Рішення

від 01.02.2024 по справі 757/25566/19-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/25566/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Соколова О.М.,

при секретарі судового засідання: Шевченко О.В.

справа № 757/25566/19-ц

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві цивільну справу №757/25566/19-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року адвокат Ручка Олег Анатолійович в інтересах ОСОБА_4 (далі-позивач, ОСОБА_4 ) звернувся до суду із вказаним позовом до ОСОБА_5 (далі - відповідач, ОСОБА_5 ), у якому просив суд, у порядку поділу спільної сумісної власності стягнути з відповідача на користь позивача 2 945 485,20 грн., в тому числі: 637 398,20 грн., що складає частку доходу, отриманого ОСОБА_5 при виході з Товариства з обмеженою відповідальністю «РСТ» та 2 308 087,00 грн., що складає частку доходу, отриманого протягом 2014-2016 роках від діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 . Стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

В обґрунтування позову вказано, що між позивачем та відповідачем 02 лютого 1991 року у відділі реєстрації актів громадського стану виконавчого комітету Радянської районної ради народних депутатів м. Києва було зареєстровано шлюб, про що зроблено актовий запис №49. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/9328/16-ц від 18 травня 2016 року було розірвано шлюб між сторонами. У період шлюбу відповідач за рахунок спільних коштів подружжя став учасником ТОВ «РСТ». Однак, 12 квітня 2016 року в період перебування у шлюбі, відповідачем подано заяву про добровільний вихід як учасника з зазначеного товариства у якій він, володів частковою 23,9 % та передав ОСОБА_6 частку учасника ТОВ «РСТ» 0,1% вартістю 5 356,29 грн.; частку в розмірі 23,8, що становить 1 274 796,40 грн. просив компенсувати грошовими коштами, які зарахувати на рахунок відповідача, призначення платежу: «оплата вартості частини майна у зв`язку із добровільним виходом зі складу учасників ТОВ «РСТ». З огляду на те, що в період шлюбу відповідач, у зв`язку з виходом із ТОВ «РСТ», згідно з заявою від 12 квітня 2016 року, на підставі ч. 2 ст. 148 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) набув майнове право одержати компенсацію його частки у сумі 1 274 796,40 грн., то таке майнове право відповідно до ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України (далі - СК України), ч. 1 ст. 190 ЦК України є спільною власністю подружжя, так само як кошти, що були отримані у порядку реалізації цього права. Відповідач вніс свій вклад як учасник у ТОВ «РСТ» у період шлюбу з позивачем за рахунок спільного майна подружжя. При виході в період шлюбу зі складу його учасників відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 148 ЦК України, у зв`язку з діяльністю Товариства отримав дохід у сумі 1 274 796,40 грн., які є спільною сумісною власністю позивача та відповідача. При поділі цього майна позивач має право на половину отриманого відповідачем доходу в результаті виходу з ТОВ «РСТ», тобто кошти в сумі 637 398,20 грн. позивач не надала жодної згоди щодо розпорядження майном (майновими правами, коштами) на суму 1274796,40 грн., отриманим відповідачем у зв`язку з виходом з ТОВ «РСТ», яке є предметом спільної сумісної власності.

Також, відповідно до відомостей Податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної-особи - підприємця відповідач у 2014 році отримав суму доходу за звітний (податковий) період в розмірі 2 769 504,01 грн., а в 2015 році сума доходу відповідача за звітний (податковий) період склала - 1 846 670 грн., що загалом складає 4 616 174,01 грн. проте, 3 01 жовтня 2014 року, відповідач в порушення ч. 4 ст. 55 СК України припинив не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї та позивач не отримала своєї частки з доходу відповідача у сумі 4 616 174,01 грн. від його діяльності як фізичної особи-підприємця у 2014-2016 роках.

Тому позивач в порядку поділу цього доходу відповідача має право на суму 2 308 087,00 грн. в разі, якщо відповідач розпорядився зазначеними коштами, то позивач має право вимагати від відповідача компенсації цієї суми з огляду на те, що позивач не давала згоди на розпорядження цими коштами та на інтереси сім`ї ці кошти не були витрачені.

Зважаючи на все вище викладене ОСОБА_4 вимушена звернутися до суду із вказаною позовною заявою, оскільки вважає свої права порушеними зі сторони ОСОБА_5

18 червня 2019 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва відкрито провадження у цивільній справі за правилами позовного (загального) провадження та призначено підготовче засідання /т.І, а.с.40/.

01 листопада 2019 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів (документів) до матеріалів справи /т.І, а.с. 51-79/.

