Рішення

від 01.02.2024 по справі 916/4030/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4030/23Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,

секретар судового засідання Борисова Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Добров Р.М.,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до відповідача: Громадської організації ХУДОЖНИК про виселення та стягнення неустойки у розмірі 335677,26 грн,

встановив:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі Департамент, Позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою, в якій просить:

виселити Громадську організацію ХУДОЖНИК з нежитлових приміщень цокольного поверху, загальною площею 133,2 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 6, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

стягнути з Громадської організації ХУДОЖНИК на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 335677,26 грн.

Обґрунтовуючи звернення із позовом до Господарського суду Одеської області посилається на те, що укладений між сторонами договір оренди нежитлового приміщення від 01.08.2002 р. № 25/1 припинився у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, однак з моменту його припинення Громадською організацією ХУДОЖНИК (далі ГО ХУДОЖНИК, Відповідач) не повернуто відповідний об`єкт оренди.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 13.09.2023 р. позовній заяві Департаменту присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 916/4030/23 та визначено суддю Гута С.Ф. для її розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.09.2023 р. прийнято позовну заяву Департаменту до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4030/23, ухвалено розглядати справу в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 17.10.2023 р.

Надіслана ГО ХУДОЖНИК на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу копія ухвали про відкриття провадження у справі повернулась неврученою із відміткою поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.10.2023 р. відкладено підготовче засідання на 07.11.2023 р.

Надіслана ГО ХУДОЖНИК на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу копія ухвали від 17.10.2023 р. повернулась неврученою із відміткою поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.11.2023 р. продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 30.11.2023 р.

З метою додаткового повідомлення ГО ХУДОЖНИК розміщено оголошення на офіційному сайті судової влади України.

Надіслана ГО ХУДОЖНИК на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу копія ухвали від 07.11.2023 р. повернулась неврученою із відміткою поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою.

Однак у період з 30.11.2023 р. по 07.12.2023 р. у зв`язку із несанкціонованим втручанням в роботу інформаційних (автоматизованих) комунікаційних мереж та ресурсів суду призупинено роботу автоматизованої системи діловодства Господарського суду Одеської області, внаслідок чого до 15.12.2023 р. тривали відновлювальні роботи та судові засідання не проводилися.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.12.2023 р. призначено підготовче засідання на 28.12.2023 р.

З метою додаткового повідомлення ГО ХУДОЖНИК розміщено оголошення на офіційному сайті судової влади України.

Надіслана ГО ХУДОЖНИК на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу копія ухвали від 11.12.2023 р. повернулась неврученою із відміткою поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.12.2023 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 09.01.2024 р.

З метою додаткового повідомлення ГО ХУДОЖНИК розміщено оголошення на офіційному сайті судової влади України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.01.2024 р. відкладено розгляд справи на 01.02.2024 р.

З метою додаткового повідомлення ГО ХУДОЖНИК розміщено оголошення на офіційному сайті судової влади України.

Надіслана ГО ХУДОЖНИК на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу копія ухвали від 28.12.2023 р. повернулась неврученою із відміткою поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою, так само як копія ухвали від 09.01.2024 р.

У призначене на 01.02.2024 р. судове засідання представник ГО ХУДОЖНИК не з`явився як і в жодне інше.

Представник Департаменту в процесі розгляду справи підтримував заявлені позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120,242 ГПК, пунктів 11,17,99,116,117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 р. у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 р. у справі № 904/2584/19 та від 13.01.2020 р. у справі № 910/22873/17.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 р. у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 р. у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 р. у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 р. у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 р. у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 р. у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 р. у справі № 916/1178/20, від 07.09.2022 р. у справі № 910/10569/21).

Окрім того, у відповідності до приписів пункту 76 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 із змінами, для отримання поштових відправлень користувачі послуг поштового зв`язку повинні забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України Про поштовий зв`язок, цих Правил. Ухвали Господарського суду Одеської області надсилались на адресу ГО ХУДОЖНИК зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте отримання їх Відповідачем залежить від суб`єктивної поведінки останнього, відтак надіслана кореспонденція суду вважається врученою належним чином, а Відповідач обізнаним про призначенні судові засідання.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Кузнецов та інші проти Російської Федерації зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи Серявін та інші проти України, Проніна проти України), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003 р.).

Додатково, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

В ході розгляду даної справи Господарським судом Одеської області, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Письмового відзиву від ГО ХУДОЖНИК до Господарського суду Одеської області як і інших клопотань або заяв не надходило у зв`язку з чим у відповідності до частини 4 статті 13 та частини 9 статті 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

01.02.2024 р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, суд встановив:

01.08.2002 р. між Представництвом по управлінню комунальною власністю міськради, правонаступником якого є Департамент (Орендодавець), та Об`єднанням ТВОРЧІСТЬ (Орендар) укладено Договір оренди № 25/1 нежитлового приміщення (Договір), за умовами пункту 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: вул. Гоголя, 6, загальною площею 130,5 кв.м.

Строк дії договору оренди з 01.08.2002 р. до 27.06.2005 р. (пункт 1.2 Договору).

За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 126,88 грн без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України (пункт 2.2 Договору).

Після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати Орендодавцеві збитки у випадку погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди (пункт 4.7 Договору).

Договір підписано представники сторін та скріплено печатками контрагентів.

Відповідно до погодженого сторонами розрахунку орендної плати станом на 01.08.2002 р. її розмір становить 152,26 грн з ПДВ.

Додатковим погодженням від 07.11.2005 р. № 2 продовжено строк дії договору до 01.06.2006 р.

Додатковим погодженням від 16.01.2006 р. № 1 збільшено розмір переданої в оренду площі до 133,2 кв.м.

Додатковим погодженням від 29.07.2008 р. № 3 продовжено строк дії договору до 28.07.2011 р.

Додатковим погодженням від 19.08.2011 р. продовжено строк дії договору до 31.12.2011 р.

Додатковим погодженням від 13.12.2011 р. продовжено строк дії договору до 31.12.2012 р.

Додатковим договором від 01.04.2013 р. № 8 продовжено строк дії договору до 01.03.2016 р.

Додатковим договором від 22.01.2016 р. № 10 викладено пункт 1.2 Договору у новій редакції: «Строк дії договору оренди з 01.01.2016 р. до 31.12.2016 р.».

Додатковим договором від 23.12.2016 р. № 11 викладено пункт 1.2 Договору у новій редакції: «Строк дії договору оренди з 01.01.2017 р. до 31.12.2017 р.».

Додатковим договором від 03.11.2017 р. № 12 змінено реквізити Орендаря з Об`єднання ТВОРЧІСТЬ на ГО ХУДОЖНИК.

Додатковим договором від 04.12.2017 р. № 13 пункт 1.2 Договору доповнено: «Продовжити термін дії цього Договору на 1 рік, а саме з 01.01.2018 р. до 31.12.2018 р.».

Додатковим договором від 26.12.2018 р. № 15 пункт 1.2 Договору доповнено: «Продовжити термін дії цього Договору на 1 рік, а саме з 01.01.2019 р. до 31.12.2019 р.».

Додатковим договором від 23.12.2019 р. № 16 пункт 1.2 Договору доповнено: «Продовжити термін дії цього Договору на 1 рік, а саме з 01.01.2020 р. до 31.12.2020 р.». Встановлено, що річна орендна плати з 01.01.2020 р. по 31.12.2020 р. встановлюється у розмірі 1,2 грн з ПДВ, у той же час з 01.01.2021 р. розмір щомісячної орендної плати становить 3547,93 грн в місяць (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), 4257,52 грн з ПДВ.

07.07.2023 р. Департаментом складено акт обстеження нежитловим приміщень, в якому встановлено, що відсутній доступ до переданого в оренду ГО ХУДОЖНИК приміщення, оскільки вхід до останнього закрито.

Відповідно до представленого розрахунку неустойки за період з 01 січня 2021 р. по 31 липня 2023 р. її розмір становить 335667,26 грн.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

У відповідності до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочин, різновидом якого є договори основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно із частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Приписами статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Приписами статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до приписів статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Припинення зобов`язання слід відрізняти від закінчення строку дії договору. Закінчення строку дії договору означає, що між його сторонами у майбутньому не будуть виникати взаємні права та обов`язки, що випливали із цього договору. Але ті зобов`язання, які вже існують на момент закінчення строку дії договору, будуть існувати і після його закінчення доти, доки вони не будуть припинені на підставах, встановлених договором або законом (пункт 68 постанови Верховного Суду від 10.02.2021 р. у справі № 908/288/20).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В свою чергу, частинами 1 та 2 статті 67 ГК України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналогічні положення містяться в частинах 1 та 7 статті 193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до частин 1 та 6 статті 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1 та 4 статті 286 ГК України встановлено, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Частиною 1 статті 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідно до частини 1 статті 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 р. № 2269-XII орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно із частиною 4 статті 10 Закону України від 10.04.1992 р. № 2269-XII умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.

