Рішення

від 09.02.2024 по справі 320/39130/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2024 року м. Київ№ 320/39130/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерстейт Трейдинг»

до Житомирської митниці

про визнання протиправними та скасування рішень,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

23 жовтня 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерстейт Трейдинг» (далі позивач/ТОВ «Інтерстейт Трейдинг») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Житомирської митниці, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA101070/2023/000038/1;

- визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA101070/2023/000210.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2023, позовну заяву №320/39128/23 розподілено судді Жуковій Є.О.

30 жовтня 2023 року зазначену позовну заяву було фактично передано судді Жуковій Є.О.

Позов мотивовано протиправністю коригування контролюючим органом митної вартості імпортованого позивачем товару, незважаючи на надання декларантом усіх необхідних документів для митного оформлення та визначення митної вартості товару за першим (основним) методом, та порушенням контролюючим органом приписів законодавства, що регламентує митну справу в Україні, в зв`язку із безпідставним застосуванням другорядного (резервного) методу визначення митної вартості товарів при винесенні оскаржуваного рішення без наявності для того встановлених митним законодавством підстав.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2023 відкрито провадження у справі №320/39130/23, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних документів.

Відповідно до довідок про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного провадження без проведення судового засідання» від 31.10.2023 по справі №320/39130/23 доставлено до електронного кабінету представника позивача адвоката Єфимченко Ірини Віталіївни та Житомирської митниці 02.11.2023.

17 листопада 2023 року через підсистему «Електронний суд» від Житомирської митниці надійшов відзив на позов. Вказаний відзив зареєстрований 11 січня 2024 року.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з огляду на відсутність правових підстав. Зазначив, що під час здійснення митного контролю встановлено, що подані позивачем для підтвердження митної вартості документи містять розбіжності та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за спірні товари позивача.

17 листопада 2023 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача адвоката Єфимченко Ірини Віталіївни надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено про необґрунтованість відзиву відповідача та спростування наведених у відзиві доводів наявними у матеріалах адміністративної справи доказами. Відповідь на відзив зареєстрована 20 листопада 2023 року.

З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Інтерстейт Трейдинг» (код ЄДРПОУ 41859998) зареєстровано в якості юридичної особи.

20 березня 2023 року між ТОВ «Інтерстейт Трейдинг» та НТG Ніgh Тесhnology Сlass Роlska Sр. z о.о. укладено Контракт №21/03/2023, предметом якого є постачання в адресу ТОВ «Інтерстейт Трейдинг» листового скла (флоат скла) (п. 1), умовами поставки визначено DАР або FСА (Місце завантаження Інкотермс 2010) (п. 2), а також 100 % передоплата (п.3). Спосіб доставки - самовивоз автомобільним транспортом.

21 березня 2023 року між ТОВ «Інтерстейт Трейдинг» та НТG Ніgh Тесhnology Сlass Роlska Sр. z о.о. підписано додаток № 1 до контракту, відповідно до якого вартість товару - FLОАТ СLEAR 4мм 3210x2250 становить 3,50 Євро/м2.

12 квітня 2023 року між ТОВ «Інтерстейт Трейдинг» та НТG Ніgh Тесhnology Сlass Роlska Sр. z о.о. підписано додаток № 2 до контракту, відповідно до якого вартість скла FLОАТ СLEAR 4мм 3210x2250 становить 3,50 Євро/м2, а скла LOW-Е 1.1 4,00 мм 3210x2250 - 4,50 Євро/м2.

12 квітня 2023 року НТG Ніgh Тесhnology Сlass Роlska Sр. z о.о. для ТОВ «Інтерстейт Трейдинг» виставлено проформи №003/000296/2023 на товари скло FLОАТ СLEAR 4мм 3210x2250 в кількості 2 224,53 м2, вартістю 3,50 Євро/ м2 (7 785,86 Євро) та № 003/000298/2023 на товари скло LOW-Е 1.1 4,00 мм 3210x2250 в кількості 2 145,08 м2, вартістю 4,50 Євро/м2 (9 652,90 Євро) та скло FLОАТ СLEAR 4мм 3210x2250 в кількості 79,45 м2, вартістю 3,50 Євро/ м2 (278,08 Євро), загальною вартістю 9 930,94 Євро.

