Рішення

від 26.01.2024 по справі 753/1694/18

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/1694/18

провадження № 2/753/307/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2024 року Дарницький районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Колесника О.М.

при секретарі Дядейко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 3-тя особа: Житлово-будівельний кооператив „Шовковик-12" про виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про виселення з квартири без надання іншого житлового приміщення.

В судовому засідання представник позивача ОСОБА_5 позовні вимоги підтримала, просили їх задовольнити, пояснивши, що позивач ОСОБА_1 29.07.2014 року придбав квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, який було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Після придбання даної квартири ОСОБА_1 стало відомо, що в ній проживають сторонні особи без будь-яких на те правових підстав, а саме: відповідачі ОСОБА_2 , 1961 року народження, ОСОБА_4 , 1982 року народження та ОСОБА_3 , 1989 року народження. Між позивачем та відповідачами не існує усних чи письмових домовленостей щодо проживання останніх в спірній квартирі. Відповідачі не є членами сім`ї позивача і не є його родичами. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 6.03.2017 року по цивільній справі №753/16825/14 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку квартири, стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги було визнано відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 . 15.08.2017 року відповідачів було знято з реєстраційного обліку спірної квартири, але виселятись з неї у добровільному порядку вони не збираються. Позивач ОСОБА_1 придбав дану квартиру для власного проживання та проживання членів своєї сім`ї. Проживання в квартирі відповідачів, як попереднього власника цієї квартири та членів його родини, позбавляє позивача можливості повноцінно користуватись зазначеним нерухомим майном, так як останній не зобов`язаний узгоджувати з ними в майбутньому угоди щодо користування та розпорядження квартирою. За таких обставин просить виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 в судовому порядку без надання іншого житлового приміщення.

Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_9 в судовому засіданні позов не визнав, пояснивши, що ОСОБА_2 набула право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 24.12.2012 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації. Кредитний договір та договір іпотеки ОСОБА_2 уклала з Кредитною спілкою „Фінансова країна" 26.03.2013 року, тобто іпотекодавець ОСОБА_2 передавала іпотекодержателю КС „Фінансова країна" в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , яка вже належала їй на праві власності. Таким чином, кредит ОСОБА_2 отримувала не для придбання цієї квартири, яка вже перебувала у позичальника на праві власності, а для іншої мети. За таких обставин ст.109 ЖК України та ст.40 Закону України „Про іпотеку" передбачають виселення громадян з квартири, які не сплатили кредитні кошти іпотекодержателю, а предмет іпотеки придбаний не за дані кредитні кошти, виключно з наданням іншого житлового приміщення. Вказані обставини знайшли своє відображення у Постанові Верховного Суду від 18.11.2020 року по цивільній справі між цими ж сторонами, про цей же самий предмет іпотеки за вимогою про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, які підлягають застосуванню судом в порядку ч.4, ст.263 ЦПК України. За таких обставин у задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений судом належним чином, але у направленому клопотанні від 15.09.2023 року до суду просив розглянути справу у його відсутність, а в задоволенні позову відмовити в повному обсязі (т.1, а.с.227-228).

Відповідач ОСОБА_3 в судові засідання не з`явилась жодного разу, про розгляд справи була неодноразово повідомлена судом як до, так і після розірвання договору про надання правничої допомоги від 31.07.2019 року №150/1 з адвокатом Горошком М.І. (т.2, а.с.37-40) належним чином, з заявами до суду про неможливість розгляду справи у її відсутність не зверталась.

Представник 3-ї особи Житлово-будівельний кооператив „Шовковик-12" в судове засідання не з`явився, про розгляд справи юридична особа була повідомлена судом належним чином, але у направлених листах до суду голова правління ЖБК „Шовковик-12" Гонтар І.П. просив розглянути справу у відсутність представника ЖБК (т.1, а.с.52; 97).

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.

У відповідності до ч.4, ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Як зазначає ч.1, ст.321 ЖК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідач ОСОБА_2 набула право власності на спірну квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 24.12.2012 року Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації (т.2, а.с.80).

Кредитний договір та договір іпотеки ОСОБА_2 уклала з Кредитною спілкою „Фінансова країна" 26.03.2013 року, тобто іпотекодавець ОСОБА_2 передавала іпотекодержателю КС „Фінансова країна" в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , яка вже належала їй на праві власності з 24.12.2012 року. Таким чином, кредит ОСОБА_2 отримувала не для придбання цієї квартири, яка вже перебувала у позичальника на праві власності, а для іншої мети.

За змістом п.3 договору купівлі-продажу квартири Кредитна спілка „Фінансова країна" набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки, посвідченого 26.03.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бубес Л.Ю. і зареєстрованого у реєстрі за №31 (т.1, а.с.5).

Як наголошує ч.1, ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За приписами ч.1, ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

29.07.2014 року позивач ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Джурик М.Ю. і зареєстрованого у реєстрі за №772 (т.1, а.с.5-6). Даний договір було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 29.07.2014 року о 11-53 годин (т.1, а.с.7-8). Таким чином, ОСОБА_1 став власником спірної квартири з 29.07.2014 року.

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні станом на 1.11.2023 року в квартирі АДРЕСА_1 відсутні зареєстровані особи (т.2, а.с.42). Всі вказані вище обставини не заперечувались учасниками справи і визнані ними у судовому засіданні, тому не підлягають доказуванню в порядку ч.1, ст.82 ЦПК України.