Приписи статті 17 Закону України від 10.04.1992 р. № 2269-XII передбачають, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін (частина 1). У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором (частина 2). Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін (частина 3).

В свою чергу, частина 2 статті 26 Закону України від 10.04.1992 р. № 2269-XII встановлює, що однією з підстав припинення договору оренди є закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно ж із статтею 764 ЦК України (в редакції чинній на час укладення Договорів оренди та додаткових угод до нього), якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

При цьому частини 2 та 4 статті 284 ГК України встановлюють, що умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Поряд з цим, приписи частини 3 статті 5 ЦК України передбачають, що, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

03.10.2019 р. прийнято Закон України Про оренду державного та комунального майна № 157-ІХ, в розділі "Прикінцеві та перехідні положення" якого передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (за виключенням окремих зазначених норм).

При цьому пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 157-IX визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.

Ураховуючи опублікування тексту Закону України № 157-ІХ в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019 р., останній набрав чинності 27.12.2019 р. і введений в дію з 01.02.2020 р., отже, з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").

При цьому за загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина 1 статті 5 ЦК України).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Господарський суд наголошує на тому, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 р. та був передбачений Законом України № 2269-XII (втратив чинність 31.01.2020 р.), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 р. включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020 р.) у силу вимог абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-IX має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом України № 157-ІХ. Таким чином, законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів оренди державного та комунального майна, укладених відповідно до положень Закону України № 2269-XII.

При цьому частиною 2 статті 17 Закону України № 2269-XII передбачена можливість автоматичної пролонгації укладеного договору оренди у зв`язку із відсутністю заяви однієї із сторін протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору.

Схожий правовий висновок щодо необхідності чіткого розмежування порядку та підстав продовження договорів оренди державного та комунального майна, передбачених нормами Закону України № 2269-XII (чинного до 31.01.2020 р.) і Закону України № 157-ІХ (введеного в дію з 01.02.2020 р.), викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.10.2021 р. у справі № 907/720/20, від 09.11.2021 р. у справі № 908/2637/20, від 05.07.2022 р. у справі № 909/479/21, від 19.07.2022 р. у справі № 924/852/21, від 13.12.2022 р. у справі № 916/4073/21, від 27.12.2022 р. у справі № 910/21725/21).

Господарський суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, зазначає, що між сторонами виникли господарські зобов`язання, підставою яких є письмовий Договір оренди нежилого приміщення від 01.08.2002 р., строк дії якого шляхом укладання Додаткових угод продовжено до 31.12.2020 р.

Приписами статті 18 Закон України Про оренду державного та комунального майна № 157-ІХ передбачено, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частини 1). Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством (частина 2). Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди (частина 3). Рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування (частина 4).

В статті 15 Закону України Про оренду державного та комунального майна № 157-ІХ наведено перелік орендарів, які мають право на продовження договору без проведення аукціону, до яких ГО ХУДОЖНИК не відноситься.

У той же час, матеріали справи не містять заяви ГО ХУДОЖНИК на продовження договору оренди, як то передбачено приписами статті 18 Закон України Про оренду державного та комунального майна № 157-ІХ.

Приписами частини 1 статті 24 Закону України Про оренду державного та комунального майна № 157-IX передбачено, що однією із підстав припинення договору оренди є закінчення строку, на який його укладено.

Відповідно до частини 1 статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. З цього моменту договір найму припиняється.

Згідно ж із частиною 2 статті 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Поряд з цим частина 1 статті 25 Закону України Про оренду державного та комунального майна № 157-IX передбачає, що у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

А умовами пункту 4.7 укладеного між сторонами у справі Договору, до якого відсилають вищенаведені приписи законодавства, передбачено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, Орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати Орендодавцеві збитки у випадку погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд доходить до висновку, що строк дії укладеного між Департаментом та ГО ХУДОЖНИК Договору оренди закінчився 31.12.2020 р., відтак з 01.01.2021 р. в останнього відсутні правові підстави для використання переданого в оренду майна, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 6, у зв`язку із чим у відповідності до частини 1 статті 25 Закону України Про оренду державного та комунального майна № 157-IX був зобов`язаний повернути передано в оренду майно за актом приймання-передачі, однак до матеріалів справи відповідного акту приймання-передачі не представлено.