19 грудня 2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач позов не визнав, у відзиві на позов представник зазначав, що наведена в позові інформація про отримання відповідачем доходу від продажу частки в ТОВ «РСТ» в сумі 1 274 796,40 грн. є неправдивою та не підтверджена відповідними доказами. Вказав, що майно фізичної особи-підприємця, яке придбане за кошти від своєї діяльності і не в інтересах сім`ї та використовується в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст. 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст.ст. 60,61 СК України. Неправдивими та необґрунтованими є твердження позивача про те, що відповідач припинив дбати про матеріальне забезпечення сім`ї та отримані відповідачем доходи за вказаний період не були використані в інтересах сім`ї. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі /т.І, а.с.88-220/.

23 грудня 2019 року на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про витребування доказів /т.І, а.с.221-229/.

23 грудня 2019 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі № 757/25566/19-ц, відмовлено /т.І, а.с.233/.

23 грудня 2019 року суд, ухвалою постановленою на місці, без виходу до нарадчої кімнати, внесеною до протоколу судового засідання, відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів від 17 травня 2019 року /т.І, а.с.231/.

23 грудня 2019 року суд, ухвалою постановленою на місці, без виходу до нарадчої кімнати, внесеною до протоколу судового засідання, відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів від 14 листопада 2019 року /т.І, а.с.232/.

25 лютого 2020 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив /т.І, а.с. 239-261/.

26 червня 2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, крім того у вказаних запереченням представник відповідача просив застосувати строки позовної давності в частині позовних вимог про стягнення з відповідача частини доходів відповідача в період з 01 жовтня 2014 по 16 травня 2016 р. /т.ІІ, а.с. 5-44/.

21 вересня 2020 року на адресу суду засобами поштового зв`язку від представника позивача надійшли пояснення /т.ІІ, а.с.49-67/.

09 грудня 2020 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва закрито підготовче провадження у справі і призначено справу до розгляду по суті /т.І, а.с.77/.

27 жовтня 2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про долучення до матеріалів справи документів /т.ІІ, а.с.87-103/.

22 липня 2022 року на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про долучення до матеріалів справи документів /т.ІІ, а.с.120-122/.

30 червня 2023 року на адресу суду від представника відповідача засобами поштового зв`язку надійшла заява про долучення до матеріалів справи документів до заяви про застосування строків позовної давності /т.ІІ, а.с.161-166/.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали і просили задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на доводи, наведені у відзиві на позов.

Суд, заслухавши обґрунтування і заперечення сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Так, відповідно до матеріалів справи, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2016 року у справі № 761/9328/16-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, позов задоволено, шлюб укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , зареєстрований відділом запису актів громадянського стану виконавчого комітет Радянської районної ради народних депутатів м. Києва 02 лютого 1991 року, актовий запис № 49 - розірвано. Рішення набрало законної сили 21 червня 2016 року /т.І, а.с. 24-25/.

Відповідно до вказаного рішення, судом встановлено, що сторони мають окремі бюджети, не ведуть спільного господарства і не підтримують шлюбних стосунків з 1 жовтня 2014 року /т.І, а.с. 24/.

У відповідності до ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у період шлюбу відповідач став учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «РСТ» (далі - ТОВ «РСТ») (код ЄДРПОУ 31752910, засноване 22.10.2001 року), розмір внеску до статутного фонду - 1 280 152,69 грн. /т.І, а.с. 65-70/.

12 квітня 2016 року у період перебування у шлюбі, відповідачем подано заяву про добровільний вихід як учасника з ТОВ «РСТ», відповідно до змісту якої, частину частки Учасника ТОВ «РСТ» в розмірі 0,1 відсотків, що еквівалентно частці Статутного капіталу у розмірі 0,1 відсотка, що еквівалентна 5 356 грн. 29 коп. передав (уступив) громадянці України ОСОБА_6 ; частину частки Учасника ТОВ «РСТ» в розмірі 23,8 відсотків, що становить 1 274 796,40 грн. керуючись ч. 2 ст. 148 ЦК України та пп. 4.5.4, пп. 9.2 р.9 Статуту ТОВ «РСТ» просив компенсувати грошовими коштами та зарахувати за наступними реквізитами: отримувач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», код 14360570, найменування банку ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК», МФО 305299, номер рахунку НОМЕР_1 , призначення платежу: «оплата вартості частини майна у зв`язку із добровільним виходом зі складу учасників ТОВ «РСТ». ОСОБА_5 для поповнення картки НОМЕР_2 /т.І,а.с.53/.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 13 квітня 2016 року у ТОВ «РСТ» зареєстровано «зміни складу та інформації про засновників» у зв`язку з виходом відповідача /т.І, а.с. 71-76/.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем отримано оплату вартості майна у зв`язку із добровільним виходом із складу учасників ТОВ «РСТ» в сумі 636 000,00 грн., що підтверджується відповідно Довідкою ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 23.03.2018 року № 2018032318132631/т.І, а.с. 111/.

Крім того, відповідно до матеріалів справи ОСОБА_5 є фізичною особою-підприємцем, РНОКПП НОМЕР_3 та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві з 31.03.2005 року /т.І, а.с. 54/.

Судом встановлено, що у період 2014-2016 рр. дохід відповідача від діяльності фізичної особи-підприємця з врахуванням сплаченого єдиного податку (згідно вимог п.п. 167.5.2, п. 167.5, п. 167 ПК України) в сумі 313 552 грн. 00 коп. /т.І, а.с. 94-110/, складає 4 302 622,01 грн. /т.І, а.с. 55-60/.

До того, відповідно до матеріалів справи, відповідачем використано частину отриманого доходу за вказаний період для розвитку господарської діяльності підприємств, де він є учасником. Зокрема відповідачем укладено наступні договори, про надання безпроцентної позики: від 23.02.2015 р. із ТОВ «ЛЕНДСКЕЙП ЛІМІТЕД» на суму 7 000,00 грн. /т.І, а.с. 118-119/; від 14.04.2016 р. із ТОВ «Укрексімінвестпром» на суму 518 500,00 грн. /т.І, а.с. 120-121/; від 15.04.2016 р. із ТОВ «ЛЕНДСКЕЙП ЛІМІТЕД» на суму 93 205,59 грн. /т.І, а.с. 122-125/; від 10.01.2017 р. із ТОВ «ЛЕНДСКЕЙП ЛІМІТЕД» на суму 95 100,00 грн. /т.І, а.с. 126-129/; від 04.07.2017 р. із ТОВ «ЛЕНДСКЕЙП ЛІМІТЕД» на суму 81 535,00 грн. /т.І, а.с.130-133/; від 30.11.2017 р. із ТОВ «ЛЕНДСКЕЙП ЛІМІТЕД» на суму 49 000,00 грн. /т.І, а.с.134-135/.

Так, суд не погоджується з твердженням позивача та представників позивача про те, що відповідач припинив дбати про матеріальне забезпечення сім`ї та отримані відповідачем доходи за вказаний період не були витрачені в інтересах сім`ї.

У судовому засіданні встановлено, що відповідачем оплачувалося навчання дітей - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в начальному закладі - «ARMY AND NAVY ACADEMY» в м. Карлсбад, штат Каліфорнія, Сполучені Штати Америки в період 2013-2016 роках /т. І, а.с. 112-115, 136-175/. Також відповідач оплачував всі додаткові витрати за час перебування синів за кордоном - харчування, одяг, відпочинок, авіаквітки шляхом перерахування грошових коштів на рахунки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 /т.І, а.с. 117/.

Крім того, відповідачем за вказаний період сплачував комунальні витрати на утримання квартир, де мешкала позивачка разом із дітьми під час шлюбу /т.І, а.с. 176-212/.

Відповідно до ч. 4 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов`язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім`ї.

Відповідач належним чином виконував свої обов`язки по матеріальному забезпеченню сім`ї як під час перебування у шлюбі так і після фактичного припинення шлюбних відносин та розірвання шлюбу за рішенням суду, що підтверджується відповідними доказами наявними в матеріалах справи.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України зазначено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Право подружжя на розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя регулюється положеннями статті 65 СК України.

Так, статтею 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Згідно із частинами 1, 2 статті 52 ЦК України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення; фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

У постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-1327цс15, на яку посилається відповідач, зазначено, що «майно фізичної особи - підприємця, яке придбане за кошти від своєї діяльності підприємця і не в інтересах сім`ї та використовується в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст. 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст. ст. 60,61 СК України.

...Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статті 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен на підставі доказів встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти подружжя або їх спільна праця».

Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду України висловленої в постанові від 01.07.2015 року по справі № 6-612цс15, норми СК України у статтях 57-60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності: 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя

визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а и той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Зазначена правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України від

02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13.

Також у Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі №

1-17/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного

тлумачення положення частини першої статті 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи підприємця зазначено, що приватне підприємство (або його частка), засноване одним із подружжя, це окремий об`єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі, вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності.

Отже, при поділі майна, яке один з подружжя, який займається підприємницькою діяльністю, використовує у своїй підприємницькій діяльності, першочерговим встановлення юридичного факту джерела набуття майна, наявності спільної участі подружжя коштами або працею в набутті майна та мета використання майна (підприємництво чи ні).

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 06.11.2019 року у справі № 314/3916/15-ц.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, позивачем не надано жодних доказів того, що вона приймала спільну участь коштами або працею в набутті доходів відповідача від господарської діяльності підприємств, де він був засновником та від підприємницької діяльності ФОП.

Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності щодо позивних вимог про відшкодування, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки наявні підстави для відмови у позові по суті вимог, судом питання про застосування строків позовної давності не розглядається.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що у задоволенні позову відмовлено і відповідачем не заявлено клопотань про відшкодування будь-яких судових витрат, а отже у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.

Керуючись: ст.ст. 55,57,60 СК України, ст. 52 ЦПК України, ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Соколов