Рішення

від 31.01.2024 по справі 927/1715/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

31 січня 2024 року м. Чернігів справа № 927/1715/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, за участю секретаря судового засідання Солончевої О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали позовної заяви

за позовом заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9 (sekretariat@chrg.gp.gov.ua); код 02910114) в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (Чернігівської обласної військової адміністрації) (код 00022674) 14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 7 (post@regadm.gov.ua) Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ); код НОМЕР_2)до відповідача Городнянської міської ради (код 04061731) 15100, м. Городня Чернігівського району Чернігівської області, вул. Троїцька, 13 (ІНФОРМАЦІЯ_2)про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

за участі представників сторін:

від позивача: Швидкова В.О. (в порядку самопредставництва)

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: Шиманський О.Л. (в порядку самопредставництва)

В підготовчому засіданні прийняла участь прокурор Чернігівської обласної прокуратури Лепська Н.П. (посв. від 01.03.2023 № 073884).

ВСТАНОВИВ:

25 грудня 2023 року до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (Чернігівської обласної військової адміністрації) до Городнянської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, якою прокурор просить усунути перешкоди власнику - державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 17,2840 га кадастровий номер 7421483600:02:000:0038 шляхом:

скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 17,2840 га кадастровий номер 7421483600:02:000:0038 за територіальною громадою в особі Городнянської міської ради Чернігівського району (колишній Городнянський район) Чернігівської області (код 04061731) (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2377100674214),

скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7421483600:02:000:0038 площею 17,2840 га,

зобов`язання Городнянської міської ради Чернігівського району (колишній Городнянський район) Чернігівської області (код 04061731) повернути земельну ділянку площею 17,2840 га кадастровий номер 7421483600:02:000:0038 державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації (код 45105079).

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що згідно положень Земельного кодексу України та Закону України "Про використання земель оборони" спірна земельна ділянка належить до земель оборони, оскільки знаходиться в межах прикордонної смуги, а тому може перебувати лише в державній власності.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 01.01.2024:

прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі;

постановлено здійснювати розгляд позовної заяви за правилами загального позовного провадження;

постановлено залучити ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ); код НОМЕР_2) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

призначено розгляд позовної заяви в підготовчому засіданні на 31 січня 2024 року;

встановлено процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;

встановлено процесуальний строк для подання третьою особою письмових пояснень щодо позову - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвала суду від 01.01.2024 направлена учасникам справи до їх електронних кабінетів в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" та згідно довідки про доставку електронного листа, роздрукованої з комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", доставлена до електронних кабінетів 01.01.2024 14:11.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 01.01.2024 є такою, що отримана відповідачем 01.01.2024.

22.01.2024 від відповідача надійшов лист № 03-09/110 від 17.01.2024, в якому він зазначив, що визнає позов в повному обсязі та просить розглянути справу без участі його представника.

Представник позивача в судовому засіданні 31.01.2024 подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Представник третьої особи в судовому засіданні 31.01.2024 подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Аналогічне положення зазначено у ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд приймає визнання відповідачем позову, оскільки це не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб та вчинене уповноваженою особою.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

У підготовчому засіданні 31.01.2024 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

У відповідності до наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.04.2021 №121-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області передано Городнянській міській раді у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 227,0202 га на території вказаної міської ради.

21.04.2021 між ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Городнянською міською радою підписано акт приймання - передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність та зазначено, що цей акт разом із наказом є підставою для державної реєстрації права комунальної власності Городнянської міської ради на земельні ділянки.

Згідно з додатком до акту, Городнянській міській раді передано 12 земельних ділянок, зокрема, земельну ділянку під порядковим номером 4, кадастровий номер якої 7421483600:02:000:0038, площею 17,2840 га, що розташована на території Деревинської сільської ради колишнього Городнянського району.

Рішенням Городнянської міської ради від 25.05.2021 прийнято до комунальної власності земельну ділянку з кадастровим номером 7421483600:02:000:0038 площею 17,2840 га.

На підставі вищевказаних документів Городнянською міською радою 01.06.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7421483600:02:000:0038.

В Державному земельному кадастрі 25.01.2021 зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 7421483600:02:000:0038, площею 17,2840 га, цільове призначення - (16), як землі запасу, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру.