26 квітня 2023 року ТОВ «Інтерстейт Трейдинг» на користь НТG Ніgh Тесhnology Сlass Роlska Sр. z о.о. внесено передоплату за проформами №003/000296/2023 та №003/000298/2023, на загальну суму 17 716,8 Євро (7 785,86 Євро + 9 930,94 Євро).

05 травня 2023 року НТG Ніgh Тесhnology Сlass Роlska Sр. z о.о. для ТОВ «Інтерстейт Трейдинг» виставлено інвойс №FZ/00002/5/2023 на товар скло LOW-Е 1.1 4,00 мм 3210x2250 в кількості 2 145,08 м2, вартістю 4,50 Євро/м2 (9 652,90 Євро) та скло FLОАТ СLEAR 4мм 3210x2250 в кількості 79,45 м2, вартістю 3,50 Євро/ м2 (278,08 Євро), загальною вартістю 9 930,94 Євро.

08 травня 2023 року товари скло LOW-Е 1.1 4,00 мм 3210x2250 в кількості 2 145,08 м2, вартістю 4,50 Євро/м2 (9 652,90 Євро) та скло FLОАТ СLEAR 4мм 3210x2250 в кількості 79,45 м2, вартістю 3,50 Євро/ м2 (278,08 Євро), загальною вартістю 9 930,94 Євро, заявлено до митного оформлення в Житомирську митницю за ЕМД ІМ/40/ДЕ (далі за текстом МД) №23UА101070003816U9.

Разом із МД №23UА101070003816U9, окрім інших, в тому числі для підтвердження заявленої митної вартості та транспортних витрат надано: інвойс від 05.05.2023 №FZ/00002/5/2023; СМR №05.05.2023//2; сертифікати BG002036, FRZ0400Z та СRZ0400ВL; контракт № 21/03/2023 від 20.03.2023 та додаток № 1 до нього; проформа інвойс від 12.04.2023 № 003/0002982023; квитанцію SWIFТ до проформи № 003/000296/2023 та № 003/000298/2023, на загальну суму 17 716,8 Євро; довідка про транспортні витрати № 0505/1 та калькуляція транспортних витрат № 3, оскільки перевезення здійснювалось власним автотранспортом ТОВ «Інтерстейт Трейдинг»; експортну декларацію №23РL311050Е0011161; декларацію митної вартості.

На запит митниці декларант листом від 08.05.2023 №0805_1 та №0805_1/1 повідомив, що для підтвердження митної вартості по ВМД №23UА101070003816U9 від 08.05.2023: SWIFТ оплата від 18.04.2023; проформа-інвойс 003/000298/2023 від 12.04.2023; калькуляція по транспортним витратам власними автомобілями №3 від 12.04.2023; експортна декларація відправника 23РL311050Е0011161 від 05.05.2023. Консультацію проведено. Інших документів надано не буде.

08 травня 2023 року щодо товару, заявленого за МД №23UА101070003806114, Житомирською митницею винесено рішення про коригування митної вартості №UА101070/2023/000038/1 та картку відмови №UА101070/2023/000210.

Не погоджуючись з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI, який набув чинності з 1 червня 2012 року (далі - МК України).

Відповідно до положень статті 49 МК України (тут і далі по тесту всі нормативно-правові акти наведені в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 1 статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

За правилами частини 1 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною 2 статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до частини 3 статті 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частиною 4 статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:

1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;

2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;

3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Частинами 1-3 статті 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:

1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;

2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;

3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;

4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;

5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;

6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Зокрема, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. (частина 6 вказаної статті МК України).

Відповідно до частини 12 статті 264 МК України, у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи митного органу.

Згідно з частини 1 статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

У випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів (частина 7 статті 55 МК України).

Положення статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною 2 статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення є наступні обставини:

1. документи, надані для митного оформлення, містять розбіжності та не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товар;

2. заявлена вартість товару є нижчою за вартість ввезених на митну територію України аналогічних товарів, це підтверджується ЕМД №23UА101070000300112 від 17.01.2023 та ЕМД №23UА204080000377U0 від 16.01.2023;

3. з поданих до митного оформлення документів, в тому числі, автотранспортної накладної №05.05.2023/2 від 05.05.2023, вбачається, що транспортування товару здійснювалось покупцем самостійно, але витрати на доставку товару не підтверджені належним чином;

4. під час проведення консультації, декларант не виконав вимоги митного органу, як те вказано у частині 3 статті 53 МК України, та не надав додаткові документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару.

Щодо використання в якості джерела інформації МД №23UА204080000377U0 слід зазначити, що фактурна вартість товару, заявленого за МД №23UА204080000377U0 (джерело інформації) становить 5,02 Євро/м2 що відповідає фактурній вартості товарів, які імпортувались ТОВ «Інтерстейт Трейдинг» в січні 2023, відповідно Доповнення № 2 від 11.11.2022 до контракту № 1 з UАВ «НЕМІ LОGISTICS» (Литва), однак вже в лютому 2023 ринкова ціна на скло знизилась.

Визначена митним органом митна вартість на підставі зазначеної декларації на рівні 5,02 Євро включає в себе транспортні витрати, оскільки поставка здійснена на умовах FСА.

Разом з тим, слід звернути увагу на те, що відстань між Ujazd (Польща) до пункту пропуску Рава-Руська - Хребенне (гр.29, код пункту пропуску - UА209060) становить 458 км, тоді як відстань від Рlanta (Польща) до пункту пропуску Ягодин - Дорохуськ - 280 км, відповідно транспортні витрати, обраховані за МД № 23UА204080000377U0 (джерело інформації) не можуть дорівнювати транспортним витратам, що понесені gозивачем, що найменше за ознакою відстані.

При розрахунку митної вартості відповідачем не враховано і те, що перевезення товару ТОВ «Інтерстейт Трейдинг» здійснюється власними транспортними засобами, що значно знижує витрати, порівняно з використанням послуг, наданих транспортними підприємствами та експедиторськими компаніями

З огляду на викладене, проведення розрахунку транспортних витрат та витрат на навантаження, як складових митної вартості на підставі відомостей з МД №23UA1010700003001/2 та МД №UА101070/2023/000733, є некоректним та необгрунтованим, оскільки митна вартість товарів визначена за 6 методом, а транспортні витрати, понесені ТОВ «Інтерстейт Трейдинг» та заявлені як складові митної вартості щодо товарів, поставлених з Польщі є більш ніж вдвічі нижчими, ніж витрати на транспортування товарів з Литви, оскільки відстань до пункту пропуску Ягодин (Україна) від Vievis (Литва) становить 610 км, тоді як відстань від (Рlanta) Польща лише 280 км, з цієї ж причини також некоректним є і використання інформації з МД №23UA2040800003771/0 щодо доданих транспортних витрат.

Надана до митного оформлення Калькуляція містить маршрут перевезення Рlanta (Польща) - (Ягодин) Україна, його протяжність - 280 км, витрати на пальне - 4 358,23 грн. з розрахунку 31 літр на 100 км (50,21 грн/л), витрати підприємства на амортизацію - 666,00 грн, зарплату водію та податки - 727,00 грн та 160,00 грн відповідно.

Також до митного оформлення позивачем надано довідку про транспортні витрати №0505/1, де зазначено, що транспортні витрати ТОВ «Інтерстейт Трейдинг» за маршрутом Рlanta (Польща) до державного кордону України п/п Ягодин-Дорохуськ у власному автомобілі державний номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 складає 5911,23 грн. Номер автомобіля, зазначений в довідці про транспортні витрати також зазначено в СMR та експортній декларації, яка в свою чергу містить посилання на СMR та на інвойс. СMR та експортна декларація містять опис товару.

З огляду на викладене, суд зазначає, що митний орган в оскаржуваному рішенні обґрунтовано не навів, які конкретно складові митної вартості він вважає непідтвердженими, наданими ТОВ «Інтерстейт Трейдинг» документами. Наведення Житомирською митницею в оскаржуваному рішенні того, що є непідтвердженими витрати на транспортування, як складова митної вартості товарів, не обґрунтоване та базується на формальних критеріях митного органу, які не передбачені Митним кодексом України.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 27 лютого 2019 року у справі №814/1647/16, постанові від 06 березня 2019 року у справі №809/278/17, постанові від 13 червня 2019 року у справі №820/6315/15, постанові від 21 січня 2020 року у справі №813/2719/15, висновок про те, що митна вартість товару документально не підтверджена, є недостатнім для витребування у декларанта додаткових документів та прийняття рішення про коригування митної вартості, без зазначення, при цьому, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, у чому полягає невідповідність даних або які розбіжності, наявні в поданих декларантом документах.

Верховний Суд зауважив, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню. Крім того, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів

Аналіз статей МК України свідчить, що обов`язок доведення митної вартості товару лежить на позивачеві. Але митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Про наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості митниця зобов`язана доводити в суді, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Отже, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Тобто, саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Також, Верховний Суд у справі № 826/5558/16 встановив, що лише обґрунтований сумнів в правильності визначення митної вартості є обов`язковою обставиною, яка дає право органу доходів та зборів витребувати додаткові документи.

У постанові від 15 травня 2018 року у справі №813/2691/16 Верховний Суд вказав на обов`язок суб`єкта владних повноважень доводити, що документи, надані декларантом містять розбіжності, наявні ознаки підробки.

Отже, такі висновки Верховного Суду свідчать про те, що коригування митної вартості можливе лише за передбачених законом підстав, а вихід за межі таких підстав свідчить про неправомірність дій митного органу.

Тож, в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення митний орган повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення. Відповідно, рішення органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Оскільки в оскаржуваних рішеннях митний орган обґрунтовано не зазначив, які саме складові митної вартості є непідтвердженими, то враховуючи зазначену практику Верховного Суду, суд вважає, що оскаржувані рішення є необґрунтованими та безпідставними.

Окрім вказаного, суд зазначає, що у спірних рішеннях про коригування митної вартості товару відсутнє обґрунтування числового значення митної вартості, що також вказує на їх незаконність.

Відповідно до статті 55 МК України митний орган за відповідних умов має право здійснювати коригування митної вартості товару, заявленої декларантом.

При цьому в разі здійснення коригування митної вартості за таким другорядним методом, як резервний, у рішеннях про коригування митний орган поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо: у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу до того ж зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598).

Верховним Судом з цього приводу напрацьована стала практика, відповідно до якої рішення не може бути визнане правомірним, якщо у ньому не надано пояснень щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови тощо та не зазначено докладної інформації і джерел, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Так, у постанові від 18.12.2018 у справі № 820/7133/15 Верховний Суд підтримав суди першої та апеляційної інстанцій:

«Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України. Подані документи містили достовірні числові дані, які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами частин четвертої, п 'ятої статті 58 Митного кодексу України.

Судами обґрунтовано відхилені посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

У рішенні про коригування митної вартості також відсутні усі відомості про конкретні факти чи обставини, встановлені під час митного оформлення, оцінивши які в сукупності митниця прийняла рішення про неможливість застосування першого методу для визначення митної вартості імпортованого позивачем товару.

Однієї лише вказівки на наявність розбіжностей та недоліків у поданих документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, недостатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості.

Не наведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів обставин, про які зазначено вище, свідчить про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний, методу визначення митної вартості оцінюваного товару».

Такий підхід Верховного Суду узгоджується з положеннями пунктів 2, 4 частини 2 статті 55 МК України про те, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів повинно містити не лише наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів), яка призвела до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом, але й обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Також слід зазначити, що пунктом 3.2 постанови Пленуму ВАСУ від 13.03.2017 № 2 «Про Довідку щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13.03.2012» передбачено: «суди повинні мати на увазі, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних [аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу».

На переконання суду, заявлена ТОВ «Інтерстейт Трейдинг» митна вартість товарів підтверджується поданими документами. Однак, митницею в рішеннях про коригування не наведено жодних пояснень з приводу того, як виявлені розбіжності чи відсутність документів впливають на митну вартість товарів.

Також суд вважає, що митний орган необґрунтовано та безпідставно застосував резервний метод для коригування митної вартості товару ТОВ «Інтерстейт Трейдинг».

Матеріали справи свідчать, що з метою коригування митної вартості товару митний орган в усіх оскаржуваних рішеннях застосував резервний метод визначення митної вартості - митна вартість, визначена митним органом, ґрунтується на митній вартості схожого товару.

