Постанова

від 08.02.2024 по справі 904/2576/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2024 року м.Дніпро Справа № 904/2576/22 (904/721/23)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Коваль Л.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Зелецький Р.Р.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2023 (суддя Соловйова А.Є.)

у справі № 904/2576/22 (904/721/23)

за позовом Державного підприємства "Дослідне господарство "ДНІПРО" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ"

про стягнення заборгованості

в межах справи № 904/2576/22 про банкрутство - Державного підприємства "Дослідне господарство "Дніпро" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України"

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Дослідне господарство "ДНІПРО" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" стягнення заборгованості у розмірі 781 805,31 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2023 у справі № 904/2576/22 (904/721/23) позовну заяву задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" на користь Державного підприємства "Дослідне господарство "ДНІПРО" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" 519 188,94 грн - основного боргу, 142 064,96 грн - інфляційних втрат, 18 434,76 грн - 3% річних за користування чужими грошовими коштами, 50 197,75 грн - пені, 51 918,90 грн - штрафу, 11 727,08 грн - судового збору, 108 180,53 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2023 у справі № 904/2576/22 (904/721/23) та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Стверджує, що суд першої інстанції не врахував, що надана відповідачем копія договору містить інші умови, ніж надана позивачем, зокрема, строк оплати товару, який вказаний в п. 4.1 Договору встановлений 30.11.2021 та не відповідає версії Договору, в якій цей строк сторони погодили 31.12.2022. Окрім того, у договорі, який підписував відповідач, відсутні положення п. 3.1 договору про те, що попередня оплата за товар має бути здійснена покупцем в термін, вказаний у додатках до Договору. Також положення п. 2.1 Договору не мають містити інформацію про те, що продавець постачає товар покупцю на умовах, наведених у Додатковій угоді № 1, яка є невід`ємною частиною цього Договору.

Скаржник зазначає, що судом встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів копій видаткових накладних №408 від 28.08.2021, №409 від 30.08.2021, №410 від 31.08.2021 та №411 від 01.09.2021; ТТН від 30.08.2021, 31,08.2021, 01.09.2021 та від 28.08.2021.

Наголошує, що розмір судових витрат на професійну правничу допомогу позивача є необґрунтованим та неспівмірним.

Крім того, заявник апеляційної скарги звертає увагу, що в позовній заяві наведений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, а саме: 30 000,00 грн.

Поміж іншого, до апеляційної скарги долучено клопотання про зупинення провадження у справі № 904/2576/22 (904/721/23) до набрання законної сили судовим рішенням у справі №904/2576/22 (904/1972/23).

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

14.12.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли пояснення до судового засідання, в яких просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

В судовому засіданні 08.02.2024 приймав участь представник відповідача (апелянта) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Позивач, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви, апеляційної/касаційної скарги до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника позивача.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності

Представник апелянта просив суд скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви в повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутнього представника апелянта, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17 серпня 2021 року між ДЕРЖАВНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «ДОСЛІДНЕ ГОСПОДАРСТВО «ДНІПРО» ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ ІНСТИТУТУ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК УКРАЇНИ» (далі ДП ДГ «Дніпро) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ» (далі ТОВ «ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ») було укладено Договір поставки товару з відстрочкою платежу №20/08/2021 від 17.08.2021(далі Договір).

Умовами вказаного Договору сторони погодили, що Продавець зобов`язується поставити, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити на умовах цього Договору товар (Насіннєвий матеріал: кукурудза, соняшник, просо, овес, горох, яровий ячмінь, сорго суданське, пшениця озима, озимий ячмінь), на вибір Покупця згідно Додатковій угоді №1. Сума договору складає до 2 000 000,00 грн. (п. 1.1. Договору).

Базові умови поставки визначені пунктами п.п. 2.1. 2.3. Договору:

- Продавець постачає товар Покупцю на умовах, наведених у Додатковій угоді №1, які є невід`ємною частиною цього Договору;

- товар Покупцю може постачатися партіями. Строки поставки погоджуються сторонами додатково.

- датою поставки товару вважається дата вказана у видаткових накладних на відпуск товару. З дати поставки до Покупця переходить Право власності на товар, а також пов`язаний з таким правом ризик випадкової загибелі або пошкодження (псування) поставленого згідно умов цього Договору товару.

