Постанова

від 24.01.2024 по справі 385/829/22

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2024 року м. Кропивницький

справа № 385/829/22

провадження № 22-ц/4809/241/24

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Мурашка С. І., Чельник О. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фермерське господарство «Олена»,

розглянувши врежимі відеоконференціїу відкритомусудовому засіданніцивільну справуза апеляційноюскаргою Фермерського господарства «Олена» на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 03.10.2023у складі головуючого судді Панасюка І. В.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

04.08.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства «Олена», в якому просив усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 3521110100:02:000:0389, площею 3,0100 га, що розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом повернення її власнику, скасувати державну реєстрацію іншого речового права (права оренди) ФГ «Олена» щодо земельної ділянки площею 3,0100 га з кадастровим номером 3521110100:02:000:0389, зареєстрованого від 21.06.2017 року № 21453453, на підставі рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області Здержко Анни Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 36205609 від 19.07.2017, припинивши речове право - права оренди земельної ділянки площею 3,0100 га з кадастровим номером 3521110100:02:000:0389.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3521110100:02:000:0389, загальною площею 3,0100 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.04.2017 року.

Вказує, що звернувшись до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно з метою укласти договір оренди на вказану земельну ділянку дізнався, що 21.06.2017 державним реєстратором речових прав на нерухоме майно Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області (правонаступником якої на даний час є Голованівська РДА) ОСОБА_2 було зареєстровано договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3521110100:02:000:0389 від 12.04.2017 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, запис 21453453, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Олена» без відома власника земельної ділянки.

Зазначає, що ознайомившись з зазначеним договором довідався, що підпис в графі «орендодавець» виконаний не ним, а іншою особою. Підпис в договорі навіть візуально не схожий на підпис позивача в інших документах.

Позивач стверджує, що вказаний договір не підписував, вважає його не укладеним, реєстрація права оренди порушує право власника на вільне володіння і користування спірною земельною ділянкою.

Рішенням Гайворонського районногосуду Кіровоградськоїобласті від03.10.2023 позов задоволено.

Зобов`язано ФГ «Олена» усунути перешкоди у користуванні належної ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 3521110100:02:000:0389, площею 3,0100 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом повернення її власнику.

Скасовано державну реєстрацію іншого речового права (права оренди) ФГ «Олена» щодо земельної ділянки площею 3,0100 га, з кадастровим номером 3521110100:02:000:0389, зареєстрованого від 21.06.2017 №21453453, на підставі рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області Здержко Анни Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 36205609 від 19.07.2017, припинивши речове право - право оренди земельної ділянки площею 3,0100 га, з кадастровим номером 3521110100:02:000:0389.

Рішення судупершої інстанціїмотивовано тим,що згідноз висновкомсудової почеркознавчоїекспертизи договіроренди землівід 12.04.2017 підписаний не ОСОБА_1 , відповідно, в останнього не було волевиявлення щодо вчинення правочинуі сторони не погоджували усіх істотних умов договору, а отже, його слід вважати неукладеними.

Державна реєстраціяречового правана підставінеукладеного правочинупорушує правата законніінтереси ОСОБА_1 на користуваннята розпорядженняналежною йомуземельною ділянкою, тому вимога про скасування державної реєстрації іншого речового права (права оренди) ФГ «Олена» щодо земельної ділянки площею 3,0100 га з кадастровим номером 3521110100:02:000:0389, підлягає задоволенню, припинивши речове право - права оренди земельної ділянки. Обраний позивачем спосіб захисту є належним з огляду на релевантну судову практику.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ФГ «Олена» подало апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права ставить питання про скасування вказаного судового рішення і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Зазначає, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

У квітні 2017 року позивач після отримння свідоцтва про право на спадщину від 06.04.2017, зареєстрованого в реєстрі за №485 державного нотаріуса Гайворонської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області, на земельну ділянку з кадастровим номером 3521110100-02-000-0389, особисто звернувся до ФГ «ОЛЕНА», з власної волі надав всі необхідні документи для підписання спірного договору оренди землі від 12.04.2017, а саме: паспорт громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. У подальшому позивач отримував кошти за оренду земельної ділянки з моменту підписання договору.

Позивач за власної ініціативи уклав договір і отримував орендну плату, свідомо виконував покладені на нього обов`язки і не мав на меті самостійно користуватись земельною ділянкою. Фактичне виконання договору сторонами не оспорюється. Позивач з квітня 2017 року не цікавився реєстрацією вказаного договору, після отримання оригіналу договору не мав жодних претензій до ФГ «ОЛЕНА» щодо свого підпису на договорі, про що свідчить особистий підпис позивача 30.03.2021 у списку орендодавців ФГ «ОЛЕНА», отримали примірники оригіналів договорів оренди. Після отримання свого примірника договору позивач 29.09.2021 та 22.01.2022 звертався до ФГ «ОЛЕНА» з письмовими заявами і в жодній заяві не посилався на те, що в договорі оренди від 12.04.2017, право оренди за яким зареєстровано 21.06.2017, не його підпис.

В заяві від 29.09.2021 позивач виявляє намір самостійно обробляти земельну ділянку з кадастровим номером 3521110100-02-000-0389, посилаючись на закінчення строку договору оренди від 09.01.2012, який був укладений між його батьком та ФГ «ОЛЕНА». В заяві від 22.01.2022 позивач посилається, що договір від 09.01.2012 він підписав особисто.