У спірних рішеннях про коригування також зазначено, що методи 2а та 2б не можуть бути використані у зв`язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні (аналогічні) товари, а методи 2в та 2г - у зв`язку з відсутністю основи для віднімання та додавання вартості.

На переконання суду, митний орган безпідставно не використав основний метод визначення митної вартості товарів позивача. Рішення митного органу не містять обґрунтованих пояснень, чому він використав резервний метод, як того вимагає пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів (наказ Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598). Митний орган зобов`язаний зокрема вказати умови поставки та комерційні умови, які сформували ту митну вартість, яку митний орган взяв за основу для коригування митної вартості товару ТОВ «Юнігласс Україна». Водночас, в спірних рішеннях цього немає.

Просте зазначення в рішеннях найменування виробника, країни виробництва, назви товару та ціни за одиницю товару з тих митних декларацій, які взяті за основу для коригування, не є поясненням й обґрунтуванням застосування резервного методу як другорядного.

Твердження суду про наявність в митного органу обов`язку обґрунтовувати застосування другорядного методу (поряд з обов`язком обґрунтовувати причини незастосування основного методу) узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 серпня 2018 у справі № 804/1755/17, від 25 травня 2021 у справі № 520/10386/2020.

Митний орган, застосовуючи резервний метод для коригування митної вартості, також порушив правила послідовності використання методів.

Визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний (частина 1 статті 57 МК України).

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (частина 2 статті 57 МК України).

Відповідно до частини 3 статті 57 МК України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частиною 6 статті 57 МК України кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Суд наголошує, що митний орган, в першу чергу, в рішеннях про коригування має обґрунтувати причини незастосування основного методу визначення митної вартості.

Однак, вказаного відповідачем не зроблено, що також свідчить про незаконність спірних рішеннях про коригування митної вартості товару.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку, що відповідачем протиправно прийнято спірні рішення про коригування митної вартості товарів, у зв`язку з чим останні підлягають скасуванню.

Отже, викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а його вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивач у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн та судовий збір у розмірі 5368 грн.

Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини 3 статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, пункт 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії: договору про надання правової допомоги №15/08/22/ІТ від 15.08.2022; додаткової угоди №1 від 15.08.2022 до договору про надання правової допомоги №15/08/22/ІТ від 15.08.2022; додаткової угоди №2 від 31.03.2023 до договору про надання правової допомоги №15/08/22/ІТ від 15.08.2022; додаткової угоди №3 від 10.04.2023 до договору про надання правової допомоги №15/08/22/ІТ від 15.08.2022; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ №3044 від 08.10.2019, виданого на ім`я Єфимченко І.В.

Позивач зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу станом на день подання позову становлять 3000 грн.

У постанові Верховного Суду від 17.09.2019 по справі №810/3806/18 суд зазначає, що не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Згідно з пунктом 2 частини 9ї статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

З аналізу наведених правових норм, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові від 11.05.2018 по справі №814/698/16 (провадження №К/9901/11835/18).

Дослідивши надані позивачем документи, беручи до уваги ціну позову в 45642,40 грн та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є співмірним зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) та ціною позову.

У відзиві відповідач заперечує щодо розміру витрат на правничу допомогу, оскільки, на думку відповідача, такий розмір є завищеним. В той же час, жодних аргументів на підтвердження таких посилань відповідачем не наведено.

Ураховуючи вищевикладене суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн є пропорційним до предмету спору та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Таким чином, заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає задоволенню у загальній сумі 3000 грн.

Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 5368 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 23.10.2023 №2547.

Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Житомирської митниці.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір» надмірно сплачена ним сума судового збору підлягає поверненню у разі його звернення до суду з відповідним клопотанням.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерстсейт Трейдинг» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Житомирської митниці про коригування митної вартості товарів №UA101070/2023/000038/1.

3. Визнати протиправною та скасувати картку відмови Житомирської митниці в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA101070/2023/000210.

4. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерстсейт Трейдинг» за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці судові витрати по сплаті судового збору у сумі 5368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) гривень.

5. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерстсейт Трейдинг» за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у сумі 3000 (три тисячі) гривень.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.