Постанова

від 09.02.2024 по справі 583/4624/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 583/4624/20

провадження № 61-13787св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Сумського апеляційного суду від 06 липня 2023 року у складі колегії суддів: Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про часткове скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на 1/2 частину спадкового майна.

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої входить будинковолодіння на АДРЕСА_1 та земельних ділянок, які розташовані в межах Пологівської сільської ради Охтирського району Сумської області: площею 2,7524 га, кадастровий номер 5920386900:01:002:5622, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; площею 2500 кв. м, кадастровий номер 5920386900:04:001:5395, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); площею 0,1733 га, кадастровий номер 5920386900:01:002:5623, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Оскільки він на момент смерті батька був зареєстрований та фактично проживав разом з ним однією сім`єю, із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори він не звертався, тому відповідно до статті 1268 ЦК України він прийняв спадщину.

Крім нього спадкоємцями першої черги є його матір ОСОБА_2 , брат ОСОБА_3 та сестра ОСОБА_4 . Брат та сестра із заявами про прийняття спадщини після смерті батька до нотаріуса не зверталися, тому він вважав, що прийняв 1/2 частини спадщини після смерті батька. Проте у 2020 році він дізнався, що одноособовим власником усього майна є його мати ОСОБА_2 . Після цього він звернувся до приватного нотаріуса Охтирського нотаріального округу з метою отримання свідоцтва про право на спадщину, на що йому було роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину за законом вже видано ОСОБА_2 та в матеріалах спадкової справи є довідка Пологівської сільської ради про те, що з померлим ОСОБА_2 проживала та була зареєстрована лише його дружина ОСОБА_2 , що, на його переконання, не відповідає дійсності.

Посилаючись на вказані обставини та остаточно уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив:

- визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 675, видане ОСОБА_2 02 травня 2018 року державним нотаріусом Охтирської районної державної нотаріальної контори Воропаєм В. В. (далі - державний нотаріус) на спадкове майно після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 :

на 1/2 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 79,6 кв. м, житловою площею 43,7 кв. м;

на 1/2 частини земельної ділянки, площею 2,7524 га, кадастровий номер 5920386900:01:002:5622, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

на 1/2 частину земельної ділянки, площею 2500 кв. м, кадастровий номер 5920386900:04:001:5395, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

на 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,1733 га, кадастровий номер 5920386900:01:002:5623, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,

які розташовані в межах Пологівської сільської ради Охтирського району Сумської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 22 лютого 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Скасовано арешт, накладений ухвалою цього ж суду від 24 січня 2022 року, на спірне нерухоме майно.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_5 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту постійного проживання зі своїм батьком ОСОБА_2 на час його смерті та не подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини у встановлений статтею 1270 ЦК України строк. Таким чином ОСОБА_5 не є таким, що прийняв спадщину, хоча і був на час відкриття спадщини зареєстрований зі спадкодавцем за однією адресою.

Також відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання права власності в порядку спадкування на 1/2 частини земельних ділянок, суд першої інстанції зазначив, що земельні ділянки не входять до спадкового майна після смерті ОСОБА_2 , а є особистою власністю відповідача ОСОБА_2 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 06 липня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Собини П.М.задоволено частково. Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 22 лютого 2023 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , та частково задоволено позов до ОСОБА_2 .

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане ОСОБА_2 02 травня 2018 року державним нотаріусом, на спадкове майно після смерті ОСОБА_2 , яке складається із домоволодіння на АДРЕСА_1 , щодо 1/2 частини цього майна.

Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 на 1/2 частину житлового будинку з надвірними та побутовими спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 79,6 кв. м. У задоволенні інших вимог до ОСОБА_2 відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , іншого житла на час смерті не мав. Допитані в судовому засіданні суду апеляційної інстанції свідки за клопотанням представника позивача підтвердили, що на час смерті батька позивач проживав разом з ним.

Висновки суду першої інстанції про те, що позивач не проживав з батьком однією сім`єю до смерті батька, колегія суддів відхилила з огляду на те, ні з показів свідків, ні з інших досліджених місцевим судом доказів не можна зробити категоричний висновок, що позивач не проживав з батьком до дня смерті, так як обрав інше постійне місце проживання.