Вважає, що оскільки договір виконувався сторонами, позивач отримував кошти від орендаря, вказані дії свідчать про договір фактично був укладений, тому відсутні правові підстави для визнання його неукладеним.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Вважає рішення суду законним й обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги безпідставними.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся відповідно до вимог ст. 128-131 ЦПК України.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи єінші фактичнідані,які маютьзначення длявирішення справи,та доказина їхпідтвердження; якіправовідносини сторінвипливають ізвстановлених обставин; якаправова нормапідлягає застосуваннюдо цихправовідносин; числід позовзадовольнити абов позовівідмовити; якрозподілити міжсторонами судовівитрати; чиє підставидопустити негайневиконання судовогорішення; чиє підставидля скасуваннязаходів забезпеченняпозову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ФГ «Олена» адвоката Дяченко М. І., яка підтримала доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.04.20217 ОСОБА_1 є спадкоємцем майна померлого ОСОБА_3 (а.с.86 т.1), в тому числі на земельну ділянку з кадастровим номером 3521110100:02:000:0389, загальною площею 3,0100 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.12 т.1).

Згідно копії договору оренди земельної ділянки 12.04.2017 між ФГ «Олена» та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3521110100:02:000:0389, строком на 10 років, зареєстрований реєстратором речових прав на нерухоме майно Гайворонської районної державної адміністрації Кіровоградської області ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13-19).

Відповідно до висновку експерта № 2712/23-27 від 10 серпня 2023 року судової почеркознавчої експертизи підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки від 12.04.2017 (земельна ділянка з кадастровим номером 3521110100:02:000:0389), укладеному між ОСОБА_1 та ФГ «Олена», який міститься на 3-му аркуші у розділі «Підписи сторін» в графі «Орендодавець», виконаний не самим ОСОБА_1 , а іншою особою. Цей підпис виконаний з наслідуванням скорописного почерку ОСОБА_1 (не виключаючи природної схожості досліджуваних почерків) (а.с. 122-150 т. 2).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК).

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини друга, четверта статті 77 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема висновком експерта (ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 ЦПК).

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частина друга статті 95 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України (далі ЗК України) право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідне орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторіні погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 14 Закону України «Про оренду землі» передбачена письмова форма договору оренди землі.

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц зазначено, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. […] Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказала, що: підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків. У тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше). Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №387/970/17 зроблено висновок про те, що у тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.

У цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимог про повернення такої ділянки. Отже, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Отже, власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсності змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки.

Згідно висновку судової почеркознавчої експертизи №2712/23-27 від 10 серпня 2023 року підпис у договорі оренди земельної ділянки від 12.04.2017 (земельна ділянка з кадастровим номером 3521110100:02:000:0389), укладеному між ОСОБА_1 та ФГ «Олена», в графі «Орендодавець» не належить ОСОБА_1 .

Отже, договір оренди землі від 12.04.2017 підписаний не ОСОБА_1 , відповідно, у нього не було волевиявлення щодо вчинення правочину і сторони не погоджували усіх істотних умов цього договору.

Із урахуванням викладеного суд першої інстанції правильно вважав, що договір оренди спірної земельної ділянки є неукладеним.

Належні та допустимі докази щодо виконання сторонами умов цього договору оренди у матеріалах справи відсутні.

Відповідач посилався на наявні у матеріалах справи (а.с. 87-90 т. 1) докази виплати ОСОБА_1 коштів в рахунок орендної плати за користування спірною земельною ділянкою, які на його думку підтверджують фактичне укладеннядоговору оренди від 12.04.2017 у спосіб його виконання.

В той же час, відповідачем не спростовано факт існування між сторонами договірних відносин, що виникли на підставі укладеного 09.01.2012 між ОСОБА_3 (спадкодавцем, правонаступником якого є позивач) та ФГ «Олена» договору оренди спірної земельної ділянки зі строком дії до 09.02.2022, на виконання умов якого за твердженням ОСОБА_1 виплачувалась орендна плата у період 2017-2020 років.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Вирішуючи спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час здійснення державної реєстрації права оренди) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, а тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення (пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення спірної земельної ділянки.

У постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 380/1405/17 (провадження № 61-34св20) зроблено висновок про те, що реєстрація права оренди земельної ділянки, коли договір оренди орендодавець фактично не підписував, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону. Обраний позивачем спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права. Враховуючи наведене, Верховний Суд вважав обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, позовну вимогу про скасування державної реєстрації договору оренди земельної ділянки.

Врахувавши, що державна реєстрація речового права на підставі неукладеного договору оренди порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 на розпорядження належною йому земельною ділянкою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для її скасування та припинення права оренди, оскільки це забезпечить реальне відновлення порушеного права позивача.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають, зводяться до переоцінки доказів у справі, що знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін із підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України.

Оскільки оскаржене судове рішення залишене без змін, а скарга без задоволення, то згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу, і поверненню не підлягає.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства«Олена» залишити без задоволення.

Рішення Гайворонського районногосуду Кіровоградськоїобласті від03.10.2023 залишити без змін.

Постанова апеляційного судунабирає законноїсили здня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді С. І. Мурашко

О. І. Чельник