Рішення

від 12.02.2024 по справі 910/18429/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2024Справа № 910/18429/23Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦКОНТРОЛЬ МЕХАНІЗАЦІЯ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АКТИВПОСТАЧ»

про повернення безпідставно набутого майна (коштів) у розмірі 75 346,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СПЕЦКОНТРОЛЬ МЕХАНІЗАЦІЯ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АКТИВПОСТАЧ» про повернення безпідставно набутого майна (коштів) у розмірі 75 346,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання умов договору № 01/07/22-50 перевезення вантажів від 01.07.2022 відповідач надав позивачу послуги з перевезення вантажів на загальну суму 876 032,00 грн, однак позивачем сплачено на користь відповідача 951 378,00 грн, тобто, помилково надмірно сплачено кошти в розмірі 75 346,00 грн, а тому позивач просить стягнути з відповідача вказану суму коштів як безпідставно набуту, відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

06.12.2023 до суду від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 04.12.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/18429/23, вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву, позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзиву. Також встановлено сторонам строк для подання додаткових письмових доказів, клопотань, заяв, пояснень.

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у даній справі була надіслана сторонам рекомендованими листами з повідомленням про вручення. Позивач отримав ухвалу від 13.12.2023 у даній справі 26.12.2023.

Товариству з обмеженою відповідальністю «АКТИВПОСТАЧ» ухвала про відкриття провадження у справі № 910/18429/23 була надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу його місцезнаходження (вул. Княжий Затон, 2/30, м. Київ, 02055), яка відповідає адресі, вказаній у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним кодом юридичної особи - 44604089.

Втім, поштовий конверт № 0600069159203 з ухвалою суду про відкриття провадження від 13.12.2023 у справі № 910/18429/23, який направлявся на адресу відповідача, повернувся до суду не врученим, причиною повернення зазначено: «за закінченням терміну зберігання».

Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Слід зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Суд зазначає, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розмінні ГПК України.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 13.12.2023 про відкриття провадження у даній справі була доставлена Товариству з обмеженою відповідальністю «АКТИВПОСТАЧ» в його електронний кабінет 13.12.2023 о 22:00 год, а отже, з урахуванням приписів ч. 6 ст. 242 ГПК України, вважається врученою відповідачу 14.12.2023.

Станом на момент ухвалення даного рішення від відповідача письмового відзиву на позовну заяву до суду не надходило, як і не надходило будь-яких заяв чи клопотань по справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.07.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СПЕЦКОНТРОЛЬ МЕХАНІЗАЦІЯ» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АКТИВПОСТАЧ» (перевізник) укладено договір № 01/07/22-50 перевезення вантажів (надалі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого перевізник від свого імені, за плату та за рахунок замовника зобов`язується надати послуги перевезення, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги, а також інші платежі, передбачені цим Договором, в тому числі обґрунтовані витрати перевізника, якщо вони раніше не були включені у вартість послуг. На підставі цього Договору перевізником можуть надаватися, як по різну, так і в сукупності, такі послуги: а) перевезення експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів автомобільним, морським, авіа- та/або залізничним транспортом на території України та/або за її межами; б) інші послуги які стосуються вантажу та передбачені Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 № 1955-IV, іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 4.1. Договору узгоджено, що ціною договору є сума вартості усіх послуг, які надані перевізником замовнику, та зазначаються в заявках на перевезення.

За результатами надання послуг сторонами підписується акт надання послуг (п. 4.3. Договору).

Відповідно до п. 4.4. Договору замовник зобов`язаний протягом 5-ти (п`яти) календарних днів з моменту отримання акту надання послуг підписати його та направити перевізнику або висловити обґрунтовані зауваження щодо наданих послуг чи їх вартості. Зауваження щодо підписання акту надання послуг мають бути врегульовані між сторонами протягом 10-ти календарних днів. Якщо відправлений перевізником акт надання послуг не буде відправлений замовником перевізнику у встановлений в цьому Договорі строк, послуги вважаються надані належним чином та прийняті замовником.

Замовник зобов`язується оплатити послуги і додаткові витрати, що були понесені перевізником протягом 25-ти календарних днів з моменту отримання рахунку-фактури, якщо інше не узгоджено сторонами у заявці (п. 4.5. Договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання та є таким, що укладений на невизначений строк (п. 8.1. Договору).