Отже, позивач вступив в спадщину шляхом постійного проживання зі спадкодавцем, тому має право спадкувати поряд з іншим відповідачем ОСОБА_2 .

Таким чином, свідоцтво про право власності в порядку спадкування порушує права позивача на спадкування, а тому підлягає визнанню частково недійсним, з визнанням за позивачем права на спадщину на 1/2 частину домоволодіння.

Звертаючись з позовом, позивач просив визнати за ним право власності на 1/2 частини земельної ділянки, площею 2500 кв. м, кадастровий номер 5920386900:04:001:5395, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Посилання позивача на те, що вказану земельну ділянку ОСОБА_2 успадкувала після померлого чоловіка ОСОБА_2 , не знайшло підтвердження під час розгляду справи, оскільки ОСОБА_2 підтвердила отримання цієї присадибної ділянки в порядку приватизації на підставі рішення сільської ради після смерті чоловіка, що не спростовано позивачем.

Враховуючи вимоги частини другої статті 264 та частини першої статті 367 ЦПК України, колегія суддів не встановила підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки позбавлена можливості обґрунтовувати рішення суду іншими підставами, на які позивач не посилається в позові.

Також позивач просив визнати за ним право власності на 1/2 частини земельної ділянки, площею 2,7524 га, кадастровий номер 5920386900:01:002:5622, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,1733 га, кадастровий номер 5920386900:01:002:5623, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, але в суді апеляційної інстанції встановлено, що ці земельні ділянки ОСОБА_2 не успадковувала.

Представник позивача в суді апеляційної інстанції пояснив, що він допустив помилку при формулюванні позовних вимог, у зв`язку з чим відмовлено у задоволенні вказаних позовних вимог.

Також встановлено, що свідоцтво про право на спадщину отримала лише ОСОБА_2 , інші відповідачі: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на спадкове майно не претендують, тому в позові до них необхідно відмовити.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

17 вересня 2023 рокудо Верховного Суду ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 06 липня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року справа № 264/949/19, від 29 грудня 2019 року справа № 303/1816/17, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази. Незважаючи на те, що на момент смерті ОСОБА_2 позивач був зареєстрований за місцем проживання спадкодавця за адресою: АДРЕСА_1 , він з квітня 2004 року фактично проживав поза межами с. Корабельського Охтирського району Сумської області. Навіть після купівлі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , позивач був зареєстрований за місцем проживання спадкодавця до 2016 року. На порушення вимог частини другої статті 83, статті 91 ЦПК України представник позивача подав до суду першої інстанції клопотання про виклик свідків майже через 9 місяців після закриття підготовчого засідання у справі, не зазначивши доводів на обґрунтування поважності пропуску строку та не порушуючи питання про поновлення процесуального строку. З огляду на це, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні указаного клопотання. Водночас на порушення указаних норм процесуального права, а також статті 367 ЦПК України, аналогічне клопотання представника позивача суд апеляційної інстанції задовольнив. Суд апеляційної інстанції порушив принципи рівності учасників процесу, прийнявши до уваги покази свідків позивача, отримані з порушенням норм процесуального права.

Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував, що для того, щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 29, частину третю статті 1268 ЦК України, статтю 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у жовтні 2023 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Собина П. М. заперечував проти доводів ОСОБА_2 , просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що суд першої інстанції не мав законних підстав для відмови у задоволенні клопотання про виклик свідків зі сторони позивача, оскільки підготовче судове засідання проведено під час перебування представника позивача на лікарняному та без погодження про закриття підготовчого судового засідання. Таким чином, перше судове засідання у справі за участі сторін фактично відбулося 29 листопада 2021 року.

Посилання ОСОБА_2 на те, що позивач у 2007 році придбав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , та не змінив реєстрацію місця проживання, є необґрунтованими та спростовуються фактичними обставинами справи.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Сумського апеляційного суду від 06 липня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 лютого 1979 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, серія НОМЕР_1 , зареєстрованого у відділі РАГС Охтирського міськвиконкому Сумської області, актовий запис № 47 (т. 1 а. с. 127).

Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого 27 грудня 1979 року Пологівською сільською радою Охтирського району Сумської області, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_1 , батьками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_3 , виданим 14 серпня 2020 року Виконавчим комітетом Пологівської сільської ради Охтирського району Сумської області (т. 1, а. с. 7).

З матеріалів спадкової справи № 468 вбачається, що 01 грудня 2005 року ОСОБА_2 звернулася до Охтирської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 126).

22 грудня 2016 року державний нотаріус видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на земельні ділянки: кадастровий номер 5920386900:01:002:4386, площею 2,8349 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Пологівської сільської ради Охтирського району Сумської області, що належала ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії IV-СМ, № 037038, виданого Пологівською сільською радою 31 жовтня 2000 року та зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 318; кадастровий номер 5920386900:01:002:4387, площею 0,2269 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Пологівської сільської ради Охтирського району Сумської області, що належала ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії IV-СМ, № 037038, виданого Пологівською сільською радою 31 жовтня 2000 року та зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 318; кадастровий номер 5920386900:01:002:4388, площею 0,1128 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Пологівської сільської ради Охтирського району Сумської області, що належала померлому ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії IV-СМ, № 037038, виданого Пологівською сільською радою 31 жовтня 2000 року та зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 318 (т. 1, а. с. 136-138).

02 травня 2018 року державний нотаріус видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом (зареєстровано у реєстрі за № 675) на житловий будинок з надвірними та побутовими спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_1 , розташований на приватизованій земельній ділянці. На вказаній земельній ділянці розташований одноповерховий житловий будинок, житловою площею 43,7 кв. м, загальною площею 79,6 кв. м, літ. А1ж та господарчі споруди: прибудова літ. а, тамбур літ. а1, сарай літ. Б, літня кухня літ. В, сарай - прибудова літ. в, прибудова літ. в1, погріб літ. Г, огорожа № 1-2, який належав ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого Охтирським виконкомом 27 квітня 1990 року та зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Охтирське міське бюро технічної інвентаризації» 24 травня 1990 року за № 58, належного ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємцем якої був ОСОБА_2 , який спадщину фактично прийняв, але юридично не оформив своїх спадкових прав (т. 1, а. с. 148).

Право власності ОСОБА_2 на зазначене вище майно зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що вбачається з інформації з Державного реєстру від 26 жовтня 2020 року № 229709457 (т. 1, а. с. 9-12).

Згідно з копією паспорта громадянина України, серія НОМЕР_4 , виданого Охтирським МРВ УМВС України в Сумській області від 08 серпня 1996 року, місце проживання ОСОБА_1 з 20 грудня 1998 року до 07 жовтня 2016 року зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 4 зворот).

Позиція Верховного Суду

Правове регулювання спірних відносин

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, та в межах доводів касаційної скарги щодо неприйняття позивачем ОСОБА_1 спадщини після смерті ОСОБА_2 .

У іншій частині постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується, тому не переглядається Верховним Судом.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України ).

Згідно з частиною другою статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

За змістом статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Так, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Згідно з частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Місцем проживанняфізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Статтями 2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд апеляційної інстанцій, вирішуючи спір з урахуванням наведених норм процесуального права щодо доказування, виходив із доведеності позивачем факту проживання разом зі спадкодавцем на момент смерті останнього, тобто на момент відкриття спадщини, у зв`язку з чим він є таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України.

Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги таких висновків апеляційного суду не спростовують.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Предметом доказування у цій справі є обставини проживання позивача разом зі спадкодавцем саме на момент відкриття спадщини.

Суди попередніх інстанцій встановили, що з 20 грудня 1998 року до 07 жовтня 2016 року ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Також встановлено та підтверджено показаннями свідків обох сторін, що до 2004 року ОСОБА_1 проживав за вказаною адресою, оскільки працював у Охтирському МРЕВ.