У листі про надання інформації ІНФОРМАЦІЯ_3 від 06.11.2023 №710.5/3007-23, вказано, що земельна ділянка з кадастровим номером 7421483600:02:000:0038 розташована вздовж державного кордону та входить в межі прикордонної смуги де встановлюється особливий режим використання земель, а також частина земельної ділянки знаходиться в межах ділянки місцевості шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону.

Згідно інформації ІНФОРМАЦІЯ_3 від 27.11.2023 № 710.5/3254-23, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7421483600:02:000:0038 повністю входить в межі прикордонної смуги, розташованої безпосередньо вздовж державного кордону та є потреба у земельній ділянці для розміщення та постійної діяльності Державної прикордонної служби України.

Відповідно до графічних матеріалів, що виготовлені ДП «Чернігівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», схеми-плану розміщення земельної ділянки з кадастровим номером 7421483600:02:000:0038 площею 17,2840 га відносно державного кордону України та республіки білорусь, вбачається, що вищевказана земельна ділянка накладається на межі 30-50 метрової смуги від лінії державного кордону, а також повністю входить в межі 5-ти кілометрової прикордонної смуги.

Крім того, факт розташування земельної ділянки з кадастровим номером 7421483600:02:000:0038 в межах прикордонної смуги підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 17.11.2023 № 10-25-0.2-5884/2-23.

Згідно даних земельного кадастру України (https://kadastr.live) земельна ділянка з кадастровим номером 7421483600:02:000:0038 площею 17,2840 га, розташована вздовж лінії по якій проходить державний кордон України з республікою білорусь.

Як вказує прокурор у позовній заяві земельна ділянка з кадастровим номером 7421483600:02:000:0038, площею 17,2840 га знаходиться у межах 5-ти кілометрової прикордонної смуги, частина її входить в ділянку місцевості шириною 30-50 метрів вздовж від лінії державного кордону України з республікою білорусь, відтак належить до земель оборони і може перебувати лише у державній власності.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За частиною 4 статті 23 Закону №1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: в чому полягає порушення інтересів держави (1); необхідність їх захисту (2); визначені законом підстави для звернення до суду прокурора (3); а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (4).

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина 4 статті 23 Закону №1697-VII).

Згідно із ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Водночас вказаною нормою гарантовано захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом набула його у власність, у зв`язку з чим для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуто у власність.

Тобто виправданість втручання у право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявності суспільного інтересу, з метою задоволення якого здійснюється втручання держави.

При цьому, Європейський суд з прав людини також дотримується позиції, що у демократичному суспільстві право на справедливий суд є основою правової держави, а гарантіями справедливого судочинства є доступ до суду (справи "Delcourtv.Belgium", "Belletv.France"). Ураховуючи вказаний принцип, суди не повинні обмежувати право держави на доступ до суду.

У рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Новоселецький проти України" від 11.03.2003, "Федоренко проти України" від 01.06.2006).

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07.12.1976, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.01.1986).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Правовідносини, пов`язані з вибуттям із державної чи комунальної власності майна, становлять суспільний, публічний інтерес.

У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі, держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган (1); у разі відсутності такого органу (2).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду із позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом належних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

З огляду на те, що спірна земельна ділянка перебуває за межами населеного пункту та належить до земель оборони (прикордонна смуга), повноваженнями на розпорядження ділянкою, а також і на захист інтересів держави наділена Чернігівська ОДА.

Листом 15/3/1-994ВИХ-23 від 09.11.2023 Чернігівська обласна прокуратура повідомила Чернігівську ОДА про встановлення обставин перебування у комунальній власності земельної ділянки оборонного призначення, які перебувають у межах прикордонної смуги. У вказаному листі Чернігівська обласна прокуратура просила повідомити, чи вживалися заходи щодо повернення земельних ділянок у розпорядження держави та чи будуть вживатися такі заходи у судовому порядку.

На відповідний лист обласної прокуратури Чернігівська обласна державна адміністрація листом № 01-01-32/19853 від 17.11.2023 зазначила про те, що заходи щодо скасування в судовому порядку права комунальної власності не вживалися.

Таким чином, Чернігівська ОДА як орган державної влади, уповноважений на захист інтересів держави у сфері використання спірної земельної ділянки, не здійснює захист таких інтересів.

Суд вважає, що такі дії позивача свідчать про його бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Таким чином, компетентний орган був достеменно обізнаний з фактом порушення законодавства в сфері земельних відносин, та у позивача було достатньо часу для вжиття будь-яких заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, проте останній самостійно не захистив інтереси держави в суді.