Згідно з п.п. 4.1.- 4.3 Договору:

- покупець зобов`язується оплатити товар в безготівковому порядку, шляхом здійснення оплати вартості товару на поточний рахунок Продавця з відстрочкою платежу до 30.11.2021;

- попередню оплату повинно бути проведено Покупцем в термін вказаний у додатках до Договору;

- у разі прийняття Покупцем товару, що не вказаний в Доповненнях до цього Договору, Покупець тим самим надає свою згоду, щодо вартості, кількості та асортименту прийнятого ним товару згідно відповідної видаткової накладної.

Додатковою угодою №1 до Договору від 17.08.2021 сторони визначили: найменування товару (пшениця озима Мудрість одеська перша репродукція); кількість 250 т; загальна вартість товару 2 000 000,00 грн. в т.ч. ПДВ. Постачання товару здійснюється на умовах: EXW: Франко-склад продавця, розрахунок здійснюється шляхом здійснення оплати вартості товару на поточний рахунок Продавця з відстрочкою платежу до 30.11.2021.

Строк дії Договору погоджено розділом 9, а саме Договір набирає чинності з дати підписання та діє до 31.12.2021, але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами всіх своїх зобов`язань за цим Договором.

На виконання умов Договору, Позивач відвантажив (поставив) товар в загальній кількості 154т, вартістю 1 232 000,01 грн, що підтверджується:

- видатковою накладною №408 від 28.08.2021 352 000,00 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №409 від 30.08.2021 176 000,01 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №410 від 31.08.2021 352 000,00 грн з ПДВ;

- видатковою накладною №411 від 01.09.2021 352 000,00 грн з ПДВ.

Видаткові накладні підписані уповноваженою особою Покупця та скріплені печаткою, без зауважень чи заперечень щодо кількості/якості поставленої продукції.

Зауваження до товаро-транспортних накладних, що додані до позову, також відсутні.

Пунктом 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

За результатами проведених господарських операцій з поставки товару, ДП ДГ «Дніпро», як платник податку, на виконання вказаних вимог податкового законодавства, здійснив реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних наступні податкові накладі: №69 від 31.08.2021, №68 від 30.08.2021, №67 від 28.08.2021, №2 від 01.09.2021.

Вказані документи, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, і є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар з Продавцем.

В подальшому між сторонами укладено договір про зарахування зустрічних однорідних вимог, умовами якого сторони дійшли згоди про те, що грошове зобов`язання ТОВ «ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ» за Договором №34/ОБ від 30.03.2020 в сумі 712 811,07 грн є виконаним, шляхом зарахування вказаних коштів в якості оплати поставленого товару за Договором 17.08.2021.

Залишок зобов`язання, взятого на себе Відповідачем, за умовами Договору від 17.08.2021, з своєчасної та повної оплати товару, становить 519 188,94 грн та є невиконаним.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилається на не належне виконання Відповідачем зобов`язання зі сплати заборгованості за Договором поставки товару з відстрочкою платежу №20/08/2021 від 17.08.2021.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про встановлення факту наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" заборгованості у загальному розмірі 781 805,31 грн, а тому вважав позовні вимоги Державного підприємства "Дослідне господарство "ДНІПРО" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню повністю.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Щодо клопотання про зупинення провадження у справі № 904/2576/22 (904/721/23), то таке обґрунтоване тим, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2023 було прийнято матеріали справи №904/2576/22(904/1972/23) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" до Державного підприємства "Дослідне господарство "ДНІПРО" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" про визнання недійсним пункт 2.1, 4.1 та 4.2 Договору №20/08/2021 поставки товару з відстрочкою платежу від 17.08.2021 та призначено підготовче засідання на 18.05.2023 о 12:15 год.

Враховуючи той факт, що в межах справи №904/2576/22 (904/1972/23) розглядається питання про визнання недійсним пункт 2.1, 4.1 та 4.2 Договору №20/08/2021 поставки товару з відстрочкою платежу від 17.08.2021, які встановлюють строк настання обов`язку ТОВ "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" щодо розрахунку за поставлений товар, а також розмір відповідальності за невиконання зобов`язань, на думку заявника існує необхідність в зупиненні провадження у справі № 904/2576/22 (904/721/23) до набрання законної сили рішенням у згаданій справі.

