Постанова

від 12.02.2024 по справі 488/1077/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

12.02.24

22-ц/812/185/24

Єдиний унікальний номер судової справи: 488/1077/19 Головуючий суду першої інстанції Чернявська Я.А.

Провадження № 22-ц/812/185/24 Суддя-доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.

Постанова

Іменем України

12 лютого 2024 року м. Миколаїв Справа № 488/1077/19

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 ,

представника відповідача ОСОБА_6 ОСОБА_7 ,

третьої особи ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2023 року, ухвалене у складі головуючого судді Чернявської Я.А., в залі судового засідання в м. Миколаєві, повний текст рішення складений 11 грудня 2023 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Горбурова Кирила Євгеновича, приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Іваненко Світлани Василівни, Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_8 про скасування свідоцтв про право власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування державної реєстрації,

встановив:

14 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, який уточнила в подальшому, до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_9 , третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Горбурова Кирила Євгеновича, приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Іваненко Світлани Василівни, Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, ОСОБА_8 про скасування свідоцтв про право власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування державної реєстрації.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 листопада 2019 року до участі у справі у якості співвідповідача залучено ОСОБА_6 .

Доводи позову обґрунтовано тим, що вона є співвласником частки цілого житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 була співвласником частки вказаного житлового будинку.

ОСОБА_8 також є співвласником частки вказаного будинку.

30 листопада 2017 року з відповіді Комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «ММБТІ») вона дізналась, що здійснено поділ частки житлового будинку по АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 , відповідно до рішення виконкому Миколаївської міської ради від 14 листопада 2014 року надані окремі адреси, зокрема, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

На підставі вищезазначеного рішення виконкому Миколаївської міської ради ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на спірні об`єкти нерухомості та отримала свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

ОСОБА_4 та ОСОБА_9 відповідно до договорів купівлі-продажу, укладеним між ними та ОСОБА_2 є новими власниками буд АДРЕСА_1 .

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року, що набрало законної сили 15 лютого 2019 року, пункти 18 і 19 рішення виконкому Миколаївської міської ради № 1050 від 14 листопада 2014 року щодо надання об`єктам нерухомого майна, що утворились в результаті поділу по АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 визнані протиправними та скасовані.

Під час розгляду цієї справи та з наданих виконкомом Миколаївської міської ради копій відповідних матеріалів, встановлено, що ОСОБА_2 надала виконкому Миколаївської міської ради підроблений акт про фактичне користування співвласниками житловим будинком по АДРЕСА_1 від 07 жовтня 2014 року.

В зв`язку з набранням судовим рішенням у справі № 814/1550/18 законної сили підлягають скасуванню й свідоцтва про право власності видані на підставі скасованих пунктів 18 і 19 рішення виконкому Миколаївської міської ради № 1050 на об`єкти нерухомого майна по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .

В травні 2019 року позивач дізналась, що відповідач ОСОБА_9 , уклавши договір дарування, подарувала ОСОБА_6 належний їй житловий будинок по АДРЕСА_3 .

Позивач зазначала, що відповідач ОСОБА_10 , порушуючи її права співвласника, здійснила продаж по суті неналежного їй нерухомого майна, а тому зазначені договори підлягають визнанню недійсними на підставі частини першої статті 228 ЦК України.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- скасувати свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 на житловий будинок літ «А-1» з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , видане 03 грудня 2014 року реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції в Миколаївській області та свідоцтво про право власності на житловий будинок літ «А-1» по АДРЕСА_2 про визнання права власності за ОСОБА_2 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_2 від 15 січня 2018 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 посвідчений приватним нотаріусом Горбуровим К.Є. та договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 від 31 травня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , посвідчений приватним нотаріусом Іваненко С.В.

- визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 від 19 жовтня 2018 року укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Іваненко С.В.

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 43574114 від 19 жовтня 2018 року права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 39204915 від 15 січня 2018 року на житловий будинок по АДРЕСА_2 .

У відзиві на позовну заяву представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Кірюхін О.М., заперечуючи проти позову, посилався на те, що підготовку документів для відповідачки ОСОБА_2 здійснювала ФОП ОСОБА_11 в особі виконавця Демченко Н.В. і саме вони, як вважала ОСОБА_2 , і несуть відповідальність за акт від 07 жовтня 2014 року, до виготовлення якого остання не має жодного відношення.

Відповідачки ОСОБА_9 , ОСОБА_4 та представник відповідачки ОСОБА_6 ОСОБА_7 у відзиві на позов, заперечуючи проти позову, посилались на те, що вони є добросовісними набувачами у відповідності до положень ст. 388 ЦК України.

Третя особа ОСОБА_8 позов підтримала.

Треті особи - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Горбуров К.Є., приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Іваненко С.В. та Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області просили суд проводити судові засідання без їх участі.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто свідоцтво про право власності не породжує виникнення у власника відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Оскільки права позивачки вже відновлено рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду, то є неналежним способом захисту порушеного права скасування свідоцтва про право власності.

Позовні вимоги про визнання недійсними правочинів (договорів купівлі-продажу, дарування) з підстав передбачених статтею 228 ЦК України суд вважав недоведеними, а вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав похідними від них.