Згідно із записами у трудовій книжці 30 квітня 2004 року ОСОБА_1 звільнений з Охтирської міськрайорганізації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, а 18 серпня 2005 року прийнятий на роботу до УДППЗ «Укрпошта» м. Київ на посаду техніка 1-ї категорії (т. 1, а. с. 235-236).

Як зазначено вище, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, ОСОБА_1 прийнятий на роботу до УДППЗ «Укрпошта» м. Київ лише через два місяці після смерті батька.

Доказів на підтвердження того, що на момент смерті батька позивач проживав за іншою адресою,ніж адреса його зареєстрованого місця проживання, матеріали справи не містять.

Посилання заявника на те, що такими доказами є показання свідків, є помилковими.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

У постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19) зазначено, що показання свідків та спільні фотографії не можуть свідчити про факт спільного проживання та не можуть бути визначальними у вирішенні даного питання.

Таким чином, самі лише показання свідків, які не узгоджуються з іншими доказами у справі, не можуть бути покладені в основу рішення суду.

Суд апеляційної інстанції дослідив і надав правову оцінку доказам у справі, встановив, що іншого житла, відмінного від зареєстрованого місця проживання, ОСОБА_1 на час смерті ОСОБА_2 не мав.

Посилання у касаційній скарзі на те, що починаючи з 2004 року позивач виїздив на заробітки, не вказує про наявність у нього іншого постійного місця проживання.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові 24 грудня 2019 року у справі № 716/309/14-ц (провадження № 61-23817св18) спадкоємець вважатиметься таким, що постійно проживав разом із спадкодавцем, і в тому випадку, коли за певний, навіть значний, час до настання смерті спадкодавця він відбув з місця проживання спадкодавця у довготривале відрядження, з якого повернувся після закінчення строку для прийняття спадщини. Незважаючи на те, що такий спадкоємець жодних дій для прийняття спадщини не здійснював або навіть не знав про сам факт її відкриття, він вважатиметься таким, що прийняв її в силу частини третьої статті 1268 ЦК України.

Незважаючи на те, що на стадії апеляційного розгляду справи суд апеляційної інстанції прийняв показання свідків відповідно до клопотання представника позивача, не з`ясувавши поважності причин, які унеможливили вчинити відповідну процесуальну дію у підготовчому судовому засіданні у суді першої інстанції, тобто з можливим порушенням статті 367 ЦПК України, такі показання свідків не покладені в основу оскаржуваного судового рішення та не є єдиними доказами, якими обґрунтоване рішення суду апеляційної інстанції.

Так, апеляційний суд зазначив про необґрунтованість мотивів суду першої інстанції про те, що позивач не проживав з батьком однією сім`єю до смерті батька, з огляду на те, що ні з показів свідків, ні з інших досліджених місцевим судом доказів не можна зробити категоричний висновок, що позивач не проживав з батьком до дня смерті, так як обрав інше постійне місце проживання.

За таких обставин, Верховний Суд відхиляє відповідні доводи касаційної скарги про порушення процесуального порядку прийняття доказів та посилання на постанову Верховного Суду від 13 січня 2021 року справа № 264/949/19 (провадження № 61-16692св19) щодо правильного застосування статті 367 ЦПК України, оскільки такі порушення не впливають на правильність ухваленого рішення.

Крім того, висновки суду апеляційної інстанції щодо дотримання загального порядку спадкування за законом в контексті вимог частини третьої статті 1268 ЦК України у цій справі не суперечать змісту постанови Верховного Суду від 29 грудня 2019 року у справі № 303/1816/17.

Враховуючи вказані вище норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_2 02 травня 2018 року на спадкове майно після смерті ОСОБА_2 - домоволодіння на АДРЕСА_1 , щодо 1/2 частини цього майна, та визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 на 1/2 частину вказаного житлового будинку з надвірними та побутовими спорудами.

Колегія суддів констатує, що наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до вимоги здійснити переоцінку доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що відповідно до статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони, хоча пункт 1 статті 6 і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент (рішення у справі «Ruiz Toriya v. Spaine», заява від 09 грудня 1994 року № 18390/91, § 29). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «HIRVISAARI v. FINLAND», заява від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 2).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 06 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара