Ухвала

від 12.02.2024 по справі 911/356/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"12" лютого 2024 р. м. Київ Справа № 911/356/24

Господарський суд Київської області у складі судді Христенко О.О., розглянувши заяву б/н від 07.02.2024 (вх. № 13/24 від 08.02.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківбуд-монтаж» про вжиття заходів забезпечення позову

встановив:

08.02.2024 до Господарського суду Київської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківбуд-монтаж» надійшла заява від 07.02.2024 (вх. № 13/24 від 08.02.2024), в порядку ст. ст. 136 - 140 Господарського процесуального кодексу України, в якій заявник просить суд вжити заходи до забезпечення позову шляхом:

заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Кумир+» використання нежитлової будівлі, будинку охорони, А1, зі складовими частинами: бетонним вимощенням, 1 площею 300 кв.м.; комплектною трансформаторною підстанцією ПС-110/6 кВ, 2, виробництва 1968 року; спорудою, огорожею, 3 (адреса: Київська область, Білоцерківський район, м. Біла Церква, вул. Івана Кожедуба, 361Б, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 22715499321030);

заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Кумир+» (код ЄДРПОУ 44418098) та іншим юридичним і фізичним особам, вчиняти будь-які дії, в тому числі укладати договори, вчиняти реєстраційні дії, тощо, щодо нежитлової будівлі, будинку охорони, А1, зі складовими частинами: бетонним вимощенням, 1, площею 300 кв.м.; комплектною трансформаторною підстанцією ПС-110/6-кВ, виробництва 1968 рок; спорудою, огорожею, 3 (адреса: Київська область, Білоцерківський район, м. Біла Церква, вул. Івана Кожедуба, 361Б, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 22715499321030).

У відповідності до вимог статті 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Згідно з положеннями частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема: забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Заборона вчиняти певні дії, як процесуальний захід забезпечення позову, має на меті обмежити активну поведінку особи, щодо якої вживається такий захід, шляхом встановлення судом певного зобов`язання особи, яке виникає безпосередньо з відповідного процесуального документа (ухвали суду про забезпечення позову) та покликане забезпечити виконання ймовірного судового рішення про задоволення позову і забезпечує ефективний захист, поновлення порушених прав позивача.

Отже, забезпечення позову - це, по суті обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача і з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачеві або іншим особам здійснювати певні дії.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів та, вживаючи заходи забезпечення позову, слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України, викладені у постановах Верховного Суду від 08.07.2022 у справі №904/9691/21, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21, від 21.04.2022 у справі №922/3109/21, від 21.10.2021 у справі №910/20007/20, від 11.11.2020 у справі № 910/13709/19, від 26.10.2020 у справі №907/477/20 та від 14.06.2018 у справі №916/10/18.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частини 2, 5, 6, 7 статті 137 ГПК України), про що зазначено в постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, згідно зі статтями 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, суд дійшов висновку, що вона не містить обґрунтованих мотивів, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності термінового вжиття визначених заявником заходів забезпечення позову.

Саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав і охоронюваних законом інтересів позивача, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.

Суд зауважує, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на заявника.

Однак, в даному випадку, до поданої заяви належних доказів того, що ТОВ «Кумир+» реально вчиняються дії щодо відчуження належного заявнику майна, не додано, а самі викладені заявником твердження є лише припущеннями, втім наявність посилань на те, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову матиме наслідком неможливість захистити свої порушені права, не може бути достатньою підставою для забезпечення позову з огляду на унормований приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування.

Окрім того, заявник звернувся до суду з вимогами немайнового характеру, а тому має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому, у постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 Об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що у немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Разом з цим, суд зазначає, що вимога позивача про забезпечення позову, зокрема, заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Кумир+» та іншим юридичним і фізичним особам, вчиняти будь-які дії, взагалі є неконкретизованою, що виключає можливість її розгляду.

Як вже зазначалося, саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.

Суд зауважує, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на позивача.

Статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.

Здійснивши оцінку доводів Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківбуд-монтаж» щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості викладених у заяві вимог, суд зазначає, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та доказів, на підставі яких, суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності забезпечення позову.

Згідно із приписами ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Враховуючи, що заяву про забезпечення позову судом розглянуто, тому витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківбуд-монтаж» по сплаті судового збору за положеннями статті 129 ГПК України та Закону України «Про судовий збір» відшкодуванню та поверненню не підлягають.

Враховуючи наведене вище, керуючись ст.ст. 129, 136, 140, 234 ГПК України, суд -

постановив:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Білоцерківбуд-монтаж» в задоволенні заяви б/н від 07.02.2024 (вх. № 13/24 від 08.02.2024) про вжиття заходів до забезпечення позову.

Ухвала набирає законної сили у порядку визначеному Господарським процесуальним кодексом України та може бути оскаржена у встановленому порядку.

Ухвалу підписано - 12.02.2024

Суддя О.О. Христенко