Рішення

від 13.02.2024 по справі 520/18242/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

13 лютого 2024 року № 520/18242/23

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого суді Кухар М.Д. розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (м-н Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під., к. 16, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14070760) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Східбудпостач" (вул.Станційна, буд. 19А, м. Харків, 61020, код ЄДРПОУ 37364531) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд :

-стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Східбудпостач" (вул. Станційна, 19 А, м. Харків, 61020, код ЄДРПОУ 37364531), на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під., 16 офіс, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14070760, отримувач: ГУК Харків обл/МТГ Харків/50070000, код: 37874947, р/р ІВАN: UА658999980313171230000020649, Банк отримувача: Казначейство України) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеню за порушення термінів сплати адміністративно господарських санкцій у розмірі 173996,66 грн. (сто сімдесят три тисячі дев`ятсот дев`яносто шість грн. 66 коп.)

В обґрунтування позову зазначено, відповідач не виконавши нормативу щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, допустив правопорушення, відповідно до якого застосування адміністративно-господарських санкцій є не безпідставним.

Ухвалою суду від 17.07.2023 відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Вказана ухвала направлена відповідачу.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову, оскільки відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю та відсутній факт порушення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Зазначив , що не допускав порушення у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю вказав, що позивач у розрахунку середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік використовував застарілі та недійсні дані, через що і дійшов помилкового висновку, що цей показник дорівнює 8, хоча середньооблікова чисельність штатних працівників на ТОВ «Східбудпостач» становить 7,33 особи, а тому на них не поширюється обов`язок зі створення одного робочого місця для осіб з інвалідністю, передбачений ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суддя Кухар М.Д. з 31.07.2023 по 13.08.2023, з 21.09.2023 по 22.09.2023, з 23.10.2023 по 31.10.2023 та з 01.01.2024 по 14.01.2024 перебувала у щорічній відпустці.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Східбудпостач" , є юридичною особою, що забезпечує робочими місцями фізичних осіб та відповідно до вимог чинного законодавства перебуває на обліку за місцем реєстрації у Харківському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

10 квітня 2023 року територіальним відділенням Фонду у автоматизованому режимі, за допомогою програмного комплексу «Реєстр роботодавців щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю» Централізованого банку даних з проблем інвалідності, сформовано та підписано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 8 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, - 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону) - 1 особа.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем нараховано відповідачу адміністративно-господарські санкції та пеню у загальній сумі 173996,66 грн.

Зазначені санкції та пеню в добровільному порядку відповідач не сплатив, що стало підставою звернення позивача до суду про стягнення вказаних сум в примусовому порядку.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Відносини, що виникають з приводу соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантій їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами регулюються Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21 березня 1991 р. № 875-ХІІ (далі Закон № 875-ХІІ).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 17 Закону № 875-ХІІ з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю (ч. 2 ст. 17 Закону № 875-ХІІ).

Згідно з вимогами частини 1 ст. 19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Форма подачі щорічного звіту затверджена наказом Мінпраці від від 10.02.2007 р № 42 за формою № 10-ПІ.

Частиною 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 20 Закону № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 20 Закону № 875-ХІІ сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ч. 4 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).

Як убачається з ч. 5 ст. 20 Закону № 875-ХІІ, у разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

З огляду на норми ст. 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин відповідно до ст. 218 ГК України є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Таким чином, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Частиною 1 ст. 18 Закону № 875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати для них умови оплати праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 18 Закону № 875-ХІІ).

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

При цьому працевлаштування осіб з інвалідністю, згідно з вимогами ч. 3 ст. 19 Закону № 875-ХІІ здійснюється підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, самостійно у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону.

Таким чином, аналіз наведених норм чинного законодавства України свідчить про те, що на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а не обов`язок здійснювати пошук таких осіб для працевлаштування.

Суд звертає увагу, що при розгляді зазначеної категорії справ адміністративним судам потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, у розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) 7,33 7 осіб з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) 0, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 1, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 173996,66 грн.

Судом встановлено, що згідно звітних та уточнених відомостей ТОВ «Східбудпостач», середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у 2022 році становила:

у 1 кварталі : 1 місяць 9 ; 2 місяць 9 ; 3 місяць 8 (уточнений);

у 2 кварталі : 1 місяць 8 (уточнений); 2 місяць 8 (уточнений); 3 місяць 8 (уточнений);

у 3 кварталі : 1 місяць 7 (уточнений); 2 місяць 6 (уточнений); 3 місяць 6 (уточнений);

у 4 кварталі : 1 місяць 6; 2 місяць 6; 3 місяць 7.