Правовою підставою для зупинення провадження у справі заявник визначив п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.

Колегія суддів зауважує, що згідно п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

В постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 917/130/19 зроблено наступний правовий висновок, що пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини 4 та 6 статті 75 ГПК України). Як неможливість розгляду зазначеної справи потрібно розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як саме справа, яка розглядається господарським судом, пов`язана зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлена неможливість розгляду справи.

Аналогічну правову позицію виклав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 10.09.2019 у справі № 922/1962/17, від 17.12.2019 у справі № 917/131/19, від 23.01.2020 у справі № 917/130/19.

Тобто, метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинене. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі потрібно зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього (правові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 15.05.2019 у справі № 904/3935/18, від 17.12.2019 у справі № 917/131/19.

Необхідно зазначити, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.05.2023 вже було відмовлено в задоволенні клопотання ТОВ "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" про зупинення провадження у справі №904/2576/22(904/721/23).

Відмовляючи у задоволенні клопотання, суд першої інстанції вже зазначав, що не є об`єктивною неможливістю розгляду справи, у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, належна оцінка яких у відповідності до ст. 86 ГПК України дозволить суду встановити обставини, які входять до предмету доказування у справі та, відповідно, прийняти законне та обґрунтоване рішення, у зв`язку з чим, відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі.

При цьому звернув увагу, що Відповідач не буде позбавлений права звернутись з заявою про перегляд рішення у даній справі за нововиявленими обставинами у разі задоволення позову про визнання недійсним пунктів 2.1, 4.1 та 4.2 Договору №20/08/2021 поставки товару з відстрочкою платежу від 17.08.2021.

В свою чергу, апеляційний суд погоджується з тим, що заявником не надано доказів об`єктивної неможливості розгляду справи №904/1143/21 (904/4693/22) до вирішення справи №904/2576/22 (904/1972/23), а відтак і не доведено неможливості з`ясування питання наявності заборгованості в рамках господарської справи та відповідно прийняття судового рішення за результатом її апеляційного перегляду за наявними матеріалами, які дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), що є предметом судового розгляду, виходячи з меж позовних вимог та доводів апеляційної скарги, адже під час розгляду тієї чи іншої справи суд самостійно досліджує докази та застосовує практику Верховного Суду.

Будь-яких інших обставин, що впливали б на оцінку доказів, якими сторонами обґрунтовують свої доводи у даній справі стосовно наявності або відсутності юридичних підстав, що впливають на результати розгляду справи, а відтак, свідчили б про наявність обов`язкових підстав для зупинення судом апеляційної інстанції провадження у даній справі, в клопотанні не наведено.

До того ж, відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18 та від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18 зроблено наступний правовий висновок, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

В свою чергу, необґрунтоване зупинення провадження за відсутності достатніх правових підстав, не сприятиме виконанню завдань господарського судочинства, має наслідком недотримання положень Конвенції щодо "розумних строків розгляду справи" та може порушити вимоги статті 6 Конвенції стосовно забезпечення права на справедливий суд.

З огляду на вищенаведене, а також враховуючи те, що апеляційним судом не встановлено наявність інших обставин, передбачених ст. 227 ГПК України, що зумовлювали б обов`язок суду зупинити провадження у справі, подане клопотання не підлягає задоволенню.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р..

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно ч. 1 ст. 2 КУзПБ від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

За приписами ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Державне підприємство "Дослідне господарство "ДНІПРО" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" стягнення заборгованості у розмірі 781 805,31 грн.

В матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву Державного підприємства "Дослідне господарство "ДНІПРО" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України", в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).

За приписами ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України).

Як визначено ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 180 ГК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 712 ЦК України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару (постанова Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19).

Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.

Згідно ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За приписами ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідач допустив неналежне виконання прийнятих на себе зобов`язань в частині своєчасного та повного розрахунку за поставлений Позивачем товар, строк розрахунку за який настав 01.12.2021. Вказане призвело до виникнення простроченої заборгованості за Договором від 17.08.2021 в сумі 519 188,94 грн, що підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку.

Щодо тверджень апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував, що надана відповідачем копія договору містить інші умови, ніж надана позивачем, зокрема, строк оплати товару, який вказаний в п. 4.1 Договору встановлений 30.11.2021 та не відповідає версії Договору, в якій цей строк сторони погодили 31.12.2022. Окрім того, у договорі, який підписував відповідач, відсутні положення п. 3.1 договору про те, що попередня оплата за товар має бути здійснена покупцем в термін, вказаний у додатках до Договору. Також положення п. 2.1 Договору не мають містити інформацію про те, що продавець постачає товар покупцю на умовах, наведених у Додатковій угоді № 1, яка є невід`ємною частиною цього Договору.

Так, відповідно до п. 2.1. Договору, редакцію якого надав позивач (т. 1 а.с. 12-13), базові умови поставки: Продавець постачає товар Покупцю на умовах, наведених у Додатковій угоді №1, які є невід`ємною частиною цього Договору.

За умовами п. 3.1 Договору асортимент та базова вартість Товару (за одиницю виміру) наведена у Додаткових угодах № 1, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно п.п. 4.1 Договору Покупець зобов`язується оплатити товар в безготівковому порядку, шляхом здійснення оплати вартості товару на поточний рахунок Продавця з відстрочкою платежу до 30.11.2021.

В свою чергу, відповідно до п. 2.1 Договору, редакцію якого надав відповідач (т. 1 а.с. 180-181), базові умови поставки: Продавець постачає товар Покупцю на умовах, наведених у Додатковій угоді №1.

За умовами п. 3.1 Договору асортимент та базова вартість Товару (за одиницю виміру) наведена у Додаткових угодах № 1, які є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно п.п. 4.1 Договору Покупець зобов`язується оплатити товар в безготівковому порядку, шляхом здійснення оплати вартості товару на поточний рахунок Продавця з відстрочкою платежу до 31.12.2022.

Таким чином, редакції наданих Сторонами копій Договорів різняться за датою оплати та відсутністю посилання у п. 2.1 Договору на невід`ємність Додаткової угоди №1 як частини цього Договору, що втім не змінює наявність такої умови в інших пунктах Договору, як-то п. 3.1 тощо.

При цьому слід зауважити на тому, що обидві версії Договору містять ідентичний предмет Договору та п. 1.1 Договору, яким визначено, що Продавець зобов`язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити на умовах цього Договору Товар (насіннєвий матеріал: кукурудзи, соняшника, проса, овеса, гороху, ярового ячменю, сорго суданське, пшениця озима, озимий ячмінь), на вибір Покупця згідно Додатковій угоді № 1. Сума договору складає до 2 000 000,00 грн.

Тобто, Сторонами погоджено, що ними визнається, виходячи зі змісту наданих редакцій Договору, що, зокрема, Покупець зобов`язався прийняти та оплатити на умовах цього Договору Товар згідно Додатковій угоді № 1, посилання на які міститься по багатьом умовам Договору, як наданого позивачем, так і відповідачем.

З наданих Сторонами копій Додаткової угоди № 1 (Додаток № 1, т. 1 а.с. 14, 182) слідує, що: «Загальна вартість товару, що поставляється за даною Додатковою угодою № 1 до Договору поставки товару з відстрочкою платежу №20/08/2021 від 17 серпня 2021 р. складає 2 000 000,00 (два мільйони гривень 00 копійок) з ПДВ. Продавець постачає товар Покупцю на умовах: EXW: «Франко-склад продавця», розрахунок здійснюється шляхом здійснення оплати вартості Товару на поточний рахунок Продавця з відстрочкою платежу до 30.11.2021.

Отже, визначення моменту, до якого має бути виконаний обов`язок з оплати вартості Товару, співпадає в обох версіях наданих сторонами Додаткової угоди № 1. При цьому обидві редакції Договору відсилають на визначення умов оплати в Додатковій угоді № 1 (п. 1.1 розділу Предмет Договору).

Слід зауважити, що важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Так, ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до приписів ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відтак на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістом ч. 1 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Так, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2023 було витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділляагрозахист» (21029, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 122) оригінал (для огляду в судовому засіданні) та належним чином завірену копію (для долучення до матеріалів справи):

- Договору поставки товару з відстрочкою платежу №20/08/2021 від 17.08.2021;

- Додаткової угоди №1 від 17.08.2021 до Договору від 17.08.2021 та/або інших угод, що були укладені між сторонами до Договору від 17.08.2021;

- Видаткових накладних №408 від 28.08.2021, №409 від 30.08.2021, №410 від 31.08.2021 та №411 від 01.09.2021;

- ТТН від 30.08.2021, 31,08.2021, 01.09.2021 та від 28.08.2021.

Проте Відповідачем вимоги ухвали суду від 23.03.2023 виконано не було.

В той же час, Позивачем було надано для огляду в засіданні оригінал Договору поставки товару з відстрочкою платежу №20/08/21 від 17.08:2021 та Додаток до Договору поставки товару з відстрочкою платежу №20/08/21 від 17.08.2021. Відмінностей від копій вищевказаних документів, наданих позивачем разом з позовною заявою, суд не встановив.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що Відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами, що Договір від 17.08.2021, який долучений до позовної заяви та за яким у ТОВ "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" виникло зобов`язання щодо сплати заборгованості, має інші строки оплати товару, ніж ті, які вказані у Договорі від 17.08.2021, копія якого була надана Відповідачем.

В свою чергу, колегія суддів наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив із того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У п.п. 1 - 3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Апеляційний суд зауважує, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про більшу вірогідність існування обставин, на які посилався позивач, щодо укладення Договору оренди саме на умовах, наведених у наданій ним редакції, й, відповідно, непідтвердженність обставин, якими обґрунтовував відповідач свої заперечення щодо визначення сторонами іншої кінцевої дати оплати вартості товару (моменту виконання обов`язку з проведення розрахунків), ніж 30.11.2021, а також відсутності простроченої заборгованості з 01.12.2021. На користь цього додатково свідчать як умови обох версій Договору, які відсилають на Додаткову угоду № 1 (зміст якої ідентичний в редакціях Сторін), в тому числі щодо порядку здійснення оплати (її строків), так і те, що враховуючи дату укладення Договору - 17.08.2021, дати поставки (доставки) товару - 28.08.2021, №409 від 30.08.2021, №410 від 31.08.2021 та №411 від 01.09.2021, виглядає сумнівним можливість визначення та погодження сторонами такої тривалої відстрочки оплати більш ніж на рік, а саме: до 31.12.2022.

Аргументи апелянта про те, що судом встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів копій видаткових накладних №408 від 28.08.2021, №409 від 30.08.2021, №410 від 31.08.2021 та №411 від 01.09.2021; ТТН від 30.08.2021, 31,08.2021, 01.09.2021 та від 28.08.2021, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

При цьому варто зазначити, що в суді першої інстанції відповідач посилався лише на сумніви щодо підписання вказаних вище документів уповноваженими особами відповідача, а саме: підпис генерального директора ТОВ «ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ», підпис головного бухгалтера ТОВ «ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ», а також печатка, проте, в чому саме полягають такі сумніви Відповідач жодним чином не обґрунтовував.

Більше того, суд першої інстанції сприяв сторонам в реалізації принципу змагальності та неодноразово витребовував у правоохоронних органів оригінали видаткових накладних та ТТН, які були вилучені під час обшуків.

Відтак, апеляційний суд доходить висновку, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про більшу вірогідність існування обставин, на які посилався позивач, щодо підтвердження факту поставки за Договором поставки товару з відстрочкою платежу №20/08/2021 від 17.08.2021 (з урахуванням Додаткової угоди №1 від 17.08.2021) товару за видатковими накладними №408 від 28.08.2021, №409 від 30.08.2021, №410 від 31.08.2021 та №411 від 01.09.2021 та ТТН від 30.08.2021, 31,08.2021, 01.09.2021 та від 28.08.2021 на загальну суму 1 232 000,01 грн, та непідтвердженність обставин, якими обґрунтовував відповідач свої заперечення, щодо відсутності заборгованості, оскільки відповідними доказами доведено факт виконання грошового зобов`язання лише в розмірі 712 811,07 грн, шляхом укладення договору про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно заборгованість складає 519 188,94 грн.