Відповідно до п. 8.2. Договору його може бути розірвано на вимогу кожної із сторін за умови письмового повідомлення іншої сторони. У такому випадку договір вважається припиненим через 30 календарних днів з дня отримання стороною повідомлення про його розірвання.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що відповідачем було надано послуги з перевезення вантажів за Договором на загальну суму 876 032,00 грн, на підтвердження чого в матеріали справи надано відповідні акти надання послуг. В свою чергу, позивач сплатив на користь відповідача кошти у розмірі 951 378,00 грн, тобто, на 75 346,00 грн більше вартості наданих послуг, у зв`язку з чим звертався до відповідача в позасудовому порядку з метою повернення помилково перерахованих коштів у вказаній сумі. Однак, відповідач, не зважаючи на видачу ним позивачу гарантійного листа про зобов`язання повернути кошти у розмірі 75 346,00 грн, вказану суму коштів так і не повернув, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом про повернення безпідставно збережених коштів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач надав, а позивач прийняв послуги з перевезення вантажу на загальну суму 876 032,00 грн, що підтверджується актами надання послуг: № 24 від 14.07.2022, № 25 від 19.07.2022, № 31 від 02.08.2022, № 37 від 13.08.2022, № 38 від 15.08.2022 та № 47 від 31.08.2022.

Суд встановив, що всі перелічені вище акти підписані та скріплені печаткою відповідача та лише частина з них підписані та скріплені печаткою позивача, однак, суд враховує, що позивачем не заперечується надання послуг відповідачем на підставі вказаних актів на суму 876 032,00 грн, а здійсненням їх оплати підтверджується прийняття таких послуг.

Так, позивачем було сплачено на користь відповідача кошти у загальному розмірі 951 378,00 грн за надані транспортні послуги, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями: № 715 від 07.07.2022, № 804 від 20.07.2022, № 858 від 27.07.2022, № 857 від 27.07.2022, № 933 та № 932 від 03.08.2022, № 992 та № 991 від 09.08.2022, № 1073 від 19.08.2022, № 1176 від 01.09.2022.

Таким чином, із наведеного вбачається наявність переплати за Договором в сумі 75 346,00 грн.

Матеріали справи свідчать, що позивач 02.11.2023 надіслав відповідачу лист вих. № 1/10Ф від 26.10.2023, який містив вимогу повернути надмірно сплачені кошти згідно з актом звірки від 25.10.2023 в сумі 75 346,00 грн.

Крім того, матеріали справи містять гарантійний лист відповідача від 31.10.2023, підписаний директором Хорис Н.М. та скріплений печаткою товариства, у якому підтверджено факт переплати позивача у розмірі 75 346,00 грн. Як вбачається зі змісту цього гарантійного листа, ним відповідач взяв на себе зобов`язання повернути позивачу переплачені кошти у розмірі 75 346,00 грн у строк до 10.11.2023.

У зв`язку з тим, що відповідачем не було повернуто переплаченої позивачем суми коштів, останній на підставі п. 8.2. Договору, 14.11.2023 надіслав відповідачу повідомлення про розірвання договору № 01/07/22-50 від 01.07.2022. Доказів отримання відповідачем вказаного повідомлення матеріали справи не містять, а згідно з інформації із офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення № 1972300102307 вбачається, що таке повідомлення не було отримано відповідачем та повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання.

При цьому, умовами п. 8.2. Договору передбачено, що цей договір вважається припиненим на вимогу сторони через 30 календарних днів з дня отримання іншою його стороною повідомлення про розірвання договору.

Зважаючи на вище викладене, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, Договір між сторонами не був припинений, інших доказів розірвання Договору сторонами у досудовому чи судовому порядку позивачем не надано.

Так, позивач звернувся до суду з вимогою у порядку ст. 1212 ЦК України повернути безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 75 346,00 грн.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зокрема, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Тобто зобов`язання з безпідставного набуття та збереження майна можуть бути наслідком таких юридичних фактів: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Отже, договірний характер правовідносин сторін виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Так, судом встановлено існування між сторонами господарських зобов`язальних правовідносин на підставі Договору, відповідно до якого позивач перераховував відповідачу грошові кошти, а відповідач надавав йому відповідні послуги із перевезення.

Нормами цивільного та господарського права України в розділі «зобов`язальне право» визначено, що зобов`язання припиняється тільки у випадку їх належного виконання. Тобто, якщо сторона, яка здійснила будь-які дії на виконання своїх договірних зобов`язань, вважає, що інша сторона неналежним чином виконала свої договірні зобов`язання, вона має право звернутися до суду по захист своїх порушених прав та інтересів у порядку, визначеному в главі 51 ЦК України та розділу 5 Господарського кодексу України із застосуванням наслідків порушення винною стороною її договірного зобов`язання.

Таким чином, суд вважає, що грошові кошти отримані відповідачем в межах договірних правовідносин у передбаченій нормами законодавства формі без доведення позивачем факту необхідності застосування положень ст. 1212 ЦК України в частині повернення безпідставно набутих коштів. Норми ст. 1212 ЦК України можуть застосовуватись тільки, якщо на підставі положень інших спеціальних норм потерпіла особа не в змозі захистити якесь із своїх порушених прав (предметом регулювання вказаної норми закону є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права, в даному випадку нормами зобов`язального господарського права).

До того ж, оскільки між сторонами був укладений договір, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому їх не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Водночас, виходячи з принципу судочинства jura novit curia - «суд знає закони», неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм, а суд має самостійно перевірити доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини, та надати правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов`язанням сторін.

Тому суд, керуючись принципом jura novit curia («суд знає закони»), самостійно здійснює кваліфікацію спірних правовідносин, у зв`язку з чим зазначає, що за змістом наведених позивачем доводів вказана ним заборгованість є попередньою оплатою за послуги.

Отже позов належить задовольнити на підставі норм зобов`язального права, а не ст. 1212 ЦК України, на яку посилається позивач.

На підставі викладеного, враховуючи, що матеріалами справи підтверджено наявність переплати позивача на користь відповідача у розмірі 75 346,00 грн, водночас, доказів повернення відповідачем цих коштів матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми коштів підлягають задоволенню.

За положеннями ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Крім того, відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 400,00 грн.

Згідно зі ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Отже, за змістом положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.

При цьому, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ціна договору, тобто розмір адвокатського гонорару, може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата, кожний з яких відрізняється порядком обчислення. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

На підтвердження понесених витрат на послуги із професійної правничої допомоги на суму 14 400,00 грн позивачем в матеріали справи надано:

- договір про надання правової допомоги № б/н від 20.11.2023;

- акт приймання-передачі наданих юридичних послуг від 27.11.2023 відповідно до договору про надання правової допомоги № б/н від 20.11.2023;

- детальний опис наданих адвокатом послуг від 27.11.2023.

Крім того, матеріали справи містять докази на підтвердження повноважень представника позивача - адвоката Сікорського Ярослава Олександровича, а саме: копії ордеру серії АВ № 1104981 від 20.11.2023 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН № 001066 від 29.09.2023.

Наведені вище докази суд вважає достатніми для підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

В той же час, відповідачем не було заявлено клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим у даному випадку у суду відсутні підстави для зменшення таких витрат.

Водночас як зазначає Верховний Суд у численних постановах, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зауважили Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, Верховний Суд у справі № 905/1795/18, у справі № 922/2685/19, нормами процесуального законодавства передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат такі, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У даному випадку суд враховує наступні критерії визначення розміру витрат на правову допомогу: малозначність справи, виходячи з ціни позову; категорію справи, яка належить до нескладних спорів; характеру спірних відносин; розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи; обсяг виконаної адвокатом роботи під час підготовки позовної заяви; відсутність, крім позову, інших пояснень та клопотань зі сторони позивача; неправильне визначення адвокатом правових підстав позову.

Також суд враховує, що представнику позивача зі статусом адвоката, який передбачає відповідну фахову підготовку, професійні знання, практичний досвід участі у судових справах, об`єктивно потребувалось небагато часу на опрацювання матеріалів позову, аналіз чинного законодавства з урахуванням предмета спору і предмета доказування (стягнення заборгованості), а також на підготовку процесуальних документів.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 775/9215/15ц від 19.02.2020 року, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Оцінивши у порядку ст. 86 ГПК України надані позивачем докази витрат на послуги адвоката, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Отже, суд дійшов висновку не присуджувати позивачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення.

Так, суд вважає таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та змісту підготовлених адвокатом позивача процесуальних документів, часткове задоволення заяви позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн, у зв`язку з чим у решті заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу суд відмовляє, що відповідає висновку, викладеному у п. 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АКТИВПОСТАЧ» (вул. Княжий Затон, буд. 2/30, м. Київ, 02055; ідентифікаційний код 44604089) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СПЕЦКОНТРОЛЬ МЕХАНІЗАЦІЯ» (вул. Степана Рудницького, 6Д, оф. 43, м. Київ, 03189; ідентифікаційний код 43993587) грошові кошти в сумі 75 346,00 грн, судовий збір в сумі 2 684,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 12.02.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко