Ухвала

від 30.01.2024 по справі 920/647/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 920/647/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Рідний Агрокрай"

на рішення Господарського суду Сумської області від 03.11.2021 (суддя Жерьобкіна Є. А.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 (головуючий суддя Козир Т. П., судді Кравчук Г. А., Коробенко Г. П.)

у справі № 920/647/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шостка Агростандарт"

до Шосткинської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фермерське господарство "Рідний Агрокрай",

про визнання незаконним та скасування пункту рішення,

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Шабельник К. П., третьої особи - Матішинець В. В.)

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Шостка Агростандарт" (далі - позивач, Товариство) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Шосткинської міської ради (далі - відповідач, Міськрада) у якому просило суд визнати незаконним та скасувати пункт 54 рішення Міськради від 14.05.2021 "Про регулювання земельних відносин" (далі - оспорюване рішення), яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) на неуспадковані земельні частки (паї) на території Ображіївського старостинського округу та надано Фермерському господарству "Рідний Агрокрай" (далі - третя особа, Фермерське господарство) в оренду неуспадковані земельні ділянки (паї) загальною площею 141,2576 га.

2. Позовні вимоги аргументовані тим, що між Товариством і Ображіївською сільською радою 27.12.2013 укладено договір на тимчасове користування непереоформленими (неуспадкованими) земельним частками (паями), що можуть бути визнані відумерлою спадщиною, в подальшому дія якого продовжена на 7 років (до 2024 року) і Товариству надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою рішенням Міськради від 21.12.2019, однак оспорюваним рішенням Міськрада вирішила питання щодо цих земельних ділянок на користь іншої особи - Фермерського господарства, чим порушила права позивача.

Короткий зміст судових рішень

3. Рішенням Господарського суду Сумської області від 03.11.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного апеляційного господарського суду від 31.10.2023, позов задоволено частково.

4. Рішення судів попередніх інстанцій узагальнено мотивоване такими аргументами і обставинами.

5. Суди встановили, що 27.12.2013 між позивачем і Ображіївською сільською радою (правонаступником якої є Міськрада) укладено договір тимчасового користування непереоформленими (неуспадкованими) земельними частками (паями), що можуть бути визнані відумерлою спадщиною (далі - договір від 27.12.2013), відповідно до умов якого (в редакції додаткової угоди від 22.08.2017 №4), позивачеві передані у платне користування земельні ділянки, що входять до складу спадщини, загальною площею 281,941 га, що розташовані за межами населеного пункту на території Ображіївської сільської ради Шосткинського району Сумської області. Договір укладений строком на 7 років або до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою.

6. Власники паїв, кадастрові номери земельних часток, їх площа зазначені у п. 2.1 (у вказаній редакції) договору (всього 104 земельні ділянки).

7. Згідно з пунктом 3.1 додаткової угоди №4 договір укладено на строк 7 років або до моменту державної реєстрації права власності спадкоємця на таку земельну ділянку або до набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою.

8. Договір від 27.12.2013 та додаткова угода від 22.08.2017 № 4 зареєстровані у виконкомі Ображіївської сільської ради, про що вчинені відповідні записи від 27.12.2013 № 64, від 28.08.2017 № 68. Факт реєстрації договору та додаткової угоди підтверджується відповідними відмітками на їх останніх сторінках, а також копіями сторінок Книги реєстрації договорів.

9. З метою сформування земельних ділянок позивач звертався до Міськради і рішенням останньої від 21.12.2019 "Про регулювання земельних відносин" (далі - рішення від 21.12.2019) позивачеві надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) не переоформлених (не успадкованих) земельних часток (паїв), що орендуються позивачем для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Шосткинської міської ОТГ за межами с. Ображіївка, згідно з додатком № 8 (площа орієнтовна). У додатку № 8 до вказаного рішення міститься перелік з 60 власників паїв, кадастрових номерів і площі.

10. На замовлення позивача ПП "Шостказемпроект" розробило технічну документацію із землеустрою по всім земельним ділянкам, які були передані позивачеві в користування за договором.

11. Листом від 07.05.2021 позивач звернувся до Міськради з проханням затвердити виготовлену технічну документацію на земельні ділянки згідно з рішенням від 21.12.2019. Доказів розгляду Міськрадою листа позивача від 07.05.2021 матеріали справи не містять.

12. Разом з цим, 14.05.2021 Міськрада прийняла оспорюване рішення, відповідно до пункту 54 якого затвердила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) на неуспадковані земельні частки (паї) на території Ображіївського старостинського округу та надала Фермерському господарству в оренду неуспадковані земельні ділянки (паї) згідно з додатком 12, в тому числі ті, що перебувають у строковому платному користуванні позивача.