Чернігівською обласною прокуратурою на виконання вимог абз. 3 ч.4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", повідомлено позивача про звернення з цим позовом до суду листом від 11.12.2023 №15/3/1-1092вих-23.

Згідно з п. 1 ч 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права комунальної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю територіальною громадою, яка протиправно його набула у комунальну власність, є перешкодою для реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт.

У відповідності до ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції на момент звернення прокурора до суду з позовом), відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, у розумінні положень наведеної норми судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав є належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи.

Відповідно до частини 2 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За приписами статті 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно з даними Державного земельного кадастру земельна ділянка площею 17,2840 га кадастровий номер 7421483600:02:000:0038 належить на праві комунальної власності Городнянській міські раді.

Згідно з даними, які містяться у Державному земельному кадастрі, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення земельної ділянки - 16.00, землі запасу.

Статтями 1 та 2 Закону України «Про державний кордон України» встановлено, що державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.

Охорона державного кордону України є невід`ємною складовою загальнодержавної системи захисту державного кордону і полягає у здійсненні Державною прикордонною службою України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, а в підводному та повітряному просторі - Збройними Силами України спільно з Державною прикордонною службою України, відповідно до наданих їм повноважень заходів з метою забезпечення недоторканності державного кордону України.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».

Відповідно до ст. 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

У відповідності до ч. ч. 1-4 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з Російською Федерацією і Республікою Білорусь - шириною до 2 кілометрів, (ч. 3 ст. 77 Земельного кодексу України).

Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Положення частини 3 цієї статті набрали чинності з 01.01.2020 відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення інженерно-технічного облаштування та утримання державного кордону» № 232-ІХ від 29.10.2019.

Згідно ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, серед інших, належать землі оборони.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

За приписами ч. ч. 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.

Згідно ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Статтею 22 Закону України «Про державний кордон України» передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

У свою чергу, згідно ст. 23 Закону України «Про державний кордон України» у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Таким чином, сукупний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.

Отже, встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.

Відповідно до вимог п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим» (в редакції Постанови КМУ № 890 від 04.08.2021) установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.

Відповідно до затвердженого цією постановою Кабінету Міністрів України «Положення про прикордонний режим» прикордонна смуга - це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Лінія прикордонних інженерних споруд - спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів ширини у 30-50 метрів, встановлених ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 «Про прикордонний режим» та ч. 3 ст. 77 Земельного кодексу України.

Не розроблення та не затвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом - від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

З урахуванням законодавчо встановлених розмірів ширини прикордонної смуги, також схеми розміщення меж земельної ділянки з кадастровим номером 7421483600:02:000:0038 відносно державного кордону України з республікою білорусь вбачається, що частина вказаної ділянки площами 1,6719 га та 1,0552 га з визначними координатами поворотних точок X та У знаходяться в смузі відведення шириною 30-50 метрів від лінії державного кордону, тобто у прикордонній смузі.

Про те, що землі оборони, зокрема землі у межах прикордонної смуги, не можуть передаватись у комунальну та приватну власність, свідчить установлена судова практика Верховного Суду.

Зокрема, постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про визнання незаконними і скасування рішень органу місцевого самоврядування, якими надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, що належали до земель оборони та знаходились у межах прикордонної смуги.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц залишено без змін судові рішення про задоволення позовних вимог прокурора про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Закарпатській області та повернення в державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до вимог ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.

Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц підтверджено доводи позовних вимог прокурора про те, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.

Аналогічним чином постановою Верховного Суду від 26.10.2020 у справі № 297/1408/15-ц також визнано обґрунтованим посилання на рішення органів державної влади про встановлення ширини прикордонної смуги.

У постанові Верховного Суду від 23.07.2020 у справі № 910/19932/17 зазначено, що колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про її належність до земель оборони.

Згідно статті 3 Закону України "Про державний земельний кадастр" закріплено основні принципи, на яких базується Державний земельний кадастр, зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

За наведених обставин, подальша наявність відомостей щодо прав на земельну ділянку з кадастровим номером 7421483600:02:000:0038 у Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей.

Визначені законом підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки не надають можливості усунути порушення прав позивача, яке виникло внаслідок встановлених судом обставин, оскільки у чинному законодавстві України відсутні механізми щодо самостійного звернення позивача до органів Держгеокадастру із заявою про скасування протиправного запису, який порушує його права.

Відтак, єдиним можливим та ефективним засобом захисту прав позивача є саме скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7421483600:02:000:0038 (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у справі №924/504/20 від 31.01.2023).

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі "East/West Alliance Limited" проти України" (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96).

Так, відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В свою чергу, обов`язковість рішення суду, серед іншого закріплено в статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Суд зазначає, що спірні правовідносини, крім іншого, регулюються Законом України "Про Державний земельний кадастр" та Порядком ведення Державного земельного кадастру, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051.

Відповідно до частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" та пункту 114 Порядку державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

Наявність державної реєстрації такої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі порушує права держави, оскільки унеможливлює розпорядження вказаною земельною ділянкою, з огляду на що, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 7421483600:02:000:0038 підлягає скасуванню в судовому порядку.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Враховуючи викладене, для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки з припиненням речових прав територіальної громади в особі Городнянської міської ради на ці ділянки, відомості про які містяться у Державному земельному кадастрі.

При цьому скасування реєстрації земельної ділянки з припиненням прав Городнянської міської ради на них є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельних ділянок.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У практиці ЄСПЛ, зокрема у рішеннях у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014, виокремлено три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Лише факт того, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається діл досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах "Рисовський проти України" (рішення від 20.10.2011, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" (рішення від 16.02.2017, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення ст. 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але й самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування ст. 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою набувача майна.

Слід наголосити, що з огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (ст. ст. 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти в галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на наведене, а також ч. 4 ст. 84, ст. 122 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Отже, стосовно земель оборонного призначення установлено пріоритет права власності Українського народу, державної власності над приватною, тобто законно набути права комунальної власності на земельні ділянки відповідних характеристик, розміру і територіального розташування із земель державної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, у тому числі і відповідач - Городнянська міська рада.

Повернення у власність держави спірної земельної ділянки має легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом землі.

Суспільний інтерес у поверненні спірних земельних ділянок у власність держави спрямований на задоволення соціальної потреби у відновленні законності, становища, яке існувало до порушення права на землі оборонного призначення, недопущення зміни цільового призначення таких земель та їх передання у приватну чи комунальну власність.

Положеннями ст. 152 Земельного кодексу України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частинами 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін.

За приписами частин 2 та 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок доказування і подання доказів установлено статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на зміст статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Стаття 76 даного Кодексу визначає, що належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними ніж докази, надані на її спростування.

За приписами частин 1 та 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора ґрунтуються на належних, допустимих, достовірних доказах, у розумінні статей 76-78 Господарського процесуального кодексу України, що визнані відповідачем, як наслідок, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься у ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

У зв`язку з визнанням відповідачем позову, прокурору підлягає поверненню 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 4 026 грн.

Решта 50% сплаченого позивачем судового збору у розмірі 4 026 грн відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 7 Закону України "Про судовий збір", ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (Чернігівської обласної військової адміністрації) до Городнянської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задовольнити повністю.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 17,2840 га кадастровий номер 7421483600:02:000:0038 за територіальною громадою в особі Городнянської міської ради Чернігівського району Чернігівської області (код 04061731, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2377100674214).

Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 17,2840 га кадастровий номер 7421483600:02:000:0038, здійснену 25.01.2021 Відділом у Городнянському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

Зобов`язати Городнянську міську раду Чернігівського району Чернігівської області (15100, м. Городня Чернігівського району Чернігівської області, вул. Троїцька, 13, код 04061731) повернути земельну ділянку площею 17,2840 га кадастровий номер 7421483600:02:000:0038 державі в особі Чернігівської обласної військової (державної) адміністрації (14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 7, код 00022674).

Стягнути з Городнянської міської ради Чернігівського району Чернігівської області (15100, м. Городня Чернігівського району Чернігівської області, вул. Троїцька, 13, код 04061731) на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9; код 02910114) 4 026 грн 00 коп. судового збору.

Повернути Чернігівській обласній прокуратурі (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9; код 02910114) з Державного бюджету України (Отримувач: ГУК у Черніг.обл/тг мЧернігів/22030101, код 37972475, рахунок UA098999980313121206083025739, Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.)) 4 026 грн 00 коп. судового збору, сплаченого платіжною інструкцією № 3328 (внутрішній номер 314987759) від 14.12.2023.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 12.02.2024.

Суддя А.С.Сидоренко