Отже, є правильним висновок господарського суду про те, що Відповідач допустив неналежне виконання прийнятих на себе зобов`язань в частині своєчасного та повного розрахунку за поставлений Позивачем товар, строк розрахунку за який настав 01.12.2021. Вказане призвело до виникнення простроченої заборгованості за Договором від 17.08.2021 в сумі 519 188,94 грн, що підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 216 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України, в силу якої у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

В свою чергу, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Сторони погодили, що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та чинним законодавством України. Порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (п. 8.1. Договору).

За порушення строків оплати товару Покупець виплачує Продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. В разі, якщо прострочення перевищить 10 робочих днів, то окрім пені Покупець зобов`язаний сплатити штраф в розмірі 10% від несплаченої суми (п. 8.2. Договору).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 50 197,75 грн - пені, 51 918,90 грн штрафу.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що розрахунки щодо штрафних санкцій були проведені відповідно до умов договору, які Відповідач у добровільному порядку взяв на себе підписавши відповідний Договір.

Слід зазначити, що сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України та погодили на свій власний розсуд, виходячи зі ст. 627 ЦК України, можливість застосування до Покупця за порушення строків оплати товару пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а також штрафу в розмірі 10% від несплаченої суми у разі прострочення оплати понад 10 робочих днів.

ТОВ «ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ» наявність своєї вини в порушенні зобов`язання, передбаченого п.п. 4.1 Договору та умовами Додаткової угоди №1 до Договору, як це вимагається ч. 2 ст. 614 ЦК України, не спростовано, що є підставою для притягнення його до відповідальності у вигляді сплати неустойки.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні втрати пов`язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тому ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов`язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відтак, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Отже з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, кредитор (постраждала сторона) також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав, на відміну від доведення розміру збитків. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем строків виконання грошових зобов`язань з оплати поставленого товару, позивач на підставі статті 625 ЦК України має право нараховувати 3% річних та інфляційні втрати.

Наведеним спростовуються доводи апелянта про те, що в його діях відсутня вина у формі умислу, протиправна дія чи бездіяльність, а тому стягнення інфляційних втрат та 3% річних є безпідставним, оскільки стягнення 3% річних та інфляційних втрат не пов`язується з наявністю в діях відповідача вини, позаяк такі нарахування не є санкціями, а виступають мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, тобто способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (неналежне виконання зобов`язання), а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача три відсотки річних в сумі 18 434,76 грн та інфляційні втрати в сумі 142 064,96 грн.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Слід наголосити на тому, що обчислення пені, 3% річних та інфляційних втрат не потребує спеціальних знань, оскільки їх розмір визначається шляхом математичних розрахунків з урахуванням норм законодавства та умов договору, що віднесено до компетенції суду (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 02.07.2019р. у справі 925/1641/17).

У Постанові Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17 викладений наступний правовий висновок: «З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контр розрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Наявний розрахунок позивача щодо 3% річних та інфляційних втрат, з яким погодився суд першої інстанції, був перевірений колегією суддів на предмет правильності та обґрунтованості розрахунків, арифметичних та методологічних помилок чи невідповідностей приписам законодавства України, виявлено не було.

За таких умов, є обґрунтованим та не спростовано скаржником стягнення з нього 3% в розмірі 18 434,76 грн та інфляційних втрат в розмірі 142 064,96 грн.

За таких умов, відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення основної суми боргу, неустойки (пені та штрафу), 3% річних та інфляційних втрат.

Крім того, судом встановлено, що Позивачем заявлено про стягнення з ТОВ "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 108 180,53 грн, які задоволені господарським судом.

Апелянт не погоджується з рішенням суду в частині розподілу удових витрат, вважає розмір судових витрат на професійну правничу допомогу позивача необґрунтованим, та неспівмірним, таким, що не відповідає попередньому (орієнтовному) розрахунку.

Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Варто зауважити, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18).

Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики, адвокату необхідно дотримуватись принципу розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Згідно ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ч.ч. 4-6 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.

Поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у частині четвертій статті 129 ГПК України, у частині п`ятій цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

До того ж суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Матеріалами справи засвідчується наступне.

Позивач у позовній заяві вказав попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку з розглядом даного позову в суді першої інстанції - 30 000,00 грн (вартість послуг правничої допомоги).

Водночас, згідно поданого 23.03.2023 до Господарського суду Дніпропетровської області клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, ДП «ДГ «Дніпро» просив стягнути з ТОВ "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" 108 180,53 грн.

Тобто, позивач суттєво збільшив вартість послуг з професійної правничої допомоги, при цьому не обґрунтувавши причини такої істотної зміни ціни та розбіжностей з попереднім (орієнтовним) розрахунком.

Крім того, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу надано:

- Договір №02/01-23 від 02.01.2023 про надання правничої допомоги (т. 1 а.с. 43-45);

- акт про надання правничої допомоги від 23.03.2023 (т. 1 а.с. 78);

- рахунок-фактуру №23/23 від 23.03.2023 (т. 1 а.с. 80);

- рахунок-фактуру №23/23-2 від 23.03.2023 (т. 1 а.с. 79).

З Договору №02/01-23 про надання правничої допомоги, який укладений між ДП «ДГ «Дніпро» (Клієнт) та Полєшко Е.П. (Адвокат) 02.01.2023, тобто задовго до подання позовної заяви до господарського суду із зазначенням попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат (22.02.2023), слідує, що адвокат зобов`язується: надавати Клієнту консультації з питань адміністративного права; надавати Клієнту правничу допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи), а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором (п. 1.1. Договору).

Згідно п. 4.1. Договору гонорар Адвоката за даним Договором складає суму Актів наданої правничої допомоги, що підписані сторонами, та не може становити менше 30 000,00 грн за супроводження однієї судової справи в суді однієї інстанції.

А відповідно до п. 4.8. Договору розмір «гонорару успіху» за досягнення позитивного результату внаслідок надання Адвокатом правничої допомоги Клієнту відповідно до цього Договору складає 10% від стягнутої суми на користь клієнта. Під «досягненням позитивного результату» сторони розуміють винесення судом першої інстанції рішення на користь Клієнта про стягнення з відповідача не менше 70% суми, визначеної у позові. Повна оплата «гонорару успіху» за досягнення позитивного результату за цим Договором проводиться впродовж 30 календарних днів з дати ухвалення судом першої інстанції відповідного рішення.

Як вбачається з акту про надання правничої допомоги від 23.03.2023, загальна вартість перелічених в п. 1 послуг, що надається Адвокатом становить 30 000,00 грн. Вказана вартість послуг відповідає положенням п. 4.1 Договору та є погодженою сторонами. Клієнт зобов`язаний здійснити розрахунок за отримані правничі послуги протягом 3-х днів від дати підписання сторонами Акту та пред`явленого Адвокатом рахунка-фактури (п. 2 Акту).

Натомість п. 3 Акту визначено, що «гонорар успіху» за досягнення позитивного результату для Клієнта, згідно положень п. 4.8 Договору, складає 78 180,53 грн. Повна оплата «гонорару успіху» має бути проведена впродовж 30 календарних днів з дати ухвалення судом першої інстанції рішення у справі.

Загальна вартість правничих послуг, що надана Адвокатом в межах справи про стягнення в судовому порядку заборгованості з Державного підприємства "Дослідне господарство "АНДРІЇВСЬКЕ" Інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України" становить 108 180,53 грн (п. 4 Акту).

Рахункифактури №23/23 від 23.03.2023 та №23/23 від 23.03.2023 виставлені відповідно на суми 30 000,00 грн та 78 180,53 грн.

За приписами ч. 6 ст. 129 ГПК України якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Слід наголосити, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ГПК України).

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 у справі «Пономаренко проти України»).

За приписами ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, апеляційний суд зазначає, що заявник міг спрогнозувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, в тому числі гонорар успіху, під час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку в позовній заяві, а у випадку перевищення фактичного розміру витрат над їх орієнтовним розміром, не був позбавлений можливості довести, що не міг передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку, проте цим правом не скористався.

За таких умов, враховуючи вищенаведені обставини у їх сукупності, встановивши, що розмір судових витрат, заявлений до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, що є наслідком свідомих дій позивача, якому було достоменно відомо про умови п.п. 4.1, 4.8 Договору №02/01-23 від 02.01.2023 про надання правничої допомоги щодо гонорару та умов розрахунків, що вказує на можливість ДП «ДГ «Дніпро» передбачити такі витрати на час подання до Господарського суду Дніпропетровської області попереднього (орієнтовного) розрахунку разом із позовом, і це не спростовано останнім в установленому порядку належними та допустимими доказами, колегія суддів, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 4-7, 9 ст. 129 ГПК України, вважає обґрунтованими сукупні витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі, що був зазначений у попередньому (орієнтовному) розрахунку, а саме: 30 000,00 грн та відмовляє в решті вимог на суму 81 379,47 грн.

Вказане відповідає правозастосуванню норми ч. 6 ст. 129 ГПК України, наведеному в додатковій постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 905/2291/19.

При цьому судом також враховуються правові висновки в постанові Великої Палати Верховного суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, в якій зазначено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.

Заперечення відповідача щодо необґрунтованості витрат позивача на професійну правничу допомогу, спростовуються, зокрема, змістом п. 1 Акту про надання правничої допомоги від 23.03.2023, відповідно до якого Адвокат надав, а Клієнт прийняв наступні правничі послуги в межах справи про стягнення з ТОВ "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ": вивчення та аналіз первинних документів кредиторської заборгованості (2 год.); консультація з питань поновлення втрачених документів первинного обліку та допомога в їх поновленні/отриманні (3 год.); розрахунок суми позову, штрафних санкцій, інфляційних втрат і пені (1 год.); підготовка позовної заяви (2 год.); послуги з формування комплекту документів для сторін і суду (копіювання, завірення) (2 год.); послуги з направлення відповідачу пакета позовних документів (1 год.); послуги з звернення до суду (подача позову до канцелярії суду) (1 год.); контроль руху (постійно до моменту отримання рішення у справі); написання клопотань/заяв, заперечень, пояснень на час розгляду справи в суді (постійно до моменту отримання рішення у справі); листування з відповідачем з питань, що виникають при розгляді справи в суді (постійно до моменту прийняття рішення у справі); участь представника у судових засіданнях (постійно до моменту прийняття рішення у справі).

Надання вказаних послуг загальною вартістю 30 000,00 грн. засвідчено матеріалами справи та не спростовано апелянтом в установленому законом порядку.

Клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідач не подавав, при цьому посилання на неотримання клопотання спростовуються матеріалами справи.

Доказів неспівмірності цих витрат, як цього вимагають приписи ч. 6 ст. 126 ГПК України, скаржник суду не надав ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду, матеріали справи таких не містять, судом таких обставин не встановлено.

Підсумовуючи усе вищенаведене, колегія суддів зауважує, що принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.

Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).

З урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, частково є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, а тому рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2023 у справі № 904/2576/22 (904/721/23) в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу належить змінити, як таке, що прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, в результаті порушення норм процесуального права, зменшивши суму стягнення з 108 180,53 грн до 30 000,00 грн. В частині стягнення 78 180,53 грн витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

В решті оскаржуване рішення залишається без змін.

Частиною 14 ст. 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В той же час, відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Так як апеляційну скаргу задоволено частково, проте, з огляду також на те, що спір у даній справі виник із неправильних дій відповідача, які призвели до порушення ним своїх грошових зобов`язань за договором щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару, суд відповідно покладає судові витрати на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2023 у справі № 904/2576/22 (904/721/23) задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2023 у справі №904/2576/22 (904/721/23) в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" (21029, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 122, код ЄДРПОУ 37898486) на користь Державного підприємства "Дослідне господарство "ДНІПРО" Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України" (52071, Дніпропетровська обл., Дніпропетровський р-н, с. Дослідне, код ЄДРПОУ 30093529) 30 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

В частині стягнення 78 180,53 грн витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

В решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2023 у справі № 904/2576/22 (904/721/23) залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 13.02.2024

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя А.Є. Чередко