляду на викладене, враховуючи положення статті 58 Конституції України, у судів попередніх інстанцій в цьому випадку були відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 41 КУзПБ.

22. Щодо аргументів скаржника (пункт 11.3 постанови) та посилань представників скаржника і боржника у судовому засіданні 30.01.2024 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає наступне.

22.1 Ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій покликалися, зокрема, на те, що з укладенням договору про відступлення права вимоги № 26 від 24.12.2015, відбулася заміна кредитодавця, який був фінансовою установою, що має право на здійснення операції з надання фінансових послуг, на фізичну особу (навіть не суб`єкта господарської діяльності), яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права. Договір про надання кредиту є фінансовою послугою (пп.1, 2 і 5 ч.1 ст.1, ч.1 ст.4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"). Право на надання фінансових послуг мають лише фінансові установи - юридичні особи, які внесені до відповідного реєстру в установленому законом порядку (п.1 ч.1 ст.1 а також ч.1 ст.5 Закону).

22.2 Якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак (див. правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у справі від 27.10.2021 у справі № 910/1755/19).

22.3 Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду частково погоджується із вказаними аргументами скаржника (пункт 11.3 постанови) та посиланнями представників скаржника і боржника у судовому засіданні 30.01.2024 про помилковість кваліфікації судами попередніх інстанцій договору про відступлення права вимоги № 26 від 24.12.2015 як договору факторингу.

22.4 Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 465/646/11 сформульовано висновок про те, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.

22.5 У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 цей висновок конкретизовано так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

22.6 Враховуючи наведене, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи у окремих випадках може суперечити положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

22.7 Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

22.8. У рішенні ЄСПЛ у справі "Сутяжник проти Росії" зроблено висновок про те, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру, зокрема, відступ від цього принципу допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму.

22.9 Під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд (рішення ЄСПЛ у справі "Салов проти України").

22.10. Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі "Волчлі проти Франції", "ТОВ "Фріда" проти України").

22.11 Аналіз наведеного свідчить, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

22.12 Скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту процесуального порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення є нічим іншим ніж проявом правового пуризму.

22.13 З огляду на викладене, враховуючи встановлені судами обставини які мають преюдиційне значення під час розгляду цієї справи і не підлягають повторному доведенню, а саме про те, що розмір кредиторських вимог, які були визначені скаржником на суму 15 466 131,10 грн, відповідає розміру кредиторських вимог, щодо яких ухвалою суду від 19.04.2022 вже було відмовлено у визнанні під час затвердження у судовому засіданні реєстру вимог кредиторів, яка (ухвала) в свою чергу була залишена без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 та постановою Верховного Суду від 13.12.2022 у цій справі, а також враховуючи, що учасниками справи не доводилися обставини щодо відсутності у ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "Факторингова компанія "ФК "Факторинг" ліцензії на здійснення фінансових операцій та перебування їх у процедурі ліквідації станом на дату укладення договорів про відступлення права вимоги від 24.12.2015, вказана помилка судів попередніх інстанцій не впливає на законність ухвалених рішень, а тому вказане не може бути самостійною підставою для їх скасування.

23. Щодо посилань представника в судовому засіданні 30.01.2024 на порушення судами в цьому випадку положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), колегія суддів зазначає наступне.

23.1 Статтею 41 Конституції України визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

23.2 Аналогічне положення закріплено у статті 321 Цивільного кодексу України.

23.3 Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

23.4 Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04), § 166-168).

23.5 Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

23.6 Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

23.7 Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

23.8 Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

23.9 Також, слід зазначити, що відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної в зазначеній постанові, будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору.

23.10 В цьому ж випадку, всупереч положень частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України та правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 про те, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, скаржником під час розгляду цієї справи не доведено обставини щодо відсутності у ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "Факторингова компанія "ФК "Факторинг" ліцензії на здійснення фінансових операцій та перебування їх у процедурі ліквідації станом на дату укладення договорів про відступлення права вимоги від 24.12.2015, а відтак і щодо законного набуття вимог за вказаними договорами скаржником.

23.11 З огляду на викладене, безпідставними є посилання скаржника на порушення судами попередніх інстанцій в цьому випадку положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

24. Також, колегія суддів зазначає, що ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 24.07.2014 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Октант-центр", введено процедуру розпорядження майном.

25. З наведеного убачається, що процедура розпорядження майном у цій справі триває більше 9 років.

26. Водночас, процедури банкрутства мають строковий характер.

27. Пунктом 1 статті 6 Конвенції, учасником якої є Україна, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

28. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сюрмелі проти Німеччини" від 08.06.2006 визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції тривалість судового провадження, яке продовжувалося у судах понад 16 років та відсутність ефективних засобів оскарження затяжного характеру триваючого розгляду цивільної справи в національному законодавстві Німеччини.

29. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

30. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

31. Водночас на державні органи покладено обов`язок щодо дотримання принципу ''належного урядування'' і ті з них, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення ЄСПЛ від 20.11.2011 у справі ''Рисовський проти України'').

32. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

33. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

34. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

35. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

36. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

37. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог у справі № 924/159/14 таким вимогам закону відповідають.

38. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

39. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних ухвали за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог у справі № 924/159/14 та постанови були дотримані.

40. Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог у справі № 924/159/14 немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 та на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 23.02.2023 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог у справі № 924/159/14 залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.05.2023 та ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 23.02.2023 за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог у справі № 924/159/14 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді О. В. Васьковський

В. Г. Пєсков