Не погодившись з таким рішення суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просила його скасувати та постановити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд ухвалив рішення без застосування висновків Верховного Суду у постановах від 05 липня 2023 року у справі №756/9405/21, від 20 травня 2021 року у справі №361/953/16-ц, від 02 червня 2021 року у справі №351/1317/18, від 22 лютого 2022 року у справі №203/5561/16, Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 травня 2018 року у справі №923/466/17.

Заявник зазначала, що на підставі наведених висновків Верховний Суду, враховуючи те, що комплекс дій відповідачки був направлений саме на отримання свідоцтва про право власності на житлові приміщення, як окремо визначені об`єкти цивільних правовідносин, що призвели до неправомірного припинення права спільної часткової власності у незаконний спосіб, та в подальшому розпорядилася таким майном із порушенням прав та інтересів позивачки, то визнання недійсним і скасування наведених свідоцтв про право власності на нерухоме майно є належним та ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права та інтересу, характеру його порушення.

В порушення вимог чинного законодавства та висновків Верховного Суду, суд першої інстанції повно і всебічно обставин справи не з`ясував, неправильно застосував норми матеріального права та не визначив норм права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення суду.

Крім того, суд першої інстанції пославшись на те, що вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію є похідними від попередніх вимог, у задоволенні яких суд відмовив, фактично взагалі не розглянув вимоги позивача про скасування рішення про державну реєстрацію, однак ігнорування спірного питання не свідчить про його відсутність.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_12 адвокат Кірюхін О.М., посилаючись на необґрунтованість її доводів, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 подали заяви про приєднання до відзиву на апеляційну скаргу представника ОСОБА_12 адвоката Кірюхіна О.М.

Інші учасники справи відзивів на апеляційну скаргу не подали.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

З матеріалів справи убачається, що позивачка ОСОБА_1 та третя особа у справі ОСОБА_8 є співвласниками по частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтв про право на спадщину за законом від 04 липня 2008 року. Вказаний житловий будинок літ. «А», мав житлову площу 46,60 кв.м., загальну площу 121,10 кв.м., до нього прилягали господарські та побутові будівлі та спорудження: підвал літ. Епд камінь, огорожі №2,3,6,7,9, споруди № 1,4,5,8.

Відповідачка ОСОБА_2 була співвласником частки вказаного житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 27 грудня 2004 року. Житловий будинок літ. «А», мав житлову площу 46,60 кв.м. до нього прилягали господарські та побутові будівлі та спорудження: підвал літ. Епд камінь, огорожі №2,3,6,7,9, споруди № 1,4,5,8.

Відповідно до доданого позивачем до позову технічного паспорта виготовленого станом на 12 лютого 2014 року вказаний житловий будинок літ. «А», загальною площею 121,1 кв. м, житловою 46,4 кв., складався з двох квартир:

- квартира АДРЕСА_4 мала загальну площу 44, 6 кв.м. житлову 17, 4 кв.м.,

- квартира АДРЕСА_5 мала загальну площу 76,5 кв.м., житлову 29 кв.м.

В квартирі АДРЕСА_4 розташовані такі приміщення: кухня 1-1, площею 13, 2 кв.м., санвузол 1-2, площею 4,9 кв.м., житлова 1-3, площею 8,8 кв.м., гостьова 1-4, площею 9,1 кв.м., житлова, площею 8,6 кв.м.

В квартирі АДРЕСА_5 розташовані такі приміщення: сіни 2-1, площею 11,9 кв.м., житлова 2-2, площею 13, 2 кв.м., житлова 2-3, площею 15,8 кв.м., кухня 2-4, площею 8,3 кв.м., ванна 2-5, площею 6,7 кв.м., котельна 2-6, площею 7,7 кв.м., гостьова 1-7, площею 12,9 кв.м.

До житлового будинку належать підвал літ. Е, сарай літ. Ж, вбиральня літ. З, душ літ. К, майстерня літ. Л, ворота №2, огорожа №3, басейн №4, водяний кран №5, хвіртка №6, огорожа №7, зливна яма №8, ворота №9, замощення№1.

Зі змісту акта від 07 жовтня 2014 року підписаного в.о. директора ММБТІ слідує, що представником КП «ММБТІ» Ляшенко А.Л. встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_8 погодилися з описом реального користування житловим будинком.

ОСОБА_2 показала, що у її фактичному користуванні літ. А знаходяться приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, разом 44, 6 кв.м., приміщення 2-6, 2-7, разом 20, 6 кв.м., літ. К літній душ, літ. 3 вбиральня, літ. Л майстерня, літ. Е підвал, літ. Ж сарай, №9 ворота, №8 зливна яма, 1 замощення, №7 огорожа, №6 хвіртка, №5 водяний кран, №4 басейн, №2 огорожа, №3 огорожа.

ОСОБА_1 та ОСОБА_8 показали, що у їх фактичному користуванні літ. А знаходяться приміщення 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5 разом 55, 7 кв.м.

За змістом листа КП ММБТІ від 16 квітня 2018 року слідує, що на замовлення ОСОБА_2 у жовтні 2014 року за відсутності співвласників будинку на адресі не було складено акта конкретного користування житловим будинком та господарськими будівлями.

В судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 зазначала, що вона разом із третьою особою ОСОБА_8 користується спірним домоволодінням, відповідно до усталеного порядку, який існував між ними та відповідачкою.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно вищевказаного технічного паспорта на житловий будинок виготовлено станом на 12 лютого 2014 року в спірному житловому будинку літ. «А» приміщення 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, разом 44, 6 кв.м., приміщення 2-6, 2-7, разом 20, 6 кв.м., та приміщення 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5 разом 55, 7 кв.м. були відокремлені, не мали міжкімнатних прорізів та мали чотири самостійні виходи з будинку.

Пунктами 18,19 рішення виконкому Миколаївської міської ради від 14 листопада 2014 року за № 1050 об`єктам нерухомого майна, які утворилися в результаті поділу об`єкта в житлові будинки надані окремі адреси, зокрема, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

03 грудня 2014 року ОСОБА_2 видані свідоцтва про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 20,6 кв.м., житловою 12, 9 кв.м. та свідоцтво про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 , загальною площею 44,6 кв.м., житловою 26,5 кв.м.

ОСОБА_2 зареєструвала право власності на вказані житлові будинки на підставі оспорюваних свідоцтв в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

15 січня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є.

31 травня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Іваненко С.В.

19 жовтня 2018 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Іваненко С.В.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року, справа № 814/1550/18, що набрало законної сили 15 лютого 2019 року, за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_8 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації», пункти 18 і 19 рішення виконкому Миколаївської міської ради № 1050 від 14 листопада 2014 року щодо надання об`єктам нерухомого майна, що утворились в результаті поділу, нових адрес по АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 визнані протиправними та скасовані.

З приводу ознак підробки акту опису реального користування приміщеннями від 07 жовтня 2014 року суд постановив окрему ухвалу, відповідно до ст. 249 КАС України.

Ухвалюючи таке рішення окружний адміністративний суд виходив з того, що поділ об`єкта нерухомості, якій перебуває в спільній частковій власності можливий виключно за наявності згоди всіх співвласників або рішення суду. Як встановлено в ході судового розгляду справи позивачі, які в сукупності володіють частиною житлового будинку по АДРЕСА_1 , згоди на поділ об`єкту нерухомості не давали.

15 червня 2021 року за результатами досудового розслідування кримінального провадження прийнято рішення про закриття на підставі ч. 1 абз.14 ст. 284 КПК України

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , посилаючись на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2018 року зазначала, що виділ (поділ) житлового будинку відбувся без її згоди та відповідного рішення суду, а отже у незаконний спосіб, у зв`язку з чим підлягають скасуванню свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а спірні правочини підлягають визнанню недійсним на підставі статті 228 ЦК України зі скасуванням рішення про державну реєстрацію прав.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна, для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

На час виникнення спірних правовідносин порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначався Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція).

Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

Виходячи з положень ст.ст. 183, 364 ЦК України та роз`яснень, викладених у пунктах 6, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок», виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.

Згідно з пунктом 20 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, чинних на час виникнення спірних правовідносин, за результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач та третя особа - співвласники будинку договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна з ОСОБА_2 не укладали.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази того, що виділене нерухоме майно ОСОБА_2 порушило розмір частки ОСОБА_1 , або порушило інше право (інтерес) позивача, окрім відсутності згоди на поділ (виділ) житлового будинку, з огляду на порядок користування житловим будинком, що склався між його співвласниками, приміщення якого були технічно виділені та відокремлені, мали самостійні виходи.

З матеріалів справи убачається, що суд першої інстанції неодноразово роз`яснював позивачці право заявити клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи для визначення варіантів поділу у натурі спірного будинку. Скористатися таким правом позивач відмовилася.

З огляду на наведене доводи апеляційної скарги щодо порушення прав позивача апеляційний суд визнає необґрунтованими.

За такого у задоволенні позову ОСОБА_1 належить відмовити виключно з підстав відсутності порушення цивільних прав та законних інтересів позивача.

За таких обставин апеляційний суд вважає необґрунтованим вдаватися до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності підстав для скасування свідоцтва та визнання договорів недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права, оскільки враховує те, що встановлена відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 16.10.2020 у справі №910/12787/17).

Таким чином, вирішуючи спір, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов у цілому правильних висновків про відмову в задоволенні позову, проте неправильно застосував приписи статей 5, 13 ЦПК України, здійснивши оцінку обраного позивачем способу захисту відсутнього у нього порушеного права (інтересу) та правову оцінку по суті спору.

За наведених обставин, рішення суду першої інстанції слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Оскільки відсутність порушення прав і законних інтересів позивачки є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові, доводи, викладені у апеляційній скарзі, з урахуванням тих пояснень, які стосуються суті спору, апеляційний суд до уваги не бере.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 рок у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (N 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів з огляду на викладене зазначає, що апеляційним судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження і апеляційна скарга ОСОБА_13 залишається без задоволення, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 367, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: В.В. Коломієць

Т.В.Серебрякова

Повний текст постанови складено 12 лютого 2024 року.