Таким чином, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ТОВ «Східбудпостач» за 2022 рік становить:

9 * 2 + 8 * 4 + 7 * 1 + 6 * 4 + 7 * 1 / 12 = 7,33

Таким чином, виходячи із принципу підрахунку середньооблікової кількості штатних працівників за рік, що наведена вище, можна зробити висновок, що середньооблікова кількість штатних працівників за рік склала 7 осіб, а не 8, як було помилково вказано у Розрахунку.

Оскільки обов`язок по забезпеченню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю виникає, коли середньооблікова кількість штатних працівників за рік складає 8 осіб і більше, роботодавці з середньообліковою кількістю штатних працівників за рік 7 і менше осіб не зобов`язані створювати робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Це означає, що позивач помилково визначив середньооблікову кількість працівників на підприємстві відповідача, що обумовило безпідставне нарахування штрафних санкцій та пені.

На підставі викладеного, судом встановлено що в задоволені позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, необхідно відмовити.

Крім того суд зазначає, що 04.08.2023 року представником відповідача до суду була подана заява про розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАСУ.

15.09.2023 до суду від представника позивача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Суд, вивчивши доводи заяви, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, котрі врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Згідно ч. 1 ст. 132 КАСУ судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч. 3 ст. 132 КАСУ).

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 139 КАСУ витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Судові витрати це витрати, які, згідно з КАСУ, повинні здійснити сторони для розгляду та вирішення адміністративної справи у суді. Після вирішення справи в суді судові витрати, що здійснила сторона, яка виграла справу, як правило, компенсуються їй стороною, яка програла справу.

Норми права, що регулюють процесуальні відносини, пов`язані із визначенням розміру, сплатою та розподілом судових витрат, у своїй сукупності становлять інсти тут судових витрат.

Інститут судових витрат в адміністративному судочинстві має щонайменше такі функції: стримуючу, стимулюючу та компенсаційну.

Механізм дії стримуючої (або інакше запобіжної, превентивної) функції полягає у тому, що особа, перш ніж звертатися до суду, повинна дуже добре зважити свої шанси виграти справу, оскільки в разі програшу справи вона несе ризик втратити не лише кошти, понесені нею у зв`язку з розглядом справи, а й кошти, витрачені відпо відачем. Цими самими мотивами повинен керуватися відповідач, оскільки у багатьох випадках йому невигідно буде заперечувати проти адміністративного позову, тому що це може призвести до ще більших втрат у разі програшу справи. Таким чином, інститут судових витрат сприяє зменшенню кількості безпідставних адміністратив них позовів та запобігає використанню судів не для вирішення спору, а для тиску на суб`єктів правовідносин шляхом створення судової тяганини.

З таких міркувань можна вивести й розуміння стимулюючої функції судових витрат, яка полягає у тому, що сторонам у багатьох випадках вигідніше примиритися, не доводячи справу до судового розгляду, оскільки у разі продовження спору судові витрати лише зростуть. Тож інститут судових витрат стимулює сторони до швидкого і мирного врегулювання спору без судового розгляду справи по суті.

Компенсаційна функція судових витрат проявляється у тому, що інститут судових витрат передбачає за результатами розгляду справи відшкодування стороною, яка програла справу, витрат, що понесла сторона, яка виграла справу, а за допомогою судового збору державі частково компенсуються витрати на суди та здійснення судочинства.

Отже, у разі вирішення спору не на користь відповідача понесені ним судові витрати на правничу допомогу не компенсуються.

Крім того, відповідно до ч.2-5 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 23.05.2018р. по справі № 61-3416св18.

Судом встановлено, що згідно рахунку на оплату від 24.07.2023 року по договору про надання професійної правничої (правової) допомоги (послуг) № 06/07-23 від 06.07.2023 року вартість послуг адвоката за надання правової допомоги становить 20000,00 грн.

Проте суд аналізуючи складність справи, кількість часу витраченого адвокатом на складання процесуальних документів, враховуючи те, що справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення клопотання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 1000,00 грн., понесених у зв`язку з розглядом справи, які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (м-н Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під., к. 16, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14070760) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Східбудпостач" (вул.Станційна, буд. 19А, м. Харків, 61020, код ЄДРПОУ 37364531) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені залишити без задоволення.

Стягнути з Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (м-н Свободи, буд. 5, Держпром, 1 під., к. 16, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14070760) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Східбудпостач" (вул.Станційна, буд. 19А, м. Харків, 61020, код ЄДРПОУ 37364531) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .

Повний текст рішення складено 13 лютого 2024 року.

Суддя Кухар М.Д.