13. Суди дослідили, що доказів закінчення строку дії договору від 27.12.2013 матеріали справи не містять, як і доказів припинення, розірвання або визнання недійсним договору. При цьому строк на який договір (з урахуванням додаткової угоди №4) був укладений (до 2024 року) не закінчився. Вказані обставини свідчать про те, що, як станом на дату прийняття оспорюваного позивачем рішення Міськради, так і на час розгляду справи в судах попередніх інстанцій, договір є діючим.

14. Окрім того, суди встановили, що договір від 27.12.2013 та додаткова угода № 4 до нього зареєстровані у відповідності до норм Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 №119 (далі - Порядок № 119). Звідси, дійшли висновку, що у позивача в передбаченому законодавством порядку виникло право оренди земельними частками (паями).

15. Також, з урахуванням обставин, установлених у справі № 920/207/22, суди дослідили, що Ображіївська сільська рада при прийнятті рішення про надання в оренду Товариству непереоформлених (неуспадкованих) земельних часток (паїв) діяла на підставі вимог чинного законодавства та в межах наданих повноважень, а тому воно є законним та не підлягає скасуванню. Передача земельних ділянок в користування за договором від 27.12.2013 здійснювалася відповідно до технічної документації із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам-власникам земельних паїв на території Ображіївської сільської ради (колишнє КСП "Ображіївський") Шосткинського району Сумської області. Товариство належним чином провело реєстрацію укладеного договору у Книзі реєстрації договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) на території Оражіївської сільської ради.

16. За таких обставин, установивши, що земельні ділянки, які перебувають у строковому платному користуванні позивача, за оспорюваним рішенням Міськради передані в оренду Фермерському господарству, суди дійшли висновку про те, оспорюване рішення підлягає визнанню недійсним в частині земельних ділянок, щодо яких у позивача наявне право користування (оренди).

17. У задоволенні іншої частини позову (стосовно земельних ділянок щодо яких відсутні докази перебування цих земельних ділянок у користуванні позивача на підставі договору від 27.12.2013) суди відмовили у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

18. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Фермерське господарство звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення і постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі (узагальнено

19. Скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема статей 125, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 3, 15, 17 Закону України "Про оренду землі", статей 7, 8 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", статей 15, 16, 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 4, 30 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", та з порушенням норм процесуального права, передбачених статтями 73-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

20. Вказує, що відповідно до норм законодавства, чинного на момент укладання договору від 27.12.2013, можливим було надання в оренду, за рішенням органу місцевого самоврядування, саме нерозподілених та невитребуваних земельних ділянок, а не земельних часток (паїв), які виділені власниками земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), але їх власники не отримали державні акти на право власності на земельну ділянку, та на час передачі в оренду нерозподілених, невитребуваних земельних ділянок в орендодавця щодо таких ділянок має бути наявна документація, зазначена в статтях 7, 8 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (в редакції Закону на дату укладення договору).

21. Посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 31.05.2023 у справі № 920/857/21: "нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) можуть передаватися в оренду лише після формування їх у земельні ділянки, слугує однозначній ідентифікації земельних ділянок. Така ідентифікація потрібна як для того, щоб визначити предмет оренди, так і для того, щоб особа, яка має пай, коли вона набуде право власності на земельну ділянку, легко здержала її вільною від обтяження права оренди".

22. Також вказує, що з наявних у матеріалах справи доказів неможливо встановити істотні умови договору оренди землі, а саме: об`єкт оренди, з кадастровими номерами, місцем розташування та розміром земельних ділянок. Більше того, неможливо встановити, які саме земельні ділянки включені до непереоформлених (неуспадкованих) часток (паїв) загальною площею 381.783 га, в т.ч. рілля у кількості 141 паїв - 381,783 га, переданих за договором від 27.12.2013. Водночас, зазначає, що суди не звернули увагу на те, що нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) передаються в оренду лише після формування їх у земельні ділянки, то до таких договорів оренди застосовуються загальні положення, які регулюють оренду землі; не застосували положення статей 3, 15 Закону України "Про оренду землі".

23. Посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц про те, що:"7.13 договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними ля договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України). 7.16 відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог ст.ст. 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (ч. 2 ст. 15 Закону України "Про оренду землі"). 7.17 у разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини".

24. Зазначає, що оскільки в договорі від 27.12.2013 істотні умови договору оренди землі (об`єкт оренди, кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки) не зазначені, слід вважати, що сторони не досягли згоди щодо предмета договору, а тому договір є неукладеним, отже право оренди у позивача відповідно до договору не виникло.

25. Посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 8.04.2023 у справі № 357/8277/19, про те, що: "тимчасове володіння нерухомими речами підтверджується фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна".

26. Скаржник вказує на те, що право оренди земельних ділянок відповідно до укладеного договору оренди від 27.12.2013 та додаткової угоди № 4 до нього не зареєстроване у встановленому законодавством порядку, а відповідно таке право відсутнє у позивача. Крім того, наголошує, що матеріали справи не містять доказів продовження договору оренди після спливу його строку 27.12.2014. Звідси стверджує про відсутність порушеного права позивача.

Позиція інших учасників справи

27. Товариство подало відзив у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що направлені на переоцінку доказів у справі. Вказує на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із повним дотриманням норм процесуального права та з правильним застосуванням норм матеріального права і доводи касаційної скарги цього не спростовують. Зазначає про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі на підставі частини 5 статті 296 ГПК України. В іншому випадку, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

28. Згідно з частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

29. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та третьої особи (скаржника), перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, дослідивши наведені у скарзі доводи, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 і рішення Господарського суду Сумської області від 03.11.2021 у цій справі з огляду на таке.

30. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

31. Відповідно до положень цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

32. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і вказаного вище пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

33. При цьому, з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

34. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

35. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

36. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

37. Проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах, на неврахування правових висновків у яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними з огляду на таке.

38. Так, у справі № 920/857/21 предметом розгляду були вимоги міської ради до товариства про визнання недійсним з моменту укладення договору тимчасового користування непереоформленими (неуспадкованими) частками (паями), що можуть бути визнані відумерлою спадщиною від 31.01.2020 та зобов`язання відповідача повернути земельні частки (паї) загальною площею 403,6648 га. Позовні вимоги аргументовані тим, що спірний договір не містить такої істотної умови як об`єкт оренди із зазначенням кадастрового номеру, місця розташування та розміру земельної ділянки; встановлений договором річний строк користування не відповідає наведеним законодавчими положеннями мінімальному строку дії такого договору, визначеному у статті 19 Закону України "Про оренду землі"; в оренду можливе надання нерозподілених (невитребуваних) саме земельних ділянок, а не земельних часток (паїв), у відповідності до статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)"; технічна документація із землеустрою не виготовлялася; земельні ділянки, як самостійний об`єкт з кадастровими номерами, сформовані не були; вимоги про державну реєстрацію права оренди дотримано не було.

39. Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в справі № 920/857/21, а суд апеляційної інстанції, скасував рішення та відмовив у задоволенні позовних вимог.

40. Зі змісту встановлених у справі № 920/857/21 обставин убачається, що договір тимчасового користування земельними ділянками датований 31.01.2020. Звідси, Верховний Суд у своїй постанові від 31.05.2023 з урахуванням вимог статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", в редакції Закону України від 05.12.2019 № 340-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" (далі - Закону України від 05.12.2019 № 340-IX), який набрав чинності з 16.01.2020, вказав, що умова цього положення про те, що нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) можуть передаватися в оренду лише після формування їх у земельні ділянки, слугує однозначній ідентифікації земельних ділянок. Така ідентифікація потрібна як для того, щоб визначити предмет оренди, так і для того, щоб особа, яка має пай, коли вона набуде право власності на земельну ділянку, легко одержала її вільною від обтяження права оренди.

41. З урахуванням установлених у справі № 920/857/21 обставин про те, що земельні ділянки не були ідентифіковані в договорі, Верховний Суд вказав про те, що договір оренди не містить істотної умови, а отже є неукладеним та змінив мотиви суду апеляційної інстанції в частині позовної вимоги про визнання договору оренди недійсним, вказавши, що неукладений договір не може бути визнаний недійсним.

42. У цій же справі № 920/647/21 договір тимчасового користування непереоформленими (неуспадкованими) земельними частками (паями) укладений 27.12.2013, тобто до набрання чинності редакцією статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" якою врегульовані правовідносини у справі № 920/857/21. Більше того, договір тимчасового користування непереоформленими (неуспадкованими) земельними частками (паями) укладений до внесення змін до згаданої статті 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" щодо необхідності формування земельної ділянки з метою передачі нерозподілених земельних ділянок, невитребуваних часток (паїв) в оренду, які були внесені на підставі Закону України від 10.07.2018 № 2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні", який набрав чинності 01.01.2019.