Відтак, господарський суд доходить до висновку про наявність правових підстав для виселення ГО ХУДОЖНИК з нежитлових приміщень цокольного поверху, загальною площею 133,2 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 6, на користь Департаменту.

В силу приписів частини 2 статті 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, неустойка, право на стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Вказана неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акту приймання-передачі. У разі невиконання обов`язку, передбаченого частиною 1 статті 785 ЦК України, закон визначає можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди.

Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною 2 статті 785 ЦК України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 ЦК України, яку Позивач визначив як підставу вимог про стягнення неустойки, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 цього Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої наведеною нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов`язку.

Зазначений висновок повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.08.2019 р. у справі № 910/13695/18.

Враховуючи викладене, те, що після закінчення строку дії Договору оренди (31.12.2020 р.) у ГО ХУДОЖНИК з 01.01.2021 р. виникло зобов`язання повернути Орендодавцю передане в оренду приміщення, проте відповідних доказів до матеріалів справи не представлено, що, з огляду на встановлену законом презумпцію вини порушника зобов`язання, свідчить про можливість застосування до Орендаря наслідків, передбачених положеннями частини 2 статті 785 ЦК України, а саме покладення на нього обов`язку зі сплати неустойки, нарахованої за період з 01 січня 2021 р. по 31 липня 2023 р.

При цьому укладаючи 23.12.2019 р. Додаткову угоду до Договору сторонами передбачено, що з 01.01.2021 р. розмір щомісячної орендної плати становить 3547,93 грн в місяць (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), 4257,52 грн з ПДВ.

Перевіривши наданий Департаментом розрахунок неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за Договором, суд вбачає, що до суми вказаної неустойки, нарахованої на підставі частини 2 статті 785 ЦК України, Департаментом включено податок на додану вартість.

Справляння податку на додану вартість регулюється розділом V "Податок на додану вартість" ПК України, зокрема, у статті 185 останнього перелічені операції платників податку, що є об`єктом оподаткування. Заходи відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою не віднесено законодавцем до об`єктів оподаткування.

Податковим кодексом України як спеціальним нормативним актом, що визначає питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не регламентовано включення до бази оподаткування ПДВ заходів відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому для цілей оподаткування законодавцем не передбачено винятків щодо спеціальної неустойки, встановленої частиною 2 статті 785 ЦК України.

Виходячи з системного аналізу пункту 9.1 статті 9, підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14, статті 180, статті 188 ПК України, податок на додану вартість (ПДВ) це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).

Основою для розрахунку ПДВ вступає додана вартість новостворена підприємством вартість за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо).

З огляду на аналіз частини 2 статті 785 ЦК України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Неустойка, нарахована на підставі частини 2 статті 785 ЦК України, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

Отже, при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною 2 статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Саме такий правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладено в постанові від 20.11.2020 р. у справі № 916/1319/19.

З огляду на викладене, судом в межах визначеного позивачем періоду (01.01.2021 р. -31.07.2021 р.) проведено власний розрахунок передбаченої частиною 2 статті 785 ЦК України неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення, відповідно до якого розмір такої неустойки складає 279731,05 грн.

Відтак, позовні вимоги Департаменту в частині стягнення з ГО ХУДОЖНИК неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У рішенні від 03.01.2018 р. Віктор Назаренко проти України (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають справедливого балансу між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі Беер проти Австрії (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.13,20,73,74,76,86,129,165,232,233,237,238,240,241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до відповідача: Громадської організації ХУДОЖНИК про виселення та стягнення неустойки у розмірі 335677,26 грн задовольнити частково.

Виселити Громадську організацію ХУДОЖНИК (65082, м. Одеса, вул. Гоголя, буд. 6, Код ЄДРПОУ 26543005) з нежитлових приміщень цокольного поверху, загальною площею 133,2 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Гоголя, 6, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, Код ЄДРПОУ 26302595).

Стягнути з Громадської організації ХУДОЖНИК (65082, м. Одеса, вул. Гоголя, буд. 6, Код ЄДРПОУ 26543005) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, Код ЄДРПОУ 26302595) неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 279731/двісті сімдесят дев`ять тисяч сімсот тридцять одну/грн 05 коп. та 6879/шість тисячі вісімсот сімдесят дев`ять/грн 97 коп. витрат зі сплати судового збору.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати в порядку статті 327 ГПК України.

Повний текст складено 12 лютого 2024 р.

Суддя С.Ф. Гут