Рішення

від 12.02.2024 по справі 640/19635/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2024 року № 640/19635/21

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Білоноженко М.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рістон Ойл" про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рістон Ойл", в якому просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рістон Ойл" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 143000,00 грн;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рістон Ойл" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 2312,31грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 робочих місць (норматив 7 місць, працевлаштовано- 6), згідно зі статтею 19 Закону, відповідачем не виконаний, у зв`язку з чим, останнього зобов`язано сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2021 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

16.08.2021 до Окружного адміністративного суду надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив та просив суд у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

На виконання вимог Закону №2825-IX cупровідним листом від 05.01.2023 №03-19/1700/23 матеріали справи №640/19635/21 передано до Київського окружного адміністративного суду (вх. від 05.12.2023 №56590).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду, справу №640/19635/21 передано до розгляду судді Білоноженко М.А.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду міста Києва від 19.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Рістон Ойл" подано до Фонду «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік» за формою 10-ПОІ, (річна), затверджений наказом Мінпраці та соціальної політики № 591 від 27.08.2020.

У звіті зазначено, що середньооблікова кількість працівників і облікового складу підприємства у 2020 році становила 180 осіб, відповідно до 4% нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовано 7 особу з інвалідністю, але працевлаштовано 6 осіб з інвалідністю. У зв`язку з цим, відповідач зазначив у звіті суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 143 000,00 грн.

Оскільки відповідачем не виконано нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, та не сплачено адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 143 000,00 грн., позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення цієї санкції, а також пені в розмірі 2 312,31 грн. за несвоєчасну її сплату відповідачем.

Правові засади соціальної захищеності інвалідів в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, врегульовані Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Відповідно до норм статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Згідно приписів ч. ч. 1 та 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом положень ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», на відповідача, як працедавця, покладено обов`язок створити робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частин першої, другої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частина перша статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», встановлює, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

У частині першій статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», установлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті, передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

З наведеного слідує, що, дійсно, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця; створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; в разі не виконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Таким чином, на підприємство (суб`єкта господарювання) покладається обов`язок самостійного працевлаштування інвалідів шляхом створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів, в тому числі і центри зайнятості.

В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство (фізичну особу) здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, від 28.05.2019 у справі № 807/554/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82080041) та від 28.05.2019 у справі № 820/2287/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82079285), від 24.02.2020 у справі № 820/2132/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87779435).

Крім того, Верховний Суд у постанові від 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, зазначив, що Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств. Тож, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів.

Отже, передбачена частиною першою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», юридична відповідальність у вигляді виникнення обов`язку суб`єкта господарювання сплатити адміністративно-господарські санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів може мати місце у разі: 1) порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: невиділення та нестворення робочих місць, ненадання державній службі зайнятості інформації, незвітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів; 2) порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Як вбачається із матеріалів справи, на підтвердження створення робочих місць, на які може бути працевлаштовано інвалідів згідно з установленим нормативом, відповідач надав відповідачу копії звітів форми № 3-ПН, поданих до відповідного центру зайнятості (а.с. 38-195). З указаних звітів вбачається, що відповідач повідомляв відповідний центр зайнятості про наявність на підприємстві вакантних посад, на якій може бути працевлаштовано інвалідів.

При цьому, на підприємстві були працевлаштовані особи, з інвалідністю.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що вищевказані вакантні посади у відповідача були наявні упродовж 2020 року, що дає підстави стверджувати про виконання ним обов`язку щодо вжиття залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення. У ході судового розгляду справи судом також не здобуто доказів направлення відповідним центром зайнятості інвалідів до відповідача для працевлаштування, а також відмови останнім у працевлаштуванні інваліда на вищевказаній посаді.

Також, судом не встановлено, що за наслідками безпосереднього звернення інвалідів відповідачем було відмовлено у їх працевлаштуванні на указаній вище посаді.

Так, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, відповідно до встановленого Законом нормативу, субсидіарно покладається, як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості, при цьому, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт за формою. Слід зазначити, що позивачем не надано доказів відмови в працевлаштуванні інвалідів збоку відповідача, а також, не надано доказів, що державна служба зайнятості в спірний період направляла інвалідів для працевлаштування відповідачу, яким було відмовлено у працевлаштуванні. Також, і не було надано доказів безпосереднього звернення інвалідів на підприємство з метою працевлаштування, і відмови у такому працевлаштуванні.

Згідно частин 1,2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи вимоги статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та відсутність підстав для задоволення позову, судові витрати по справі не розподіляються.

Керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

вирішив:

У задоволенні позову Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рістон Ойл" про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Білоноженко М.А.