Рішення

від 30.01.2024 по справі 299/5596/23

ВИНОГРАДІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Виноградівський районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.01.2024 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області у особі головуючого судді А.А.Надопта, секретар судового засідання О.М.Стрижак, за участю позивачки та її представника адвоката В.В.Нечаєва, відповідача та його представника адвоката В.В.Волошиної, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Виноградів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача- Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради про стягнення аліментів та визначення місця проживання дітей,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача- Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради про стягнення аліментів та визначення місця проживання дітей

В обгрунтування позовних вимог позивачка вказує, що вона 20.02.2022р. виїхала до Бельгії для лікування доньки ОСОБА_3 , оскільки така має медичні проблеми із затримкою мовлення. Відповідно до консультативного висновку від 14.06.2021р. дитячого невролога-генетика ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має розлад експресивного мовлення і повинна відвідувати заняття із ІРЦ. Після початку війни в Україні - позивачка переїхала тимчасово жити в Німеччину, де утримує самостійно трьох дітей, працювати там не може, оскільки на утриманні має дитину до 3 років. Позивачка хотіла раніше звернутися до суду із позовом про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, але відповідач відмовив її від цього і домовився, що сам звернеться до суду з позовом про розірвання шлюбу і укладе із нею нотаріально посвідчений договір про спільне виховання дітей та визначать розмір аліментів у позасудовому порядку, проте відповідач уникає виконання своїх попередніх домовленостей, внаслідок чого, нотаріально посвідченого договору між батьками щодо порядку виховання дітей та визначення суми матеріальної щомісячної допомоги на користь матері - укладено не було.

Рішенням Мукачівського районного суду від 20.09.2022р. у справі №303/4376/22 шлюб, укладений між нею та ОСОБА_2 07.06.2012р. та зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м.Мукачеву Мукачівського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області за актовим записом №184 - розірвано.

Обгрунтовуючи свої вимоги позивачка стверджує, що з січня 2023р. відповідач про дітей належним чином матеріально не турбується, припинив виплачувати на користь позивачки спільно домовлену суму майнової допомоги, хоча до грудня 2022р. відповідач належно виконував свої домовленості та щомісячно платив на утримання сім`ї по 800 Євро, на даний час відповідач щомісячно сплачує лише суму 4000 гривень на трьох дітей, що є очевидно недостатньо для їх повноцінного утримання, зокрема під час перебування за кордоном. У добровільному порядку матеріально піклуватися про малолітніх дітей відповідач наразі вже не хоче, хоча він має постійний дохід, перебувавши на посаді директора та керівника у ТОВ «СОЛО» та ФГ "Гудянські Озера", займався бізнесом щодо будівництва доріг, мав асфальтний завод, надавав послуги щодо дроблення каменю.

Відповідно до даних ЄДРПОУ Відповідач є керівником ТОВ «СОЛО», код 13584586 адреса реєстрації 89623, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с.Клячаново, вул.Мукачівська-131), статутний капітал якого становить 4 070 580,00 грн., займається вантажним автомобільним транспортом та лісозаготівлею, за яким зареєстровано 10 транспортних засобів та 4 об`єкти нерухомості.

Відповідно до даних ЄДРПОУ відповідач є керівником ФГ "Гудянські Озера", код 44407683 (адреса реєстрації 90344, Закарпатська обл., Берегівський р-н, с.Гудя, вул.Гевденя- 1Б), де він є і керівником та засновником господарства.

Самостійно забезпечувати дітей позивачка не має змоги, на даний час позивачка не працює і не має змоги працювати, перебуваючи за кордоном, тим більше із дитиною до трьох років, та займаючись постійним лікуванням доньки ОСОБА_3 . Щоденні витрати позивачки на виховання та утримання дітей полягають у придбанні продуктів харчування та одягу, оплати за проживання та лікування дітей, придбанні шкільних предметів вжитку, оплати за додаткові гуртки, оплата за комунальні послуги, громадського транспорту, тощо, а щомісячна соціальна допомога держави Німеччини не достатня для забезпечення належних умов виховання.

Позивачці відомо, що відповідач працездатного віку, може працювати, оскільки працює та займається бізнесом. За усною інформацією, у 2023р. відповідач зменшив облік своїх офіційних заробітків, то аліменти слід призначити у твердій грошовій сумі (враховуючи його статки з 2015 року). Інших утриманців відповідач не має, а тому позивачка вважає, що він зобов`язаний утримувати своїх дітей та дружину до досягнення наймолодшою дитиною 3 років, а відтак просить суд стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей: сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочки - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і дочки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі по 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. щомісячно на кожну дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття, а також стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі по 10 000 (десять тисяч) гривень щомісячно, до досягнення дитиною - ОСОБА_7 трьох років.

Окрім аліментів позивачка також просить суд визначити місце проживання їх з відповідачем дітей: сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочки - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і дочки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з нею.

Обгрунтовуючи зазначені вимоги позивачка вказує, що через деякий час після розлучення відповідач почав вчиняти протиправні дії та негативні розмови стосовно матері дітей. Тобто виник спір щодо місця проживання дітей. Всі усні та письмові розмови були зафіксовані позивачкою, однак до суду як докази не будуть подаватися, задля забезпечення сімейної таємниці сторін.

Діти емоційно прив`язані до матері, яка ставиться до дітей з безмежною любов`ю, ніжністю, чуттєвістю та більш відповідально, ніж батько. Авторитетом для дітей є саме мама, хоча позивачка бажає, щоб діти ще більше часу проводили із батьком. Мати дуже прив`язана до дітей, а діти у малолітньому віці більше потребують спілкування саме з матір`ю і варто врахувати той факт, що вона ніколи не нехтувала своїми обов`язками та вважає, що проживання з нею максимально відповідатиме інтересам гармонійного духовного та фізичного розвитку дітей. Позивачка вважає, що в інтересах малолітніх дітей - є їхнє проживання саме з нею, а не з батьком. Натомість батько в будь-якому випадку повинен мати необмежене право бачитись з дітьми, виховувати їх також за місцем свого проживання (і рішення суду про визначення місця проживання разом із матір`ю не буде цьому перешкоджати). На обліку з наркологічному та психоневрологічному диспансерах позивачка не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, шкідливих звичок не має, фізично здорова і має змогу забезпечити належні умови проживання та виховання дітей.

Наявні усі обставин, які утворюють сприятливу обстановку для проживання дітей з нею, а саме: її вік, задовільний стан здоров`я, які свідчать про належний рівень її емоційно-вольових якостей, її безумовну любов до дітей та потяг до поєднання з дітьми, задовільні побутові умови. Жодні обставини не містять виключних випадків, коли малолітню дитину треба розлучити з матір`ю, а таке розлучення, може бути зумовлене виключно інтересами дитини з метою запобігання негативного впливу на духовний, емоційний і фізичний розвиток дитини з боку матері. У віці до 14 років лише мати здатна забезпечити нормальну атмосферу піклування, у повному обсязі створити всі необхідні умови для виховання дитини, та гармонійного розвитку дитини як особистості в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

В судовому засіданні позивачка та представник позивачки підтримали позов з мотивів, викладених у позовній заяві, та просила такий повністю задовольнити.

Відповідач, якого підтримала і його представник, в суді заперечував проти задоволення позову та просив суд в його задоволенні відмовити повністю.

В обґрунтування своїх заперечень вказав, що вони з позивачкою мають трьох неповнолітніх дітей, які на даний час проживають з нею у Німеччині. Фактично сім`я проживала в тому числі діти з моменту народження в будинку відповідача за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому виникла необхідність реєстрації дітей в м.Мукачево для того, щоб вони могли відвідувати міську школу. Всі проживали на його фактичному повному утриманні, оскільки позивач ніколи в житті ніде не працювала. З початком війни всі разом виїхали спочатку в Бельгію, а потім в Німеччину, позивач знайшла квартиру, де навмисно не зареєструвала його, а відтак він проживав 10 днів в готелі, так як не мав «термін» (дозвіл) для реєстрації. Далі він вже курсував між Україною та Німеччиною . В зв`язку з тим, що між ними давно виникали непорозуміння та протиріччя, з березня 2022р. сім`я існувала формально, а відтак рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закаргатської області від 20.09.2022р. їх шлюб було розірвано. Не дивлячись на це він весь цей час піклується не тільки про неповнолітніх дітей, а й про колишню дружину, зокрема, саме він знайшов для них інше житло в с.Меттен (Німеччина), де облаштував його всім необхідним та зробив все, для комфортного проживання: дітей влаштував до школи, середня дівчинка ОСОБА_3 , в якої є затримки із мовленням - до спеціалізованої школи, а молодшу у садочок. Разом з цим, сам поселився в сусідньому с.Графлінг, винаймає житло, проте працевлаштуватись в Німеччині не має можливості. Тим не менш, кожен місяць він надсилає Позивачці кошти на утримання дітей в розмірі еквівалентному 100 Євро. Також одягає та обуває дітей, купує все необхідне для фізичного, морального та інтелектуального розвитку. Лікування дітей проводиться виключно за рахунок його страхування, особисто позивачка не несе ніяких витрат на лікування. Він спілкується з дітьми по згоді позивачки один раз на тиждень, при цьому вона на власний розсуд вирішує, чи двох дітей відпускати з батьком, чи трьох, все залежить від її настрою.

Що стосується проживання дітей відповідач зазначає, що не задовго до подачі даного позову позивач сама пропонувала, щоб їх спільний син проживав з батьком, мотивуючи тим, що батько його більше навчить в житті. Далі, через 2 тижні попросила кошти на відновлення власного автомобіля, на якому разом з дітьми потрапила в ДТП (вже втретє на автомобілі з дітьми, 2 рази в Україні, останній раз в Німеччині). Відповідач відмовив у проханні позивачки мотивуючи тим, що переживає за безпеку власних дітей, на що дружина передумала, і змінила думку щодо проживання сина з батьком. Отже, діти є просто маніпуцяцією в руках позивачки.

Проживаючи фактично в Німеччині, позивач звертається з даним позовом до Виноградівського районного суду, в якому залучає третю особу - Орган опіки та піклування Виноградівської міської Ради, в якому просить визначити місце проживання дітей з матір`ю, а третій особі доручити підготувати висновок щодо визначення місяця проживання дітей, оскільки перед подачею позову позивач зареєструвала своє місце проживання в м.Виноградів, де жодного дня ні вона, ні діти не проживали. Квартира, в якій вона зареєструвалася - це ювелірний магазин. Де орган опіки має провести обстеження житлових умов проживання дітей? В ювелірному магазині? Кого має вислухати на засіданні комісії? Адвоката? А діти? Син вже в тому віці, коли заслуховується його думка, і відповідачеві відомо, що син хоче проживати саме з батьком, а не з матір`ю. Позивач живе виключно за рахунок соціальної допомоги, левова частка з яких є саме виплати на утримання дітей. Так, позивач отримує 3 види соціальних допомог: Допомога по СГБ 2 (прожитковий мінімум, тобто мінімальне забезпечення людини, яке складає по 500 Євро на особу, та по 250 на дитину, тобто загальна сума 1250 Євро); Феміліен касе, яке складається з 250 Євро на кожну дитину (750 Євро в місяць на трьох); Закон про авансове утримання, відповідно до законодавства Німеччини це є спеціальний фонд, який нараховує та виплачує кошти на кожну дитину, у випадку, коли батьки розлучені, і той, хто не проживає з дітьми, в даному випадку батько, не сплачує аліменти. Розмір виплат складає по 219 Євро на старших дітей, і 154 Євро на наймолодшу доньку щомісячно (592 Євро щомісячно). Відповідно до законодавства Німеччині, ці виплати покладають на платника аліментів та стягують в подальшому з його доходу В зв`язку з тим, що нього доходу та нерухомості на території Німеччини не має, то у нього виникла заборгованість по даному виду забезпечення за період з 01.08.2022 року по 31.08.2023 року.

Заперечуючи позов відповідач також зазначає, що позивач отримує всі можливі види соціального утримання, та в зв`язку з цим не вчить мову та не влаштовується на роботу, прикриваючись тим, що є маленька дитина. Однак працювати не збирається, так як автоматично перестане отримувати допомогу. Мало того, позивач має намір ще отримати аліменти на утримання дітей та на своє утримання на території України. Однак, в той самий момент, коли суд України прийме рішення про стягнення аліментів з Відповідача на дітей Німецький уряд припинить надавати їй кошти в розмірі по 592 Євро щомісячно на всіх дітей.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача- Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради не з`явився, проте 06.11.2023р., 15.12.2023р. подали до суду заяву про розгляд справи у їх відсутності та Висновок органу опіки та піклування Виноградівської міської ради ради за №02-15/5110 від 15.12.2023р. про доцільність визначення місця проживання неповнолітніх дітей сторін: сина ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочки ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_1 і дочки ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з їх мітр`ю ОСОБА_7.

Отже, заслухавши сторони та їх представників, вивчивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, інших доказів сторони та їх представники в судовому засіданні не надали, а відтак суд приходить до наступного.

За приписами ст.15 ЦК України, ст.ст.10 ч.1, ч.3, ст.60 ч.1, ч.4, ст.213 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини гарантоване право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при вирішенні спору щодо його цивільних прав і обов`язків.

Судом встановлено, що сторони по справі зареєстрували шлюб 07.06.2012р. у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м.Мукачеву Мукачівського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області, актовий запис №184, від якого у подружжя ОСОБА_1 народилось троє дітей: син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочки - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . В подальшому рішенням Мукачівського районного суду від 20.09.2022р. шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , було розірвано.

Як встановлено з позову та пояснень самої позивачки, та не заперечувалось і відповідачем, на теперішній час їх діти син ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дочки ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживають разом позивачкою, яка після початку війни в Україні, переїхала тимчасово жити до Німеччини.

Нотаріально посвідченого договору між батьками щодо порядку виховання дітей та визначення суми матеріальної щомісячної допомоги на користь матері - укладено не було. З січня 2023р. відповідач припинив виплачувати на користь позивачки спільно домовлену суму майнової допомоги- щомісячно платив на утримання сім`ї по 800 Євро. На даний час відповідач щомісячно сплачує суму 4000 гривень на трьох дітей, що є очевидно недостатньо для повноцінного утримання троїх дітей, тим більше за кордоном.

Між тим, матеріалами справи встановлено, що відповідач має постійний дохід, зокрема, перебуває на посаді директора та керівника у ТОВ «СОЛО» та ФГ "Гудянські Озера", займається бізнесом щодо будівництва доріг, має асфальтний завод, надаває послуги щодо дроблення каменю.

Так, відповідно до даних ЄДРПОУ відповідач є керівником ТОВ «СОЛО», код 13584586 адреса реєстрації 89623, Закарпатська обл., Мукачівський р-н, с.Клячаново, ВУЛИЦЯ МУКАЧІВСЬКА, будинок 131, статутний капітал якого становить 4 070 580,00 грн., займається вантажним автомобільним транспортом та лісозаготівлею, за яким зареєстровано 10 транспортних засобів та 4 об`єкти нерухомості.

Відповідно до даних ЄДРПОУ відповідач також є керівником ФГ "Гудянські Озера", код 44407683 (адреса реєстрації 90344, Закарпатська обл., Берегівський р-н, с.Гудя, вул.Гевденя, будинок 1Б), де він є і керівником та засновником господарства.

Самостійно забезпечувати дітей матеріально позивачка не має змоги, на даний час позивачка не працює і не має змоги працювати, перебуваючи за кордоном, тим більше із дитиною до трьох років, та займаючись постійним лікуванням доньки ОСОБА_3 . Щоденні витрати позивачки на виховання та утримання дітей полягають у придбанні продуктів харчування та одягу, оплати за проживання та лікування дітей, придбанні шкільних предметів вжитку, оплати за додаткові гуртки, оплата за комунальні послуги, громадського транспорту, тощо, а щомісячна соціальна допомога держави Німеччини не достатня для забезпечення належних умов виховання.

Відповідач працездатного віку, оскільки, як встановлено у суді, працює та активно займається бізнесом, інших утриманців, окрім неповнолітніх дітей та дружини, відповідач не має, а тому суд приходить до переконання, що такий може, а тому і зобов`язаний утримувати своїх дітей та дружину, а відтак позовні вимоги позивачки в частині стягнення з відповідача аліментів на її утримання та утримання їх спільних дітей підлягають до повного задоволення.

Вирішуючи спір між сторонами щодо місця проживання їх спільних дітей суд приходить до переконання, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження цих позовних вимог, а відтак в їх задоволенні слід відмовити.

Відмовляючи у задоволенні зазначених позовних вимог суд виходить з того, що законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання із дитиною.

Відповідно до частин першої, другої ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989р., ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зобов`язує держави-учасниці забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Так, Європейський суд з прав людини зазначив, що з метою недопущення порушень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року під час розгляду справ про визначення місця проживання дитини слід враховувати два міркування: по-перше, в найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки з сім`єю, окрім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, в найкращих інтересах дитини забезпечити її розвиток в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним (Рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», § 100; Рішення ЄСПЛ від 11липня 2017 року у справі «М. С. проти України», § 76).

Крім того, частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Частиною четвертою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Таким чином, цією нормою права встановлено вичерпний перелік осіб, місце проживання (місцезнаходження) яких може вважатися місцем проживання дитини, яка не досягла десяти років: батько, мати, опікун дитини, навчальний заклад чи заклад охорони здоров`я, в якому проживає дитина.

Під час розгляду даної справи у суді не встановлено, що відповідач ОСОБА_2 позбавлений батьківських прав щодо своїх неповнолітніх дітей.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своїм батьком.

Суд встановив, що сторони по справі зареєстрували шлюб 07.06.2012р. у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м.Мукачеву Мукачівського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області за актовим записом №184, від якого у сторін народилось троє дітей: син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочка - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і дочка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . В подальшому Рішенням Мукачівського районного суду від 20.09.2022р. у справі №303/4376/22 шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 - розірвано. Питання щодо визначення місця проживання дітей суд не вирішував.

Як встановлено з позову та пояснень самої позивачки, та не заперечувалось і відповідачем, на теперішній час їх діти: син ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дочки ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживають разом позивачкою, яка після початку війни в Україні, переїхала тимчасово жити спочатку до Бельгії, а тепер проживає у Німеччині.

Згоди про місце проживання спільних дітей сторони, як встановлено у суді, також не досягли.

Згідно з висновком органу опіки та піклування Виноградівської міської ради за №02-15/5110 від 15.12.2023р. встановлена доцільність визначення місця проживання неповнолітніх дітей сторін: сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочки - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і дочки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з їх мітр`ю ОСОБА_7.

Отже, спір виник щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей сторін.

Відповідно до ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частин другої - четвертої ст.29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі ст.141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з частинами першою, другою ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частини перша, друга статті 15 Закону).

Суд зазначає, що міжнародні та національні норми не містять норми, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша ст.3 Конвенції про права дитини).

Дитина є суб`єктом права і, незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

Відповідно до частин першої та другої ст.171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у ст.12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Під час визначення місця проживання дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, необхідно проводити бесіду з останньою, головним завданням якої є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та з`ясування думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11.07.2017р. у справі «М.С. проти України», заява №2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07.12.2006р. у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).

Аналіз наведених вище норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, насамперед повинні бути враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору.

Відповідно до частини першої ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша ст.77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша ст.80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладені норми, які регулюють правовідносини, які виникли між сторонами, в межах доводів сторін суд має з`ясувати, чи виконав відповідач обов`язок доведення обставин, за наявності яких суд має право відмовити у визначенні місця проживання дитини з матір`ю, чи довела позивачка, що проживання дитини з нею відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суд має виходити з того, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, оскільки дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

Суд встановив, що між сторонами існує особистий конфлікт, який негативно впливає на дітей.

Між тим, на підтвердження позовних вимог щодо визначення місця проживання дітей позивачка фактично надала лише Висновок органу опіки та піклування Виноградівської міської ради за №02-15/5110 від 15.12.2023р. про доцільність визначення місця проживання неповнолітніх дітей сторін: сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочки - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і дочки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з нею (а. с.106-109).

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд, дослідивши та оцінивши висновок органу опіки та піклування Виноградівської міської ради про доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей сторін: сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочки - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і дочки - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 із матір`ю - позивачкою ОСОБА_1 , дійшов висновку про недостатність вказаного висновку як доказу у справі, оскільки він складений лише на підставі позовної заяви ОСОБА_1 , без необхідних пояснень обох батьків, без проведення бесід з дітьми, та 03.11.2023р. спеціалістами служби у справах дітей та фахівцями Центру надання соціальних послуг проведено огляд квартири, в якій зареєстрована позивачка та було підтверджено належні умови проживання. Цей висновок взагалі не містить даних щодо намагання органу опіки та піклування провести опитування дітей сторін, крім того, у ньому не наведено підстав та аргументів, які саме інтереси малолітніх дітей враховано.

Більше того, з висновку вбачається, що питання про визначення місця проживання дітей сторін неодноразово розглядалось на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини Виноградівської міської ради, зокрема, 17.10.2023р., 21.11.2023р. та 15.12.2023р., де було зазначено, що «діти сторін фактично на території м.Виноградів не проживали і не проживають, жодний навчальний заклад не може надати довідку щодо відвідування дітьми ОСОБА_1 зазначених закладів, мати дітей значиться зареєстрованою в м.Виноградів у квартирі, де не проживає, а відтак Служба у справах дітей з приводу зазначеного, не надала однозначного висновку на розгляд Комісії, однак Комісія, всупереч позиції служби у справах дітей, надала Висновок про доцільність визначення місця проживання дітей з матір`ю.

Отже, суд критично оцінює зазначений висновок, оскільки даний висновок складений без урахування всіх обставин справи, зокрема, ставлення відповідача- батька до дітей, його активна участь у їх вихованні та утриманні, в тому числі, і за кордоном.

З огляду на зазначене суд дійшов переконання, що висновок органу опіки та піклування викликає обґрунтовані сумніви у його правильності та об`єктивності, а відтак відповідно до положень ч.6 ст.19 СКУ суд не погоджується зі зазначеним висновком органу опіки та піклування. Жодних інших належних, допустимих та достовірних доказів на обґрунтування своїх позовних вимог, як то інформація із школи, дитячого садочку, розташованому в м.Виноградів, у якому навчаються, або перебувають неповнолітні діти сторін, інформація психологів та вчителів, тощо- позивачка до суду також не надала.

Як і не змогла позивачка в судовому засіданні назвати адресу свого місця реєстрації-проживання в м.Виноградів.

Зокрема, суд зазначає, що позивачка, відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади зареєструвалась у Виноградівській територіальній громаді (м.Виноградів, вул.Площа Миру-10/4) 04.08.2023р. о 15.59 годині, номер витягу: 2023/006018189, а зазначений позов до суду подала 18.08.2023р., тобто через два тижні після реєстрації в м.Виноградів. При цьому, як встановлено у суді та зазначалось у Висновку органу опіки та піклування Виноградівської міської ради, позивачка та її неповнолітні діти жодного дня не проживали в м.Виноградів.

Зазначені обставини дають суду обґрунтовані сумніви щодо добросовісності дій позивачки, оскільки її реєстрація в м.Виноградів та подача через 14 днів зазначеного позову до Виноградівського районного суду, при цьому вона та її діти жодного дня не проживали на території Виноградівської громади, може свідчити про штучне подання зазначеного позову з метою зміни підсудності справи.

Отже, враховуючи, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на необхідність визначення місця проживання малолітніх дітей із нею саме в інтересах дітей, врахувавши інтереси дітей та обставини справи, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Керуючись ст.ст.10,11,60,209,212-215 ЦПК України, суд-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача- Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради про стягнення аліментів та визначення місця проживання дітей - задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканця АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , мешканки АДРЕСА_3 (код ІПН НОМЕР_1 ) аліменти на утримання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочки ОСОБА_6 - ІНФОРМАЦІЯ_1 і дочки ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі по 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. щомісячно на кожну дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дітьми повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканця АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , мешканки АДРЕСА_3 (код ІПН НОМЕР_1 ) аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі по 10 000 (десять тисяч) гривень щомісячно, до досягнення дитиною - ОСОБА_1 трьох років.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача- Орган опіки та піклування Виноградівської міської ради про визначення місця проживання неповнолітніх дітей - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Закарпатської області через Виноградівський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Повне рішення суду виготовлене 12.02.2024р.

ГоловуючийА. А. Надопта