Рішення

від 03.10.2023 по справі 761/6545/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/6545/23

Провадження № 2/761/5993/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Аббасової Н.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сухини А.С.,

учасників справи:

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідачів 1 та 2: Малихіна В.О.,

представника відповідача 3: Джумурата В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», Комунального підприємства «Житлово-експлутаційна контора «Ярославська» Шевченківського району», Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про стягнення інфляційних і 3% річних, нарахованих на суму збитків внаслідок багаторазового залиття житла, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2023 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», КП «Житлово-експлутаційна контора «Ярославська» Шевченківського району», КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про стягнення інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих на суму збитків внаслідок багаторазового залиття житла.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11.02.2016 задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто з Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», Комунального підприємства «Житлово-експлутаційна контора «Ярославська» Шевченківського району», Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» по 27 446,15 грн збитків, завданих залиттям квартири, належної позивачу, на підставі ст. 1166 ЦК України. У вказаній справі, зокрема, висновком експертного будівельно - технічного дослідження № 27/12-2014 від 27.12.2014 установлено, що причиною пошкодження опорядження у вигляді залиття та руйнування в приміщеннях квартири АДРЕСА_1 , враховуючи дані в представлених на дослідження документах та результати візуально - інструментального дослідження даху та покрівлі, є залиття з горища; вартість відновлювальних ремонтно - будівельних робіт, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень утворених внаслідок багаторазового залиття приміщень в квартирі № 12 , що спричинило руйнування, обвалення перекриття в квартирі, погіршення технічного стану інших конструктивних та оздоблювальних елементів квартири, розташованій за адресою: АДРЕСА_3 відповідно до вимог нормативних документів та наданих на дослідження документів (фотографій) становить 77 023 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02.03.2017 вказане рішення суду скасовано та прийнято нове про відмову у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 23.10.2019 скасовано рішення Апеляційного суду м. Києва від 02.03.2017, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11.02.2016 залишено в силі.

Оскільки до загальної суми 82 338,44 грн судом було включено кошти 815,24 грн судового збору, які за своєю правовою природою не є збитками, то розмір завданої позивачу шкоди складає 81 523,20 грн (77 023,20 грн +4 500,00 грн), отже до відшкодування по 27 174,40 грн кожним із зазначених трьох відповідачів.

За наслідками вирішення цивільної справи № 761/6144/15-ц, судом були видані виконавчі листи. Після пред`явлення виконавчих листів до виконання були відкриті виконавчі провадження по примусовому стягненню коштів:

ВП № 60921795 від 20.12.2019 (боржник, відповідач 1), в якому кошти стягнуто 27.02.2020, що підтверджується випискою Ощадбанку про зарахування 27 389,06 грн;

ВП № 60852179 від 11.12.2019 (боржник, відповідач 2), в якому кошти стягнуто 30.06.2020, що підтверджується випискою Ощадбанку про зарахування 27 171,69 грн;

ВП № 60851918 від 13.12.2019 (боржник, відповідач 3), в якому стягнуто кошти 24.02.2020, що підтверджується випискою Ощадбанку про зарахування 27 171,69 грн.

Як зазначає позивач, кошти в рахунок відшкодування шкоди, які було стягнуто рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11.02.2016 останній фактично отримав 24.02.2020, 27.02.2020 та 30.06.2020, а тому у відповідності до ст. 625 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідачів на його користь інфляційні втрати за весь час прострочення в сумі 29 584,79 грн, а також три проценти річних від простроченої суми у розмірі 4 205,37 грн з кожного з відповідачів за період з 29.12.2014 по 24.02.2020.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2023 матеріали позову передані на розгляд судді Аббасовій Н.В.

Ухвалою від 28.02.2023 було відкрито провадження в цивільній справі за вказаним позовом, розгляд якої було вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

15.05.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача 1 - КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», в якому висловлено прохання відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки до правовідносин, що виникли між сторонами не застосовуються положення ст. 625 ЦК України, так як у відповідача виникло грошове зобов`язання в порядку виконання судового рішення про відшкодування збитків. Окрім цього представник відповідача акцентує увагу суду на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності.

17.05.2023 надійшов відзив на позовну заяву представника КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», яким останній не погоджується з доводами позовної заяви та просить відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що позивачем не обґрунтовано період за який останній просить стягнути інфляційні втрати та 3% річних.

Крім цього, 30.05.2023 представником КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» подано заяву про застосування наслідків пропуску позовної давності.

У відповіді на відзив, що надійшла до суду 23.05.2023, представник позивача звертає увагу суду на необґрунтованості позиції представника КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» щодо заявлених позивачем вимог, підкреслює, що мало місце порушення права позивача на своєчасне відшкодування визначеної шкоди, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.

У відповіді на відзив відповідача 1, представник позивача вказав на його необґрунтованість, вказавши, що позовна давність не була пропущена.

Заперечення на відповідь на відзив, що надійшло від КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» 16.06.2023, не приймається судом до уваги, оскільки воно не підписано директором КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» Горупахою В.А.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, з підстав зазначених у ньому.

Представники відповідачів у судовому засіданні заперечували щодо задоволення позову, з підстав зазначених у відзивах.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані по справі докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року у справі № 761/6144/15-ц позов ОСОБА_1 до КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», КП «Житлово-експлуатаційна контора «Ярославська» Шевченківського району», КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», про відшкодування збитків задоволено в повному обсязі.

Стягнуто із КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 27 446, 15 грн.

Стягнуто із КП «Житлово-експлуатаційна контора «Ярославська» Шевченківського району» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 27 446,15 грн.

Стягнуто із КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 27 446,15 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 02 березня 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 23.10.2019 рішення Апеляційного суду м. Києва від 02 березня 2017 року скасовано, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 лютого 2016 року залишено в силі.

На виконання вказаного рішення суду Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчі листи, які були пред`явлені позивачем до виконання.

Шевченківським районним відділом ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві відкриті відповідні виконавчі провадження: № 60921795 про стягнення з КП «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району» коштів у сумі 27 446,15 грн.; № 60852179 про стягнення з КП ««Житлово-експлуатаційна контора «Ярославська» Шевченківського району» коштів у сумі 27 446,15 грн.; № 60851918 про стягнення з КП «Керуюча компанія Шевченківського району м. Києва» коштів у сумі 27 446,15 грн.

На підтвердження виконання відповідачами судового рішення позивачем надано інформацію з Ощадбанку про зарахування коштів 24.02.2020, 27.02.2020 та 30.06.2020.

Предметом позову у даній справі є, на думку позивача, наявність правових підстав для стягнення із відповідачів інфляційних та 3% річних в розрізі ст. 625 ЦК України, нарахованих на суму збитків внаслідок багаторазового залиття житла за період з 29.12.2014 по 24.02.2020.

Так, слід зазначити, що частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Зобов`язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599-601,604-609 ЦК України.

Згідно частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодування матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження№ 14-16цс18).

При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Отже зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Первісні правовідносини між сторонами спору виникли з підстав відшкодування збитків, завданих залиттям належного позивачу приміщення.

Як зазначалось вище, постановою Верховного Суду від 23.10.2019 залишено в силі рішення суду першої інстанції від 11.02.2016, яким завдані позивачу збитки стягнуто з відповідачів.

Як установлено судовим рішенням у справі № 761/6144/15-ц, зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що він вказував на те, що з вини відповідачів було залито його квартиру, чим йому завдано майнової шкоди. При цьому згідно з загальними положеннями цивільного законодавства законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт завдання такої шкоди та її розмір, а на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

За змістом положень частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.

У частинах першій, другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

У даній справі судом установлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . У 2003-2013 роках відбувалось залиття вищевказаної квартири у зв`язку із протіканням покрівлі будинку.

Згідно з висновком експертного будівельно-технічного дослідження від 27 грудня 2014 року, складеним ТОВ «Судово-Експертний Альянс», причиною пошкодження опорядження кімнат у квартирі АДРЕСА_1 , є залиття з горища. Вартість відновлювальних ремонтно-будівельних робіт, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень, утворених внаслідок багаторазового залиття, що спричинило руйнування, обвалення перекриття в квартирі, погіршення технічного стану інших конструктивних та оздоблювальних елементів квартири, відповідно до вимог нормативних документів і наданих на дослідження документів (фотографій) становить 77 023,00 грн.

Факт залиття квартири, власником якої є позивач, з вини відповідачів підтверджується належними і допустимими доказами та випливає з їх функціональних обов`язків, визначених у статутних документах. Свою вину у завданні шкоди позивачу відповідачі не спростували.

Таким чином, перевіривши, що позивач довів розмір завданої шкоди, протиправність дій відповідачів, причинний зв`язок між ними, що призвело до залиття квартири позивача, суд касаційної інстанції вказав на правильність висновку суду першої інстанції, що завдана позивачу шкода підлягає відшкодуванню відповідачами.

Тобто, переглянувши рішення в касаційному порядку, Верховний Суд здійснив перевірку наявності правової конструкції, передбаченої статтею 1166 ЦК України, в розрізі встановлених обставин, які підлягають доказуванню у даному спорі, а саме доведеності обставин завдання збитків саме відповідачами та їх розміру.

З огляду на це суд зазначає, що грошове зобов`язання з відшкодування шкоди, виникло саме з судового рішення, яке виконано відповідачами, а не з висновку експерта № 27/12-2014 від 27.12.2014, як про те вказує позивач.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідачів інфляційних і 3% річних, нарахованих на суму збитків внаслідок багаторазового залиття житла за період з 29.12.2014 по 24.02.2020.

Так, позивач в обґрунтування своєї позиції посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 320/5115/17 від 09.11.2021, відповідно до якої «.. положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі. За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.»

Однак, у даному випадку, така правова позиція не може бути застосована, оскільки, як вказано вище, грошове зобов`язання відповідачів виникло саме з судового рішення.

Щодо застосування строків позовної давності, про що зазначено відповідачами, суд зауважує, що відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). При цьому, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

У вказаному спорі суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на що позовна давність не застосовується.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 247, 258, 259, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», Комунального підприємства «Житлово-експлутаційна контора «Ярославська» Шевченківського району», Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про стягнення інфляційних і 3% річних, нарахованих на суму збитків внаслідок багаторазового залиття житла.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Суддя Н.В. Аббасова