Згідно ч.4, ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 6.03.2017 року по цивільній справі №753/16825/14 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку квартири, стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги було визнано відповідачів такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 (т.1, а.с.9-10). Постановою Київського апеляційного суду від 16.10.2019 року заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6.03.2017 року скасовано в частині солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача ОСОБА_1 вартості житлово-комунальних послуг і відмовлено в задоволенні даної частини позову, в іншій частині заочне рішення залишено без змін.

15.08.2017 року відповідачів було знято з реєстраційного обліку спірної квартири.

Постановою Верховного Суду від 18.11.2020 року по цивільній справі №753/16825/14-ц заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 6.03.2017 року у нескасованій частині після апеляційного перегляду та Постанову Київського апеляційного суду від 16.10.2019 року в частині визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням скасовані і в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю (т.1, а.с.172-180).

Крім того, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 7.02.2022 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до Кредитної спілки „Фінансова країна", ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання недійсним іпотечного договору, скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири відмовлено в повному обсязі (т.1, а.с.200-204).

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17.10.2022 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння було залишено без розгляду, оскільки позивач двічі не з`явилась до суду (т.1, а.с.205-206).

Як встановлено судом, після набуття права власності 29.07.2014 року позивачем ОСОБА_1 на спірну квартиру відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продовжили користування нею, де і проживають на час розгляду справи.

Згідно ч.3, ст.12 та ч.1, ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК України.

Зокрема, частинами першою, другою статті 109 ЖК України визначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.

Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічні норми містяться в частині третій статті 109 ЖК України.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Верховний Суд України у своїх постановах від 21 жовтня 2015 року (провадження №6-1484цс15) та 22 червня 2016 року (провадження № 6-197цс16) висловив правовий висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК України. За змістом цих норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Частиною першою статті 1 протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В частині ж другій цієї статті зазначено, що попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Таким чином, правомочності власника, в даному випадку ОСОБА_1 , не є абсолютними, законом можуть встановлюватися певні обмеження здійснення права власності. Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення балансу інтересів у суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 28 вересня 1995 року у справі «Сколло проти Італії» («Skollo v Italy») дійшов висновку, що необхідно зважати на той факт, що держава може приймати будь-які закони, які вважатиме за потрібне для встановлення контролю за використанням власності відповідно до суспільних інтересів. Відповідні закони, на думку Суду, частіше за все приймаються у сфері забезпечення громадян житлом. З метою реалізації такої політики законодавчий орган має користуватися розсудом у широких межах як у питанні визначення наявності проблеми, що викликає занепокоєність суспільства, так і у питанні вибору детальних заходів та запровадження механізму для їх реалізації. ЄСПЛ зазначив, що погоджується на здійснення контролю за правом власності за умови, що відповідний контроль має під собою «розумні підстави» (пункт 28 Рішення).

Таким чином, суд вважає, що статтю 109 ЖК України викладено саме в такій редакції з урахуванням економічної та соціальної ситуації в державі з метою захисту суспільних інтересів, зокрема незахищених верст населення, які в силу об`єктивних обставин мають ризики втратити право користування житлом.

Разом з тим, відповідно до практики ЄСПЛ вживаючи будь-яких заходів, у тому числі й обмеження мирного володіння майном, держава повинна дбати про забезпечення при цьому відповідного пропорційного співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, що ставиться.

Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19) дійшла висновку, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню норми статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України.

Таким чином, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статей 109 ЖК України та статті 40 Закону України «Про іпотеку», є передбачуваними.

Аналізуючи докази, зібрані у судовому засіданні, суд приходить до висновку, що оскільки квартира АДРЕСА_1 придбана позивачем ОСОБА_1 у продавця Кредитної спілки «Фінансова країна», яка була іпотекодержателем за договором іпотеки від 26 березня 2013 року, при цьому іпотекодавець ОСОБА_2 , відповідачка по справі мала у власності дану квартиру на підставі свідоцтва про право власності, виданого 24 грудня 2012 року серії НОМЕР_1 , тобто до укладення вказаного договору іпотеки і придбана не за кредитні кошти, забезпечені даною іпотекою, тому керуючись вимогами ст.109 ЖК України, ст.40 Закону України «Про іпотеку», беручи до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19) та постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 285/941/17 (провадження № 61-48502св18), відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не підлягають виселення зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення, на чому наполягають позивач та його представник, а тільки з наданням іншого житлового приміщення. За таких обставин позов позивача ОСОБА_1 не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст.133; 141 ЦПК України оскільки суд відмовляє у задоволенні позову в повному обсязі, тому не підлягає задоволенню і вимога позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів всіх судових витрат.

Керуючись ст.4; 10; 12-13; 76-80; 81; 133; 141; 223; 258-259; 263-265 ЦПК України, на підставі ст.41; 47 Конституції України, ст.321; 328; 655 ЦК України, ст.109 ЖК України, 40 Закону України «Про іпотеку», Постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19), постанови Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 285/941/17 (провадження № 61-48502св18), суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 3-тя особа: Житлово-будівельний кооператив „Шовковик-12" про виселення з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення, стягнення судових витрат відмовити.

Повний текст рішення виготовлено 9.02.2024 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Суддя :