43. Звідси, посилання скаржника на несформованість земельних ділянок при передачі позивачеві в оренду земельних часток (паїв) не є релевантними з огляду на відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов`язків сторін договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв), яке (нормативно-правове регулювання) з 01.01.2019 істотно змінилося, що зумовлює різний зміст спірних орендних правовідносин і виключає застосування під час вирішення цього спору вказаної скаржником правової позиції у справі № 920/857/21 як нерелевантної.

44. Аналогічне стосується посилання скаржника на справу № 145/2047/16-ц, предметом розгляду в якій були правовідносини щодо визнання недійсними договорів оренди землі, а висновки Великої Палати Верховного Суду, які скаржник вибірково цитує у касаційній скарзі, стосуються питання застосування норм Закону України "Про оренду землі" в контексті визначення істотних умов договору оренди землі. Причиною звернення у справі № 145/2047/16-ц з позовом слугували обставини того, що позивач спірні договори не підписував та, відповідно, істотних умов цих договорів не погоджував. Звідси, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

45. Водночас, договір оренди земельної частки (паю) та договір оренди земельної ділянки є самостійними договорами з різним предметом та сторонами і мають різне правове регулювання. Порядок та умови укладення договорів оренди земельної частки (паю) урегульовано не Законом України від 06.10.1998 № 161-XIV "Про оренду землі", а розділом Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, Указом Президента України від 03.12.1999 № 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", Порядком № 119 (див. постанови Верховного Суду від 12.09.2020 у справі № 920/54/19, від 21.04.2021 у справі № 914/2179/19).

46. Таким чином, як і у випадку зі справою № 920/857/21, правовідносини у справі № 145/2047/16-ц також підпадають під інше нормативно-правове регулювання, ніж у цій справі, яка розглядається. Окрім того, правовідносини у справі № 145/2047/16-ц також різняться за предметом, підставами позовних вимог, складом учасників та характером спірних правовідносин, що свідчить про їх очевидну неподібність до правовідносин у справі № 920/647/21.

47. Стосовно посилань скаржника на справу № 357/8277/19, колегія суддів зазначає, що в наведеній справі позивач звернувся з вимогами про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію права оренди нерухомого майна, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння та користування і внесення змін до договору оренди землі. Суди попередніх інстанцій в позові відмовили. Велика Палата Верховного Суду (постанова від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22)) скасувала судові рішення лише в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про витребування земельної ділянки, витребувала на користь позивача у його тимчасове (строкове) володіння з тимчасового (строкового) володіння відповідача земельні ділянки, вказавши, що їх орендарем є позивач згідно з договором оренди землі. При цьому, в наведеній справі досліджувалися правовідносини укладення договору оренди землі після 01.01.2013, а саме після внесення змін до законодавства стосовно необхідності державної реєстрації права оренди земельної ділянки, а не самого договору оренди землі.

48. Разом з тим, як уже неодноразово було зазначено вище, у справі № 920/647/21 правовідносини стосуються оренди земельної частки (паю), а висновки судів щодо чинності договору 27.12.2013 зумовлені, зокрема, установленими обставинами про те, що вказаний договір містить всі істотні умови та належним чином зареєстрований у відповідності до Порядку № 119, яким врегульовані умови та процедура реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв).

49. Натомість постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19 не містить висновків щодо застосування положень Порядку № 119, а стосується чинності договорів оренди землі, державна реєстрація яких не визнавалася обов`язковою, що свідчить про відмінне матеріально-правове регулювання правовідносин у двох порівнювальних справах, а також про те, що справи не є подібними за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями правовідносини.

50. Звідси, посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 31.05.2023 у справі № 920/857/21, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19 в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегією суддів не приймаються.

51. Декларативними (і такими, що не охоплюються приписами пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України) є посилання позивача на неправильне застосування судами статей 15, 16 ЦК України, з огляду на відсутність, за доводами скаржника, порушеного права позивача. Колегія суддів зазначає, що загалом доводи касаційної скарги зводяться до незгоди Фермерського господарства із установленими судами обставинами щодо наявності у позивача чинного права оренди земельних часток (паїв) всупереч якому Міськрада розпорядилася цими землями на користь скаржника. Втім, відповідні посилання спрямовані на переоцінку встановлених обставин справи, що не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції в силу положень статті 300 ГПК України.

52. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

53. Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

54. Як вказала об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.

55. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

56. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

57. Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, для касаційного оскарження судових рішень, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 920/647/21 правовідносинах, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, на підставі наведеного вище пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 і рішення Господарського суду Сумської області від 03.11.2021 у даній справі.

58. Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Керуючись статтями 234, 235, 296 ГПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Рідний Агрокрай" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.10.2023 і рішення Господарського суду Сумської області від 03.11.2021 у справі № 920/647/21.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил